При цьому обов'язково має забезпечуватися ефективність і результативність використання позичених коштів.
Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:
— наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;
— довіра кредиторів до держави;
— зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;
— можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.
Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до емітентів — юридичних осіб. Саме цей чинник надійності становить основу зацікавленості кредиторів.
Найважливішим чинником державних запозичень є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому — реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів.
Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:
— доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;
— додаткові надходження від податків;
— економія коштів від зменшення видатків;
— емісія грошей;
— залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність. Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо є необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно — зменшення видатків для економії коштів), то краще це зробити відра' зу, а не випускати позику. Адже за позикою треба сплачувати дохід, тобто збільшення податків при поверненні боргу буДе
державний кредит і державний борг______________________________
більшим, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж тепер.
Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому за відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції тепер буде менший, ніж у майбутньому.
Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик веде до зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо воно використовується постійно, то це не що інше, як так звана фінансова піраміда. Подібна фінансова політика є необґрунтованою і веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною.
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу, а отже, необхідність чіткої системи управління ним.
9.3. Державний борг, його економічні наслідки. Управління державним боргом
Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.
Державний борг країни поділяють на внутрішній і зовнішній борг. Внутрішній державний борг — це заборгованість Держави всім утримувачам облігацій внутрішньої державної Позики (ОВДП) та інших державних цінних паперів, тобто гРомадянам та підприємствам своєї країни, які є кредиторами Держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаці-aM інших країн.
Тема 9
Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості минулих років і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Поточний борг — це видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних д0 сплати в цей період процентів за всіма випущеними на даний момент позиками.
Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини.
1. Монетизований борг, який складається із боргів держави комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів. Він фіксується у балансах банків, і тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума моне-тизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.
2. Немонетизований борг, який складається: а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість з виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.); б) заборгованості з господарських відносин із реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки5.
В Україні величина державного боргу регулюється законодавчо з 1992 р. Законом "Про державний внутрішній борг України". Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їх обігу визначаються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу"6.
Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України: величина основної суми боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного ВВП України. У разі перевищення гра' ничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити
5 Базилевич ВД., Валастрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб. "
К.: Атіка, 2002.
6 Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 липйй
1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38.
Державний кредит і державний борг______________________________
тЄрмінових заходів для зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче7.
Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.
Проблеми державного боргу не у його величині — в абсолютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а в забезпеченні платоспроможності держави, яка визначається трьома головними чинниками:
— наявністю ресурсів, тобто потенційних джерел доходів та всіх видів самофінансування;
— динамікою видатків, які залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни;
— бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.
В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргом є певна специфіка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу врегулювати платіжний баланс.
В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову політику. Такі корективи, як правило, не бажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефол-ТУ ~~ визнання державою своєї неплатоспроможності.
Державний борг оцінюють за такими показниками8.
Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою Укради 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — «37-38.
^ Базилевич В Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб. — *-: Атіка, 2002.
Тема 9
1. Борг на душу населення показує, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни.
2. Співвідношення державним боргом та індивіду, альними доходами визначається як частка загального неспла-ченого боргу, яка припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити обтяжливість боргу для населення країни. В сучасних умовах важливо відстежувати його динаміку — зростає, зменшується чи залишається стабільним це співвідношення. У більшості розвинутих країн світу цей показник протягом останніх ЗО років не змінюється.
3. Відносна величина боргу (державний борг / ВВП) залежить від таких факторів:
— темпів зростання ВВП;
— рівня реальної процентної ставки, яка впливає на розмір виплат за боргом;
— обсягів бюджетного дефіциту.
Зменшення відносної заборгованості можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП будуть вищими за темпи зростання реальної процентної ставки.
Динаміку державного боргу України наведено в табл. 9.1.
