Передбачення організація розпорядництво узгодження контроль
Тема 1.
МЕНЕДЖМЕНТ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ
ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
План
1. Сутність менеджменту та його місце в системі ринкової економіки
2. Менеджмент як вид діяльності та наука про управління.
3. Основні етапи становлення менеджменту
4. Міжнародні моделі сучасного менеджменту.
1. В умовах трансформаційної економіки, переходу від планово-адміністративних до ринкових економічних відносин менеджмент як виробничий ресурс набуває особливого значення, оскільки при цьому принципово змінюється система управління діяльністю підприємства. Поряд з трьома іншими основними виробничими ресурсами – землею, працею і капіталом – менеджмент стає ключовим елементом економічної системи підприємства. Тому без належного менеджменту, навіть маючи новітні технології виробництва продукції, достатній або високий рівень матеріально-технічного і фінансового забезпечення, сучасне підприємство приречене на економічні втрати через низьку ефективність організації та управління господарською діяльністю. У ринкових умовах менеджер повинен уміти чітко визначати стратегію розвитку підприємства, гнучко й адекватно реагувати на сигнали зовнішнього та внутрішнього економічного впливу, чітко та оперативно приймати поточні управлінські рішення. Усі ці завдання можна виконати, лише опанувавши менеджмент як науку, практику і мистецтво. Менеджмент не є суто теоретичною навчальною дисципліною. Він ґрунтується на практиці й виходить з практики. Менеджером можна стати, реалізовуючи теорію менеджменту через конкретну управлінську практику.
Термін «менеджмент» (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово «менеджмент» є похідним від англійського to manage – «управляти». У свою чергу, останній термін запозичив корінь латинського слова manus, що означає «рука». Спочатку означало уміння об’їжджати коней.
З розвитком суспільства зміст поняття «менеджмент» трансформувався й увібрав у себе всю різноманітність вимог до управління як мистецтва ведення справ і стилю роботи. Багатозначність поняття «менеджмент» віддзеркалює фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, в якому наведено такі його визначення: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особливі вміння, адміністративні навички; 4) орган управління, адміністративна одиниця.
Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери – це не обов’язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють на всіх структурних рівнях управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.
2. Менеджмент – це вид людської діяльності. Він розповсюджується на ділову, суспільну, сімейну та інші сфери життя людини. Менеджмент завжди пов’язують із ефективністю досягнення мети діяльності.
У США менеджерами називали тих, хто відповідно до законодавства брав на себе відповідальність, обов’язки щодо здійснення влади над людьми, майном, бізнесом.
Поступово менеджмент відокремився від безпосереднього процесу праці, що зумовило виникнення управлінців–професіоналів, появу нової спеціальності керівника.
Менеджмент передбачає уміння досягати цілей, використовуючи працю, інтелект та поведінку інших людей.
Для того, щоб вміти грати у будь яку гру (футбол, шахи, гольф і т.д.), треба спочатку вивчити правила. Якщо людина не знає правил, то вона не те, що не виграє, взагалі грати не зможе. Так і в управлінні.
Менеджмент – це галузь знань, яка дозволяє здійснювати управлінську діяльність. У центрі її уваги – людина, організаційно-поведінковий аспект. Менеджмент входить до низки прикладних наук, оскільки дуже наближений до практики. Управління наприкінці ХІХ – початку ХХ століття стало наукою, тому що почало вивчати певні соціально-економічні системи та формувати на підставі узагальнення різні теорії щодо ефективності спільної діяльності людей, взаємодії керівної та керованої підсистем. Суттєвий внесок у становлення науки управління внесли математика, психологія, філософія. Ще давньогрецький філософ Демокріт висував таки вимоги до правителя: „Будь не надто солодким, щоб тебе не проковтнули. І не надто гірким, щоб тебе не виплюнули”.
Основоположник менеджменту П. Друкер зазначає інтегруючий характер управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану, виробничу групу.
Менеджмент є специфічною наукою, яка виокремилась в самостійну галузь на початку ХХ ст. Ця наука має власні об’єкт і предмет вивчення, свої специфічні проблеми й особливі методи їх дослідження та вирішення.
