Формування ринкової інфраструктури в Україні.

Складність процесу формування сучасної інфраструктури в Україні зумовлена низкою обставин:

· багато інституцій інфраструктури формується вперше. Це стосується передусім фінансових посередників, які в Україні були зорієнтовані передусім на обслуговування приватизації, що не дало змоги їм повністю виконувати свої класичні функції -залучення вільних коштів та їхнє інвестування в економіку;

· деякі інститути відроджуються, як-от біржові. Відродження біржових структур має свої проблеми. Зокрема невизначена ситуація з фондовими біржами. Фондовий ринок ще не сформувався, і фондові біржі об´єктивно не є барометром стану економіки;

· інститути, що існували в директивній економіці (наприклад, банки), зазнають серйозних змін, щоб пристосуватися до виконання нових функцій в інфраструктурі ринкової економіки:

· недостатність законодавчого забезпечення ринкових перетворень в Україні, його нестійкість.

Інфраструктура є важливим чинником, що визначає умови ринкового реформування економіки. Вона забезпечує нормальний хід економічних перетворень, а відсутність прирікає їх на неефективність. Тому потрібна особлива увага до всіх елементів інфраструктури, бо тільки це забезпечить реалізацію ринкових реформ.(Додаток № 6).

Бурхливий розвиток різних бірж в Україні пов´язаний з тим, що наприкінці 80-х років ще союзний уряд надав підприємствам право реалізації "зайвих" товарно-сировинних цінностей за вільними цінами. Це, а також законодавча неврегульованість діяльності бірж, дало змогу господарській номенклатурі привласнити величезні спекулятивні прибутки від перепродажу ресурсів.

Українські біржі не відповідають світовим стандартам і за якісними показниками: часткою біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі; розумінням "універсальності" в біржовій справі; домінуванням нерухомості в біржовій торгівлі.

Створення ефективної фінансової системи є основою переходу від командної економіки до ринкової, тому країнам у процесі ринкової трансформації потрібно приділити велику увагу фінансовим реформам як одному із шляхів досягнення економічної стабілізації.

Україна, як і більшість постсоціалістичних країн пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками, її втіленню сприяло, по-перше,те що банки функціювали і за радянських часів, а ринок цінних паперів та небанківські фінансові інститути

потрібно було створювати заново; по-друге,бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в ЄС.

До того ж, багато науковців відстоюють позицію розвитку лише банківської системи, аргументуючи це тим, що вона здатна повністю забезпечити ефективний перерозподіл фінансових ресурсів. Наголошують саме на універсалізації банківських установ, які надають повний і широкий спектр фінансових послуг. Проте, навіть враховуючи світові тенденції до універсалізації банків, концентрацію діяльності в кількох (трьох, максимум п´ятьох) сферах вважають оптимальною для будь-якого суб´єкта-господарника і фінансового також. Якщо приділити увагу всім сферам одночасно, то втрачаються пріоритети, що в подальшому призводить до зменшення ефективності діяльності такого суб´єкта.

Структуру фінансової системи сучасної України характеризують:

· порівняно низький рівень фінансового посередництва;

· домінування банківської системи в структурі фінансового сектору;

· низька участь небанківських фінансових інститутів у фінансовому посередництві;

· незначна роль ринку цінних паперів.

На початку 1990-х років відбулося становлення інститутів небанківського фінансового сектору:процеси приватизації зумовили потребу створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств; пенсійна реформа передбачала формування накопичувальної системи, функціювання якої забезпечують пенсійні фонди, недержавні також; потреба страхування в умовах підвищеного ризику в контексті економічних реформ дала підґрунтя для діяльності страхових компаній; з метою пожвавлення малого і середнього бізнесу та полегшення наслідків малозабезпеченості населення створювалися кредитні спілки ті інші установи з мікрокредитування.

Однак Україна ще на початковому етапі становлення усіх інститутів: тут триває формування нормативно-правової бази, відбувається перерозподіл повноважень щодо регулювання та контролю за діяльністю небанківських фінансових інститутів між різними органами. Небанківські інститути набагато

менше законодавче впорядковані й керовані порівняно з банківськими, частина створених структур або "простоює", або займається невластивою їм справою.

Оптимістичніше можна оцінити стан страхової справив Україні, хоч і тут є серйозні проблеми. Законодавча неунормованість, відсутність традицій страхування, недовіра до страхової справи, що збереглася ще з часів командної системи, а також підкріплена відомими фінансовими аферами 90-х років - усе це не сприяє розвиткові страхової спри ви в Україні. Водночас кількість страхових компаній зростала випереджувальними темпами порівняно з банківською мережею.У 1995 році налічувалося близько 800 страхових компаній. До 2003 р. їх кількість зменшилася до 357 компаній, (серед них ЗО компаній страхування життя). У Німеччині з її у півтора раза більшим населенням, налічується не більше 80 страхових фірм. При цій величезній кількості страхових фірм в Україні, що засвідчує високу дохідність страхового бізнесу, сьогодні український страховий ринок охоплений лише на 5% своєї місткості.

За даними Всеукраїнської Асоціації "Укрлізинг", за період незалежності України лізингові послуги надавали близько 130 компаній, однак їх кількість до 2002 р. скоротилась майже в чотири рази.

Отже, усі небанківські фінансові інститути переживають в Україні початковий період становлення. Із закінченням створення нормативио-правового забезпечення їх функціювання, і за умови сумлінного дотримання ними "правил гри" при одночасному поліпшенні макроекономічної ситуації можна сподіватися на ефективнішу діяльність цих інститутів.

Висновок:

Досліджуючи питання інфраструктури ринку, я прийшов до висновку, що під інфраструктурою розуміють сукіпність установ, які своєю діяльністю забезпечують ефективне функціонування економіки країни. Наявність розвиненої інфраструктури визначає швидкість руху товарів, послуг, капіталів, що дає змогу економити час та гроші на транспортування. Крім того ринкова інфраструктура поглиблює зв’язки між окремими елементами національної економіки, раціоналізує їх взаємодію.

Елементи ринкової інфраструктури за своїм функціональним призначенням виділяють у три блоки:організаційно-технічна,фінансово-кредитна,організаційно-дослідна. Сюди входять біржі, аукціони, банки, ярмари, торгові палати, страхові компанії, консалтингові та холдингові компанії, аудиторські організації, брокерські контори, спеціальні навчальні заклади.

Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь ринок, виділяють спеціалізовану інфраструктуру, що забезпечує ефективне функціонування окремих ринків.

Ринкова інфраструктура виконує ряд дуже важливих функцій, серед яких прискорення оперативності та ефективності роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб'єктів економіки; організаційне оформлення ринкових відносин; сприяє реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування.

Так, створення ринкової інфраструктури в Україні відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Але цей процес триває, що дає змогу сподіватися на позитивний результат. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки.Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засно-вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні.Проте процес формування ринкової

інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе-речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Додатки

Рис.№ 1.Класифікація (види) ринків

Додаток № 2.

Рис.№ 2 «Підсистеми інфраструктури ринку».

Додаток № 3.

Рис.№3 « Елементи ринкової інфраструктури»

Додаток № 4

Таблиця № 1« Невирішена частина завдань в розвитку ринкової інфраструктури » .

Додаток № 5.

Таблиця № 2. Розвиток біржових інституцій в Україні (на початок року)

Додаток № 6.

Рис.№ 4 «Взаємзв’язок інфраструктури та економіки»

Список літератури:

1.Ажнюк М.О. - Основи економічної теорії - 2011.- 455 с. [2,с.187].

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 56