Таблиця 9.1. Динаміка державного боргу України,млрд дол. США*
| Показники | 1993 р. | 1995 р. | 1997 р. | 1999 р. | 2001 р. | 2003 р. | 2004 р. |
| Державний борг, усього | 0,4 | 4,8 | 10,9 | 15,4 | 14,1 | 14,3 | 16,0 |
| У тому числі: — внутрішній — зовнішній | 0,4 | 4,8 | 2,1 8,8 | 3,9 11,5 | 4,0 10,1 | 4,0 10,3 | 4,1 11,9 |
* За даними Держкомстату та Держказначейства.
Обслуговування державного боргу — це комплекс заході3 держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, я0' гашення позик, виплати процентів за ними, а також уточнення і зміни умов погашення раніше випущених позик і визначений умов і порядку здійснення нових державних запозичень.
державний кредит і державний борг
Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему шляхом:
— розміщення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та інших цінних паперів;
— погашення їх;
— виплати доходів за ними.
Для цього у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.
Видатки з управління державним боргом складаються із виплати виграшів, річних процентів з погашення запозичень, видатки на виготовлення, переказ і реалізацію цінних паперів держави, а також проведення тиражів виграшів та тиражів погашення тощо. Основну частку видатків становлять виплати виграшів та процентів.
Держава має дбати про ефективність державного кредиту. Уявлення про результативність операцій із запозичення коштів можна отримати, проаналізувавши суми щорічних надходжень. Але більш повне уявлення про ефективність державно-кредитних операцій можна отримати з такого розрахунку:
де Я — надходження 
за системою державного кредиту; В — видатки за системою державного кредиту.
Визначаючи ефективність державного кредиту, слід враховувати також позитивний вплив його на стан державного бюджету і грошового обігу, а також на сприятливі тенденції в економічному розвитку суспільства.
При обслуговуванні зовнішнього державного боргу визначається коефіцієнт обслуговування. Він обчислюється як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, виражене у процентах. Сприятливим рівнем прийнято вважати значення цього показника до 25 %.
Граничні розміри державного боргу України, його структурі джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада україни одночасно з прийняттям закону Про Державний бюджет України на відповідний рік.
Джерелами погашення внутрішнього боргу є:
~~ бюджетні кошти; ~~ кошти, отримані від приватизації державного майна;
~~ нові запозичення.
Тема 9
Джерелами погашення зовнішнього боргу, крім перелічених вище, також можуть бути золотовалютні резерви країни.
Є такі методи управління державним боргом: рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, реструктуризація, анулювання.
Рефінансування — це випуск нових позик для того, щоб розплатитися з власниками облігацій старої позики. Цей спосіб застосовується у разі зростання державної заборгованості і бюджетних труднощів країни. Активно рефінансування застосовується при сплаті процентів і погашень за зовнішньою частиною боргу. Але для того, щоб надали нові запозичення, треба мати гарну репутацію у міжнародних фінансових колах, економічну і політичну стабільність у країні.
Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.
Консолідація — це зміна строків дії позик. Частіше за все вона проводиться у формі збільшення строків дії облігацій попередніх позик. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків дії позик.
Уніфікація — це об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.
Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нову зі знижувальним коефіцієнтом проводиться з метою скорочення державного боргу. Наприклад, кілька облігацій старих позик обмінюють на облігації нової позики у співвідношенні 3:1. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення позики або усіх раніше випущених позик означає перенесення строків виплати заборгованості-При цьому на період перенесення строків погашення боргу виплата доходів також припиняється. Відстрочка погашення застосовується в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним, оскіль' ки не є фінансово ефективним для держави. Це відбувається» коли уряд зробив дуже багато запозичень і умови їх емісії не вигідні для держави, оскільки більшість надходжень від яо'
Пйржавний кредит і державний борг
йХ запозичень іде на сплату процентів і погашення раніше „лпущених позик.
реструктуризація — це використання у комплексі по-„ністю чи частково зазначених вище методів.
Анулювання (скасування) державного боргу означає по-вНу відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).
