ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО
1. Поняття та ознаки адміністративного процесуального представництва.
2. Види представництва в адмін. процесі та її особливості.
3. Повноваження представників у судах адміністративної юрисдикції.
Літ-ра:
1. КУ 1996 р. Ст. 59.
2. КАС України. Ст. 56 – 61.
3. ЦК України (від 16.01.2003).
4. ЗУ «про безоплатну правову допомогу» (від 02.06.2011).
5. ЗУ «про адвокатуру та адвокатську діяльність» (05.07.2012).
6. Рішення КСУ щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.59 КУ від 16.11.00.
7. Рішення КСУ щодо ч.2 ст.59 КУ від 30.09.09.
В адміністративному процесі (як і в інших видах процесів) надзвичайно часто беруть участь процесуальні представники, які виконують у процесі потрійну особливу функцію:
1. Уособлюють у своїй персоні в адмін. суді інтереси свого довірителя. Тобто, представник зажди представляє особу у процесі;
Представники завжди надають правову допомогу особам, які є їх довірителями. Оцінка суперечливої ситуації, кваліфікація цієї суперечки, роз’яснення довірителю перспектив такої правової суперечки.
2. Підготовка та подання до суду різноманітних процесуальних документів (позови, заяви, клопотання, скарги);
Процесуальний представник завжди супроводжує розгляд та вирішення конкретної адміністративної справи.
3. Процесуальний представник надає допомогу судді у розгляді та вирішенні адміністративної справи.
Ст. 49 КАС передбачає подання заяв, клопотань, усне висловлення щодо позиції, тощо.
Адмін. процесуальне представництво насамперед обумовлене Конституційним правом будь-якої фізичної особи на правову допомогу, яка інколи може надаватись і на безоплатній основі; також це представництво обумовлено конституційним правом вільного вибору захисника.
ОЗНАКИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА:
A. Адміністративне процесуальне представництво може здійснюватись як на договірній основі, так і згідно імперативних приписів законодавства (ст. 61 КАС України, ЗУ «про прокуратуру»);
B. Процесуальне представництво в будь-якому виді юридичного процесу відіграє потрійну функцію;
C. Вступ, або залучення процесуального представника в адміністративну справу, як правило ґрунтується на основі укладеного договору, або процесуальне представництво може виникати в наслідок існування родинних, сімейних, службових правовідносин.
D. Процесуальні представники є особливою категорією учасників адміністративного процесу (див класифікацію підрозділу 2.2.), який особисто не зацікавлений у матеріальних правовідносинах, що передували виникненню процесу, у якому ця особа здійснює представництво.
E. Разом із тим у представника завжди є процесуальна зацікавленість, яка полягає у його намаганні добитися судового рішення, яким буде забезпечено, задоволено законні права, свободи, інтереси довірителя.
F. Представництво в адмін. процесі класифікується на такі основні види:
- договірне процесуальне представництво;
- законне процесуальне представництво;
Говорячи про адміністративно-процесуальне представництво, необхідно розуміти, що воно принципово різниться від представництва, яке закріплене в статтях 237-250 ЦК України. Відтак, у сучасному праві існує 2 види представництва:
1. Процесуальне представництво, яке існує у межах усіх видів юридичного процесу. Даний вид представництва обмежується лише судами загальної юрисдикції, Конституційним судом України.
2. Цивільно-правове представництво, на відміну від першого виду, поширюється на правовідносини, які виникають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, органах нотаріату.
Адміністративне процесуальне представництво виникає винятково із публічно-правових відносин суперечливого характеру, учасником яких є довіритель – особа, яка уповноважує іншого суб’єкта на здійснення представницьких функцій.
Представник в адміністративному процесі – це особа, яка завжди залежить від волі довірителя, і від тих правовідносин, з яких, власне, і виник спір.
Таким чином, залежність представника від волі довірителя і визначає відсутність у цього представника зацікавленості матеріально-правового характеру.
Як правило, повноваження процесуального представника:
Ø Обмежуються конкретним публічно-правовим спором та волевиявленням довірителя;
Ø Обов’язково мають бути підтверджені спеціальним документом, вид якого безпосередньо залежить від самого виду здійснюваного представництва; (ст.ст. 58, 59 КАС України)
Довіреність – нотаріально завірена; Якщо представництво виконує посадова особа ОМС, ОДВ – то довіреність може бути без нотаріальної довіреності.
Ордер адвоката – уповноважує конкретного адвоката на здійснення адвокатської діяльності, виданий адвокатським об’єднанням.
Довіреність+статут (положення)ОДВ, ОМС, ДП, витяг з наказу – коли представництво здійснюється міністром, штатним юристом, коли представництво здійснюється не на договірній основі, а в законному порядку.
На відміну від цивільного судочинства, в адміністративному процесі договірний представник має диспозитивні права (можливість розпоряджатися предметом спору, змінювати предмет суперечки) лише тоді, коли про них спеціально застережено у довіреності.
Тобто, якщо в довіреності не буде вказано, що представник має право відмовитися від позову, ні за яких обставин цей представник від позову відмовитися не може.
Така особливість наділення представника повноваження обумовлена існуванням публічно-правових відносин, в яких порушуються публічні права, і які необхідно в адмін. суді.