До основних принципів менеджменту відносять:
принцип правової захищеності управлінських рішень – вимагає знань чинного законодавства для прийняття управлінських рішень.
принцип оптимізації управління – підвищує ефективність керованої підсистеми;
принцип найменшого впливу – розумне сполучення централізації та децентралізації управління;
принцип норми керованості – оптимальна кількість працівників на одного керівника;
принцип делегування повноважень – це передача завдань та повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання;
принцип відповідностей – робота, що виконується, повинна відповідати інтелектуальним та фізичним можливостям виконавця;
принцип автоматичного заміщення відсутності;
принцип першого керівника – здійснює функцію контролю;
принцип одноразового введення інформації;
принцип нових завдань (бачення перспектив);
принцип підвищення кваліфікації.
Принципи управління є методологічною базою сформованості функцій управління.
Основними функціями менеджменту є:
організація;
планування;
мотивація;
контроль.
Типи структур управління
Як і кожна система, управлінська має свою структуру. Розрізняють такі типи структур управління:
лінійна структура – прямий вплив на об’єкт управління, де в одних руках зосереджені всі функції управління;
функціональна структура – у межах визначених функцій створюються управлінські підрозділи;
цільова структура – забезпечує всю повноту лінійних повноважень у рамках проекту;
проектна структура – діяльність розподіляється за двома групами:
1) група розвитку;
2) проектна група;
матрична структура – поряд із функціональними відділами утворюються тимчасові проектні групи;
адаптивна структура – складається із відділення програм та відділенням розробок;
дивізіональна структура – їй властива множинність принципів диференції при створенні відділень.
Для ефективного вирішення організацією несподіваних або ризикованих операцій в управлінні застосовуються різноманітні підходи.
Основними підходами в менеджменті є:
процесний підхід – це серія безперервних взаємозалежних дій;
системний підхід – це спосіб мислення стосовно організації та управління;
ситуативний підхід – форма мислення про проблеми та способи їх вирішення.
Отже, менеджмент– це вид управлінської діяльності, який складається із сукупності засобів, методів та форм впливу на індивідуумів та колективи з метою їх ефективного функціонування.
3. Основні етапи становлення менеджменту
Індустріальний менеджмент
Відправним пунктом, з якого починався інтенсивний розвиток управління як науки, слід вважати 1886 рік, коли Генрі Таун у статті „ Інженер як економіст” запропонував виокремити менеджмент в окрему науку із своїм понятійно-категоріальним апаратом.
Школа наукового управління(1900-1930рр.)
Але вибух інтересу до управління зафіксовано у 1911 році після появи книги Фредеріка Тейлора „Принципи наукового управління”. Саме він вважається батьком наукового менеджменту. Тейлор вважав, що працівник не повинен думати, як йому робити, не повинен вільно використовувати методи роботи та інструменти. Все це повинно чітко визначатись адміністрацією. Сутність тейлоризму як теорії наукового управління полягає у жорсткій регламентації трудових процесів, у компетентному керівництві та дієвій системі матеріального стимулювання. Систему Тейлора іноді називали науковою основою вичавлювання поту з огляду на такі суттєві недоліки:
- теорія орієнтована на функціонування, а не на розвиток організації;
- механіцизм у трактуванні процесів управління (людина як додаток до машини);
- численні закони, інструкції, правила заміняли особисту думку людини;
- тенденція до надмірної інтенсивності праці
Але вперше було доведено, що основні інтереси керівників і працівників збігаються. Тейлор заклав основу раціонального управління.
Школа адміністративно-бюрократичного підходу ( 1910-1940рр.)
Французький інженер Анрі Файоль, керівник великої вугільної компанії у роботі „Загальне і промислове управління”(1916) дослідив власне управлінську діяльність і способи раціональної організації системи управління. Файоль розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох функцій, а саме:
передбачення організація розпорядництво узгодження контроль
Він показав значення формальної структури організації, фактично заклав основи лінійно-штабної організаційної структури управління. Файоль розглядав організацію за аналогією з живим організмом, у якого є мозок і виконавчі органи.
Принципи побудови: поділ праці, єдність керівництва, ієрархія, централізація...
В основі теорії лежить занадто спрощена модель людини.