Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу

Природні небезпеки

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. В наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

   
Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці — тропічні циклони (20%), на третьому і четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.
   
   
Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.
   

За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на:

■ літосферні (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі);

■ гідросферні (повені, снігові лавини, шторми);

■ атмосферні (урагани, зливи, ожеледі, блискавки).

Іноді в учбовій літературі використовується поділ стихійних лих на: тектонічні, топологічні та метеорологічні.

Літосферні стихійні лиха

✱ Виверження вулканів. За руй­нів­ною дією та кількістю енергії, яка виділя­єть­ся при вивер­женні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебез­печні-ших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Найбільш відоме виверження вулкану — це виверження Везувія. Поряд з Везувієм процвітали такі стародавні міста, як Помпея, Геркуланум та Стабія. Протягом сторіч Везувій мовчав. 24 серпня 79 р. раптово в голубе небо над Неаполітанською затокою злетів лавовий корок, який тисячоліттями щільно закупо­рю­вав жерло кратера Везувію. Високо в гору на декілька кілометрів зле­тіли уламки гірських порід, зі страшним гуркотом розверзлась верши­на гори. Чорна хмара попелу затьмарила сонце й три дні висіла над місцем катастрофи. Тільки 27 серпня, через три доби після початку виверження, вперше проглянуло сонце, яке освітило три мертвих міста.

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектоніч­ни­ми плитами. За теорією А.Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та вели­ких пластів, які називаються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від 60 до 100 км й плавають на поверхні в'язкої магми. Навколо Індонезії, яка знаходиться на одно­му з таких стиків тектонічних плит, більше сотні вулканів; на західному узбережжі Американського континенту, де стикаються Північно­амери­канська й Тихоокеанська плити, розташо­вано десяток вулканів. Ці райони, а також східне узбе­реж­жя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — най­більш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, розплавленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутрішнього ядра — невеликий, але його температура сягає 6000 градусів. Однак внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважають, що вона утворюється в нижній частині зем­ної кори та в верхній частині мантії на глибині від 30 до 90 км. Гірська поро­да на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкана.

   
Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.
   

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюд­жу­єть­ся до З0 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небез­пеку в радіусі декількох кілометрів.

До 400-500 км розповсюджується зона випадіння кислотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, грунту. Селеві пото­ки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танен­ня снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десят­ків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення не­га­­тивного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобіган­ня негативному впливу потоку лави використовується метод відве­ден­ня його в бік від населених пунктів шляхом створення штучного рус­ла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942p., який загро­жував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літа­ка); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Іслан­дії 1973р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулка­на на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100оС.

✱ Землетруси. Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.

Ті місця, в яких стикають­ся між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсміч­но небезпечними зонами, тобто рух плит уздовж їхних границь супро­вод­жується землетрусами.

Землетруси з особливо важкими наслідками відбуваються там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються.

Це причина найбільш руй­нів­них землетрусів. Вчені-геофізики виділили два головних сейсмо­пояси: Серед­земно­морський, що охоплює південь Євразії від Португалії до Малайського архіпелагу, та Тихоокеанський, що оперезує береги Тихого океану. Вони включають молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди, а також рухомі зони підводних океанів материків.

   
Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані текто­нічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.
   
   
Гіпоцентр, або осередок землетрусу, — місце, де зсуваються гірські породи.
   
   
Епіцентр — точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром.
   

Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали.

До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками — за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 р. американський сейсмолог Ч.Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій грунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою в один бал (табл. 4.1).

Основними характеристиками землетрусів є: ­ глибина осередку, ­ магнітуда та ­ ін­тен­сивність енергії на поверхні землі. Глибина осередку землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення грунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус). Інтенсивність — це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Таблиця 4.1