Представництво в адміністративному процесі є, по суті, сукупністю правовідносин, які, насамперед, виникають між особою довірителя та представником, між особою представника а адміністративним судом, в межах якого здійснюються представницькі дії.
Представник може вступити в процес не лише за вищезазначеними документами, але і за усної заяви.
Представництво:
Ø Це процесуально-правовий інститут, головним завданням якого є забезпечення здійснення фізичними, або юридичними особами конституційного права на правову допомогу у судових органах.
Ø Це самостійний інститут адміністративного процесуального права, утворений на поєднанні матеріально-правових та процесуально-правових норм, які регулюють відносини між представником та довірителем, представником і судом.
Ø Це правовідносини, у яких одна особа (представник) здійснює в адміністративному суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи.
Наявність представника не позбавляє сторону права брати участь у процесі.
Гіпотетично, можна приводити безліч представників. Тим не менш, забороняється зловживати своїми правами (Ст. 49 КАС України).
ВИДИ ПРЕДСТАВНИКІВ
В адміністративному процесі передбачається класифікація представників на види. Кожен вид представництва в адміністративному процесі характеризується такими своїми особливостями:
1. Вид документу, який підтверджує повноваження представника;
2. Обсяг повноважень, які здійснюються процесуальними представниками; (Наприклад, батьки будуть представляти своїх дітей з усіх публічно-правових відносин, у яких вони брали участь, натомість, договірний представник буде здійснювати повноваження щодо тих публічно-правових відносин, до яких він залучений довірителем).
Виходячи із ч.3 ст. 56 КАС України, ми можемо зробити висновок про існування таких видів представництва у процесі:
1. Договірне представництво (універсальне представництво) – є найбільш поширеним видом представництва в адміністративних ті інших судах, оскільки приблизно 80% усіх публічно-правових суперечок за поточний рік виникають між фізичними особами та суб’єктом владних повноважень, при чому ці фізичні особи, як правило, не мають свого постійного штатного процесуального представника.
Правовідносини між процесуальним представником та особою, яка бере участь у справі, регулюються винятково диспозитивним методом, оскільки ці стосунки, ці правовідносини, формуються винятково за згодою, домовленістю, і можуть припинитися будь-якої миті, незалежно від стану розгляду адміністративної справи.
Д. Процесуальне представництво може здійснювати щодо позивача, відповідача , щодо обох видів третіх осіб.
2. Законне представництво – ч.4-8 ст.56 КАС України. Здійснюється широким колом суб’єктів.
2.1. Батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, інші особи, визначені законом, які захищають свої малолітніх та неповнолітніх дітей, за винятками, коли ці діти, за підстав, передбачених законом, набули адміністративної процесуальної дієздатності. Здійснюється також щодо недієздатних повнолітніх осіб. Це представництво є імперативним (обов’язковим).
2.2. Представництво, яке здійснюється уповноваженими посадовими особами суб’єктів владних повноважень. Такими особами, як правило, є керівники цих суб’єктів (голова, начальник, директор), штатні юристи, які обіймають посаду в ОДВ/ОМС, і діють на основі довіреності + статуту(положень) + витяг з наказу (3тій документ).
2.3. Законне представництво, яке здійснюється органами та іншими особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. (Так, згідно ст. 37 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.10. інтереси уряду у судах загальної юрисдикції представляє Міністерство Юстиції України.
Із вище викладеного ми можемо зробити висновок про те, що законне представництво може здійснюватися щодо таких суб’єктів:
v Малолітні та неповнолітні особи, які не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.
v Недієздатні фізичні особи – за правилами ЦПК.
v Фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена.
v Підприємства, станови, організації, фонди комунальної та державної здатності (фонд соціального страхування, пенсійний фонд), органи державної влади, Органи місцевого самоврядування.
В адміністративному процесі не допускається поєднання в одній особі різних процесуальних статусів. Згідно приписів КАСУ (ст.. 57) законними представниками не можуть бути особи, які вже брали у часть у процесі, як свідки, секретарі тощо.
Класифікація представництва на види дозволяє визначити правові підстави участі представника у справі, повноваження та особливості участі в адміністративному процесі представника, а також за критерієм класифікації представництва на види можливо встановити коло осіб потенційних представників адміністративного процесу.
ОСОБИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ЗДІЙСНЕННЮ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА
1. Особи, які забезпечують здійснення адміністративного судочинства. (внутрішні суб’єкти адміністративного суду).
2. Особи, які допомагають здійсненню адміністративного судочинства. (сторонні особи для адміністративного суду).
Перелік рекомендованої літ-ри:
v ЗУ «про державну службу» від 17.11.2011 р – починає діяти із 2013 року.
v ЗУ «про судову експертизу» від 25.02.1994 року.
1. Внутрішні суб’єкти адміністративного суду, які забезпечують сам процесу:
Здійснення адміністративного судочинства в принципі було б неможливим без працівників апарату адміністративного суду, які перебувають на посадах державних службовців, і на яких, відповідно, поширюється дія ЗУ «про державну службу».
