Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства
В історії виховання відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей. Повністю реконструювати цей феномен сьогодні досить важко. Єдині доступні нам джерела – речові знахідки археологів. Але вони недостатні для отримання вичерпної інформації. Дослідники також відтворюють виховну практику первісних людей шляхом аналогій, використовуючи етнографічні дані про найбільш відсталі у своєму розвитку племена, що подекуди ще зустрічаються на Землі.
Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька періодів: первісне стадо, родова община, розклад первісного ладу. Виховання підростаючого покоління на кожному його етапі мало свої особливості.
За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного становлення людини, ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.
Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди, племена. У людей з’являються релігійні уявлення.
Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти i підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя – люди похилого віку, старики. Кількість таких вікових груп з часом збільшувалася. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву “ініціація“.
Вікова ініціація – перша в історії педагогіки iнституалiзована форма виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.
Мета виховання у цей період полягала у передачі підростаючому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.
Єдиною виховною інституцією виступає ціла община. Виховання є суспільним, спільним і однаковим для всіх. Функція вихователя поступово закріплюється за групою стариків, які були носіями i хранителями колективного досвіду. Часто роль вихователів виконували і старші діти.
Існували лише вікові i статеві відмінності у вихованні дітей. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер. Воно було природним і вільним. Діти сприймали його як невід’ємну частину їх дійсного сьогоднішнього життя, а не як підготовку до життя майбутнього.
На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя i виховання підростаючих людей – будинки молоді.Вони були окремими для хлопчиків i дівчаток. Тут діти під керівництвом старійшин роду готувалися до життя та праці.
Вершиною первіснообщинної культури виступила поява писемності у вигляді піктографічного письма. Піктографічне письмо – це спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків.
До найперших в iсторiї людства організаційних форм виховання належать: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, ритуалiзованi обряди, усна творчість первісних людей. Особливе значення надавалося дотриманню встановлених заборон — табу.
Епоха розкладу первісного ладу характеризується виникненням сусідських общин, поступовим встановленням патріархальних суспільних стосунків і моногамної сім’ї, становим і майновим розшаруванням суспільства.
Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція i набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним виховним інститутом поступово стає сім’я. На зміну єдиному, колективному i рівному для всіх поступово приходить станово-сiмейне виховання, яке диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів. Поступово втрачаються безпосередні зв’язки між дитиною i суспільством. Виховання все більше втрачає свій природовiдповiдний i ненасильницький характер.
Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії, історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сільськогосподарських робіт. Зростання об’єму людських знань разом із становим розшаруванням суспільства породиливідокремлення розумового виховання від фізичної праці і необхідність організації спеціального навчання. Причому розумове виховання стає монополією панівної групи людей, оскільки саме в їхніх руках зосереджувалися такі знання. Все це також привело до появи людей, для яких виховання стає сферою їхньої професійної діяльності.
3. Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи (від го. pictos - писаний фарбою, мальований і gramma - пишу; мальоване письмо ). Ці школивиниклизаУтис.років до н.е. на території нинішніх Перу, Мексики. У той час там проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних дослідженнях цей період називають культурою майя. За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу: Ассирії, Єгипті, Китаю, Індії. Саме у цих країнах зростала роль міст, розвивались ремесла, торгівля, складався апарат державної влади. Поступово виникли писемність, основи математики, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довготривалого и планомірного навчання. Приблизно у IV тисячолітгі до н.е. відбулося об'єднання держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являються два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма). Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок. арифметику, асірономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ Школи ці влаштовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволодіння магією, чаклунством, народною медициною, а також навичками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями володіли жреці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру. Однак потреби господарського, суспільного житгя, управління державою спонукали до створення у ІІІ-му тисячолітгі шкіл писців Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту. У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ЦІ часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом "Лю-Г, етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука. керуванням колісницею. Загал^м, навчалися у шк^лах понад 15 ртків. Лише біля 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити З^ тисячі знаків ). 3 часом у країні виник нечуваний культ писемності, ієрогліфа, культ конфуціанських освічених моралістів-начотчиків, вчених-чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівництво, зайнявши в Китаї місце яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія разом узяті. Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і, як взірець, уміння писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх - такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.4. Навчання і виховання
у Стародавній Греції.
