ТЕНДЕНЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Показником зміни в культурному житті України в умовах УНР є динаміка розвитку національної освіти. У березні 1917 року – відкриті перша українська гімназія в Києві (а всього за роки УНР було відкрито близько 130 гімназій), університет в Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. Жовтень 1917 року – Український народний університет в Києві, Учительській інститут в Житомирі, Науково-педагогічна Академія.
Активізується видавнича справа. У 1921 році виходив 121 часопис, 60 газет. Улітку 1918 року створена комісія з організації проекту УАН під керівництвом міністра освіти М.Василенка.
Першим президентом УАН став В.Вернадськіш (1863-1945) – член партії кадетів, визначний вчений і організатор науки. До 1928 року секретарем академії був А.Кримський (1871-1942) вчений зі світовим ім’ям, сходознавець, славіст, письменник, знав більше 60 мов.
У 1918 році в Києві засновано Близькосхідний інститут, реорганізований в 1920 році в інститут закордонних справ.
Загальне піднесення національної культури було тісно пов’язане з розвитком літературного процесу. У 1918-1921 рр. виникає велика кількість літературних об’єднань, друкуються різноманітні художні збірки і альманахи «Мистецтво», «Літературно-критичний альманах», «Червоний вінок», «Музагет», «Гроно», «Зшитки боротьби», «Шляхи мистецтва», «Жовтень», «Вир революції» тощо.
Новій українській поезії були притаманні романтичні настрої. Виходять поетичні збірки В.Чумака («Заспів»), В.Сосюри («Червона зима»), І.Кулика («Мої коломийки»). Помітне місце у тогочасній поезії посідають В.Блакитний, Д.Загул, Г.Епік, В.Поліщук, Е.Плужник. Подією культурного життя стали поетичні збірки П.Тичини «Сонячні кларнети» і «Плуг».
На творчості українських літераторів 1917-1921 рр. позначився також вплив європейського модернізму Тяжіли до нього поет, театрознавець, перекладач Микола Вороний (1871-1940). Творчість Вороного знаменувала певний розрив з народницькою поетичною традицією. Він один з перших започаткував в українській ліриці тему міста, інші модерністські мотиви європейської поезії; в яких протиставлялися поетична одухотвореність і буденність. Вороний був одним з засновників Національного зразкового театру (1917), засновником і керівником Українських вищих драматичних курсів (1918-1919). Цей видатний діяч української культури був двічі репресований, у 1934 та 1938 рр.
Тенденції європейського модернізму (символізм та футуризм) помітні також у творчості поетів Д.Загула, Я.Савченка, О.Слісаренка, М.Терещенка, В.Кобилянського та ін., які групувалися навколо видавництва «Молода муза» у Львові (1906-1909).
Продовжуючи притаманну для української культури барокову традицію, поети XX ст. виробляли новий необароковий стиль у формі символізму. На відміну від російського, український символізм попри програмований песимізм і містику виявляє «поетичний єретизм», переборюючі відчуття безнадії та відчаю (творчість Д.Загула, М.Бажана).
Найвидатншіа постать тогочасної Української поезії П.Тичина (1891-1967) під тиском політичної диктатури зайняв примиренську позицію і був канонізований як оспівувач соціалістичних перетворень.
Особливе місце належить неформальній літературній київській групі «неокласиків» (прагнення до строгої форми, гармонійна завершеність вірша, наслідування класичних зразків). Вони намагалися позбавити українську поезію сентименталізму й поверховості, понад усе ставили в літературі професіоналізм, намагалися спиратися на кращі зразки європейської класики. В своїй діяльності група рішуче виступала проти ідейної платформи «Пролеткультури», проти профанації літератури, проти заперечення класичної культурної спадщини.
Ідейним натхненником групи «неокласиків» був М.Зеров (1890-1937) – видатний діяч національного відродження, поет, есеіст, критик, професор. Володів п’ятнадцятьма мовами, блискучий перекладач, знав досконало культуру античності, підніс українську поезію до вимог європейської естетики.