Такими працівниками, згідно КАСУ (Ст. 62 КАСУ), згідно ЗУ «про державну службу» є секретар судового засідання та судовий розпорядник. Ці учасники адміністративного процесу є державними службовцями, і час перебування на посадах цих службовців зараховується до юридичного стажу.
Основне призначення секретаря судового засідання полягає у фіксації адміністративного процесу, веденні звукозапису під час розгляду та вирішення адміністративної справи; секретар судового засідання забезпечує явку учасників адміністративної справи, за відсутності судового розпорядника виконує його повноваження.
Судовий розпорядник – учасник судового засідання, основним призначенням якого є забезпечення порядку у залі судового засідання. На нього покладається функція запрошувати учасників адміністративної справи до зали судового засідання, через судового розпорядника організовується передача до адміністративного суду доказів, інших документів,, які надійшли від сторін, третіх осіб, їх представників.
Проходить державну службу; Вони не є обов’язковими.
Помічник судді – забезпечує підготовку виконання процесуальних документів. Теж здійснює свою роботу за приписами ЗУ «про державну службу». Є у штаті апарату суду. Зазвичай беруть випускників ВНЗ.
2. Особи, які сприяють здійсненню судочинства
Адміністративне судочинство забезпечується також колом суб’єктів, які можуть бути залучені до адміністративної справи (ст.. 65-68 КАСУ): свідок, експерт, перекладач, спеціаліст.
Зазначені суб’єкти можуть бути залучені за ініціативою адміністративного суду (виходячи із положень принципу офіційного з’ясування обставин справи (ст. 12 КАСУ). Крім суду клопотати про залучення свідків можуть сторони, а також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.
Клопотання про залучення цих осіб може бути заявлено на будь-якій стадії адміністративного процесу у будь-якій письмовій формі (ст.. 65-68 та 49 КАСУ). Тобто, клопотання про залучення в процес свідка, перекладача, спеціаліста, експерта може бути викладено у прохальній частині позовної заяви (ст.. 104-106 КАСУ), шляхом подання письмового клопотання про залучення цих осіб до адміністративної справи.
Відповідь на клопотання про залучення осіб, які загадані у ст.. 65-58 виражається в ухвалі суду. І без такої ухвали вважається, що ніяка процесуальна дія не відбулася.
До адміністративного процесу може бути залучено свідка (ст. 65 КАСУ).
У розумінні КАСУ свідком є фізична особа, якій об’єктивно достовірно відомі обставини справи, які досліджуються в адміністративному суді і є предметом суперечки.
Отже, фізична особа буде вважатися свідком за сукупності таких умов:
1. Особа безпосередньо, особисто, прямо сприймала ті життєві обставини, які покладені в основу адміністративного позову, в основу заперечень відповідача. Таке сприйняття могло відбуватись візуально, або на слух.
2. Особа, яка сприймала саме ті публічно-правові відносини, які є предметом розгляду і вирішення адміністративним судом.
КАСУ передбачає обмеження щодо осіб, які можуть бути свідками в адміністративному процесі. Такі обмеження запроваджені з метою запобігання:
v отримання викривленої, або сумнівної інформації;
v порушення етичних норм;
v порушення правових норм;
Адміністративні суди (як і інші суди загальної юрисдикції) завжди прагнуть отримати інформацію із першоджерела, саме від особи-свідка. А тому інформація, яка викладення свідком у його поясненні у вигляді письмового показання, як правило, адміністративним та іншими судами сприйматися не буде.
Коли адміністративна справа потребує використання спеціальних знань, вмінь, навичок та певного професійного досвіду, до адміністративної справи залучаються експерти та спеціалісти. (ст. 66-67 КАСУ)
Огляд адміністративного законодавства України та практика його застосування.
1. Співвідношення адміністративного та адміністративного процесуального права та їх вплив на практику здійснення адміністративного судочинства.
2. Особливості захисту суб’єктивних прав в адміністративному процесі
Перепелюк В.Г. «Адміністративне судочинство» - навчальний посібник Київ «Конус-Ю»
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 року.
ЗУ «про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» 22.06.2000 року..
Судова практику ВАСУ з 2006 року по 2011 рік за загальною редакцією Пасенюка О.М. Київ «Юрінком Інтер»
ЗУ «про адміністративні послуги» 06.09.2012
Коліушко І.Б, Куйбіда Р.О. «Адміністративні суди: для захисту прав людини чи інтересів держави?» Право України 2007 №3
Мельник Р.С. «Адміністративне судочинство Німеччини та України через призму соціологічного дослідження» Вісник Вищого адміністративного суду України 2009 №2.