Система спартання, виховання
Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині
Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному
узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на
узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла
група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція,
або Еллада. У XII—VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад
первіснообщинного ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у
VIII—VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя
суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось
у рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них
виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній
Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною
олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е.
Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу
Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу
Римської імперії.
Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до
н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:
Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);
Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);
Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);
Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).
Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення
грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати,
рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний
з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим
ступенем освіти вважалося вивчення філософії і риторики.
У Давній Греції, що складалося з невеликих рабовласницьких міст-держав,
найоригінальні ня існувала в Спарті — головному місті Лаконії і в Афінах
– головному місті Аттики. Спільним в обох системах було те, що вони
призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі
зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці
(неповноправного населення і рабів).
У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним
завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового,
загартованого й витривалого воїна — захисника земельної аристократії.
Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів
народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лосха)
і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до
цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади
(агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом
вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод
і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отримували
на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували
в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони
ирозважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичнихінструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів(криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і бралиучасть у криптіях. Після кожного року навчання проводилися публічнівипробування — агони. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялося мало уваги. Усізусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху,витривалості та вміння долати труднощі й незгоди. Дорослі, яківідвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони іпорядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якостіспартіатів. Юнаків 18—20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбуваливійськову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку,щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків триматив покорі рабів і охороняти місто-державу. Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали *зна-1 ряддям, щовміє говорити». Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й наосвіту. Афінська система виховання дещо відрізнялася від 1 спартанської. Тутвиховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднаннярозумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховавбула гармонійно розвинена особистість. До семи років хлопчики і дівчатка виховувались сім'ї. Відтак хлопчикинавчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання піднаглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженимі замкнутим, вони навіть перебували здебільшого І в окремих частинахжитлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Навчання дітей іззаможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального іестетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскількифізичнї праця вважалась обов'язковою тільки для рабів. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів ікіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (відгр. «дидаско» — навчаю). Учнів до школи та додому супроводжували раби —педагоги. У школах граматистів навчали писати, читати та лічити; писалина воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях ірахівницях. У школах кіфаристів (музики) учнів, крім елементарноїграмоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламуватиуривки з «Одіссеї», «Еллади» та інших художніх творів. У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибівпідлітки та юнаки 14—15 років навчалися п'ятиборства (біг, стрибки,боротьба, метання диска і списа), а також плавання. Юнаки 17—18 років з родин найзаможніших аристократів виховувались угімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику,літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18—20 років готувалися довійськової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію,військові статути, закони держави). З IV ст. до н.е. (з часу походів Александра Македонського) до І ст. н.е.грецька культура поширилася на величезній території. Цей період грецькоїилася на величезній території. Цей період грецькоїісторії називають епохою еллінізму. Нові умови життя справили величезнийвплив на виховання і навчання. Освіта стає громадською справою, особливеслужбове становище посідає вчитель. Шкільні будівлі утримують правителій багаті меценати. У школах починають вчитися й дівчата. З'являютьсясистематичні навчальні плани. АлександрійськІ вчені встановлюють новийзміст освіти, тобто завершений на певному рівні. Кожен учень мав певнемісце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання,з'являється письмове приладдя і практика записування лекцій. Створюютьсяпідручники та правила термінології. Виховне значення мали свята, дніспогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій. Система освіти в цей час складалася з таких ланок: елементарна школаграмоти (7—12 років), граматична школа (12—15 років), гімнасії (15—18років), ефебії (18— 19 років), філософська школа (20—22 роки). Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічноїЄвропи, адже цей тип виховання був загальним, не прив'язаним до певногодержавного ладу, касти, класу.5.-------
6. Історія Стародавнього Риму ділиться на два відмінних один від одного періоди: республіканський період (VI-I ст. до н. е.); період Римської імперії (30 р. до н. е.-476 р. н. е.).
