Психіка людини і безпека життєдіяльності
Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам'яної сокири до польоту в космос.
Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки — це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища Ускладнюється нервова система.
| Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. |
| Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо). |
| Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес). |
| Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо). |
Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.
| Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. |
Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і їх комбінацій.
Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.
Всім живим істотам притаманна перша сигнальна система — реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє.
Для людини слово — це не тільки поєднання звуків чи зображення букв, але і насамперед форма відображення матеріальних явищ і предметів навколишнього світу в поняттях і думках. За допомогою слова утворюються загальні поняття. За допомогою слова передаються сигнали про конкетні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником сигналом сигналів.У деяких випадках слово може бути негативним подразником і викликати негативні емоції, стресові ситуації, розлади нервової системи, що призводить до порушення функціонування всьго організму.
Рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.
| Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом «Homo sapiens». На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо. |
| Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки). |
| Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. | |
Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої — це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.
Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.
Властивості людини
До властивостей людини як особистості належить все те, що:
Ø зумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси);
Ø виявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поведінка в конфліктних ситуаціях).
Властивостей людини безліч, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання. їх можна класифікувати за трьома основними ознаками:
Œ атрибути — це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).
риси — це стійкі властивості, що проявляються постійно, їх дуже багато (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо).
Ž якості — це ті властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).
Властивості людини становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем.
Атрибути людини
| Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками: | |
дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей (від лат. verbalis — словесний);
хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здібностями;
міжпівкульні зв'язки у жінок більш численні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої інтуїції;
жінки мають вищі показники лінгвістичних функцій, пам'яті, аналітичних здібностей, які пов'язують з більшою активністю лівої півкулі мозку;
перевага правої півкулі у чоловіків вирізняє їхні творчі, художні здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі;
«жіноче» має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює більшу психічну стійкість жінок;
«чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих
умов, що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи;
жінки легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього світу;
у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах.
| Вік — поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також: стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний. | |
Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само — інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають», і лише біологічний вік нагадує про справжні роки.
Головна особливість психологічного віку — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв'язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняються тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще встигнеться».
Дуже важливо, шоб люди сприймали як минуле, так і майбутнє у певній гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на минулому і безперервно обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях (освіта, професія, сім'я), то це призведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення.
Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії).
Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:
— рання зрілість (25-35 років) — включення до всіх сфер людської діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху;
— середня зрілість (35-45 років) — пошуки відповіді на основні питання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя — усвідомлення того, що не все реалізоване, цілі не досягнуті;
— пізня зрілість (45-60 років) — глибинне оновлення особистості, відбувається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе;
— в 50-60 років — спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості;
— похилий вік (60-70 років);
— старість (70-90 років);
— довгожитель (після 90 років).
|
| Знання психологічних особливостей кожного вікового періоду (нестійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спілкування, втомлюваність людей старшого віку) - необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки. | ||
| Темперамент — це риса, яка визначає нашу індивідуальність. | |||
Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші в тих же обставинах нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші — навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.
Отже, в нормальних умовах темперамент має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами — подразниками.
При визначенні типу темпераменту доцільно користуватися такими формулами:
Œ «Довіряй, але перевіряй», тому що сангвінікмає:
► плюси — життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість;
► мінуси — схильність до зазнайства, незібраність, легковажність, поверховість, надтовариськість, ненадійність; схильність до обіцянок, але не завжди їх виконання, вимагає контролю.
«Ні хвилини спокою», тому що холерикмає:
► плюси — енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість;
► мінуси — запальність, агресивність, невитриманість, нетертячість, конфліктність, здатність спрямовувати свою активність на колектив і розкладати його зсередини.
Ž «Не підганяй», тому що для флегматикахарактерні:
► плюси — стійкість, постійність, активність, терплячість, само-володіння, надійність;
► мінуси — загальмованість, байдужість, «товстошкірість», сухість, неможливість працювати в режимі дефіциту часу; його не треба підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.
«Не нашкодь», тому що у меланхоліка:
► плюси — висока чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття;
► мінуси — низька працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість, соромливість; на нього не можна кричати, надто тиснути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто чутливий до інтонації і дуже вразливий.
При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; меланхолік — флегматик.
|
| Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо |
На базі темпераменту в людини формуються і риси її якості, і багато в чому — життя.
Риси людини
| Як уже зазначалося, риси людини — це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку. | |
| Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні — це мислшпельні здібності людини. | |
Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.
Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.
Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.
До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.
Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.
| Відповідальність — це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин міме особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обоє'язку і до наслідків своєї поведінки. | |
Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість та навіть невролітичні прояви. Відповідальна поведінка виявляється у вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які більшою мірою беруть відповідальність за події, що відбуваються в їх житті, на себе. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров'я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вважають, що їх одужання багато в чому залежить від їхніх дій. Люди другого типу вважають, що здоров'я і хвороби — це результат випадковий і сподіваються, що одужання настане внаслідок дій інших людей.
