Загальне поняття форми держави.

ФОРМА ДЕРЖАВИ

Загальне поняття форми держави.

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

- форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

- форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

- форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи мають правову основу — вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституції положення і реальна дійсність можуть не збігатися і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект. В цілому, форма держави — це така категорія, яка характеризує єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади.

вверх

2. Форма державного правління.

Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку. Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

¨ Монархії притаманні такі юридичні ознаки:

а) безстроковість влади монарха;

б) володіння владою за спадком по праву крові;

в) представництво держави монархом не за дорученням, а за власним правом;

г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам.

Монархії поділяються на дві групи — обмежені та необмежені. Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

¨ В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

- деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в древні часи — Вавилон, Асірія, Єгипет, Китай;

- абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

¨ Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

- дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту;

- парламентарна (конституційна) монархія — це така монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні. Їхнє існування обумовлене національними традиціями, монарх виступає в них, як символ єдності нації, як символ держави, наприклад королева в Англії, мікадо (імператор) в Японії.

Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

¨ Розрізняють наступні види республік:

- президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як правило, відповідальності перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

- парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія). Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції (ФРН, Індія).

Деякі вчені виділяють ще й третій вид — напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіка — така республіка, в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом.

вверх

6) Право — це загальнообов’язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.

Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.
1. Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов’язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов’язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спрямовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.
2. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту.
Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою властива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми закріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільними, релігійними). Держава, на відміну від них, надає праву загальнообов’язкового офіційного значення, зводячи право в закон.
3. Загальнообов’язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов’язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов’язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об’єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов’язковості права. Правові встановлення обов’язкові для усіх, кому вони адресовані.
4. Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивості: стабільність, формальну визначеність, загальнообов’язковість.
5. Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедливості й розуму.
Право є прояв не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, з його допомогою реалізуються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов’язана з волевиявленням людини.
6. Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв’язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути права і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але, крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об’єктивне і суб’єктивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.
7. Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.

7) Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є наслідком свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.

Такі правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:
- виникають разом із виникненням держави;
- встановлюються чи санкціонуються державою;
- виражають волю керівної частини суспільства;
- утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);
- існують у суспільстві як одна система норм;
- формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;
- правила поведінки формально визначені за змістом;
- мають певні форми зовнішнього виразу;
- мають точно визначені межі дії;
- забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:
- існують у будь-якому суспільстві;
- встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;
- виражають волю різноманітних частин населення;
- можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;
- існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;
- виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо;
- зазвичай позбавлені формальної визначеності;
- можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;
- не завжди мають точно визначені межі дії;
- забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.
Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

70.Кримінальне судочинство. Кримінальний процесуальний кодекс України.

Кримінальне судочинство - це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, пов'язаних із виконанням вироку.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону, щоби кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності, а жодного невинного не було покарано.
Кримінальне судочинство має такі стадії:
- порушення кримінальної справи;
- попереднє розслідування;
- віддання обвинуваченого до суду;
- судовий розгляд;
- касаційне провадження;
- виконання вироку;
- провадження в порядку нагляду;
- відновлення справи за нововиявленими обставинами.

⇐ Назад