Анулювання цінних паперів держави можливе з двох причин:
— по-перше, в разі фінансової неспроможності держави (дефолту);
— по-друге, в результаті приходу до влади нових політичних сил, які відмовляються визнавати фінансові зобов'язання своїх попередників.
Однак анулювання не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.
Важливою сферою управління державним боргом є випуск нових позик. Держава має визначити умови їх емісії: рівень дохідності, термін дії, спосіб виплати доходів, пільги кредиторам та ін. При цьому держава повинна керуватися не тільки своїми інтересами, а й інтересами кредиторів.
Економічні наслідки державного боргу такі.
1. Перерозподіл національного доходу на користь власників державних облігацій та інших державних цінних паперів.
2. Збільшення податків для обслуговування державного боргу, що негативно впливає на ділову та економічну активність.
3. Скорочення споживання населенням країни.
ПРАКТИКУМ
и лан семінарського заняття
*• Причини виникнення дефіциту бюджету та методи його Фінансування.
2. Економічна суть і форми державного кредиту. "• Державний борг, його економічні наслідки. 4> Управління державним боргом.
Тема g
Теми рефератів
1. Структура державного боргу та механізм його формування,
2. Державний борг України та механізм його обслуговування.
3. Вплив державного боргу на фінансове становище держави.
Контрольні запитання та завдання
1. Які завдання вирішуються при формуванні бюджету? у чому полягає урівноваженість доходів та видатків?
2. Що означає поняття "бюджетний профіцит"? Охарактеризуйте форми бюджетного профіциту.
3. Що таке бюджетний дефіцит?
4. Охарактеризуйте види бюджетного дефіциту.
5. Назвіть основні причини виникнення бюджетного дефіциту.
6. Охарактеризуйте основні концепції збалансованості бюджету. Яка мета їх використання?
7. Охарактеризуйте методи фінансування бюджетного дефіциту.
8. Дайте визначення поняття "державний кредит"? Чим зумовлена необхідність державного кредиту?
9. Охарактеризуйте основні функції, які виконує державний кредит.
10. Назвіть суб'єктів державно-кредитних відносин.
11. Охарактеризуйте види та форми державного кредиту. Що є забезпеченням державного кредиту?
12. Назвіть критерії класифікації державних запозичень.
13. Охарактеризуйте чинники, на яких ґрунтується залучення позик.
14. Назвіть необхідні передумови проведення державних запозичень.
15. Що таке державний борг? Охарактеризуйте його складові.
16. Якими правовими нормами регулюється величина ДеР' жавного боргу України?
17. Що розуміється під управлінням державним боргом? #к1 показники оцінки державного боргу ви знаєте?
18. Охарактеризуйте основні методи управлінням деря^0
ним боргом.
державний кредит і державний борг
19. Дослідіть основні засоби обслуговування державного
боргу-
20. Назвіть основні економічні наслідки державного боргу.
Тести
1. Дефіцит державного бюджету утворюється, коли:
1) витрати держави зменшуються;
2) сума податкових надходжень скорочується;
3) сума витрат держави перевищує суму податкових надходжень.
2. Дефіцит бюджету — це:
1) перевищення доходів над видатками;
2) перевищення видатків над доходами.
3. Випуск облігацій внутрішньої державної позики здій
снює:
1) Міністерство фінансів України;
2) Національний банк України;
3) Державне казначейство України.
4. Для покриття дефіциту державного бюджету використо
вується кредит:
1) державний;
2) банківський;
3) комерційний.
5. Видами бюджетного дефіциту є:
1) циклічний;
2) структурний;
3) внутрішній.
6. До державних боргових зобов'язань належить:
1) облігація;
2) казначейський вексель;
*) приватизаційне боргове зобов'язання і житловий чек;
4) усі відповіді правильні.
'• Джерелом покриття державного боргу є: Ч видатки бюджету;
^
Тема 9
2) доходи бюджету;
3) державні кредити.