У різних видах діяльності та ситуаціях людина проявляє відповідні психічні властивості — базові риси. Визначення рис людини відбувалося поступово. Існує велика кількість слів, яка їх визначає. Наприклад,
К.К.Платонов підрахував, що в російській мові близько 1500 слів описують риси особистості, в грузинській таких слів близько 4000.
Серед базових рис людини можна відзначити риси з полярними ознаками (за Р.Б. Кеттела), вони наведені в табл. 2.5.
Таблиця 2.5
Риси особистості
| Високі оцінки | Низькі оцінки |
| Товариськість | Замкненість |
| Розум | Низький інтелект |
| Емоційна стійкість | Емоційна нестійкість |
| Настійливість | Покірність |
| Експресивність | Витриманість |
| Висока сумлінність | Низька сумлінність |
| Сміливість | Боязкість |
| Ніжність | Суворість |
| Підозрілість | Довірливість |
| Мрійність | Практичність |
| Проникливіст ь | Наївність |
| Тривожність | Впевненість у собі |
| Радикалізм (гнучкість) | Консерватизм (ригідність) |
| Самостійність | Залежність від групи |
| Високий самоконтроль поведінки | Низький самоконтроль поведінки |
| Напруженість | Розслабленість |
Базові риси конкретної людини можна визначити за допомогою тестів. Для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі в суспільних справах, низький рівень самостійності, доброта.
Серед базових рис — одні бажані, а інші — не дуже. Але одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.
|
| Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяль-I ність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності мала позитивну кореляцію, тобто підсилювалась наявними рисами особистості. |
Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.
| Характер — це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості. | |
Існує декілька підходів до класифікації характеру людини, але нас цікавить класифікація за її ставленням до певних аспектів діяльності:
► до праці — працелюбапво, старанність, відповідальність, ініціативність, настійливість, схильність до творчості або протилежні — пасивність, безвідповідальність, лінощі тощо;
► до інших людей, колективу, суспільства — товариськість, чуйність, уважність, колективізм і замкненість, презирство, індивідуалізм;
► до самого себе — самоповага, гордість, самокритичність, самолюбство, самовпевненість, егоїзм;
► до речей — акуратність, бережливість, щедрість, неохайність, недбалість, скупість.
Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, своєю чергою, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.
Якості людини
| Якості людини — це ті її властивості, які виявляються по-різному залежно від умов, ситуацій. |
Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.
| Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, нам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). | |
Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні — притаманні багатьом людям, спеціальні — це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей — геніальність.
| Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками. | |
Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей.
|
| Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання / та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття. | |
| Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. | ||
Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.
| Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів, І як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. | |
Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є.
Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками:
• за провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо);
• за формою існування матерії (простір, час, рух);
• за активністю (сприйняття мимоволі і навмисне). Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.
|
| За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї. Особливе значення мають такі особливості сприй-. няття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту часу, сприйняття простору тощо. |
Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.
Пам'ять — одна з найважливіших функцій людського мозку.
Якщо сприйняття — це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.
| Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська нам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву). | |
Генетична пам'ятьзберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається спадково.
Набута нам'ятьзберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).
Рухова нам'ять— це пам'ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.
Зорова таслухова нам'ять є образною пам'яттю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття.
Емоційна нам'ятьвизначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше.
Символічна пам'ятьподіляється на словесну і логічну. Словесна пам'ять формується слідом за образною. Характерна риса її — точність відтворення. Особливості логічної пам'яті виявляються у запам'ятовуванні лише смислу тексту.
Набута пам'ять поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну і довготривалу.
Миттєва пам'ять — це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам'яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам'яті — 10...60 с
Частина інформації з миттєвої пам'яті потрапляє до короткочасної, час збереження якої — декілька хвилин.
Інформація з короткочасної пам'яті після певного перекодування потрапл до проміжної пам'яті, де вона зберігається, доки не з'являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам'яті становить години. Процес очищення проміжної пам'яті відбувається переважно у сні й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка і призначення.
|
| Обсяг довготривалої пам'яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації з довготривалої пам'яті вона знову переводиться до короткочасної. |
На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і психічний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з віком. До 20-25 років пам'ять покращується і до 30-40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам'ятовувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам'ять зберігається і в похилому віці.
Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особливостями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму.
|
| Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини. Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню. | |
| Мислення — це найвища форма відображення ретьності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори. | ||
Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Вся розумова діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.
| ª | Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів. |
| ª | Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять. |
| ª | Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта. |
| ª | Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять. |
| ª | Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. |
Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, розсудливість.
Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.
Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.
| Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності. | |
До основних функцій уваги належать вибір впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнуто її мети. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.
Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.
Стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2-3 с, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв напруженої праці.
Розподіл уваги — це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об'єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.
Переключення уваги — це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.
Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості.
| За всіх обставин управління увагою – це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини. | |
Емоційні якості людини
Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.
Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.
Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.
Афект — це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).
Власне емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.
Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.
Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.
Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна - зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективність діяльності різко зменшується.
Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного «Я». Ці емоції не пов'язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).
Головне в природі емоцій — залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.
Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.
Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості в своїх силах.
|
| Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життє діяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки. |
Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.