Римське виховання на всіх етапах переслідує, перш за все, практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення у представників всіх верств населення такої якості як відданість батьківщині, державі.
На відміну від грецького виховання в освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи.
У Римі школи набувають значного поширення у другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.). Всі вони були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні.
Елементарні (початкові) школи існували ще у III ст. до н. е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення (плебеїв). Тут навчали читати, писати i рахунку. Методика навчання була такою ж як i в афінських мусичних школах. У ці школи допускалися i дівчатка.
Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.
У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Це були школи підвищеного типу, їх прототипом стали афінські гiмнасiї. У них вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.
За часів імперії вигляд граматичних шкіл зберігається. Важливе досягнення у цьому відношенні пов’язане з розвитком жіночої освіти: у I-II cт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.
У другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут за досить високу плату оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому об’ємі філософію, риторику, правознавство, давалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.
Отже, у римських школах всіх типів з обов’язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.
В останні роки імператорського періоду занепадає римська культура і це знаходить відображення в освіті і вихованні підростаючого покоління. У школах панує формалізм, риторика вироджується у зовнішнє красномовство, падає моральність тощо.
У кінці Римської імперії, коли християнство стає панівною релігією, на посади вчителів все більше попадають представники християнського духовенства. Навчально-виховна робота набуває поступово релігійного характеру. Оскільки християнська церква не підтримувала освітньо-виховних ідеалів античності, то до кінця епохи древнього світу (IV-V ст.) значно знизився той рівень освіченості, який було досягнуто у стародавніх Греції і Римі.
Древньоримська теоретична педагогіка представлена передусім Квiнтiлiаном. Марк Фабiй Квiнтiлiан (42-118 рр.) – видатний римський педагог. Протягом 20 років утримував відкриту ним риторичну школу, яка стала першою державною риторичною школою у Римі.
Квінтіліан – основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається “Про виховання оратора“. Тут вперше дається закінчена система педагогічних (здебільшого дидактичних) вказівок. Настанови Квінтіліана мають загальнопедагогічний характер, хоч він і говорить про підготовку майбутнього оратора.
Кінцеву мету виховання Квінтіліан вбачає у підготовці високоосвіченого оратора: кожна вільна людина повинна вести активне громадське життя, а це можливо тільки за умови оволодіння ораторським мистецтвом.
За його вченням будь-яка повноправна людина наділена від природи певними даруваннями. Тупих дітей немає, мова може йти лише про кращі чи гірші дарування. Тому за умови щасливого поєднання природних дарувань i виховання майже кожний може стати оратором. При цьому визначальну роль педагог надає вихованню.
Квiнтiлiан був прихильником суспільного шкільного виховання дітей. Квiнтiлiан робить ряд цінних вказiвок і щодо сімейного виховання. Особливо наголошував, щоб батьки і всі особи, які оточують дитину, були високоморальними i розмовляли з нею чистою класичною без місцевих діалектів мовою, адже майбутньому оратору необхідно гарно розмовляти.
Він висуває ряд важливих дидактичних вимог. Насамперед це такі як одночасне вивчення кількох навчальних предметів при певному їх чергуванні між собою, поєднання заучування i осмислення матеріалу, врахування індивідуальних можливостей учнів, необхідність радісного навчання тощо.
Щодо вивчення грамоти Квiнтiлiан робить спробу удосконалити буквоскладальний метод, пропонуючи здійснювати одночасне засвоєння зовнішнього вигляду i назв букв, підкреслюючи при цьому значення наочних прийомів.
Квінтіліан вперше в історії педагогіки формулює ряд вимог до вчителя. Найважливіші з них такі: вчитель повинен любити дітей, бути для них хорошим прикладом у всьому, розмовляти чистою i грамотною мовою, бути освіченим. Для роботи у школі підвищеного типу вчитель обов’язково повинен попередньо працювати певний час в елементарній школі.