8. Управління державним внутрішнім боргом України здій
снює:
1) Міністерство фінансів України;
2) Національний банк України;
3) Кабінет Міністрів України;
4) Президент України.
9. Державний борг є:
1) внутрішній;
2) зовнішній та внутрішній;
3) інвестиційний;
4) комерційний.
10. У державному кредиті:
1) держава — позичальник, а юридичні та фізичні особи — кредитори;
2) держава — кредитор, а юридичні та фізичні особи — позичальники;
3) держава, юридичні та фізичні особи можуть бути як кредиторами, так і позичальниками.
11. Зовнішній державний кредит — це кредит, наданий:
1) підприємством підприємству;
2) банком банку;
3) урядом однієї держави урядові іншої держави.
12. Які є способи коригування позикової політики:
1) мінімізація вартості позики, стабілізація державних ЦІН" них паперів;
2) управління зовнішнім і внутрішнім боргом;
3) рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація-обмін за регресивним співвідношенням, відстрочення погашен-ня позики, реструктуризація, анулювання?
13. Державний кредит — це:
1) особлива форма грошових відносин, коли держава є кре" дитором, позичальником або гарантом;
2) складова загальнодержавних фінансів, яка дає змогу УтВ° рити централізовані фінансові ресурси для потреб держави;
державний кредит і державний борг
3) грошові відносини, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами та пов'язані з мобілізацією коштів та їхнім використанням на фінансування державних потреб.
14. Конверсія — це:
1) зміна дохідності позики;
2) збільшення строків дії випущеної позики;
3) об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.
15. Консолідація — це:
1) зміна дохідності позики;
2) збільшення строків дії випущеної позики;
3) об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.
16. Уніфікація позики — це:
1) зміна дохідності позики;
2) збільшення строків дії випущеної позики;
3) об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.
17. Джерелом покриття держаного боргу є:
1) прибутки підприємств від використання наданих кредитів;
2) трансфертні платежі;
3) доходи бюджету.
18. За характером виплати доходу державні позики поді
ляють на:
1) виплати за кредитами урядам іншими країн, міжнарод-ним організаціям та фінансовим інститутам;
2) коротко-, середньо- та довгострокові;
3) фіксовані та плаваючі;
4) дисконтні, виграшні та процентні;
5) знеособлені та цільові.
*9. Через розподільну функцію державного кредиту здійметься:
фінанси 225
Тема 9
1) регулювання грошового обігу;
2) формування централізованих грошових фондів держави;
3) фінансування витрат держави;
4) підтримка малого бізнесу.
20. Якщо центральний банк продає велику кількість державних цінних паперів на відкритому ринку, то він має на меті:
1) зробити кредит більш доступним;
2) ускладнити придбання населенням державних цінних паперів;
3) збільшити обсяг інвестицій;
4) зменшити загальну масу грошей в обігу.
Завдання 1
До даних термінів доберіть єдине правильне визначення серед тих, що наведені нижче.
Варіант 1
Терміни
1. Анулювання (скасування) державного боргу.
2. Бюджетний дефіцит.
3. Внутрішній державний борг.
4. Зовнішній державний борг
5. Державний кредит.
6. Дефолт.
7. Казначейські зобов'язання (векселі).
8. Конверсія державного боргу.
9. Монетизований борг.
10. Облігація.
11. Обслуговування державного боргу.
12. Рефінансування державного боргу.
13. Уніфікація державного боргу.
державний кредит і державний борг
Визначення
A. Випуск нових позик для того, щоб розплатитися з влас-
диками облігацій старої позики.
Б. Сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах поворотності, строковості та платності, у процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, у яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.
B. Зміна дохідності позик.
Г. Боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу.
Д. Повна відмова держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).
Е. Боргові зобов'язання, спрямовані тільки на покриття бюджетного дефіциту.
Є. Об'єднання кількох позик в одну.
