Міжнародно-правове співробітництво України в боротьбі з торгівлею людьми
У 2005 р. Україна підписала Європейську конвенцію проти торгівлі людьми. Але протягом 2006 р. так і не ратифікувала цю конвенцію. Одна з причин цього полягає в тому, що ратифікація цієї Конвенції вимагає суттєвого перегляду українського національного законодавства, оскільки Конвенція передбачає, зокрема, введення кримінальної та адміністративної відповідальності юридичних осіб.
Подібні підходи не застосовуються в українській національній правовій системі. Так, відповідно до чинного законодавства України, зокрема, кримінального, суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність. Обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. За злочинні діяння, що мали місце в процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Отже, український законодавець не може встановити кримінальну відповідальність юридичної особи за торгівлю людьми та пов’язані злочини, оскільки це суперечить принципам кримінального права України, щоправда ці принципи сформувалися ще за часів СРСР і вони не відповідають вимогам сучасності.
Адміністративна відповідальність за торгівлю людьми викликає неоднозначні думки, оскільки чинне адміністративне законодавство України не дає узагальненого визначення суб’єкта адміністративного правопорушення і навіть не вживає такого терміну. У Кодексі України про адміністративні правопорушення використовується термін «особа», без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична чи юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність юридичних осіб за вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак.
Документи на ратифікацію Конвенції знаходяться в Міністерстві юстиції України, але поки не передавалися на розгляд Верховної Ради України.
Конвенція Ради Європи багато в чому наслідує Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї (Палермський Протокол), що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, але враховує особливості свого регіону та вдосконалює деякі положення.
Зокрема, розширена сфера застосування Конвенції (застосовується до всіх форм торгівлі людьми, національних або міжнародних, пов’язаних або не пов’язаних з організованою злочинністю), започатковано механізм ідентифікації жертв торгівлі людьми, встановлюються положення про необхідність криміналізації користування послугами особи, яка є постраждалою від торгівлі людьми, діянь щодо проїзних і посвідчувальних документів, закладено положення про координацію зусиль у сфері протидії торгівлі людьми та розроблено механізм моніторингу виконання Конвенції.
Серед інших важливих документів варто відзначити процес підготовки до ратифікації Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів. Метою її ратифікації є реалізація кінцевого циклу роботи з оформлення України, як договірної держави, що дозволить на законодавчому рівні закріпити гарантії дотримання прав українських громадян за кордоном і сприятиме розв’язанню проблем, пов’язаних з процесами трудової міграції.
Протягом 2006 р. Україною були підписані наступні міжнародні угоди, що є дотичними до вирішення проблеми торгівлі людьми:
· Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Федеративної Республіки Бразилія у боротьбі з транснаціональною злочинністю від 14.12.2006.
· Протокол між Адміністрацією Державної прикордонної служби України і Прикордонною службою Республіки Молдова про обмін інформацією від 21.11.2006.
· Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Королівства Данія про технічне і фінансове співробітництво від 09.11.2006.
· Протокол про внесення змін до Адміністративної Угоди про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 19.10.2006.
· Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про співробітництво з прикордонних питань від 25.09.2006.
· Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Чорногорія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, від 21.09.2006.
· Протокол між Кабінетом Міністрів України і Урядом Румунії про внесення змін та доповнень до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Румунії про умови взаємних поїздок громадян, підписаної в Києві 19.12.2003 р., від 04.07.2006.
· Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних районів України та Російської Федерації від 26.07.2006.
· Протокол № 2 до Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо допомоги з правоохоронних питань від 9 грудня 2002 р. від 20.03.2006.
· Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Республіки Сербія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом від 01.03.2006.
· Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом фінансового моніторингу України та Центром аналізу фінансових операцій та звітів Канади (FINTRAC) щодо співробітництва в сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму від 24.02.2006.
· Міністерство внутрішніх справ України брало участь у розробленні та підписанні Рішення ради країн-учасниць СНД про створення банку даних осіб, які скоїли злочин торгівлі людьми.
· 25 листопада 2005 р. у Москві було підписано Угоду про співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми, органами та тканинами людини. Угоду підписано Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Киргизією, Молдовою, Росією, Таджикистаном та Україною. Ця угода набула чинності у 2006 р.
· 27 листопада 2006 р. у Гельсінкі парафована Угода з Європейським Союзом про спрощення візового режиму для громадян України та Угода про реадмісію. Угоди плануються до підписання 18 червня 2007 р. у рамках засідання Ради співробітництва Україна – ЄС. Угода про спрощення візового режиму набере чинності після ратифікації парламентами країн. Документ, зокрема, передбачає, що рішення щодо видачі чи відмови у видачі візи прийматимуться протягом 10 днів, буде зменшена кількість документів, необхідних для оформлення візи. Окрім того, підписана угода передбачає спрощені критерії для видачі багаторазових віз для багатьох груп людей, зокрема близьких родичів громадян Євросоюзу, водіїв вантажівок, бізнесменів, студентів, журналістів та членів офіційних делегацій.
Станом на кінець 2006 р. урядом України укладені договори про взаємне працевлаштування громадян з урядами Російської Федерації, Азербайджану, Білорусі, Молдови, Польщі, Словаччини, Литви, Латвії, Вірменії, В’єтнаму, Лівії та Португалії. Однак, слід зазначити, що договори мають суто декларативний характер, оскільки з боку іноземних держав не виставлені заявки на працівників (необхідна кількість, спеціалізація тощо). До того ж деякі з цих країн (наприклад, Молдова, Білорусь, Росія) мають проблеми, подібні до проблем українського суспільства, – високий рівень безробіття та низький рівень розвитку економіки, що ставить під сумнів факт необхідності українських працівників на їхній території. Але в цьому напрямі зусилля української сторони стикаються з певним опором з боку іноземних партнерів.