Схематизована сейсмічна шкала

Бали Загальна характеристика Зовнішні ефекти
Непомітний Коливання грунту реєструються тільки приладами, людьми не відчуваються
Дуже слабкий Слабкі поштовхи, ледь відчуваються людьми на верхніх поверхах
Слабкий Коливання відзначаються багатьма людьми, висячі предмети злегка розгойдуються
Помірний Поштовхи відчуваються людьми, розгойдуються підвішені предмети, дзеленчать шибки.
Досить сильний Вночі люди прокидаються, гойдаються підвішені предмети, непокояться тварини. Незначні пошкодження окремих будівель
Сильний Легкі пошкодження будинків, утворюються тріщини у штукатурці, зсуваються з місця легкі меблі, падає посуд
Дуже сильний У будинках з'являються пошкодження, тріщини у стінах, окремі будівлі руйнуються. Зсуви на берегах річок. Невеликі гірські обвали
Руйнівний Руйнація і пошкодження будівель, людям важко встояти на ногах. Тріщини в грунті. Гірські обвали
Спустошувальний Руйнування будівеїь. Викривлення залізничних колій. Тріщини в грунтах завширшки 10 см. Зсуви, великі гірські обвали
Знищувальний Руйнування будівель та пам'ятників. Тріщини у грунті до І м шириною, великі зсуви та обвали
Катастрофа Повсюдне руйнування будівель, насипів, доріг, гребель. Вертикальне переміщення шарів. Великі обвали, змінюється рівень ґрунтових вод
Велика катастрофа Повсюдне руйнування будівель і споруд. Масова загибель людей і тварин. Значні зміни рельєфу місцевості
 

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має най­біль­шу магнітуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від 30 до 60 с, або навіть до 3-4 хв. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтервалами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей грунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками зем­летрусів є: 4швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків); 4 дефор­ма­­­­ція земної кори, яка визначається спостереженнями із супутників або зйомкою на по­верхні землі за допомогою лазерних джерел світла; 4 змі­на відношення швидкостей розповсюдження поздовжніх і поперечних хвиль напередодні землетрусу; 4зміна рівня ґрунтових вод у свердло­ви­нах; 4 вміст радону у воді тощо.

Які найсильніші землетруси описані в історії за останні 100 років?

4 Каліфорнія, США, 18 квітня 1906 року. Епіцентр — біля Сан-Франциско, інтенсивність — 10 балів. Основні збитки міста — через пожежу, яку не вдавалося загасити три дні. Загинуло 700 осіб.

4 Японія, І вересня 1923 року. Опівдні землетрусом зруйновані Токіо і Йокогама. Знищені сотні тисяч будинків, зруйновані мости й тунелі, страшні пожежі. Загинуло близько 150 тис. осіб.

4 СРСР, Ашгабат, 6 жовтня 1948року. О 1 год. 12 хв. без поперед­ніх поштовхів зруйновано більшість будівель у місті. Ушкоджена заліз­ниця. Сила поштовху в епіцентрі — 9-10 балів. Загинуло 110 тис. осіб.

4 СРСР, Спітак, Ленінакан, 7 грудня 1988року. Сила землетрусу — 8 балів. Ушкоджені дороги, залізниця. Спітак зруйнований вщент, Ленінакан — на 80%. Загинуло понад 25 тис. осіб.

4 Гілян, північ Ірану, 21 червня 1990року. Сила землетрусу — 8 балів. Загинуло понад 50 тис. осіб.

4 Туреччина, вересень 1999року. Сила землетрусу — 7,4 бала. Загинуло 17 тисяч осіб.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6-8 балів (на­приклад, Ялтинський землетрус 1927 p.). Центральні райони України нале­жать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються під­зем­ні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, 1977 р. під час землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії), сейсмічні хвилі досягли Львова, Рівного, Києва і навіть Москви.

   
Першість за кількістю землетрусів утримують Японія та Чилі: понад 1000 в рік, або 3 на день.
   

Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу

♦ При землетрусі ґрунт відчутно коливається відносно недовгий час — тіль­ки декілька секунд, найдовше — хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечні є предмети, які падають.

♦ Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отвори капі­таль­­них внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

♦ Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають вздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, пере­йти у безпечне місце.

♦ Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.

♦ Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.

♦ Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.

♦ Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати со­бі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допо­мо­гу тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

✱Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і біль­ше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділя­­­ють на:

• повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік,);

• середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);

• швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

   
Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, якії виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вими­вання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.
   

Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дійовими заходами для запобігання зсувів є відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

✱Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів.

   
Селі — це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних часток, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку).
   

«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля висотою з п'ятиповерхо­вий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Селі трапляються в багатьох країнах — в деяких областях Індії та Китаю, Туреччини та Ірану, в гірських районах Північної та Південної Аме­­рики. Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії та Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

Ø грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м;

Ø грязекам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1-2,5 т/куб.м;

Ø водокам'яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага— 1,1-1,5 т/куб.м.