Ж. Заборгованість держави іноземним кредиторам, тобто громадянам та організаціям інших країн.
3. Визнання державою своєї неплатоспроможності.
И. Борг держави комерційним банкам як основним утримувачам державних цінних паперів, що фіксується у балансах банків, у зв'язку з чим аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем.
І. Перевищення видатків над доходами бюджету.
К. Комплекс заходів держави з розміщення облігацій та Щціих цінних паперів, погашення позик, виплати процентів За ними, а також уточнення і зміни умов погашення раніше випущених позик і визначення умов і порядку здійснення Нових державних запозичень.
Л. Заборгованість держави всім утримувачам облігацій внут-Рчиньої державної позики (ОВДП) та інших державних цінних паперів, тобто громадянам та підприємствам своєї країни, які кредиторами держави.
Тема 9
Варіант 2
Терміни
1. Бюджетний профіцит.
2. Відстрочка погашення позики або всіх раніше випущених позик.
3. Гарантовані запозичення.
4. Державний борг.
5. Державні запозичення.
6. Інфляційний податок.
7. Казначейські позики.
8. Консолідація державного боргу.
9. Немонетизований борг.
10. Обмін за регресивним співвідношенням.
11. Реструктуризація державного боргу.
12. Сеньйораж.
13. Управління державним боргом.
Визначення
A. Використання у комплексі повністю чи частково методів
управління державним боргом країни.
Б. Зміна строків дії позик.
B. Відносини оказания фінансової допомоги суб'єктам гос
подарювання з боку органів державної влади й управління за
рахунок бюджетних коштів на умовах поверненості, строко-
вості та платності.
Г. Забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.
Д. Невиконані державою фінансові зобов'язання перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість за виплати пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та ін.) і заборгованість за господар' ських відносин з реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, надання послуг державними установами та ін.).
Е. Перенесення строків виплати заборгованості.
Є. Сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а тако*
державний кредит і державний борг
сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.
Ж. Обмін облігацій попередніх позик на одну нову зі знижувальним коефіцієнтом.
3. Дохід держави від емісії грошей.
И. Прибуток, який отримує держава за високих темпів інфляції і який дорівнює втраті капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляційного процесу.
І. Операції, за якими уряд гарантує безумовне погашення запозичень, зробленими нижчестоящими органами влади й управління або окремими суб'єктами господарювання та виплату процентів за ними.
К. Перевищення доходів над видатками бюджету.
Л. Основна форма державного кредиту, коли держава виступає як позичальник для фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску і реалізації державних цінних паперів.
Завдання 2
Знайдіть хибні твердження серед запропонованих.
1. До запозичень держава вдається при бюджетному дефіциті.
2. Коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик чи погашення інших зобов'язань, взятих фізичними і юридичними особами, вона є позичальником.
3. Як економічна категорія державний кредит є на стику двох видів грошових відносин — фінансів і кредиту — і поєднує їх особливості.
4. Сутність операцій на відкритому ринку, спрямованих на збільшення грошової маси, полягає у купівлі державних облігацій.
5. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові кошти і таким чином сприяє зниженню ціни кредиту.
6. У сучасних умовах надходження від державних позик Стали другим після податків способом фінансування витрат бїЗДжету.
< • Обсяги операцій держави, що виступає як кредитор, знач-а° вищі, ніж держави, що виступає як позичальник.
Тема 9
8. При запозиченні коштів державою забезпеченням кре
диту є все майно, що перебуває в її власності.
9. Принципами державного кредиту є поворотність і платність.
10. Облігації з "нульовим" купоном не підлягають обігу на
ринку цінних паперів.
Задачі
Задача 9.1
Державну валютну облігаційну позику надано в таких сумах: 100 млн дол. США на 100 тис. облігацій; 415 млн дол. на 41,5 тис. облігацій; 7370 млн дол. на 73,7 тис. облігацій.
Визначте номінальну вартість облігації.
