Урок - основна форма організації навчання
№3
У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це "відрізок" навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.
Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.
З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:
1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу.
2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.
3. Чітке визначення завдань уроку.
4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід школяра.
5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.
6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості
7. Ефективне використання педагогічних засобів.
8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.
9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.
10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.
11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.
12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвивальними і виховними вимогами.
До дидактичних (освітніх) вимог належать:
а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;
б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;
в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;
г) раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;
г) творчий підхід до побудови структури уроку;
д) поєднання різних форм організації навчальної діяльності учнів; є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю і оцінювання.
До розвивапьних вимог належать:
а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;
б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку";
в) стимулювання нових якісних змін в інтелектуальному, емоційному, соціальному розвиткові учнів.
Виховні вимоги до уроку включають:
а) визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці;
б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених метою і змістом навчальної роботи; інтересами учнів, їх суб'єктним досвідом;
в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;
г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, трудової, економічно^ екологічно^ фізичної культури;
г) співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах.
Крім перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.
Відомий український педагог М.П. Гузик (Одеса), розповідаючи про свою лекційно-семінарську систему навчання хімії, наводить приклад розробки завдань уроку.
Тема уроку: "Властивості ароматичних вуглеводнів. Механізм заміщення атомів водню в бензольному ядрі".
Тип уроку: урок загального розгляду теми.
Завдання уроку:
а) Чому навчати.
1 Застосовувати знання про ефект сполуки подвійних та одинарних зв'язків для прогнозування властивостей речовин.
2. Розуміти хід реакцій заміщення атомів водню в бензольному ядрі.
3. Визначити відносну реагентну здатність гомологів бензолу і його похідних.
б) Що розвивати.
1. Розуміння прнчинно-наслідкових зв'язків між структурою речовини і її властивостями.
2. Розуміння теорії вірогідних структур і методів їх аналізу.
3. Розуміння природи єдності фізичних і хімічних явищ,
в) Що виховувати.
1. Точний аналітичний підхід до розгляду явищ природи.
2. Уміння бачити і відчувати красу та гармонію світобудови.
3. Любов до дослідження, а через неї - до науки і виробничої діяльності.
4. Намагання присвятити себе служінню благородній меті...
Серед засобів вирішення завдань уроку важливими є:
- використання форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють виявити суб'єктний досвід учня;
- стимулювання школяра до висловлювань без побоювання помилитися чи дати хибну відповідь;
o створення умов, які б дозволяли йому виявляти ініціативу, самостійність, творчість;
- заохочення прагнень знаходити свій спосіб роботи;
- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи групи, класу;
- оцінка навчальних досягнень в процесі навчальної діяльності, а не тільки за кінцевим результатом.
Для того, щоб учень став суб'єктом навчальної діяльності на уроці (пригадаємо, що для суб'єкта діяльності характерні особистісні підструктури: мотивування, цілепокладання, орієнтування, самоактуалізація, самореалізація, самоконтроль, самооцінка), він повинен оволодіти п етапами.
На етапі орієнтування у навчальному матеріалі (тема, завдання уроку, стимулювання учіння) учень надає особистісного смислу новій інформації і власній діяльності, пов'язаній із засвоєнням нового навчального матеріалу, проявляє активність (мотивування).
На етапі визначення цілі він визначає або бере участь у визначенні конкретної цілі навчальної діяльності, яку передбачено реалізувати протягом уроку (цілепокладання).
На етапі проектування учень бере участь у плануванні наступної роботи, ураховує свої можливості, необхідні, на його думку, для успішного досягнення цілі (орієнтування).
На етапі організації виконання плану уроку він обирає спосіб навчальної діяльності: усний чи письмовий, переказ тез чи розгорнута відповідь, в узагальнюючому вигляді чи на конкретних прикладах, індивідуально чи в групі тощо; намагається більш повно використати свої можливості, здібності, суб'єктний досвід, пов'язаний з вирішенням аналогічних завдань в минулому; здійснює прояв свого "Я" (самоактуалізація, самореалізація).
На етапі контрольно-оцінювальному він залучається до контролю за розвитком навчальної діяльності (взаємоконтролю у групі, самоконтролю), самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем порівнює отриманий результат з критеріями державного стандарту, закладеними у навчальній програмі (самоконтроль, самооцінка).
Позитивне ставлення до завдань діяльності на уроці, присвоєння цих завдань у взаємодії з учителем, участь у розробці плану реалізації завдань уроку, звернення до власних можливостей, пошук доцільного способу навчальної діяльності, прагнення своєчасно позбутися зайвих помилок і удосконалити свої дії, критично оцінити їх є найважливішими педагогічними умовами становлення учня як суб'єкта, здатного свідомо, самостійно, творчо і відповідально здійснювати навчально-пізнавальну діяльність на уроці.
№4