Новий час та просвітництво.

Гандзілевська Г.Б.

Лекційний матеріал до навчальної дисципліни «Педагогіка»

Тема1. Педагогіка як наука.

План

1.Загальні засади педагогіки: структура, закономірності, принципи, функції, засоби, методи педагогічного дослідження

2. Особливості розвитку педагогіки як науки в історичному аспекті

Термін «педагогіка» - від грец. paidos – дитина і ago – вести – дослівно «проводир дітей». Педагог у Стародавній Греції – раб, який брав за руку дитину свого господара і супроводжував її до школи. Педагогіка - мистецтво вести дитину протягом життя (виховувати, навчати, давати освіту). З середини ХХ ст. – педагогіка – наука про виникнення людини (навчання, розвиток, освіта).

Об’єкт науки – система педагогічної діяльності з дитиною (освіта).

Предмет – процес спрямованого особистісного розвитку людини в умовах її навчання, виховання, освіти.

Теоритична функція педагогіки – три рівні: описових (вивчення досвіду), діагностичний (стан педагогічного явища) і прогностичний (експеримент і побудова моделі пертворення дійсності).

Технологічна функція – проективний рівень (розробка методів моделів), пертворювальний рівень (впровадження досягнень), оцінний і коректувальний.

Методи педагогічних досліджень – способи, шляхи пізнання педагогічної дійсності.

Важливим завданням педагогічного дослідження є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність — це факт наявності постійного й необхідного взаємозв’язку між реальними феноменами процесу.

На основі емпіричних закономірностей процесу виховання розкриваються теоретичні закони. Закон — строго зафіксована закономірність.

Кінцевою метою педагогічного дослідження є виявлення закономірностей і законів.

У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:

1. Традиційно-педагогічні методи. Традиційними називають методи, які педагогіка дістала у спадок від дослідників, Що стояли біля витоків педагогічної науки. До складу традиційних педагогічних досліджень входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів.

2. Педагогічний експеримент (лат. experimentum — проба, дослід). Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез.

Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють:

а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження і своїм завданням має вияснення стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми;

б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної теми;

в) контрольний, суть якого полягає в’застосуванні апробованої методики в роботі інших педагогів та шкіл.

3. Педагогічне тестування (англ. test — випробовування, перевірка). Тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю.

4. Соціологічні методи. Ця група методів проникла в педагогіку з соціології. Застосовується для масового опитування учасників процесів виховання, навчання, освіти, які мають колективний (груповий) характер. Опитування може бути усним (інтерв’ю) або письмовим (анкетування). Анкетування — метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених анкет.

5. Кількісні методи. Використовуються в двох основних напрямках:

а) для обробки результатів спостережень і експериментів;

б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп’ютеризації навчально-виховного процесу.

До першої групи входить статистичний метод, шкалування — присвоєння балів чи інших цифрових показників характеристикам, що досліджуються) Другу групу репрезентує метод моделювання. Це методстворення і дослідження моделей. Наукова модель — уявна чи матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна замінити його так, що вивченя моделі сприяє отриманню нової інформації про цей предмет.

Основні категорії педагогіки: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес.

Структура педагогіки: історія педагогіки ;загальна педагогіка (основи педагогіки (філософські підвалини), дидактика, школознавство, теорія управління навчально-виховним закладом, теорія виховання.

До загальнопедагогічних наук належать: дошкільна, шкільна, соціально педагогіка, превентивна педагогіка (важковиховувані діти), тифлопедагогіка (сліпі), олігофренопедагогіка (розумововідсталі), порівняльна педагогіка.

До функціональнопедагогічних наук зараховують педагогіку вищої школи, педагогіку професійно-технічної освіти.

Загальне знання –виявлення, вивчення й обгрунтування законів і закономірностей формувань та розвитку людської особистості, розробки на цій основі теоритико-мотодологічних і методичних основ виховання як специфічно організованого педагогічного процесу.

Виховання виникло разом з появою людського суспільства (природна потреба готувати до життя нащадків).

Виховання: залучення до праці, планування житла. У деяких племенах – «школа» - хижі, де люди похилого віку готували підлітків до дорослого життя. Педагогічні знання існували в народних звичках, обрядах, традиціях, народній творчості.

Перші закони людського співжиття: табу і толіон. Табу, з гавайської, означає не роби чогось не дозволеного, щоб не нашкодити самому собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.

Перші навчальні заклади – «будинок молоді», окремо для дітей різної статі.

Найдревніші у людській цивілізації вважається піктографічні школи (від грец. picots писати фарбою, малюваний, мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішніх Мексики, Перу. У той час там проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних дослідженнях цей період називається культурою майя.

Єгипет: школи жерців (поліграфічного письма) – навчались хлопчики із жрецьких родин – релігійний характер; школа живців – готували майбутніх державних чиновників.

Древній Китай – досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловами мудреців і писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх програм. Навчання 15 років (10 років вчились читати і писати ієрогліфи (3-4 тис. знаків).

Древня Греція

ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Афінська система Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст: 0-7 р. - сімейне виховання; 7-13 р. - музична школа: школа граматиста (навчання грамоті і лічбі); школа кефариста (літературно-музичне виховання); 13-18 р. - гімназійні школи: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (риторика, гімнастика, музика); 18-20р. - ефебія Традиційні цінності полісного виховання: єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту.