7. Східні слов’яни відокремились від слов’янської мовної сім’ї у V–VI ст. В VI–IX ст. вони створили оригінальну систему виховання, яка спиралася на древню первісну традицію. Виховання здійснювалось, передусім, у процесі включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих.
Метою виховання у східних слов’ян були передача підростаючому поколінню трудових умінь, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів, а також підготовка мужнього воїна – захисника своєї землі.
У східних слов’ян існував обряд ініціації, що був властивий ще їх предкам – праслав’янам. Проте ініціації тут мали набагато гуманніший характер, ніж у інших народів. З появою сім’ї роль цієї форми виховання поступово втрачається, вона стає привілеєм представників еліти.
У період матріархату і екзогамії діти до 5-6-річного віку виховувалися матір’ю. Пізніше хлопчиків передавали у спільні чоловічі житла, а дівчаток – у жіночі, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері.
У V-VI ст. поширюється велика патріархальна сім’я, що складається з кількох поколінь родичів. Виховання дітей здійснюється за принципом родового колективізму.
З утвердженням патріархату і моногамії чоловічі і жіночі житла трансформуються у будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. Там старші члени роду допомагали дітям оволодіти прийомами праці, правилами полювання, виготовленням знарядь праці, навичками військових дій, а також передавали їм заповіти предків, моральні норми та ознайомлювали з родовими звичаями і обрядами.
У VIII-IX ст. завершився перехід до сім’ї, яка складалася з чоловіка, дружини і їхніх дітей. Поступово основним осередком соціалізації дітей виступає сім’я і виховання стає переважно сімейним. Будинки молоді як такі зникають.
Виховання дітей у східних слов’ян чітко регламентувалося соціальними механізмами передачі досвіду, у якості яких виступали народні традиції, звичаї, обряди, ритуали та виробничі, моральні й правові форми діяльності, куди діти включалися з раннього віку. Вони передавали дітям зразки конкретної поведінки, вказували, що варто робити, а що не варто, формували у них соціально значимі якості (дисциплінованість, чесність тощо).
Виховання охоплювало різні засоби впливу на дітей, де знаходила свій вияв народна педагогіка східних слов’ян: колискові пісні, загадки, прислів’я, приказки, ігри, хороводи. У них знаходили місце різні настанови, поради, правила поведінки.
Основою моральних стосунків була общинна власність на засоби виробництва. Крім морального велика увага приділялась фізичному вихованню та засвоєнню гігієнічних правил.
Ідеологічною основою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, залучалися до культової діяльності, вивчали культові пісні і танці.
У VIII-IX ст. зароджуються феодальні відносини, які проявляються у суспільному розподілі праці, у майновому і соціальному розшаруванні суспільства. Виникає приватна власність. Формою переходу від общинної власності до приватної стає виділення з великих патріархальних менших сімей внаслідок розвитку землеробства, боротьби за земельні ділянки тощо. Невеликі сім’ї – перші осередки феодального суспільства. З’являється територіально-сусідська община.
Це вносило зміни і в соціальну сутність виховання, яке також розшаровувалось відповідно до виникнення різних соціальних станів людей. Змінювались цілі і форми виховання стосовно цих станів.
Найвищим досягненням східних слов’ян у ранньофеодальний період було створення буквенно-звукової графіки письма, яка стала однією з основ виникнення шкільного навчання. Але формуванню азбуки передували тривалі пошуки.
Давня східнослов’янська язичницька культура була безписемною, знання, як правило, передавались усним шляхом. Є свідчення, що предки східних слов’ян використовували особливі письмена "риски і різі". Назва витікає від способу нанесення знаків цього письма. Їх вирізували на дереві, бересті, стінах і ін. Це письмо було примітивне і являло собою різновид піктографії.
