Загальні заходи в лікуванні тоніко-клонічного епілептичного статусу

ТОНІКО-КЛОНІЧНИЙ ЕПІЛЕПТИЧНИЙ СТАТУС

Середньорічна частота тоніко-клонічного епістатусу оцінюється у 18–28 випадків на 100 000 осіб. Найчастіше він трапляється у дітей, людей із затримкою психічного розвитку і пацієнтів із структурними ураженнями головного мозку, зокрема, лобних часток. Більшість епістатусів розвивається за відсутності даних про епілепсію в анамнезі і вони майже завжди спричинені гострими неврологічними розладами — нейроінфекціями, черепно-мозковими травмами, інсультами, внутрішньочерепними пухлинами, гострими токсико-метаболічними порушеннями або дитячими гарячковими захворюваннями. У хворих із попередньо верифікованою епілепсією статус може виникати на фоні раптової відміни протисудомних препаратів, при інтеркурентній хворобі або метаболічному порушенні, а також при прогресуванні основної хвороби; він поширеніший при симптоматичній2, а не ідіопатичній3 епілепсії. Приблизно 5% усіх дорослих пацієнтів, що лікувалися в епілептологічних клініках, хоча би раз у житті мали епістатус, серед дітей відсоток таких хворих сягає 10–25%.

Фізіологічні зміни при статусі можна згрупувати у дві фази, причому перехід від першої до другої відбувається приблизно через 30–60 хвилин неперервних судом (таблиця 2, рисунок 1). У фазі 1 компенсаторні механізми запобігають ураженню головного мозку. Проте у фазі 2 їх можливості виснажуються і з прогресуванням статусу зростає ризик незворотних змін у центральній нервовій системі. Останні викликаються системними і метаболічними розладами (гіпоксією, гіпоглікемією, підвищеним внутрішньочерепним тиском), а також безпосереднім ексайтотоксичним впливом епілептичних розрядів (наслідком чого є посилений потік іонів кальцію всередину нейронів і каскад процесів, що призводять до некрозу та апоптозу).

Таблиця 2. Фізіологічні зміни при епілептичному статусі

Фаза 1: компенсація
У ній відбувається посилення мозкового метаболізму внаслідок епілептичної активності, але фізіологічні механізми співвідносні з потребами обміну речовин — нервова тканина захищена від гіпоксії або метаболічних уражень. Основні фізіологічні зміни пов’язані із суттєво підвищеними кровоплином мозкових судин та обміном речовин, вираженою активацією вегетативної нервової системи та серцево-судинними коливаннями.
Мозкові зміни Системні і метаболічні зміни Вегетативні і серцево-судинні зміни
Посилений кровоплин Гіперглікемія Гіпертензія (на початку)
Посилений метаболізм Лактоацидоз Посилений серцевий викид
Забезпечення киснем і глюкозою співмірне з енергетичними потребами (підвищена утилізація цих речовин)   Підвищений центральний венозний тиск
  Масивне вивільнення катехоламінів
  Тахікардія
Посилена концентрація лактату   Серцева аритмія
Посилена концентрація глюкози   Посилене слиновиділення
    Гіперпірексія
    Блювання
    Нетримання калу і дисрегуляція сечовипускання
Фаза 2: декомпенсація
У ній неможливо задовольнити дуже посилені метаболічні потреби головного мозку, наслідком чого є гіпоксія та зміни обміну речовин у нервовій системі та всьому організмі. Вегетативні розлади поглиблюються і поступово розвивається серцево-судинна недостатність, що робить неможливим підтримання гомеостатичної рівноваги.
Мозкові зміни Системні і метаболічні зміни Вегетативні і серцево-судинні зміни
Розлади мозкової авторегуляції; таким чином, мозковий кровоплин стає залежним від системного кров’яного тиску Гіпоглікемія Системна гіпоксія
Гіпонатріємія Зниження кров’яного тиску
Гіпо-/гіперкаліємія Зниження серцевого викиду
Гіпоксія Метаболічний і респіраторний ацидоз, дисфункція печінки і нирок Дихальні і серцеві розлади (набряк легень, тромбоемболія легеневої артерії, колапс легень, серцева недостатність, аритмія)
Гіпоглікемія Коагулопатія споживання
Зниження концентрації лактату ДВК, поліорганна недостатність, рабдоміоліз, міоглобінурія Гіперпірексія
Енергетичне розбалансування  
Підвищення внутрішньочерепного тиску і набряк головного мозку Лейкоцитоз  
Вищеописані фізіологічні зміни не обов’язково трапляються у всіх випадках. Варіанти і діапазон порушень залежать від етіології, клінічних обставин і використаних методів лікування.
ДВК, десемінована внутрішньосудинна коагулопатія

Рис. 1. Часові зміни при прогресуванні тоніко-клонічного епілептичного статусу. Рухова активність знижується, відбувається еволюція ЕЕГ-картини, розвиваються глибинні фізіологічні зміни як у нервовій системі, так і в усьому організмі. Приблизно у перші 30 хвилин останні значною мірою компенсаторні, але надалі виснажуються. Двофазна еволюція статусу акцентується у вигляді періодичних епілептичних розрядів (ПЕР). 1, втрата реактивності мозку до напруження кисню; 2, невідповідність між стійким підвищенням утилізації кисню і глюкози і падінням мозкового кровоплину; 3, зниження концентрації глюкози і глікогену в головному мозку; 4, розлади енергетичних процесів у центральній нервовій системі.

Загальні заходи в лікуванні тоніко-клонічного епілептичного статусу