Спартанська система Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплінованих, загартованих воїнів. Форми навчання і виховання: 0-7 p. - сімейне виховання; 7-18 р. агелли (військові загони); 18-20 р. - військова служба (ефебія). Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, розвиток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, розвиток почуття краси тіла. Методи виховання: особистий приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

Древньогрецькі філософи:

Демокрітвисунув матеріалістичну концепцію розвитку особистості. Його крилаті афоризми: «Ніхто не досягне ні мистецтва, ні мудрості, якщо не буде вчитися», «Природа і виховання подібні.

Сократ започаткував філософську основу гуманістичної педагогіки. Його стратили згідно з вироком афінського суду, складеного на підставі брехливого звинувачення, суть якого зводилась до заперечення Сократом «державних» богів і поклоніння «новому божеству». Цим божеством була людина. Сократ вважав, що основою особистості є суб'єктне. Людина повинна здобувати освіту не шляхом научіння, тобто передачі істини, а шляхом самостійного пошуку її смислу.

Платон. З точки зору Платона, людина - це прояв усього зовнішнього, яке є незмінним і тому - об'єктивним. У зв'язку з цим основою особистості є не суб'єктне, а об'єктне. Істина - це ідеал виховання: поєднання благородства, багатства, фізичних і духовних здібностей. Але осягання істини не може дати постійного знання, бо пізнання людини обмежене чуттєвим сприйманням. Звідси, освіта повинна утворювати правильні поняття та відсікати те, то заважає втілювати ідею моральності.

Арістотель вважав, що, виховання («naflgeua») є державною функцією і зводиться до формування в особистості необхідних довершеностей. Для цього слід використати три фактори: природні задатки, спроможність набувати звичку і здатність робити судження.Фактори виховання, виділені Арістотелем, створили підґрунтя для першого наукового визначення педагогіки як учіння про правильне формування особистості. Це визначення не втратило своєї актуальності сьоодні, дійшов до нас практично незмінним.

Древній Рим.

Марк Квінтіліан. Перший «штатний» педагог Марк Квінтіліан (35—96 pp.), який навчав юнаків-патриціїв ораторському мистецтву, був автором 12-томної книги «Дванадцять книг риторичних настанов», власне першої педагогічної книги. Поряд з творами Ціцерона її вивчали у всіх риторичних школах.

ЕТАПИ НАВЧАННЯ У ДРЕВНЬОМУ РИМІ

Сімейне виховання (від нароження до 7 років)

Елементарна школа (від 7 до 11-12 років) - з V ст. н. е практичний характер (хлопчаків і дівчат навчали читанню, письму, лічбі)

Школа граматики (від 11 до 12-15 років) – передбачалося вивчення латинської і грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика на основі творів Гомера, Вергілія, Теренція) (оволодінню основами «вільних мистецтв» приділялось другорядне значення), здійснювалося формування «досконалого оратора».

Школа ритора (від 15 до 20 років) - незначна кількість юнаків теоретично і практично детально вивчала ораторське мистецтво за зразком промов Цицерона для підготовки до судової діяльності.

Епоха Середньовіччя та Відродження.

ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ (ЕПОХА РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ)

У 21 рік	ПОСВЯТА У ЛИЦАРІ
З 14 до 21 року	ЗБРОЄНОСЕЦЬ ПРИ СЮЗЕРЕНІ
З 7 років	ПАЖ ПРИ ЖІНЦІ СЮЗЕРЕНА
До 7 років	ЖИТТЯ В РІДНІЙ СІМ'Ї

ТИПИ ШКІЛ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В

ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Тип шкіл	Міські, цехові, гільдійські, приватні	Парафіальні	Соборні, монастирські	Факультети мистецтва в університетах	Університети (вищі факультети: теологічний, юридичний, медичний)
Знання	Елементарні знання	Латинська граматика	trivium	Trivium+guadrivium	загальні та фахові

ХІІ – ХІІІ ст.. – університети (від лат. сукупність).

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Педагогічні ідеї філософів-богословів мали релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматикою.

Навчаючи вчитися – формула середньовічної освіти. Ваганти (бродити) – верхівка середньовічного учнівства.

В епоху Відродження (XIV—XVI ст.), коли відбувався розклад феодалізму і почався розвиток буржуазного суспільства, з'явився цілий ряд яскравих мислителів, педагогів-гуманістів, які своїм лозунгом проголосили античний вислів: «Я — людина, і ні від чого людського не вільна». Серед них італієць Вітторіно да Фельтре (1378—1446).

Новий час та просвітництво.

СТРУКТУРА ШКІЛЬНОЇ СИСТЕМИ (ЗА Я.А. КОМЕНСЬКИМ)

Для дитини (0-6 р.)	ШКОЛОЮ Є	Материнське піклування (школа)
Для отроцтва (6-12 р.)	Елем, школа: народна, рідномовна
Для юнацтва (12-18 р.)	Латинська школа (гімназія)
Для зрілості (18-24 р.)	Академія і подорожі

Педагогічні погляди Дж.Локка Мета виховання: підготовка джентльмена, який вміє вести свої справи розумно і прибутково Програма виховання джентльмена: моральне виховання, розумове виховання, фізичне виховання Завдання виховання: розвиток здорового духу у здоровому тілі. Методи виховання: приклад, вправи, виховні ситуації, бесіди, покарання, заохочення Організація виховання: джентльмен виховується в сім'ї, а не в школі

Загальнопедагогічні ідеї Ж.Ж.Руссо.Принципи виховання. Природне виховання: спілкування з природою, гармонія з нею Вільне виховання: ідея доброго начала як первинної сутності людини.Джерела виховання Від природи: внутрішній розвиток здібностей та органів людини Від оточуючих речей: набуття власного досвіду відносно оточення Від людей: навчання тому, як користуватися природними здібностями Трудове навчання, «праця є неминучим обов’язком суспільної людини»