Зміст зовнішньоекономічного договору (контракту). Арбітражна угода.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ГК України передбачає при укладенні господарського договору в будь-якому разі обов'язкове погодження:

предмета,

ціни

строку дії договору.

Отже, насамперед домовленість сторін повинна бути досягнута щодо істотних умов договору без погодження яких договір не може вважатися укладеним.

Важливою умовою зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу

(поставки) є базисні умови поставки. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс». За своєю суттю Правила є систематизованим зводом міжнародних торгових звичаїв. Сторони, які бажають використовувати ці Правила, повинні в контракті передбачити, що він буде регулюватися положеннями «Інкотермс», які діють з 1 січня 2000 р. у редакції 2000 р. Підкоривши умови контракту положенням «Інкотермс», сторони повинні дотримуватися цих правил і виконувати обов'язки, покладені на продавця і покупця, вчасно оформляти їх виконання відповідними документа ми. Втім, якщо в контракті є посилання і на умови «Інкотермс», і на статті, що суперечать або обмежують ці умови, у разі виникнення спору положення контракту будуть мати перевагу. Однак слід враховувати, що умови «Інкотермс» становлять лише частину договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу передбачає кількість, ціну, якість товару, що поставляється, а торговельні терміни регулюють питання стосовно передачі (поставки) товару: розподіл між продавцем і покупцем обов'язків і витрат щодо доставки товару, його митного очищення для експорту та імпорту, встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару від продавця до покупця. Вибір базисної умови поставки водночас визначає і зміст прав й обов'язків продавця і покупця.

Можливість забезпечення належного захисту порушених прав в арбітражному суді значною мірою залежить від належного виконання зобов'язань. Важливе значення на стадії виконання контракту має перевірка виконаного за якістю та кількістю і відповідне документальне підтвердження факту виконання. Відсутність правил приймання в контракті, як і порушення погоджених сторонами правил приймання, істотно ускладнює можливість захисту своїх прав як для продавця, так і для покупця. Спори, пов'язані з поставкою недоброякісного товару, виникають у разі пред'явлення самостійного або зустрічного позову про відшкодування збитків, завданих поставкою недоброякісного товару, або в тих випадках, коли відповідачі відмовляються сплачувати вартість поставленого товару, посилаючись на виявлені дефекти.

У чинному українському законодавстві відсутнє правило про порядок визначення застосовуваного права щодо приймання виконання за договором. У Конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 1986), яка Україною не підписана, міститься досить поширена норма, яка передбачає, що «якщо прямо не передбачене інше, відносно способів і процесуальних вимог інспекції товарів застосовується право держави, де проводиться така інспекція» (ст. 13 Конвенції). В Україні деякі питання приймання продукції і товарів за якістю і кількістю врегульовані ГК і ЦК України. Певні вказівки про порядок виявлення невідповідності товару умовам контракту містяться в Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980). Однак ця Конвенція, як і законодавство України, не містить будь-яких суворих вимог до оформлення результатів приймання, чим найчастіше користуються несумлінні покупці для зниження ціни поставленого товару або для його повернення, якщо товар не знайшов реалізації. Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. (№ П-6), та Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. (№ П-7), відповідно до сформованої практики за відсутності посилання на них у контракті в зовнішньоекономічних відносинах не застосовуються. У зв'язку із цим особливого значення набуває узгодження приймання товару за кількістю і якістю в контракті.

Доцільно вимагати оформлення виявленої невідповідності товару незалежною експертною організацією, наприклад, при Торгово-промисловій палаті країни одержувача, або іншою незалежною контрольною організацією (яка повинна мати відповідну ліцензію, у чому варто переконатися), обумовивши при цьому основні вимоги до змісту рекламаційного акту. Порушення встановленого контрактом порядку пред'явлення рекламацій або їх неналежне оформлення надає право продавцеві посилатися на позбавлення його можливості вчасно перевірити достовірність фактів, на які посилається покупець, що за відсутності висновку нейтральної експертної організації може стати вагомою підставою для визнання факту поставки недоброякісного товару недоведеним.

Істотно впливає на виконання контрактних зобов'язань включення в контракт умов про відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Надзвичайно важливим способом забезпечення виконання зобов'язань є оперативно-господарські санкції. їх значення полягає в тому, що їх застосування дозволяє досить швидко, оперативно припинити або попередити повторення порушення зобов'язання і досить ефективно запобігти збиткам, які можуть бути заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, оскільки вони оперативно застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку без втручання юрисдикційних органів. У договорах необхідно передбачити найбільш важливі оперативно-господарські санкції, а також порядок їх застосування, особливо таких, як: одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це — у випадку порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, тощо. Оперативно-господарським санкціям варто приділяти особливу увагу в договорах і в контексті ч. 2 ст. 235 ГК України, яка передбачає застосування до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, лише тих оперативно-господарських санкцій, застосування яких передбачено договором.

Важливе значення в забезпеченні виконання договірних зобов'язань має правильна організація контролю і обліку виконання зобов'язань. Вона містить у собі діяльність з організації та ведення обліку за кількістю, асортиментом, якістю товарів, продукції, робіт, послуг, строками, розрахунками й за іншими умовами контракту, тобто облік виконання договірних зобов'язань повинен вестися щодо кожного зобов'язання окремо.

Порядок виконання зобов'язань кожною стороною за договором підкорюється вимогам чинного законодавства. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору і вимогами ЦК (а також ГК) України, інших актів цивільного і господарського законодавства, а за відсутності таких умов і вимог — згідно зі звичаями ділового обігу або інших вимог, які зазвичай висуваються. За загальним правилом зобов'язання повинні виконуватися належними сторонами, у встановлений строк, у встановленому місці.