Задача 9.2
Визначте поточний річний дохід за облігацією номіналом 10 000 грн при 10 % річних.
Задача 9.3
Власник облігації номіналом 1000 грн при 20 % річних продав цінний папір через 146 днів після чергового "процентного" дня.
Визначте, який купонний дохід одержить продавець.
Задача 9.4
Облігація, придбана за курсовою ціною 1200 грн, погашається через 5 років номіналом 1000 грн. Визначте річну ставку додаткового доходу.
Задача 9.5
Державну облігацію можна погасити за 25 000 грн через 10 років, коли настане термін її погашення. Розрахуйте нині' шню вартість облігації, якщо дисконтна ставка подібних цінних паперів на біржі — 10 %.
Задача 9.6
Купонна річна процентна ставка за облігацією на пред'явника — 10 %. Угода купівлі-продажу укладена за 18 днів Д° виплати процентів. Визначте курс продажу облігації.
державний кредит і державний борг______________________________
Задача 9.7
Облігація номіналом 1000 грн з 5-відсотковою купонною ставкою і погашенням через 5 років придбана на ринку з дисконтом 10 %. Визначте поточну та сукупну прибутковість цінного папера за рік і за 5 років.
Задача 9.8
Використовуючи дані, наведені в табл. 9.2:
1) проведіть необхідні розрахунки;
2) заповніть відповідні графи;
3) визначте частку внутрішнього та зовнішнього державного боргу;
4) побудуйте діаграму;
5) зробіть висновки.
Тема 10
МІСЦЕВІ ФІНАНСИ
10.1. Місцеві фінанси, їх суть і значення в економічному розвитку регіонів
Поняття "місцеві фінанси" є синонімом понять "фінанси місцевих органів влади", "муніципальні (комунальні) фінанси", "фінанси територіальної громади", "фінанси комуни", "фінанси общини", "фінанси муніципального утворення", "фінанси штату", "фінанси міста, області, району, села, селища" і т. ін. Подібні визначення свідчать, що місцеві фінанси функціонують у різних формах залежно від державного і територіального устрою тієї чи іншої країни.
В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси Автономної Республіки Крим, фінанси області, фінанси міст Києва і Севастополя, фінанси міста, фінанси району, області, району в місті, фінанси села, фінанси селища.
В умовах ринкових відносин залишається і зростає перелік справ, які правова держава вважає за доцільне передати для розв'язання місцевим органам влади. Для цього потрібні ВІД' повідні ресурси. Це і є об'єктивною причиною для функціонУ вання місцевих фінансів.
Фінансові основи інституту місцевого самоврядування в Україні визначені:
1) Конституцією України (ст. 7, ст. 140—146) від 28 черви* 1996 p.;
Місцеві фінанси
2) Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 p.;
3) Законом України "Про місцеве самоврядування" від 27 травня 1997 p.;
4) Законом України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 р.
Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади.
Процес формування місцевих фінансів України, як свідчить практика 1991—2004 pp., супроводжується значними труднощами, пов'язаними з численними факторами: необхідність ліквідації деформацій у фінансовій системі, що сформувалася у радянський період, формування сучасного управлінського досвіду організації фінансової системи, формування правового поля, політичної культури і традицій, без яких не може бути фінансів місцевих органів влади.
Найскладніше питання — визначення переліку функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади України, що має стати основою для вибору моделі місцевих фінансів. У зв'язку з цим завдання та функції місцевих органів влади можна поділити на дві основні групи:
— завдання та функції, які взагалі передано місцевим органам влади в межах місцевих інтересів;
— завдання та функції, доручені місцевим органам влади Центральною владою, або так звані делеговані повноваження.
Завдання або функції мають покладатися на той рівень влади, який їх виконає краще, економніше й ефективніше, якщо обсяг чи характер завдання не вимагають його виконання у масштабі більшої території.
