Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» «громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної обо­ро­ни, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків ава­рій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру».

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміні­стра­ції підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та гос­подарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх райо­нах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас ха­рак­тер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня за­гро­зи, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для без­пеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією ме­тою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти — за кате­го­рія­ми стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.

Для міст встановлені наступні групи:

4 особливої важливості;

4 першої групи;

4 другої групи;

4 третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

4 особливої важливості;

4 першої категорії;

4 другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здій­снюють­ся завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується насам­перед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до про­ве­дення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій — ДКНС. ДКНС діютьпри Кабінеті Міністрів України, в областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можливих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.

Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населен­ня, запобігання розвитку чи зменшення впливу надзвичайної ситуації і зав­дан­ня з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.

   
Організація життєзабезпечення населення в умовах НС — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нор­маль­них умов життя, здоров'я і працездатності людей.
   

Цей комплекс включає:

■ управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

■ захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, сти­хій­но­го лиха;

■ забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

■ захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

■ житлове забезпечення і працевлаштування;

■ комунально-побутове обслуговування;

■ медичне обслуговування;

■ навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

■ розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

■ санітарну обробку;

■ знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

■ підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

■ забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

■ заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення НС.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної жит­тє­діяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населен­ня про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: ­ через телебачення, ­ радіомережу, ­ радіотрансляційну провідну мережу, ­ спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

   
Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб ци­вільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні ко­місії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення началь­ни­ком цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.
   

Евакуація працюючого населення здійснюється за ­ виробничим прин­ципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, — за ­ тери­то­ріальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти ева­куюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пун­к­тах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закла­дах.

Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забез­пе­­чення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та прий­маль­ні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забез­пе­чення та обслуговування прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає макси­мальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ура­ження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небез­печ­них об'єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках ката­стро­фіч­ного затоплення районів проживання. В місцях розселення звіль­ня­ють­ся приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (за необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих під­ва­лів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне насе­лен­ня, в тому числі евакуйовані.

Виключно велике значення має забезпечення в місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивіль­ної оборони сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, приве­зеними з собою. В разі їх відсутності харчування здійснюється через ме­ре­жу громадського харчування або в сім'ях, в яких вони підселені.