У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні селеві потоки невеликої потужності, у Середній Азії — грязьові потоки.

Швидкість селевого потоку звичайно становить 2,5 -4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.

   
Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження пото­ку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови - достат­ня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оці­нити вірогідність виникнення селів.
   

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: • будівництво гребель, • каскаду запруд для руйнації селевого потоку, • стінок для закріплення відкосів тощо.

• у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в небезпечне місце; • надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю; • при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо це не вдається, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається); • вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

Гідросферні стихійні лиха

✱ Повені. За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для людини це вода і вогонь. Повені завдають і великих матеріальних збитків — в деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збитки у всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зростають. Суттє­вим фактором, який сприяє зростаннню збитків від пове­ней, є техногенний вплив на природне сере­до­вище. Йдеться, передусім, про вирубку лісів. Після рубок інфіль­тра­ційні властивості грунту знижу­ються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів. УІ тропічних лісах суцільні рубки призводять до збільшення стоку в 2-2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням кількості міст.

   
Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.
   

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найчастіше затоплення узбереж спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не тільки морськими хвилями, які сягають 3-4 і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов'язаними з виходом рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів завширшки й сотень завдовжки. Під час повені 1962 р. на узбе­реж­жі поблизу міста Гамбург (Німеччина) води проникли до 100 км вглибину країни. При цьому загинуло 540 осіб.

Значного лиха завдають людству цунамі — велетенські хвилі, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20м. Хвилі все знищують на своєму шляху й затоплюють великі території. До небезпечних районів, які потерпають від цунамі, належать Японія, Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра).

Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в райо­нах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Катастрофічний паводок наприкінці 1988 та впродовж 1999 р. в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученнням сил став найбільшою після Чорнобиля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 год. у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. — серйозно пошкоджено. 10680 осіб опинилися просто неба. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство, мости, автошляхи, енергетичні лінії і зв'язок, відчутливих втрат зазнав агропромисловий комплекс.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на поло­гих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Наслідки повеней · затоплення шаром води значної площі землі; · ушкодження та руйнування будівель та споруд; · ушкодження автомобільних шляхів та залізниць; · руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем; · загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур; · вимивання родючого шару грунту; · псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо; · загроза інфекційних захворювань (епідемії); · погіршення якості питної води; · загибель людей.

 

 
Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою про­гно­зуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато лег­ше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.
   

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефек­тив­ність профілак­тич­них заходів і зниження збитків. Завчасний прогноз по­ве­ней може коливатися від де­кількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні макси­мальних ви­трат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (на­сад­ження лісозахисних смуг, оран­ка грунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Дія середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней ши­ро­ко застосовується давно відомий спосіб — влаштування дамб. Для ліквідації не­безпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней — ландшафтно-меліоративні заходи.

 

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені ♦ отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши воду, газ, електроприлади); ♦ якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небезпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель; ♦ для того щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо); ♦ коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати допомоги.

 

✱ Снігові лавини. Снігові лавини виникають так само, як і інші зсувні змі­­щен­ня. Сили зчеплення снігу перехо­дять певну межу, і гравітація викликає змі­щен­ня снігових мас вздовж схилу.

Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу після значного ви­па­діння снігу, частіше під час відлиги, внаслі­док формування в нижніх час­тинах снігової товщі горизонту розрих­лення.

В історії людства відомо багато ла­вин­них катастроф. В Альпах відома стра­­шна траге­дія, яка сталася під час першої світової війни. На ав­ст­­ро-італійському фронті, який проходив засніженими гірськими пере­ва­лами,стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть з собою десятки і сотні ти­сяч тонн ? Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж: удар снігової маси — перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від викликаної вибухом великої бомби.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл ла­ви­но­небезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпечних ла­вин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

Атмосферні стихійні лиха

✱ Урагани. Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.

   
Вітри —- це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощові хмари на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер — це один з найважливіших компонентів життя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від багатьох стихій.

Англійський адмірал Ф.Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів (табл. 4. 2). Він розподілив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

   
Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах великих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.
   