Як засвідчує арбітражна практика, помилки, які припускають сторони при укладенні контракту, найчастіше повторюються при внесенні в уже укладені контракти яких-небудь доповнень і змін, при виконанні контракту. Сторони не дотримуються юридичних правил, які пред'являються до такого роду дій.

Як при укладенні, так і при виконанні зовнішньоекономічних контрактів необхідно дотримуватися вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що посідає особливе місце в регулюванні зовнішньоекономічних відносин. У цьому Законі встановлені максимальні строки надходження в Україну валютної виручки за зовнішньоекономічним контрактом, відповідальність за його порушення, підстави для призупинення нарахування пені, передбаченої Законом, підстави для поновлення нарахування пені. Норми про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті передбачені також Законом України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» і Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності».

Передбачені Законом строки зупиняються і пеня за їх порушення на цей період не сплачується у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами. Отже, після закінчення передбачених Законом строків резидент України для зупинення нарахування пені повинен одержати від компетентного суду офіційний документ про прийняття справи до провадження.

Однак строки поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено, разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково чи припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду. Отже, при розгляді справи в суді українським підприємствам недоцільно відкликати позови, відмовлятися від своїх вимог в односторонньому порядку або за погодженням з контрагентом без одержання доказів про фактичне погашення основного боргу за контрактом.

У зв'язку з тим, що застосування цього Закону на практиці викликало численні проблеми, Президія Вищого господарського суду України з метою однакового і правильного застосування цього Закону прийняла рекомендації від 17 грудня 2004 р. № 04-5/3360 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Незважаючи на певною мірою спірний і дискусійний характер окремих положень цих рекомендацій, вони можуть бути використані резидентами України для захисту своїх прав у спорах з органами державної податкової служби.

Місцезнаходження сторін зовнішньоекономічних контрактів, а також місце укладення і виконання цих контрактів не збігаються, що вимагає узгодження порядку вирішення можливого спору і визначення права, яке підлягає застосуванню до таких договорів. У зв'язку із цим важливе значення в зовнішньоекономічному контракті має умова про порядок вирішення спору. За відсутності погодженого сторонами порядку вирішення спору, спір буде розглядатися державним судом, при визначенні якого повинні враховуватися правила підсудності, що діють як у країні позивача, так і в країні відповідача.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн. Основні положення про арбітражну угоду, її поняття, форму, основні вимоги до неї та наслідки їх порушення містяться в Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (статті II, V), а також у розробленій та прийнятій на її основі Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (статті І, V, IX), Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (статті 7-9, ч. 1 ст. 15).

Згідно зі ст. II Нью-Йоркської конвенції арбітражною угодою є письмова угода, за якою сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або певні спори, що виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкти яких можуть бути предметом арбітражного розгляду.

Арбітражна угода може бути укладена як на стадії укладення контракту, так і після виникнення спору. Якщо інше не передбачено угодою сторін, арбітражна угода вважається укладеною на невизначений строк. Однак арбітражна угода може втратити силу у випадку, якщо сторони уклали нову арбітражну угоду, підписали угоду про припинення дії арбітражної угоди, встановили чіткі правові рамки для певних дій і ці строки вже пройшли, а також якщо сторони своїми діями продемонстрували, що вони відмовляються від арбітражу (наприклад, якщо одна зі сторін звертається в державний суд із позовом по суті спору, а друга сторона проти цього не заперечує). Недійсність, втрата сили і нездійсненність арбітражної угоди є підставами для заперечування компетенції міжнародного комерційного арбітражу з розгляду спору і відповідно для передачі його на розгляд до державного суду.

Вибираючи конкретний постійно діючий міжнародний комерційний арбітражний суд, сторони тим самим підкорюються Регламенту цього суду,
що передбачено ст. IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961), відповідно до якої, якщо в арбітражній угоді передбачена передача спору на вирішення постійного арбітражного органу, розгляд спору буде відбуватися відповідно до Регламенту такого органу. Регламент постійно діючого арбітражного органу є документом, який визначає порядок і правила вирішення спору в цьому арбітражному суді, у тому числі правила звернення до арбітражного суду, порядок формування складу арбітражного суду, порядок розгляду справи, розмір і порядок сплати арбітражного збору та ін. Водночас регламенти арбітражних судів містять цілий ряд диспозитивних норм, які дозволяють сторонам відступити від них, урегулювавши ряд питань в арбітражному застереженні з відступом від Регламенту. У зв'язку із цим на стадії укладення арбітражної угоди слід ознайомитися з Регламентом арбітражного органу, що обирається, щоб мати повне уявлення про процедуру розгляду справи, і в межах наданих Регламентом прав вчасно обумовити питання, які можуть дозволити зробити цю процедуру більш ефективною та передбачуваною.

Висновки з 5 питання.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, насамперед домовленість сторін повинна бути досягнута щодо істотних умов договору без погодження яких договір не може вважатися укладеним.

Обираючи арбітраж як альтернативний державним судам спосіб вирішення спору, необхідно враховувати, що єдиною підставою юрисдикції арбітражу і необхідною умовою порушення справи в арбітражі є арбітражна угода, яка за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн.

Висновки З ТЕМИ

Таким чином, зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору.

Новим українським законодавством збережений суворо імперативний характер положень про вимогу щодо письмової форми зовнішньоекономічних контрактів.

Арбітражна угода за своєю правовою природою є, насамперед, цивільно-правовою угодою, що регулюється як міжнародно-правовими нормами, так і внутрішнім законодавством окремих країн.