Параміксовіруси. Віруси кору та епідемічного паротиту, біологічні властивості, культивування. Патогенез інфекцій. Лаб діагностика. Препарати для специфічної профілактики.
Вірус епідемічного паротиту. Віріони мають вигляд частинок неправильної куполоподібної форми діаметром 150-170 нм., які містять однониткову РНК. Збудник паротиту добре культивується в курячих ембріонах, а також у культурах клітин ниркового епітелію ембріона людини, клітинах HeLA. Віруси мають виражені гемаглютинуючі, нейрамінідазні й гемолітичні властивості. Вони нестійкий до дії фізичних і хімічних факторів, швидко інактивуються ефіром, трипсином, формаліном, ультрафіолетовими променями. Резистентні до висушування, не втрачають інф. властивостей при 4 °С протягом 2 міс., при кімнатній t - 4 днів. При 55 °С гинуть ч/з 20 хв.
Вірус викликає епідемічний паротит (свинку) - гостре високозаразне захв., яке супроводжується збільш. навколовушних слинних залоз, можливе ураження інших органів. Хворіють переважно діти. Джерело інф - хвора людина й вірусоносії, шлях передачі - повітряно-краплинний. Інкубаційний період коливається від 11 до 23 днів. Хв. починається із нездужання, підвищ. t і швидкого збільш. привушних слинних залоз. Після перенесеної хв. розвивається стійкий, напружений, часто довічний імунітет. При народженні діти отримують противірусні антитіла від матері, тому протягом шести місяців вони нечутливі до паротитного вірусу. При проведенні лабор. діагностики виділення вірусу із слини, крові, цереброспінальної рідини із-за трудомісткості методу не використовують. Частіше застосовують серологічні реакції, особливо РЗК, РГГА для визначення приросту титру антитіл. Профілактику проводять живою паротитною вакциною, яку часто вводять разом із вакцинами проти кору й краснухи. З лікувальною метою застосовують Ig.
Вірус кору. Зрілий віріон має овальну форму діаметром 120-250 нм. Не містить нейрамінідази, однак має гемаглютинін, який спричиняє аглютинацію Er мавп. Репродукується в первинно-трипсинізованих культурах клітин ниркового епітелію, HeLA, Hep-2, погано культивується в курячих ембріонах. У культурах клітин викликає цитопатичну дію у вигляді симпластів. Існує лише один антигенний тип вірусу. Він нестійкий до дії факторів зовнішнього середов., при кімнатній t гине ч/з кілька годин, але вірулентність втрачає ч/з 30 хв. Чутливий до дії високих температур, ультрафіолетового опромінення, добре зберігається в замороженому стані. Джерелом інфекцій у природі є хворі. Механізм передачі - повітряно-краплинний. Вірус потрапляє в клітини епітелію дихальних шляхів, розмножується в них і проникає в кров. Можлива трансплацентарна передача збудника, що призводить до р-тку внутрішньоутробної інф. Масове виділення вірусу відбувається під час кашлю, чхання, розмови. Кір належить до висококонтагіозних інфекцій. Продромальний період характеризується підвищ. t, нежитєм, почервонінням очей, появою плям Бельського-Філатова-Копліка на слизовій оболонці щік. Пізніше з’являється характерний плямисто-папульозний висип на всьому тілі. Слизова оболонка дихальних шляхів стає більш проникливою для бактерій, особливо гемолітичних стрептококів, що призводить до виникнення таких ускладнень як бронхіти, пневмонії, отити. Вірус кору може бути причиною р-тку смертельного енцефаліту. Тривала персистенція вірусу в організмі спричиняє р-ток підгострого склерозуючого паненцефаліту. Після перенесеного захв. розвивається стійкий і тривалий імунітет, часто довічний. Лабор. діагностика проводиться рідко. Метод виділення та ідентифікації вірусу не застосовують. У перші дні хв. можливе виявлення вірусного антигена в мазках-відбитках із слизової оболонки носа за допомогою РІФ. Із серологічних методів використовують ІФА, РГГА і РЗК у парних сироватках. Для специфічної профіл. кору застосовують живу вакцину, для пасивної імунізації у вогнищах хв. всім дітям, які контактували з хворими, вводять протикоровий Ig.