Історичні джерела свідчать, що у IХ-Х ст. східні слов’яни вже використовували буквенно-звукову систему письма, і не тільки в релігійних цілях, а й для потреб торгівлі й ремесла. Такою системою письма була глаголиця. Глаголиця – це азбука, де звуки слов’янської мови передавалися грецькими буквами. Причому, вона була без "устрою", тобто не всі типові звуки слов’янської мови мали відповідні письмові знаки. 855 року Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов’янської мови. Нову азбуку названо кирилицею. Близькість її до старої азбуки полегшувало оволодіння нею.
Найважливішими чинниками, які сприяли зародженню і поширенню у кінці VII-IX ст. писемної культури у східних слов’ян, були:
– становлення феодального способу виробництва;
– піднесення ремесла і торгівлі, особливо зовнішньої;
– зростання міст як центрів економічного, культурного і політичного життя;
– виникнення перших державних утворень. У 882 р. східнослов’янські князівства консолідуються в єдину державу – Київську Русь.
8. Система освіти в країнах Західної Європи суттєво відрізняється від тієї, яка склалася в Україні та країнах колишнього СРСР. У зв’язку з цим існує невідповідність між вступними вимогами до вузів, термінами навчання, різними ступенями (бакалавр, магістр) та дипломами, що дають своїм випускникам учбові заклади. Мета цієї статті — описати систему освіти Німеччини, Франції та Голландії і привести Порівняння Українських та Західноєвропейських учбових установ, та дипломів.
Система освіти в Німеччині
Шкільна освіта в Німеччині перебуває під наглядом держави. За формування шкільних програм відповідають безпосередньо федеральні землі. Тому в кожній землі є відмінності в навчальних програмах. Зокрема, землі самостійно визначають час канікул та навчальні плани шкіл.
Шкільна система складається з трьох ступенів:
1.початковий ступінь(Primarstufe);
2.середній ступінь I (Sekundarstufe I);
3.середній ступінь ІІ (Sekundarstufe II).
Шкільна освіта у Німеччині починається з повних шести років і закінчується в дев’ятнадцять років.
Початкова школа охоплює чотири класи. Учні отримують знання з читання, рахування, письма, знайомляться з природознавством, мистецтвом та іншими предметами. У багатьох початкових школах вивчають також одну іноземну мову.
Після закінчення початкової школи кожен учень може вибрати іншу форму школи. Більше, ніж третина ідуть в основну школу. Навчання в ній триває 5 або 6 років. Іншими формами школи, де можна отримати освіту середнього ступеня І є реальна школа та гімназія. Після закінчення основної школи можна навчатися в професійній школі. Тут учні отримують професійні навички і після закінчення стають працівниками нижчої ланки (слюсарі, прибиральники, кельнери і т. д.).
Реальна школа охоплює класи з 5-ого по 10-ий і починається випробувальним роком. Якщо на протязі першого півріччя учні показують великі успіхи, вони можуть навчатися далі, якщо ж вони вчаться погано, то вони змушені перейти до основної школи. Випускники цієї школи є спеціалістами середнього рівня (старші працівники, керівники нижнього рівня). Закінчення реальної школи надає право навчатися в спеціальній професійній школі.
Дев’ятирічна гімназія — це традиційна школа найвищого рівня. Тут учні вивчають предмети, які їх найбільше цікавлять і відповідають їх нахилам. Вибір навчання в цій школі дозволяє їм навчатися надалі у вищому учбовому закладі. У кінці навчального процесу в гімназії складаються іспити на атестат зрілості, який надає законні підстави до навчання у вузі.
Іншим шляхом освіти є загальна школа, де поєднані описані вище типи школи. Учні, які планують продовжити своє навчання у вузі, проходять в цій школі повний курс навчання.
Програма освіти у вузах Німеччини охоплює п’ ять років (10 семестрів). Після перших трьох років (6 семестрів) навчання студенти захищають попередній диплом, а після п’ яти років (10 семестрів) студенти захищають диплом або здають магістерський екзамен. Для вступу до вузів Німеччини не потрібно складати вступних іспитів (крім іспиту з німецької мови для іноземців), а також не існує жодних вікових обмежень.
Система освіти у Франції.
