Менінгококова інфекція. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічна картина

Менінгококова інфекція — гостра антропонозна хвороба з аерозоль­ним механізмом передавання збудника, характеризується значним клінічним поліморфізмом і найчастіше перебігає у вигляді менінгококового назофарингіту, менінгіту і (або) менінгококового сепсису (менінгококемії).

Етіологія. Збудник менінгококової інфекції — грамнегативний диплокок, малостійкий за низької температури — гине через 1—2 год під дією УФ-опромінення, під час кип'ятіння, оброблення 70 % етиловим спиртом, блискавично — внаслідок дії дезінфектантів. Серед збудників домінують серогрупи А, В, С, які спричинюють генералізовані форми. Імунітет типоспецифічний.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є носій менінгокока і хворий на менін­гококову інфекцію. Захворюваність може носити як спорадичний, так і епідеміч­ний характер. Сезонність спостерігають з жовтня по квітень, періодичність — кожні 8—10 років, що пов'язано зі змінами імуноструктури населення і зміною збудника.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 1 до 10 днів, частіше — 4—6 днів. Згідно з класифікацією В.І. Покровського, розрізняють такі форми менінгококової інфекції: локалізовані (менінгококоносійство і гострий назофарингіт), генералізовані (менінгіт, менінгококемію, менінгоенцефаліт), комбіно­вані (менінгіт у поєднанні з менінгококемією) і рідкісні (міокардит, ендокардит, артрит, іридоцикліт, пневмонію).

Менінгококоносійство — ніяких видимих розладів з боку функцій організму не виявлено. Може тривати в середньому 2—3 тиж., а може набути хронічного пере­бігу — до року. У міжепідемічний період носійство реєструють у 2—15 % осіб, тоді як у закритих колективах або під час епідемій може охоплювати 70—100 % осіб.

Гострий назофарингіт характеризується запальними змінами слизової обо­лонки носової частини глотки: утруднення носового дихання, біль у глотці, задня стінка глотки гіперемована, спостерігають набряк слизової оболонки з гіперплазією лімфоїдних фолікулів. Температура тіла субфебрильна, рідше фебрильна протягом 1—5 днів. На слизовій оболонці губ, носа і шкірі довкола них часто з'являється герпетична висипка. У клінічному аналізі крові — помірний нейтрофільний лейкоцитоз при нормальній або збільшеній ШOE. Гострий назофарингіт може бути продромальним періодом генералізованої форми або її самостійним клінічним проявом.

Менінгококемія (менінгококовий сепсис) характеризується гострим початком, раптовим підвищенням температури тіла до 39—40 °С, бурхливим розвитком симп­томів загальної інтоксикації і токсикозу, млявістю, адинамією. У дітей раннього віку спостерігають неспокій, диспептичні розлади, генералізовані судоми. Через 2—12 год після підвищення температури тіла з'являється висипання. Що швидше від початку хвороби з'являється висипка, то тяжчий перебіг хвороби. Найхарактер­нішою є геморагічна висипка зірчастої форми діаметром 2—5 мм із щільною інфільтрованою основою, вона підвищується над поверхнею шкіри, не зникає після натискання, ще більше висипає, залишає після себе пігментацію. Висипка локалі­зується переважно на спині, сідницях, грудях, задній поверхні стегон, гомілках, обличчі, склерах. На значній ділянці висипки часто з'являється глибокий некроз, після якого залишаються дефекти тканин. Можлива також розеольозна, папульозна висипка. Ураження суглобів спостерігають у 3—5 % хворих на менінгококемію. Частіше уражуються дрібні суглоби пальців, рідше — великі; довкола них з'являється припухлість і біль. Прогноз при ураженні суглобів сприятливий. Перебіг менінгококемії типовий (легкий, середньої тяжкості і тяжкий), а також у гіпертоксичніа формі з розвитком інфекційно-токсичного шоку. При легкій формі менінгококеміі спостерігають дрібний геморагічний висип, який зникає через 1—2 дні, при серед­ньої тяжкості — геморагічний висип з некрозами зберігається до 7 днів, при тяж­кій — 7—14 днів. У крові виявляють гіперлейкоцитоз із нейтрофільозом і зсувом формули вліво до мієлоцитів, лімфопенію, збільшену ШОЕ. При гіпертоксичних або фульмінантних (блискавичних) формах хвороба розвивається бурхливо: з'являється озноб, температура тіла підвищується до 40—41 °С, у перші 12 год — висип із некротичними зливними елементами. Спостерігають крововиливи у скле­ри, кон'юнктиву, носові, шлункові, ниркові, маткові. Температура тіла нормалізується, з'являється різка блідість із ціанотичним відтінком, AT знижується, пульс стає ниткоподібним, тахікардія понад 140 за хвилину, задишка, порушується сві­домість (гостра недостатність надниркових залоз). Якщо хвороба прогресує, на шкірі з'являються великі сині плями ("трупні плями"), судоми, розвивається гос­тра ниркова недостатність, анурія. Це злоякісна форма менінгококової інфекції, і розвивається вона здебільшого в дітей віком від 6 міс. до 2 років. За відсутності замісної терапії хворі помирають. У крові виявляють помірний лейкоцитоз із нейтрофільним зсувом формули вліво, ШОЕ — у межах норми.