Після 2005 року Українське суспільство отримало інститут адміністративної юстиції із запровадженням якого у судовій практиці були виявлені такі складнощі, особливості застосування адміністративних процесуальний норм:
v Визначення юрисдикції (підвідомчості) адміністративних судів, яка починає застосовуватися за адміністративними позовами фізичних осіб, суб’єктів владних повноважень. Так, наприклад, ускладнює процес визначення юрисдикції присутність в змісті публічно-правового спору вимог позивача приватноправового характеру. Наприклад у справах про проходження публічної служби дуже часто заявляються вимоги про відшкодування моральної шкоди, компенсацію середньомісячного заробітку. Крім того, адміністративні суди змушені розглядати суперечки, пов’язані із земельними правовідносинами, корпоративними правами, які за цивільним процесуальним, ГПК належать до юрисдикції загальних судів, або господарських судів.
v Неможливість однозначно і напевне розмежувати правові суперечки, які підвідомчі адміністративним, господарським та загальним судам.
v Неоднозначне існування і застосування в сучасному адміністративному процесі зокрема таких адміністративних процесуальних інститутів як:
а) Зустрічний адміністративний позов (Інформаційний лист ВАСУ 25.07.2007; Оглядовий лист ВАСУ від 06.08. 2008)
б) Співучасть в адміністративному процесі ( У КАСУ теж чітко не закріплений, але ситуація виглядає дещо привабливішою: стаття 106 КАСУ: до позовної заяви додається така кількість додатків, скільки відповідачів по справі.
Складність існування цього інституту в процесі насамперед полягає у невизначеності повноважень співучасників адміністративної справи; крім того не існує чіткої відповіді у КАСУ, чи можна вважати зловживанням процесуальним правом, якщо в адміністративному процесі бере учать надзвичайно велика кількість співучасників. Під час розгляду справ із значною кількістю співучасників судді інколи допускали порушення принципів адміністративного процесу. Так, у справі за участю 903 третіх осіб суддя зобов’язав цих осіб забезпечити явку їх процесуальних представників. (ст..56, 7, 11 КАСУ).
Співучасті в адміністративному процесі є множинність учасників на стороні позивача, або відповідача, множинність третіх осіб (обох видів).
Множинність на стороні позивача – активна співучасть, а відповідача – пасивною. Якщо ж у справі 2+ позивача і 2+ відповідача – змішана співучасть.
Процесуальна співучасть характерна, можлива, як для сторін, так і для третіх осіб.
Співучасть на інших учасників адмін. процесу не поширюється.
в) Існує проблема визначення та застосування в адміністративному процесі процесуальних строків. Так, наприклад, строки звернення до адміністративного суду встановлені різними НПА. Загальний строк звернення до суду закріплений статтею 99, але статтею 289 КУпАП передбачено інший строк звернення до суду.
г) Неоднозначність застосування можливості оскарження рішень адміністративних судів в апеляційному та касаційному порядку (стаття 171-2)
Зазначені проблеми переважно пов’язані також із неоднозначним застосуванням а адмін.-процесуальному законодавстві положень адмін. права. Сучасні конфлікти, неоднозначне застосування положень КАСУ є наслідком намагання «підігнати» застарілі положення адміністративного права під ті суспільні відносини, які суттєво змінилися у порівнянні із застарілими положеннями адміністративного права.
Виходячи із сучасного адміністративного законодавства та практики його застосування можемо зробити 2 принципових висновки для адміністративного процесу:
1) У суспільстві публічно-правові адміністративні правовідносини виникають не лише за участю суб’єктів владних повноважень, але формуються винятково за участю фізичних осіб. Так, наприклад, адміністративні обов’язки, публічно-правові відносини між фізичними особами закріплені у статті 103 Земельного кодексу України.
2) На сьогоднішній день уся діяльність суб’єктів владних повноважень є набагато змістовнішою насправді, аніж виконання лише управління. Тому більш точно, об’єктивніше буде говорити про те, що суб’єкти владних повноважень здійснюють такі види діяльності:
- організаційні функції
- надання адміністративних послуг
- адміністративні договори (п.14 ч.1 ст.3 КАСУ)
- державне регулювання (є надзвичайно актуальним, є пріоритетним напрямом діяльності так званих національних комісій, які здійснюють свої повноваження на підставі ЗУ «про природні монополії»;
- державне управління
- застосував заходи адміністративного примусу
Починаючи із 2010 року почало спотворюватися завдання адміністративного судочинства, закріплене в ст. 2 КАСУ. Зокрема з 2010 року КАСУ був доповнений статтями , які передбачали додаткові підстави для суб’єктів владних повноважень звернутися до адміністративних суді, якщо в 2005 році у КСУ було передбачено 6 підстав для звернення до суду суб’єктами владних повноважень, то в 2010 – отримали 10 підстав для звернення до адміністративного суду із позовами щодо фізичних осіб. (ч. 4 статті 50 КАСУ)
Висновки щодо сутності публічно-правових відносин та суб’єктів владних повноважень
1. Необхідно відмовитися від закріпленого в КАСУ поняття «суб’єкт владних повноважень», яке суттєво звужує усіх можливих носіїв публічно-владних повноважень. Натомість, більш відповідно було б використовувати поняття «публічна адміністрація». (поняття, яке використовується дуже широко в європейському адміністративному праві.
2. Необхідно усвідомлювати, що суб’єкти владних повноважень далеко виходять за межі здійснення управлінських функцій і реалізують інші повноваження.
3. Зважаючи на ту обставину, що коло учасників публічно-правових відносин набагато ширше і не обмежується лише суб’єктами владних повноважень. Потребує перегляду завдання адміністративного судочинства, яке закріплено, зокрема у ч.1 ст.2 КАСУ.
4. КАСУ потребує закріплення принаймні 2 статей, які б закріплювали:
4.1. Інститут процесуальної співучасті в адміністративному процесі.
