Філософсько-математична школа
Доповідь
на тему: «Історія розвитку теорії статистики»
Підготував: Студент групи 3Ф-1 Кирпа Д.І.
Перевірила: Малішевська С.В.
Київ 2016
ВСТУП
Кожна галузь наукового знання і практичної діяльності має свою історію. Коріння статистичної науки і практики веде в сиву давнину. У процесі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства складаються і історичні риси пізнання масових явищ і форми їх кількісного вираження.
Кожний етап в цьому русі є сучасність, і кожна сучасність є відрізок шляху історичного розвитку. Знайомство з історією -- ключ пізнання сучасності. Без знання минулого немає оптимістичних перспектив на майбутнє. Характер державної статистики і основні напрямки її розвитку нерозривно пов’язані з історією країни, багато в чому визначаються задачами і способами управління економікою.
Тому дуже важливою справою є відновлення хронологічної послідовності розвитку статистичної науки, організації державної статистики від зародження до теперішніх часів. Дана робота була написана з цією метою, причому більше уваги приділяється розвитку вітчизняної статистики. Вивчивши подібну хронологію легше зрозуміти предмет та методологію сучасної статистичної науки, без якої не обходиться сьогодні жодна галузь людського життя.
Процес формування статистики як науки
Спочатку статистика мала суто практичний характер; і тільки з 19 століття статистика поступово здобуває солідне наукове підґрунтя, коли почато впорядковування і вдосконалення статистичних методів. Виділилось дві основні течії: описова (дескриптивна) -- збирання інформації, перевірка їхньої якості, їх інтерпретація, зображення статистичного матеріалу; та індуктивна -- використання теорії правдоподібності, закону великих чисел.
Будь-яка наука відокремлюється у самостійну в той момент, коли вона формується у певну систему знань. Збирання числових даних про населення, площу орної землі, поголів'я худоби, кількість воїнів тощо проводилось ще у стародавній Греції, Римі, Єгипті. Однак цей процес був надто примітивним, аби вести мову про зародження статистичної науки.
В другій половині ХVІІ століття почали з’являтись праці, які мали на меті підкорити збирання та обробку числових даних певним теоретичним основам. Сформувалась галузь знань, яка доповнювала певну політичну основу і мала назву «державоведення». Один із засновників цієї науки професор Геттингенського університету Г. Ахенваль запропонував використовувати термін «статистика».
Початок формування наукових засад статистики слід пов’язувати з появою теорії ймовірностей. Особливе значення мали праці Б. Паскаля та Я. Бернуллі, що стосувались закону великих чисел, який у свою чергу, є важливим принципом статистичної теорії. В другій половині ХVІІ століття були опубліковані праці так званої школи «політичної арифметики». Так, праці англійського економіста В. Петті можна вважати першими взірцями аналізу економічної ситуації за допомогою наявної статистичної інформації. У ХVІІІ столітті були сформульовані принципи статистико-математичної обробки даних про народонаселення, а саме розроблялись таблиці смертності. В той же час розпочалось дослідження розвитку економіки, наприклад, перші спроби розрахунку індексу цін та ін.
У ХІХ ст. багато країн Європи (Франція, Прусія, Бельгія, Англія) утворили спеціальні установи, які займались збиранням та опрацюванням статистичних даних. Почали регулярно проводитись переписи населення та інші статистичні дослідження. В 1885 р. був створений постійний міжнародний статистичний орган — Міжнародний статистичний інститут.
Діяльність у галузі практичної статистики зумовила необхідність розробки її методологічної та наукової засад. Так, у працях А. Кетле за допомогою статистичних методів робилась спроба дослідити закони розвитку людства (суспільства). У цих працях, передусім «Соціальна фізика», зроблено спробу сформувати основні методологічні положення статистики.
У Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К. Герман, К. Арсеньєв, А. Чупров, Ю. Янсон, Д. Журавський.
Докладніше зупинимось на особливостях деяких відомих статистичних шкіл.
Школа кетліанства
0дним з найбільших представників буржуазної статистики є бельгійський учений Адольф Кетле (1796--1874). Його перші дослідження в області статистики відносяться до 30-м рокам XIX в.