У Франції у початковій школі навчаються діти з 6 до 11 років. Вона є обов’язковою і навчання там триває 5 років: один рік підготовчий, коли діти починають вчитися читати і писати, два роки початкових класів та два роки середніх класів.
Цікавою особливістю французької школи є те, що класи там рахуються навпаки: 11, 10, 9,...2, 1 і випускний.
Французький коледж — це перший із середніх навчальних закладів, в якому учаі проводять 4 роки — два роки для курсу спостереження (6-й і 5-й), та два роки для курсу орієнтування (4-й і 3-й). В кінці цього другого курсу деякі учні залишають коледж, щоб поступити у ліцей професійної освіти, або в інші навчальні заклади професійної освіти, де вони зможуть здобути якусь професію.
Ліцей — це теж середній навчальний заклад, куди учні поступають після третього класу коледжу на три роки: другий, перший і випускний. У кінці навчання випускники здаватимуть іспит на ступінь бакалавра, який робить доступною для них вищу освіту.
Вища освіта у Франції поділяється на три цикли:
•перший цикл триває два роки, після яких студент отримує диплом про загальну університетську освіту (DEUG);
•другий цикл готує до отримання ліцензіату (університетський ступінь, один рік після DEUG) та до магістратури (університетський ступінь, рік після ліцензіату);
•третій цикл має дві спеціалізації:
1.диплом про вищу спеціалізовану освіту (DESS, рік після магістратури), після отримання якого випускник може іти працювати;
2.диплом про поглиблене навчання (DEА, що готує до наукових досліджень, рік після магістратури), отримавши який випускник продовжує роботу у сфері наукових досліджень.
Система вищої освіти королівства Нідерланди
У Голландії шкільна освіта продовжується 11 (12) років. Тривалість навчання залежить від того, яку вищу освіту оберуть майбутні випускники шкіл. Традиційно в Голландії склались два типи вищих учбових закладів:
1.інститути (hogescholen – вища школа);
2.університети.
Hogeschoоl — це вищий учбовий заклад, учбова програма якого зорієнтована на підготовку спеціаліста для промисловості і бізнесу. Під час навчання студенти виконують велику кількість як індивідуальних, так і групових практичних занять. Учбовий процес відрізняється гнучкістю та максимальною адаптованістю до вимог ринку праці, що дає змогу швидко пристосовувати програми до потреб підприємств. До цих вузів можуть вступати особи, які закінчили 11 класів. Навчання триває 4 роки, і випускники отримують ступінь бакалавра (BSc). Для отримання диплому магістра (MBA) навчання продовжується ще 1-2 роки.
Університети - це вищі учбові заклади, випускники яких, як правило, займаються науковою діяльністю. До них вступають особи, які закінчили 12 класів. Навчаючись у 12-ому класі, учні отримують уже деякі знання з предмету, який вони будуть вивчати. Програми тут більш сталі, змінюються не так часто, як у hogeschoоl. Навчання триває 5 років, і випускники отримують ступінь докторанта.
Порівняння Українських та Західноєвропейських учбових установ, та дипломів
Якщо порівнювати час навчання в учбових закладах Західної Європи та України то видно, що ступінь бакалавра у Франції відповідає атестату зрілості на Україні, а коледж у Франції відповідає українській середній школі (гімназії). Разом з тим, коледж в Англії та Голландії є вищим навчальним закладом. В цих країнах диплом бакалавра відповідає українському ступеню бакалавра, що надається університетами після четвертого року навчання. Оскільки існує невідповідність між однаковими назвами та реальним значенням ступенів, які надаються в різних країнах, в таблиці наведено приблизне співвідношення голландських, німецьких, французьких та українських дипломів.
Через різні терміни навчання у середній школі існують відмінності вимог до іноземних студентів з боку вищих учбових закладів різних країн. Так, наприклад, навчання в коледжах та університетах Англіїї, а також в університетах Німеччини починається після 13 років попередньої освіти. Тому, щоб вступити на перший курс вузів цих країн, необхідно закінчити два курси українського університету. До голландського вузу можна вступати одразу після закінчення середньої школи. А для того, щоб вступити до вузу Франції, необхідно закінчити один курс українського університету.