Таблиця 4.2

Шкала вітрів (за Бофортом)

 

Бали Вітер Швидкість вітру, м/с Ознаки дії вітру
Штиль 0- 0,5 Листя на деревах не ворухнеться, дим із димарів підіймається вертикально
Тихий 0,5 - 1,7 Листя на деревах не ворухнеться, дим із димарів підіймається вертикально
Легкий 1, 7 - 3,3 Дим трохи відхиляється, вітер майже не відчувається обличчям
Слабкий 3,3-5,2 Вітер гойдає тонкі гілля дерев
Помірний 5.2- 7,4 Вітер здіймає куряву, гойдаються гілля середньої товщини
Чималий 7,5- 9,8 Хитаються тонкі стовбури дерев, на воді з'являються хвилі з гребенями
Сильний 9,8- 12,4 Хитаються товсті стовбури дерев, гудять телеграфні дроти
Дуже сильний 12,4- 15,2 Хитаються великі дерева, важко йти проти вітру
Надзвичайно сильний 15,2- 18,2 Вітер ламає товсті стовбури
Шторм 18,2-21,5 Вітер зносить легкі будівлі, валить паркани
Сильний шторм 21,5-25,1 Вітер валить і вириває з корінням дерева, руйнує міцні будівлі
Жорстокий шторм 25,1 - 29,0 Вітер чинить вепикі руйнування, валить телеграфні стовпи, перекидає вагони

 

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це — ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тайфунів. Суть усіх явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон — це велетенські віхоли нашої планети. Амери­канські вчені підрахували, що енергії урагану вистачило б, щоб на цілих п'ять місяців забезпечити всю Західну Європу електроенергією. Щорічно на земній кулі виникає та пов­ністю розвивається не менше 70 тропічних циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.

Тропічні урагани найчастіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас доходить > до 500 км/год, в цьому і полягає його руйнівна сила.

У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького. тиску з високою температурою. Це і є «око тайфуну». Його діаметр 10-30 км.Швидкість вітру в тропічному циклоні до 400 км/год.

Коли ураган наближається до узбе­реж­жя, він жене поперед себе величезні маси води. Штормовий вал, який супроводжу­ється за­зви­чай зливами і смерчами, шале­но налі­тає на узбережжя і нищить усе живе.

Одне з найстрашніших стихійних лих, яке трапилось на нашій планеті, приніс тропічний ураган, який розігрався у листопаді 1970 р. в Бенгальській затоці. Тайфун, який там виник, рушив на північ, в гирло Гангу. Води «великої священної» ріки Індії затопили 800000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вітру 200 — 250 м/с, морські хвилі досягали висоти 10 м. Б цій катастрофі загинуло близько 400 тис. осіб.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до «ока тайфуну», щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп'ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Щорічно в Америці спостерігається близько 900 смерчів, які там називають торнадо. Найчастіше це стихійне лихо трапляється на території штатів Техас і Огайо, де від нього гине в середньому 114 осіб на рік.

Рис. 4.1. Схема утворення смерчу

Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, звичайно, піднімається вгору й охо­лоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє вбік потік теплого повіт­ря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год (рис. 4.1).

Смерч спричиняє ­ нищення будівель, ­ пожежі, ­ руйнування різно­ма­нітної тех­ні­ки, ­ вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні підні­ма­ти машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його меш­кан­цями, повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чорному та Азовському морях.

Аналогічно ураганам смерчі спочатку розпізнають з космічних метео­ро­логічних супутників погоди, а потім за допомогою зйомок прослідко­вують їх розвиток та рух.

 

► отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;

► з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;

► в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травми від осколків розбитого скла;

► найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;

► коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);

► ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

✱ Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7-8% спричинені блискавками.

   
Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.  
   
     

Під час пожеж вигорає родючий шар грунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбува­ється заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900"С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі по­лум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи де­ко­ли цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швид­кістю 5-8 км/год, охоплює весь ліс від ґрунтового ша­ру до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горін­ня йде повільно, майже без доступу повітря, зі швид­кістю 0,1-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому під­хо­дити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром грунту. Степові (польові) пожежі виникають на від­кри­тій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бува­ють влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

 

Основними заходами боротьби з лісо­ви­ми низовими пожежами є:

• засипання вогню землею;

• заливання водою (хімікатами);

• створення мінералізованих протипожежних смуг;

• пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення проти­пожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж: здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому заході навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару грунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.


>60
  • 61
  • 62
  • Далее ⇒