Незважаючи на дискусійний характер проблеми визначєн-Ня функцій місцевих органів влади, окреслилися сфери, обслуговування яких у більшості країн віднесено до власної компетенції місцевого самоврядування і які можуть відповідати принципам доцільності та ефективності. Це — соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров'я, Дороги місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, Д°гляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове гос-°Дарство, міські електричні мережі, економічна інфраструк-УРа, працевлаштування безробітних, перепідготовка кадрів з
Тема ю
метою працевлаштування, ритуальні послуги, збирання та утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування та інші витрати.
Перелік доручених справ або делегованих повноважень визначає центральна влада. Він встановлюється в законодавчому акті. Для виконання делегованих повноважень орган, який їх визначає, передає місцевим органам влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевих органів влади.
Аналіз проблем, пов'язаних із поняттям "місцеві фінанси" дає змогу сформулювати його визначення. Місцеві фінанси — це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.
В Україні така система перебуває в стадії становлення і як складне й багатопланове явище потребує аналізу та дослідження.
Фінанси місцевих органів влади як система включають кілька основних взаємопов'язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб'єкти, об'єкти системи, відносини між суб'єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі.
У реальному житті ця система набагато складніша і має особливості в кожній країні.
У 1991—2004 pp. в Україні виразно виявилася тенденція розширення завдань і функцій, що покладаються на місцеві органи влади. Разом з тим помітною є й інша тенденція — відставання процесу становлення місцевих фінансів відповіД" но до нових завдань місцевої влади.
Окреслимо основні форми впливу місцевих органів влади, їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.
По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продук' ту. Через зазначені системи здійснюються розподіл і перероз-поділ цієї частини ВВП. Це означає, що поряд із державний регулюванням економічної та соціальної сфер здійснюється комунальне (муніципальне) регулювання їх. Держава і місЯе' ве самоврядування розподіляють між собою функції сощалЬ но-економічного регулювання. Функції соціально-економічй0 го регулювання, які забезпечують фінанси місцевих оргай1
Місцеві фінанси
влади, не обмежуються вилученням, розподілом і перерозподі-дом частини ВВП. Місцеві органи влади подібно до держави у сфері своєї компетенції здійснюють також нормативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто встановлюють певні правила поведінки суб'єктів господарювання.
По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом. Це дає змогу забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Як бачимо, є як державний фіск, так і фіск місцевих органів влади. Відмінність між фіском першої і другої форми в тому, що межі фіскальної діяльності місцевих органів влади регламентуються державою, а її фіскальна діяльність ніким не обмежується.
По-третє, місцеве самоврядування, як і держава, є інструментом, який надає громадські послуги. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою завдання та відповідальність за надання громадянам країни громадських послуг. Ефективність і масштаби діяльності місцевих органів влади у сфері надання громадських послуг залежать, головним чином, від стану фінансів місцевих органів влади.
По-четверте, місцеві фінанси є інструментом забезпечення економічного зростання. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витрати, діяльність на ринку позичкового капіталу, нерухомості, землі.
Крім названих форм впливу на економіку та соціальну сферу, є й інші, наприклад пов'язані з виконанням делегованих повноважень центральної влади, а саме проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного нагляду і державної реєстрації та ін. У цій сфері місцеві органи влади є продовженою на місцях "рукою" Центральної влади. Отже, фінанси цих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, які виконує держава, тобто справжнє здійснення місцевого самоврядування залежить від його матеріального та грошового забезпечення. І тому законодавством була визначена фінансово-економічна база Місцевого самоврядування, до якої увійшли:
~ природні ресурси, розпорядження якими здійснюється РаДами народних депутатів базового рівня;
~ місцеве господарство, комунальна та інша власність, яка Джерелом одержання доходів місцевого самоврядування й вдоволення соціально-економічних потреб населення;
Тема 10
— фінансові ресурси (місцеві бюджети, позабюджетні кошти, валютні фонди місцевих рад, кошти територіально-громадського самоврядування).