Ліберал на свої переконання, організатор національної (Бельгійської) і міжнародної статистики, вчитель ряду поколінь статистиків в Європі, що підтримує і спрямовуючий їх своїм досвідом, один з організаторів порівняльної статистики, А. Кетле вважав свій «середній тип» уособленням стійкості домонополістичного капіталізму, тим самим затверджував непорушність останнього. Мета статистичних досліджень А. Кетле зводилася до встановлення властивостей і особливостей середньої людини.
Значення А. Кетле в історії суспільних наук полягає в тому, що, поставивши перед собою задачу застосувати для вивчення суспільних явищ прийоми точного дослідження, що використовуються природними науками, він перший показав, що людські дії, подібно явищам фізичного миру, строго підлеглі відомій закономірності. Для затвердження цієї закономірності
А. Кетле шукав філософські основи, розглядаючи спостережувані статистикою одиничні явища в житті людей як прояви загальних законів, і вважав дослідження цих законів справжньою і єдиною задачею статистики як науки теоретичної. В протилежність раніше пануючій описовій школі, представленій в працях Ахенваля-Конрінга-Шлецера, він ставить за мету свого дослідження встановити причинну залежність явищ, що відносяться до духовно-етичного життя людини.
Д.А. Мілютін — видатний державний діяч епохи 60-х років, був організатором викладання статистики у Військовій академії. Він провів ряд досліджень, що мають відношення до питань статистики. Перше з’явилося в 1846 р. під назвою «Критичне дослідження значення військової географії і статистики» і друге — в 1847--1848 рр. під назвою «Перші досліди військової статистики».
Розмежування географії і статистики, констатує Д. А. Мілютін, ще зберігає багато таємниць. В загальноприйнятому значенні під статистичними відомостями розуміють всякий збір цифр і таблиць, тоді як під відомостями географічними розуміють всяку номенклатуру місцевих найменувань. Розібравши різні визначення географії, Д. А. Мілютін приходить до висновку, що предметом її повинна бути поверхня землі. Якщо досліднику доводиться звернутися не до поверхні землі, а до самої людини, до цивільного суспільства або держави, то це складе предмет статистики. Саме, у вивченні людини виявляється самобутній мир досліджень, що становлять сферу наук політичних або соціальних. До числа цих наук і належить статистика.
Статистичне вивчення держави, говорить Д. А. Мілютін, з одного боку, охоплює всі найрізноманітніші явища складного організму політичного тіла, з другого — можливості його визначаються метою вивчення, яке полягає не у висновку загальних законів, але яким всяка держава і завжди повинне розвиватися, а в тому, щоб з’ясувати, охарактеризувати дійсний розвиток відомої держави в певний період часу.
Більш рішучий крок убік від описової школи до спроби створення справжньої основи теорії статистики робить А. П. Рославський в своєму «Керівництві до статистики». Яке ні різне визначення статистики, воно, по суті кажучи, зводиться до збирання фактів, схильних до безперервної зміни, стверджує А. П. Рославський. Але одних наглядів недостатньо. Факт завжди залишається фактом, тобто чимось непостійним і мінливим: тільки ідея наводить на правило. Черпаючи свої знання з досвіду попередників і підносячи спостережуване до ступеня ідей, статистика повинна мати межі набагато ширші, орієнтуватися не тільки на теперішній час, але і на те, що пройшло, тобто охоплювати всі фази розвитку. «Всесвіт керується числами, це помітили ще древні; від статистичної теорії потрібно чекати підтвердження істини цього вислову». «Фізичне та етичне удосконалення суспільства є метою державного життя; а тому потрібно ретельно виділити коло питань, що підлягають дослідженню статистики».