Навчання в Німеччині та Франції безкоштовне, у Голландіїї студенти оплачують лише 30 відсотків вартості навчання, тобто 1400$ на рік. У Англії та США навчання повністю оплачується студентами: 6000 - 8000$ на рік.
Голландія
Диплом за 11 років навчання в школі (Havo) Диплом за 12 років навчання в школі (VWO) — Диплом випускника hogeschoоl (ступінь бакалавра - 4 роки навчання (Bachelor)) (HBO) — диплом магістра (MBA), докторанта (Doctoraal)
Німеччина Загальна середня освіта (професійних та спеціальних професійних шкіл) (Fachhochschulreife) Загальна середня освіта [Abitur] (випускники гімназій та загальних шкіл) (Allgemeine Hoch-schulreife (Abitur)) — Диплом спеціального вузу (Fachhochschule) (Diplom FH) — Диплом університету (Diplom)/магістр наук (Magister Artium)
Франція — диплом за середню школу (Baccalaure at) — Диплом технологічного інституту (DUT) — диплом університету (Mai trise/DEA)
Великобританія Загальна середня освіта (GCSE, grades A, B or C) поглиблена середня освіта (GCE A-levels) — Cтупінь бакалавра (Bachelor’s degree) — Cтупінь магістра (Master’s degree)
США high school diploma top-stream high school diploma/high school diploma plus 1 year of college — Cтупінь бакалавра (Bachelor’s degree) — Cтупінь магістра (Master’s degree)
Україна атестат за середню школу, гімназію, ліцей; диплом випускника ПТУ та СПТУ — Диплом випускника технікуму, коледжу, мед. та пед. училища , (молодший спеціаліст) Ступінь бакалавра ( 4 курси вузу) диплом спеціаліста (закінчена вища освіта) ступінь магістра
9. «І куди котиться світ?» - чується періодично з різних сторін. Кожний називає свій варіант, але, мені здається, уже добре, що він не стоїть на місці. З'являються нові інтереси, захоплення, технології. Потік інформації з кожним днем обрушується на нас із новою силою. Потреба в освіті невблаганно росте, як і кількість бажаючих поточити зубки про гранітний камінь. При цьому, далеко не всі інформовані, коли з'явилися на світ їх Alma Mater, і які з університетів з'явилися першими. Тому я коротенько хочу повідати вам історію виникнення й розвитку перших європейських університетів.
Не дивно, що університет для середньовічної Європі виявився принциово новим явищем. Термін «університет» ( від лат. universitas - сукупність, спільність) спочатку позначав будь-яке об'єднання (корпорацію) людей, зв'язаних спільними інтересами, що й мають особливий правовий статус. І лише наприкінці XIV століття цей термін став використовуватися стосовно до академічних корпорацій, тобто до об'єднань викладачів, що відділилися від церковних і монастирських шкіл.
З одного боку, університет являв собою традиційну корпорацію цехового типу (universitas) людей, що поєднувались по типу занять. У той же час, університетська організація займала незвичайне для такого роду корпорацій положення - їй були додані свого роду республіканські риси: усі повноправні «громадяни» мали право обирати й бути вибраними на різні університетські посади.
На думку окремих дослідників "самим раннім університетом середньовічної Європи" був Салернський. Він розвивався на основі найдавнішої Салернської медичної школи, перше згадування про яку ставиться до 197 р. до н.е. Існуюча тут "Гиппократова громада" (civitas Hippocratica) зберігала й розбудовувала краще з античної медичної спадщини. Салернська медична школа в якості одного з найбільших центрів освіти була відома аж до 1812 року. Однак університетом вона все-таки не стала. По-перше, тому, що крім медицини такого ж високого рівня освіти по інших дисциплінах не давала. По-друге, широке поширення з початку 13 століття арабської медицини, нових ідей, ліків, створених на основі ідеї хімічного впливу на організм, суміш знань і умов уразили уяву Європи. Ідеї здоровішого способу життя, фізичного впливу на організм Галена й Гіппократа були відтиснуті в університетах на другий план.