Менінгококовий менінгіт. Хвороба починається гостро з ознобу, гарячки до 39—40 °С. Спостерігають потужний біль голови, повторне блювання, різку гіпе­рестезію до всіх видів подразників, у деяких хворих — млявість, адинамію, в інших — неспокій, психомоторне збудження, сплутаність свідомості, сопор, кому. Менінгеальні різко виражені симптоми з'являються з перших годин хвороби. У дітей раннього віку хвороба може починатися з крику, загального неспокою, у них випинається і напружується велике тім'ячко, настає тремор кінцівок, менін­геальні симптоми слабо виражені. Менінгіт може розвиватися одночасно з менінгококемією, але частіше — на 2—3-й день хвороби. На 3—4-й день у 70 % дітей з'являються герпетичні висипання на різних ділянках шкіри і слизових оболонок. При люмбальній пункції спинномозкова рідина каламутна, білого кольору, нейтрофільний плеоцитоз від 5000 до 10 000 в 1 мкл, кількість білка збільшена до 1—2—4 г/л. Санація спинномозкової рідини настає на 7—10-й день хвороби. У крові — високий лейкоцитоз із нейтрофільозом і зсувом формули вліво до мієло­цитів, лімфопенія, збільшена ШОЕ до 40 мм/год.

Для менінгоенцефаліту характерна стійка неврологічна симптоматика, зустрі­чається він в 1—3 % випадків. Хворого виписують із лікарні при одноразовому негативному бактеріологічному обстеженні (посів слизу з носової частини глотки на менінгокок), який проводять не раніше ніж через 3 дні після завершення етіотропного лікування.

Діагноз встановлюють на підставі клініко-анамнестичних даних, лабора­торних показників: висів менінгокока, високий лейкоцитоз у крові зі зсувом фор­мули вліво до мієлоцитів, збільшена ШОЕ, при люмбальній пункції — каламутна біла спинномозкова рідина, нейтрофільний плеоцитоз. Збудник виділяють із сли­зу носа і глотки. Мазки беруть натще або через 2 год після споживання їжі і до­ставляють у лабораторію зі збереженням теплового режиму. Експрес-метод діагностики здійснюють шляхом приготування мазка "великої краплі" з крові, яку беруть із вени або пальця з наступною бактеріоскопією.

Лікування. Включає етіотропну і патогенетичну терапію. Хворим із менін­гококовим носійством і назофарингітом призначають антибіотики, проводять місцеву санацію носа і глотки або лазеротерапію, загальнозміцнювальне лікуван­ня: вітамін С, фітовіт, естифан. Лікування проводять удома, за винятком осіб із організованих колективів. При генералізованих формах менінгококової інфекції хворих обов'язково госпіталізують, проводять інтенсивну патогенетичну терапію й обов'язково призначають антибіотики.

Виписують хворих після одноразового бактеріологічного обстеження, яке проводять після зникнення клінічних симптомів і не раніше ніж через 3 доби після закінчення антибіотикотерапії. Реконвалесцентів допускають у дитячі за­клади і школи не раніше як через 5 днів після виписування з лікарні.

Прогноз. У разі своєчасної діагностики й адекватної терапії — сприятли­вий, при розвитку гіпертоксичних форм — сумнівний. Реконвалесценти після менінгококового менінгіту підлягають обов'язковому диспансерному спостере­женню у невролога протягом 2—3 років.

Профілактика. Хворих із генералізованими формами менінгококової ін­фекції обов'язково госпіталізують. Остаточної дезінфекції у вогнищі не прово­дять. Осіб, які були в контакті з хворим, обстежують на носійство, за ними встановлюють медичне спостереження протягом 10 днів.

ВИСНОВОК:

Таким чином, дифтерія — гостра інфекційна хвороба, спричинюється токсигенними коринебактеріями дифтерії, характеризується запальними змінами слизових обо­лонок (частіше ротової частини глотки й носа) з утворенням фібринозних плівок та специфічним ураженням переважно серцево-судинної і нервової систем.

Менінгококова інфекція — гостра антропонозна хвороба з аерозоль­ним механізмом передавання збудника, характеризується значним клінічним поліморфізмом і найчастіше перебігає у вигляді менінгококового назофарингіту, менінгіту і (або) менінгококового сепсису (менінгококемії).