4.2. Взаємні повноваження всіх співучасників в адміністративному процесу.
В цілому КАС потребує перегляду у використанні певних понять.
Особливості суб’єктивних прав за нормами КАСУ.
КАС в принципі усіх учасників адміністративного процесу (фізичну особу та суб’єкта владних повноважень) однаковими процесуальними можливостями (ст.. 49 КАС)
Попри існуючі процесуальні можливості, разом із тим, очевидним є факт переваги відповідача суб’єкта владних повноважень над позивачем фізичною особою. Для компенсації цієї переваги в КАС передбачено компенсатор. Ч.2 ст.71 КАСУ. З метою зрівнювання в КАС передбачена презумпціявинуватостівідповідача – суб’єкта владних повноважень.
Сутність даного принципу полягає у тому, що суб’єкт владних повноважень-відповідач зобов’язаний довести суду обґрунтованість та законність своїх рішень, дій, бездіяльності у тому разі, якщо цей суб’єкт заперечує адміністративний позов, та всі вимоги, які в ньому вміщені. Якщо ж позов визнається, то принцип не застосовується.
Ст. 16 КАСУ – одним із способів захисту суб’єктивних прав в адміністративному процесі є отримання правової допомоги. Механізм надання такої допомоги з часом було втілено у ЗУ «про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011.
Особливостями захисту прав в АП є:
v Принцип презумпції винуватості
v Отримання правової допомоги.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗДІЙСНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГ ПРОЦЕСУ
АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ СУДІВ ТА ПІДСУДНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ
1. Поняття, критерії та види адміністративної юрисдикції
2. Зміст підсудності адміністративних справ
3. Види підсудності
4. Процесуальний порядок та підстави передачі адміністративної справи до іншого суду
Літ-ра:
1. Ст.. 17-22 КАСУ.
2. ЗУ «про судоустрій і статус суддів» 07.07.2010
3. Інформаційний лист ВСУ «щодо застосування господарськими судами положень господарського законодавства…» від 26 грудня 2005 № 3.2-2005
4. Довідка ВСУ «про вивчення та узагальнення практик розгляду адміністративним судами прийняття громадян на державну службу та проходження державної служби…» (ч.1.2) лютий 2009 року
5. Довідка ВСУ «про вивчення узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу…» 05.04.2012 року.
6. Аналіз практики застосування АС положень ЗУ «про забезпечення реалізації житлових прав забезпечення гуртожитків», підготовлений ВАСУ від 28.09.2012.
7. Мінько С.М. «особливості визначення підвідомчості публічно правових спорів «Вісник Вищого господарського суду України» 2007 №3.
Поняття, критерії та види адміністративної юрисдикції.
В Україні існує 665 місцевих загальних судів.
27 – обласних судів.
9 апеляційних адміністративних судів.
1 – ВАСУ (касація)
1 – ВСУ.
287 890 адміністративних справ було розглянуто місцевими, обласними та апеляційними судами за рік.
Увесь масив публічно правових спорів, який об’єктивно виникає в суспільстві потребує розподілу та перерозподілу між існуючими судами загальної юрисдикції та судом конституційної юрисдикції (КСУ). Такі процедури здійснюються через використання, застосування учасниками адміністративного процесу, адміністративним судом спеціальних процесуальних механізмів:
1. Підвідомчість = юрисдикція адміністративних судів.
2. Підсудність (інститут підсудності адміністративних справ).
(статті 17-22 КАСУ)
Адміністративна юрисдикція – стаття 17 КАС.
Підсудність – статті 18-22 КАС.
В КАСУ офіційне поняття юрисдикції (підсудності) не закріплено, тому ми можемо запропонувати лише власне теоретичне розуміння цього інституту.
Адміністративна юрисдикція – це:
1) Процесуальний інститут адміністративного процесуального права України, який дозволяє розподілити усі публічно правові суперечки між судами загальної юрисдикції (ст.. 18 ЗУ «про судоустрій та статус суддів»), які уповноважені розглядати та вирішувати такі суперечки.
2) Юрисдикція адміністративних судів – це сукупність повноважень адміністративних судів щодо розгляду та вирішення публічно правових суперечок, які закріплені у частині 1,2 ст. 17 КАСУ.
Юрисдикція адміністративних судів, підсудність адміністративних справ нерозривно пов’язані із існування публічно правових відносин. Насамперед ,саме ці відносини є ти критерієм, який використовується при визначенні юрисдикції адміністративних справ. Для того, щоб правильно визначити юрисдикцію необхідно чітко розуміти сутність та ознаки публічно правових відносин.
Публічно-правові відносини – це суспільні зв’язки, що характеризуються такими ознаками:
1. Регулюють нормами адміністративного права ( нормами адміністративного права є, зокрема, норм податкового законодавства, фінансового законодавства, банківського законодавства, екологічного, земельного законодавства , ну, і, власне, адміністративне законодавство);
2. Такі відносини характеризуються присутністю у них у переважній більшості суб’єктів публічної адміністрації
3. Присутні публічні інтереси – зацікавленість у певному стані, або ефекті суспільних відносин, або зацікавленість публічної влади, більшості, учасників суспільства
4. Реалізуються повноваження суб’єктів публічної адміністрації
Необхідно пам’ятати, що порушення правил про адміністративну юрисдикцію як учасникам процесу, так і адміністративним судом може обумовлювати настання негативних процесуальних наслідків (109, 157 КАСУ) – відмова у відкритті провадження, закриття адмін. справи. Висновок про правильність застосування правил адміністративної юрисдикції робиться адміністративним судом після аналізу адміністративного позову, який після автоматизованого розподілу справ потрапив до судді.