Саме із цих причин, найдавнішими європейськими університетами вважаються Болонськ, що виник наприкінці XI століття, і Паризьк, що з'явився в XII столітті. Названі університети, хоча й сформувалися майже одночасно, відрізнялися по своєму внутрішньому обладнанню й персоніфікували собою два основні типи університетів середньовічної Європи. Перший (Болонський) університет виник як головний у Західній Європі центр по вивченню римського права. Він виріс на основі міської світської школи (школи «глосаторів») і був організацією студентів. Це означало, що студентські гільдії привласнили собі право керувати всім університетським життям. Викладачі Болонського університету були позбавлені права голосувати на університетських зборах, увесь навчальний процес протікав під строгим контролем студентів, за порушення навчального процесу професори могли наказати штрафами.
У середньовічній Європі особливо славився Паризький університет. Недарма в ті часи існувала приказка: «В Італії - папство, у Німеччині - імператор, у Франції - університет». Він нараховував порядку семи тисяч людей, у число яких входили не тільки викладачі й студенти, але й обслуговуючий персонал (книгопродавці, переписувачі рукописів, виготовлювачі пергамену, пір'я, чорнильного порошку, аптекарі, трактирники й лихварі). На відміну від Болонського університету, тут об'єднання почали не школярі, а викладачі. Але це були не прості викладачі, а студенти старших факультетів, що встигнули закінчити підготовчий факультет. Вони були одночасно магістрами семи вільних мистецтв і студентами. Природно, що вони почали протиставляти себе іншим викладачам, школярам і городянам, вимагати визначення свого статусу. В 1215 р. у Паризькому університеті завершилася боротьба за автономію проти єпископа. Паризькі магістри одержували підтримку римського папи, втім, за це вони були змушені заплатити частиною своїх академічних воль (вони були зобов'язані брати участь у боротьбі папи і єдиної церкви з єрессю). Теологічний факультет Паризького університету став як би відповідальним за офіційну доктрину церкви.
В 13 столітті виникає й Оксфордський університет . Як і Паризький, він виникає після маси конфліктів з міськими й церковними владами. Після однієї з таких сутичок в 1209 році студенти в знак протесту пішли в Кембридж і там виник новий університет. Ці два університети настільки тісно зв'язані один з одним, що часто поєднуються під загальною назвою "Оксбридж". Тут меншою мірою були представлені богословські проблеми, зате набагато більша увага приділялася природничим наукам. Особливістю Оксбриджа є й наявність так званих коледжів ( від слова "колегія"), де студенти не тільки вчилися, але й жили. Утворення гуртожитків привело до появи такого феномена децентралізованого університету.
Гордістю Іспанії є університет у Саламанці (1227г) . Про підставу його остаточно було заявлено в грамоті короля Альфонса X в 1243 році. В XIII столітті виникає й маса інших університетів:
1220 г. - університет у Монпельє( привілеї університету одержав, щоправда, лише в кінці 13 століття).
1222г. - Падуанський ( у результаті відходу школярів з Болоньї).
1224г. - Неаполітанський, тому що сицилійському королеві Фрідріхові II потрібні були досвідчені адміністратори.
1229г. - Орлеанський, Тулузський (місцеві влади спокусили школярів тим, що можна слухати забороненого Аристотеля й розраховувати на стабільні ціни на вино й продукти харчування).
Багато університетів з'явилося в 14-15 ст..:
1347г. - Празький
1364г. - Краківський
1365г. - Віденський
1386г. - Гейдельбергський
1409г. - Лейпцігський
До 1500 року в Європі існувало вже 80 університетів, чисельність яких була сама різна. У паризькому, наприклад, у середині 14 століття навчалося близько 3 тисяч людей, у празькому до кінця 14 століття - 4 тисячі, у краківському - 904 людей..