Розділяє точку зору А. Кетле і Е. Р. Вреден (1835--1. 891) в своїх «Учбових записках за статистикою», але за характером своїх досліджень він примикає до так званої соціологічної школи. На його думку, «побут людини під впливом початку громадськості, наскільки характеризують його вплив підлягають вимірюванню числом і можуть бути виражені цифрою, складає предмет статистики». Значення статистики полягає в тому, що вона «перекладає на цифри всі, що є однорідним за часом і місцю події суспільного середовища, розподіляючи свої спостереження по категоріях, характеризуючи їх середніми числами. Іншими словами, статистичний факт є завжди статистична цифра, одержувана обчисленням і вимірювала дійсне відношення явищ. Статистика -- наука категоричного обчислення в додатку до держави і суспільства. «Користуючись числом, як мірилом, цифрою, як інструментом вимірювання, вона переходить поступово від загальних до більш і більш елементарним, приватним відносинам, прикладає операцію вимірювання і обчислення до кожної окремої якості предметів і явищ, поки не вичерпані цілком всі види суспільних відносин людини».
Предметом статистичних досліджень є суспільство. Але суспільство, підкреслює І. В. Вернадський, складається з людей. Тому людське суспільне життя в її широкій різноманітності складає зерно статистичної науки. Статистика дозволяє зрозуміти і освітити як внутрішній зміст суспільного життя, так і вплив на неї різних чинників.
Соціологічна школа
Соціологічна школа російської академічної статистики виникла у період революційної ситуації 60-х років XIX в., коли старі критерії державознавства майже відмерли, а погляди А. Кетле, хоча і залишили помітний слід в історій статистики, стали піддаватися нападкам в нових умовах з боку багатьох західноєвропейських дослідників.
Прагнення замінити вивчення держави вивченням суспільства -- характерна риса соціологічної школи. Це в основному відрізняє предмет вивчення цієї школи від інших шкіл і напрямів у статистиці. В цьому напрямі прокладали свій творчий шлях всі представники російської академічної статистики 60--80-х років.
Філософсько-математична школа
До числа видатних росіян статистиків відноситься А. А. Чупров (1874--1926). Це один з найбільших представників математичної школи в статистиці. А. А. Чупров полягав професором статистики Петербурзького політехнічного інституту. В методологічному відношенні організований їм курс статистики, що поєднував лекції, практичні заняття і спеціально поставлений науковий семінар, вважався в дореволюційний період якнайкращим. Глибоко переконаний в тому, що статистичну науку слід вивчати не відриваючись від практики, «йдучи від практики», тобто поєднуючи вивчення теорії з перевіркою методологічних положень на матеріалах живої дійсності, А. А. Чупров доручав студентам виконувати значні дослідницькі роботи. Під його керівництвом був виконаний студентами Н. З. Четверіковим, Н. М. Виноградової, Р. З. Полляк, Би. П. Кадомцевим і ін. і опублікований ряд крупних і цікавих робіт.
З численних робіт А. А. Чупрова, що зробили його ім'я широко відомим в Росії і за межею, найбільше наукове значення мають «Нариси по теорії статистики» (1909, 1910 і 1969) і «Основні проблеми теорії кореляції» (1926). Цікаві його дослідження і в області демографії, де їм вивчалися зміни в статевому складі народжуються, а також замітки, що відносяться до проблем господарсько-ділової статистики.
До початку XX в. стан речей в статистиці радикально змінюється. Мабуть, мислить А. А. Чупров, «є підстава думати, що смузі байдужості статистиків до загальних питань науки приходить кінець».
Через чотири роки після публікації найбільшої монографії «Зведені ознаки» з’явився підручник Р. М. Орженецького «Математична статистика», в якому він у невеликому розділі «Загальні поняття» дає визначення предмету статистики, встановлює її задачі і виявляє відмінності від інших наук.
«Статистику вважають, -- пише Р. М. Орженецький, -- з одного боку, матеріальною наукою, що описує відомі явища і закони їх розвитку, і з іншого — методологічною дисципліною, що має своїм предметом метод дослідження. Як наука матеріальна статистика повинна була б мати свій особливий предмет дослідження. Проте дані, одержані статистичним шляхом, відносяться до явищ, які входять до області інших наук -- зоології, ботаніки, антропології, біології, політичної економії, соціології. Природно, що і розробка таких даних вимагає відповідних спеціальних пізнань. В тих випадках, коли статистичні матеріали збираються для практичних потреб, використання їх припускає спеціальну обізнаність в прикладних питаннях. Звідси зрозуміло, що статистики, як особливої матеріальної науки, не існує».