Додаткові джерела:
1) Нечай Анна Анатоліївна «Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків» монографія – видання 2 стереотипне – Чернівці «Рута» 2006р
2) Бевзенко Володимир Михайлович «Суб’єкти владних повноважень в адміністративному судочинстві України: підстави та форми участі» монографія 2010 рік. Київ «Прецедент»
02.10.2012 - зміни до КАСУ.
Визначення юрисдикції адміністративних судів насамперед має відбуватися одночасно із критичним аналізом публічно-правових відноси. Саме на основі публічно-правових відносин відбувається розподіл публічно-правових суперечок між судами загальної юрисдикції.
Крім публічно-правових відносин для правильного визначення юрисдикції адміністративних судів застосовуються ще такі критерії:
v Суб’єктний склад;
Приблизний перелік суб’єктів публічно-правових відносин, які належать до юрисдикції адміністративних судів вміщений у нормах КАСУ (ст. ст. 2, 3, 17-22, 171-183 КАС України)
Безумовно основним і головним учасником публічно-правових відносин був і є так званий суб’єкт владних повноважень (публічна адміністрація; також є: суб’єкт публічних повноважень, суб’єкт публічно-владних повноважень). В розумінні КАСУ, у розумінні норм іншого законодавства в Україні, до суб’єктів владних повноважень ми можемо віднести таких суб’єктів:
· Президент України, адміністрація Президента України;
· Верховна Рада України, її органи, комітети, підкомітети, секретаріат Верховної ради України;
· Органи виконавчої влади;
· Органи судової влади (суди, за винятком процесуальних повноважень, здійснюють також і адміністративні публічні повноваження, в наслідок реалізації яких суди можуть бути залучені в адміністративне судочинство як відповідач. Суди можуть набувати статусу відповідача в адміністративному судочинстві за умови здійснення ними таких повноважень:
> Повноваження щодо розгляду звернень громадян (ст. 40 КУ; ЗУ «про звернення громадян».);
> Правовідносини, які можуть виникати з приводу проходження державної служби в апараті суду, із заняттям адміністративної посади (голова, або заступник голови суду);
> Правовідносини організаційного характеру та правовідносини, які виникають щодо внутрішньої організації роботи суду та його апарату;
Таким чином, уже тривалий час (приблизно як 10 років) і судді і науковці дійшли висновку про те, що функціонування судів загальної юрисдикції завжди породжує 2 види правовідносин:
- Правовідносини, пов’язані із здійсненням правосуддя;
- Правовідносини, пов’язані із реалізацією норм адміністративного законодавства ( ЗУ «про звернення громадян», ЗУ «про державну службу», ЗУ «про доступ до публічної інформації»);
· Органи державної влади, які не належать до жодної із гілок влади (Органи прокуратури, Рахункова Палата, Вища рада Юстиції, 5 національних комісій, які здійснюють регуляторну діяльність на ринку монополій – Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, антимонопольний комітет (регулювання особливих публічних відносин, які виникають у суспільстві)( Ващенко Ю.В., Мельник Р.С., Петров Є.В.);
· Органи місцевого самоврядування та їх структурні одиниці;
· Посадові та службові особи органів державної влади та ОМС;
· Різноманітні публічні фонди, засновані як на державній, так і на приватній власності (Фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд гарантування вкладів фізичних осіб, фонд сприяння будівництва молодих сімей, фонд страхування від нещасних випадків;
· Самоврядні професії (приватні нотаріуси, адвокати, арбітражні керуючі;
· Учасники виборчого процесу;
· Громадські організації;
· Різноманітні громадські утворення (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, вуличні, квартальні комітети).
· НБУ
v Наявність і характер спору про право (ст. 124 КУ; ст.. 1,2,17 КАСУ);
До юрисдикції адміністративних судів будуть належати винятково ті правовідносини, у яких з’явились суперечки, конфлікти, зіткнення інтересів. Ті ж публічно-правові відносини, які не привели до появу конфлікту, суперечки – не належать до юрисдикції адміністративних судів, та не розглядають ними. Цей висновок, зокрема, випливає із положень ч.1 ст. 2, п.1 ч.1 ст. 3 КАСУ
Для ідентифікації юрисдикції адміністративних судів необхідна присутність суперечки про застосування норм адміністративного права. В тому разі, якщо суперечка пов’язана із застосуванням інших норм публічного права, то юрисдикції адміністративних судів не буде поширюватися на право неадміністративного характеру.
У практиці адміністративного судочинства варто розрізняти один єдиний вид юрисдикції адміністративних судів – виняткова юрисдикція. Тобто, публічно-правові суперечки адміністративного характеру не можуть розглядатися альтернативно ніякими іншими судами загальної юрисдикції, іншими органами державної влади, чи іншими уповноваженими суб’єктами.