10.2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.
Система місцевих бюджетів є в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори.
При дослідженні проблеми місцевих бюджетів їх треба розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між:
— місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на цій території;
— бюджетами й населенням цієї території;
— бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;
— місцевими і державним бюджетами.
До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети (рис. 10.1). Це фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Усього місцевих бюджетів в Україні близько 12 тис.
Проте місцевий бюджет — це тільки частина фінансових ресурсів, необхідних для фінансування всіх функцій і завдань, які виконують органи місцевого самоврядування.
Звичайно, потребує вирішення питання зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок податкових надходжень. Ці проблеми потребують серйозної наукової розробки, вивчення досвіду зарубіжних країн і нагального розв'язання.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрЯ' ми використання коштів місцевих бюджетів.
л
Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на
основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.
Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.
Загальний фонд включає надходження з поточного або реє-стРаційного рахунку фінансового органу на поточний або реє-СтРаційний рахунок установи платіжним дорученням, в яко-МУ вказуються суми засобів, виділених на видатки установи в Розрізі кодів економічної класифікації.
Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначе-их джерел надходжень і використовуватися на фінансування °нкретно визначених цілей.
Тема 10
Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет розвитку (капітальний або інвестиційний).
Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Наявність видатків є причиною утворення доходів. Доходи місцевих органів влади можна класифікувати за їхніми джерелами та за економічною природою.
За джереламидоходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.
За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані.
Власні доходи — це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.
Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцевих податки і кілька місцевих зборів (податок з реклами та комунальний; збори: готельний, на припарковування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, з власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку).
Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.
Закріплені доходи — це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі-
Регульовані доходи — це також одна з форм доходів, Ш° передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. ПоряД°к передачі та розміри регульованих доходів в Україні щорокУ встановлюються в законі про державний бюджет, а також 15С
Місцеві фінанси
визначено Законом "Про бюджетну систему" в редакції 1995 р. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.
Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.
Важливими способами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти.
У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяють доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Структура доходів місцевих бюджетів: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі, та регулюючі доходи.
Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не включають як закріплені доходи надходження від комунальної власності.
Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.
Дотація вирівнювання (субсидія) — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.
Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.
Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна ^ада України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Місцеві запозичення — операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в ре-Ультаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, і °Перації, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.
Тема 10
Запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету протягом бюджетного року.
Тимчасовий касовий розрив — незбіг у часі фінансування видатків з надходженням доходів.
Місцеві запозичення виникають у таких випадках:
— запозичення (позики) з бюджетів вищого рівня;
— запозичення в комерційних банках;
— бюджетні гарантії під запозичення комерційних структур, у тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо);
— випуск муніципальних позик.
Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотації місцевих бюджетів, оскільки пролонговуються або взагалі списуються.
Відсутність широкої практики залучення кредитів для фінансування бюджетних потреб місцевою владою зумовлено високими реальними процентними ставками, що призводить до значного додаткового бюджетного навантаження.
Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будівництво доріг тощо). За строками погашення позики поділяють на коротко- (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями місцевих бюджетів.
Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів здійснюють за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 % його обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів з його обслуговування має місце порушення договору між кредитором і позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.
Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв'яз-ку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місце' вих органів влади.
Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних ви'
ц/|ісцеві фінанси
дів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень. Обов'язкові видатки це — видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.
Факультативні видатки — це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків. Ще один вид видатків — видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.
Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адміністративні, і капітальні, або інвестиційні.
Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.
Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.
Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому разі у першу чергу фінансують видатки, включені в поточний бюджет.
Головна мета створення бюджету розвитку — фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у кому
нальній власності, в тому числі від продажу земельних діля
нок несільськогосподарського призначення;
2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки,
аі) господарських товариств, що є у власності відповідної
еРиторіальної громади;
Тема 10
3) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
4) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
5) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1) погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;
2) капітальні вкладення;
3) внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.