Підсудність адміністративних справ
Другим фільтром, який розподіляє весь масив справ вже всередині системи адміністративних судів є підсудність, тобто, здійснюється через обов’язкове застосування ст.. 18-22 КАС, які описують поняття, види підсудності адміністративних справ та деякі особливості розподілу адміністративних справ між існуючими адміністративними судами. (Наприклад, згідно приписів ст.. 18 КАСУ, адміністративні справи, у яких відповідачем є орган, чи посадова особа органу місцевого самоврядування, розглядаються місцевими загальними судами.
При визначенні підсудності конкретної адміністративної справи, подібно до юрисдикції адміністративних судів обов’язково використовуються кваліфікуючі критерії:
Ø Суб’єктний склад конкретної суперечки;
Ø Законодавство, яке врегульовує спірні правовідносини;
Ø Місце знаходження відповідача (ч.1 ст.19 КАСУ);
Ø Інші специфічні обставини справи (Місце знаходження земельної ділянки, об’єкту нерухомості, місце реєстрації платника податку).
Первісно підсудність адміністративної справи визначається позивачем, коли він у позовній заяві вказує, зокрема, найменування адміністративного суду, місце знаходження, або місце проживання своє, а також відповідача.
Рішення КСУ у справі про оскарження бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо заяв про злочини.
Бутенко «Про співвідношення понять юрисдикція, компетенція, повноваження, підсудність, підвідомчість у адміністративному судочинстві» «Наше право» - 2009 р №1 ч.1 ст.36-40.
Ватаманюк Р.В. «інститут підсудності в адміністративному судочинстві України» - дисертація кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – Львів 2011
Панченко О. «Проблемні питання підсудності адміністративних справ» Вісник ВАСУ – 2008 р №4 ст. 9 – 21
Необхідно розуміти, що інститут підсудності адміністративних справ завжди залежить від юрисдикції адміністративних судів. Така залежність проявляється у тому, що підсудність застосовується лише після того, як було встановлено присутність (наявність) юрисдикції адміністративних судів.
 | |||
 | |||
 |
Важливо пам’ятати про те, що недотримання, або порушення правил юрисдикції адміністративних судів, підсудності адміністративних справ у підсумку може призвести до негативного результату, який полягає у припиненні розвитку конкретної адміністративної справи:
1) Адміністративна справа може бути припинена, а позовна заява повертається позивачеві, якщо справа непідсудна адміністративному суду. Повернення позовної заяви, разом із тим не позбавляє можливості заявника повторно звернутися із адміністративним позовом до іншого адміністративного суду, врахувавши правила підсудності. Повернення позовної заяви на стадії відкриття провадження – п.6 ч.3 ст. 108 КАСУ
2) Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у тому разі, якщо така справа не належить до юрисдикції адміністративного суду. Важливо, що відмова у відкритті провадження у адміністративній справі є остаточною і повторно із цим самим адміністративним позовом ми не можемо звернутися до жодного іншого адміністративного суду. (п.1. ч.1. ст. 109 КАСУ – застосовується, коли постало питання про відкриття провадження у справі. Якщо ж провадження в адміністративній справі було відкрито через помилку судді, і суддя розпочав здійснювати правосуддя щодо помилково прийнятого адміністративного позову – п.1 ч.1 ст.157 КАСУ – «Закриття провадження у адміністративній справі» )
3) У разі порушення правил підсудності адміністративна справа згідно припису п.1 ч.1 ст.22 КАСУ передається до іншого адміністративного суду за правилами підсудності
Аби запобігти переданню однієї адміністративної справи від одного адмін. суду до іншого, є припис, що суперечки про передачу адміністративної справи від одного адміністративного суду до іншого – не допускаються. І навіть, якщо порушено правила підсудності, то все одно, адміністративний суд, який отримав справу зобов’язаний розглянути цю адміністративну справу.
ВИСНОВКИ: Підсудність завжди взаємопов’язана із юрисдикцією адмін. судів. Інститут підсудності буде застосовуватися лише тоді, коли ми пройшли всі критерії. На підсудність випливають також певні критерії: місце знаходження відповідача, предмет суперечки, інстанція, характер суперечки.
Види підсудності адміністративних справ
Як ми могли переконатися, усі адміністративні справи різняться одна від одної підставами виникнення (виникають із різних публічно-правових відносин), суб’єктним складом, предметом суперечки. Оці всі критерії, чинники, використовуються для визначення конкретного виду підсудності, який застосовується щодо конкретної публічно-правової суперечки. Отже, виходячи із сказаного, положення статей 18-22, в адміністративному процесі діють різні види підсудності, для кожного із яких застосовуються свої особливі правила.
Види підсудності адміністративних справ:
1) Предметна підсудність адміністративних справ – за правилами даного виду підсудності усі адміністративні справи розподіляються між трьома видами судів:
- Загальні суди
- Окружні адміністративні суди
- Вищий адміністративний суд України
Визначальним критерієм, який дозволяє застосувати правило про предметну підсудність є предмет спору (Наприклад, відповідно до ч.1 ст. 18 КАСУ місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких відповідачем є орган місцевого самоврядування, його посадова, чи службова особа.
Отже, правила предметної підсудності містяться у ст.18 КАСУ.
Наприклад, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких відповідачем є орган державної влади, орган влади АР Крим (ч.2 ст.18 КАСУ).
Вищому адміністративному суду України, як суду першої і останньої інстанції підсудні адміністративні справи, предметом яких є рішення, дії, або бездіяльності ЦВК України, у справах, пов’язаних із виборчим процесом, або процесом референдуму.
Предметна підсудність – розмежування адміністративних справ між загальними місцевими судами, окружними адміністративними судами та ВАСУ.
2) Територіальна підсудність адміністративних судів – зумовлене територіальним устроєм України. Закріплено і в ст. 125 Конституції України. Тобто, вона застосовується з урахуванням розділів 9, 10 КУ, ст.. 125 КУ.
У межах територіальної підсудності слід розрізняти, виокремлювати 2 її підвиди:
1) Загальне правило територіальної підсудності (ч.1 ст. 19 КАСУ, згідно якого усі адміністративні справи розглядаються за місцем знаходження відповідача. Це правило продиктовано, насамперед, необхідністю створення зручних умов для суб’єкта владних повноважень довести свою правоту, законність в адміністративній справі, повною мірою виконати приписи принципу презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень (ч.2 ст.71 КАСУ)
2) Виняткова територіальна підсудність (ч.3 ст. 19 КАСУ) – пояснюється необхідність створити зручні умови для здійснення адміністративного судочинства із спеціальних категорій адміністративних справ. Такий вид підсудності запроваджений для зручного отримання та оцінки доказів. Даний вид територіальної підсудності вміщений у різних нормах КАСУ :
Ø Ч.3 ст. 19 КАСУ
Ø Ч.3 ст. 172 КАСУ
Ø Ч.3 ст. 175 КАСУ
Ø Ст.. 182 КАС
Ø Ст.. 183 КАС
У якості висновків можна сказати, що в основу територіальної підсудності адміністративних справ покладаються такі критерії: адміністративно-територіальний устрій України (розділи 9, 10 КУ)
3) Інстанційна підсудність - описана ст.. 20 КАСУ. Виходячи із норми КАСУ, інстанційна підсудність запроваджена із такою метою:
- визначення обсягу компетенції кожної ланки системи адмін. судів.
- відмежування компетенції однієї ланки системи адміністративних судів від компетенції іншої ланки.
- визначення співвідношення повноважень кожної ланки щодо розгляду та вирішення адміністративних справ.
- визначення ролі і місця ВСУ в системі адміністративних судів України
Відповідно до ст.. 20 інстанційна підсудність адміністративних справ може бути представлена таким чином:
1) місцеві адміністративні суди (загальні місцеві суду, окружні адміністративні суди), а також ВАСУ, у випадках, передбачених КАСУ (ч.4 ст. 18; ч.3-5 ст. 172; ч.2 ст. 173; ч.3 ст. 174; ч.3 ст. 175; ч.1 ст. 176; ч.1 ст. 180; ч.1 ст. 182) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.
2) апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення (ухвали і постанови) місцевих адміністративних судів, яка знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.
3) Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) переглядає судові рішення місцевих та апеляційних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Разом із тим, КАСУ містить у собі винятки, коли ВАСУ, крім функції суду першої інстанції, суду касаційної інстанції переглядає в порядку апеляції судові рішення. Такі винятки закріплені у ч.3 ст. 172 КАСУ та ч.6 ст. 177 КАСУ. Згідно цих норм ВАСУ здійснює функції апеляції.
4) Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог – стаття 21 КАСУ. Критерієм, який впливає на виникнення даного виду підсудності є наявність двох і більше взаємопов’язаних, взаємообумовлених вимог, які заявляються позивачем у позовній заяві. Даний вид підсудності обумовлений переплетінням, поєднанням публічно-правових та приватноправових відносин, повноважень та застосування відповідного законодавства.
Відповідно зазначеної норми позивач може заявити кілька різнорідних вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою, і підсудні одному адміністративному суду.
Наприклад: вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень (вимога про відшкодування моральної шкоди, вимога про відшкодування середньомісячного заробітку, вимога про відшкодування втраченої, або не отриманої вигоди) розглядається адміністративним судом, якщо вони (вимоги) заявлені в одному провадженні. У тому разі, якщо ці різнорідні вимоги заявляються у різних судочинствах (адміністративному, цивільному, господарському), то, відповідно, вони вже будуть розглядатися потім спеціальними судами.
Різнорідні вимоги, заявлені за правилами різних видів судочинств, але об’єднані одними правовідносинами, в одне провадження у майбутньому об’єднані не можуть бути.
Підстави та порядок передачі адміністративної справи до іншого суду
Передача не передбачає обов’язкового знання і використання теорії: ці підстави і порядок врегульовані ст.. 21 КАСУ.
Організація адміністративного судочинства забезпечується, крім юрисдикції та підсудності низькою інших процесуальних питань:
1) Судові витрати
2) Процесуальні строки
3) Судові виклики і повідомлення
4) Фіксування адміністративного процесу
Розділ 2 КАСУ.
СУДОВІ ВИТРАТИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСУ