Специфіка навчання дітей у різновіковій групі

Навчання дітей в умовах різновікової групи будується на основі загаль­них положень дошкільної дидактики. У цілому зміст і методи, що застосо­вують для роботи в одновікових групах, певною мірою можна використа­ти і в різновікових, хоча здебільшого це потребує певної корекції. Необхід­но правильно поєднувати загальні дидактичні положення з особливостя­ми роботи у різновіковій групі, а саме:

1. Знання вихователем чинних програм, уміння вільно орієнтуватися в їх змісті для всіх вікових груп.

2. Поєднання загальних вимог усіх розділів програми з місцевим мате­ріалом.

3. Реалізація принципу поєднання колективної, фронтальної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Забезпечення диферен­ційованого навчання.

4. Організація процесу навчання за підгрупами. Кількість підгруп зале­жить від реального складу дітей. Наприклад, група, в якій виховуються діти від 2 до 6 років, поділяється під час проведення заняття на три підгрупи: 2 і 3-й роки, 4 і 5-й роки та 6-й рік життя.

Окрема підгрупа може створюватися не менше, ніж з п'яти дітей. Якщо дітей одного віку менше, то вони включаються в заняття суміжної групи, але завдання для них ускладнюються або спрощуються. За відсутності у вихо­вателя досвіду аналогічну групу для заняття можна об'єднати на дві підгру­пи: молодшу і середню. У двокомплектному ДНЗ кожна група об'єднується у дві підгрупи.

5. Доступність та цікавість матеріалу кожного заняття дітям відповідного віку.

6. Забезпечення повного виконання програмових завдань, як під час роботи з одновіковими групами. Періодично треба передбачати закріплен­ня, повторення матеріалу. Якщо в одновіковій групі це можуть бути окре­мі типи занять, то в різновікових - з однією підгрупою проходить вивчен­ня нового матеріалу, з другою - його закріплення, а діти третьої підгрупи працюють самостійно.

7. Дотримання певної послідовності навчального процесу в кожній під­групі (вивчення нового матеріалу, закріплення, самостійне використання набутих знань). У різновіковій групі частіше доводиться передбачати за­няття із самостійного використання знань (зазвичай зі старшими дітьми).

8. Поєднання різних методів навчання для підвищення ефективності занять.

9. Ретельне продумування організації заняття, підготовка та правиль­не розміщення дидактичних і наочних посібників. Зокрема, столи для стар­ших дітей потрібно ставити вздовж вікна, другим рядом - столи для молод­ших. Усі необхідні матеріали треба розкладати відразу, оскільки їх роздача потім буде заважати дітям.

10. Організація діяльності дітей, що не задіяні на заняттях (у вільній час­тині кімнати доцільно підготувати для них столики для книг, іграшки тощо).

Навчання дітей у різновікових групах рекомендуємо здійснювати у фор­мі занять трьох типів:

І. Спільні заняття з одного розділу (сфери, блоку, теми) програми, але з різними програмовими завданнями для кожної вікової підгрупи: "Овочі" (молодша підгрупа - малює один овоч на вибір, середня - овочі в кошику, старша - збір овочів на городі).

ІІ. Спільні заняття з різних сфер чи змістових ліній програми (молод­ша - малювання (художньо-естетичний), старша - пізнавальний (логіко- математичний).

III. Окремі заняття з кожною віковою підгрупою.

Заняття першого типу доволі розповсюджені серед практиків, за допомогою них найлегше реалізувати завдання і зміст чинних програм. Проте педагоги не завжди дотримують дидактичних вимог щодо організації та­ких занять. Головним недоліком є невміння вихователів передбачити і за­безпечити впродовж заняття активність усіх дітей. Найчастіше педагоги встановлюють своєрідну почерговість активних дій для підгруп: "Зараз бу­дуть відповідати малюки" (йде ціла серія запитань до дітей молодшої під­групи). "А тепер я запитаю старших дітей". У подібних випадках діти пере­творюються у пасивних слухачів, особливо, коли проводяться заняття з мов­леннєвого спілкування, образотворчої діяльності.

Головною умовою подо­лання цих недоліків є продумування не лише спільного розділу, змісту за­няття, а і його дидактичної суті.

Важливим є правильне визначення осно­вної теми, програмового змісту та виду діяльності; необхідно їх максималь­но наблизити, наприклад: заняття з малювання "Овочі та фрукти". Основні програмові завдання (для дітей молодшої групи): вчити малювати предме­ти округлої та видовженої форми, наближаючись до більш точного їх зобра­ження, зафарбовувати малюнок. Для старшої групи: вчити малювати з на­тури овочі і фрукти, домагаючись схожості.

На таких заняттях можуть бути різними теми, навіть різні види діяль­ності (малювання, ліплення, аплікація), але основне навчальне завдання має бути спільним. Наприклад, діти молодшої групи - малюють дощик, серед­ньої - хустинку, старшої - будинок. Спільним завданням буде: вчити прово­дити прямі лінії в різних напрямах.

Плануючи спільні заняття з однієї сфери програми, варто дотримувати певних вимог і рекомендацій:

• водночас з усіма підгрупами проводять лише такі заняття, на яких можна забезпечити дотримання організаційних та методичних вимог до педагогічного процесу. Наприклад, заняття з образотворчої діяль­ності, математики, фізичного виховання.

• бажано уникати ситуацій, коли складний для сприймання матері­ал подається для всіх вікових підгруп. Важливо правильно визначи­ти програмовий матеріал з погляду його сумісності, максимально на­близити вид діяльності (малювання, ліплення);

• матеріал, підготовлений до заняття, має містити спільні елементи для дітей усіх підгруп, що дає змогу об'єднати вихованців під час прове­дення ігор, відгадування загадок, виконання певних завдань;

• одна з головних умов проведення спільного заняття - його чітке пла­нування, регламентація кожного етапу;

• поетапна робота з дітьми різних вікових підгруп неможлива без орга­нізації їхньої самостійної діяльності на кожному занятті. Коли в одній групі подаються і закріплюються нові знання, вихованці інших груп можуть працювати самостійно;

• самостійні завдання продумуються та готуються педагогом заздале­гідь і мають відповідати таким вимогам:

- активізувати розумову діяльність дітей;

- розвивати ініціативу;

- бути посильними для дітей і спиратися на раніше набуті знання;

- забезпечувати реалізацію принципу поступового ускладнення;

- враховувати особливості групи в цілому й окремих вихованців;

- бути різноманітними за формою і змістом;

- містити елементи новизни;

- мати відповідний ступінь труднощів для дітей кожного віку;

- достатня кількість роздавального матеріалу з кожного розділу про­грами.

Ефективність залежить від того, як розпочинається заняття: одночас­но з усіма дітьми або поетапно з підгрупами. Відразу з усіма дітьми доціль­но розпочинати заняття на спільну тему (розглядання репродукцій картин, читання художніх творів, ліплення за сюжетом казки тощо), тоді закінчення заняття буде поетапним. У тих випадках, коли пояснення має бути диферен­ційованим, доцільним є поступовий початок заняття за схемою:

Як показує досвід, заняття з фізичного розвитку і музики рекомендують проводити окремо з кожною віковою підгрупою. Якщо їх проводити спільно, то треба добирати дотичний матеріал: старші діти виконують пісню чи та­нець (як повторення), молодші - слухають чи дивляться і запам'ятовують. Складніший матеріал дається старшим, коли малюки впоралися зі всіма за­вданнями. На заняттях з фізичного розвитку диференціація здійснюється за рахунок збільшення дозування вправ, вимог до їх виконання, а також об­ладнання (для тренування у рівновазі ставимо лави різної висоти тощо).

Вихователь різновікової групи не може обмежуватися проведенням за­нять лише цього типу, оскільки для дітей різних вікових підгруп їх передба­чено різну кількість упродовж дня і тижня. На відміну від спільних занять з одного розділу програми, де можна об'єднувати і три підгрупи, спільні за­няття з різних розділів програми проводяться лише з двома підгрупами, на­віть якщо вікових підгруп більше. У такому разі дітей об'єднують за суміж­ністю у дві підгрупи. Продумуючи поєднання роботи двох підгруп, потрібно враховувати характер діяльності дітей, щоб виконання завдань дітьми одні­єї підгрупи не відволікало дітей другої (наприклад: читання старшим дітям цікавої казки - молодших дітей буде відволікати від ліплення; дітей стар­шої підгрупи можуть відволікати цікаві дидактичні ігри з малятами тощо). Плануючи заняття цього типу, потрібно враховувати і характер діяльності вихователя. Адже він не може водночас проводити два заняття за його без­посередньою участю: бесіда з однією підгрупою і фізкультура - з другою. Хоча може бути так: молодші - вивчають вірш, а старші - ліплять. Старші діти знають вірш і відволікатися не будуть, крім того, в них уже є навички ліплення, тому діти будуть працювати самостійно. Такі заняття складають­ся, зазвичай, з трьох частин, які можна графічно показати так:

Позитивним у таких заняттях є те, що вихователеві вдається вкластися в передбачений час, серйозно позайматися з малюками. Однак зловживати, розраховуючи на самостійність старших дітей, не потрібно. Ці заняття тре­ба поєднувати з попереднім способом їх організації. Здебільшого їх застосо­вують у двокомплектних дитячих садках. В обох випадках їх обов'язковим структурним компонентом має стати наявність самостійних завдань. Педа­гог продумує і готує їх заздалегідь.

До прикладу, можна орієнтуватися на такі самостійні завдання з логіко- математичного розвитку:

• намалювати геометричні фігури, відобразивши склад числа;

• розкласти предмети, ілюструючи склад числа, дібрати відповідні цифри;

• згрупувати геометричні фігури за формою незалежно від кольору, величини;

• згрупувати картинки із зображенням предметів різної геометрич­ної форми;

• знайти всі геометричні фігури "чотирикутники";

• викласти цифрами приклади, задачі, розв'язати їх;

• скласти з частин цілий квадрат, круг і т. д.;

• виміряти умовною міркою;

• скласти задачі за картинкою тощо.

Крім розглянутих типів занять, у різновікових групах рекомендуєть­ся проводити заняття окремо з кожною віковою підгрупою, зокрема: з ви­вчення складного матеріалу; заняття, яких немає за переліком у молодших дітей; заняття з грамоти та ін. Зазвичай їх проводять в години, відведені для навчання, іноді в години самостійної діяльності, а також у другій поло­вині дня. Доцільно поєднувати їх з музичними, корекційними, лікувально- профілактичними тощо. Обов'язковими умовами проведення подібних за­нять є гарна організація дитячого колективу, наявність у дітей навичок са­мостійної гри і позитивних взаємин, а також знаходження педагогом зруч­ного місця і часу для їх проведення.

Залучення до роботи в дошкільних навчальних закладах вузьких спеці­алістів (музичних керівників, інструкторів з фізичного виховання, виклада­чів образотворчого мистецтва, іноземної мови, хореографії тощо) не завжди гарантує високу ефективність виховання і навчання малюків. Навіть висо­кокваліфіковані фахівці не завжди враховують вікові особливості дошкіль­нят. Намагаються прищеплювати їм спеціальні навички за рахунок загаль­ного розвитку особистості, штучно вводять в обіг складні прийоми роботи, форми організації, лексику, нераціонально за часом планують її, роблять це за рахунок прогулянки, самостійних ігор, денного відпочинку; руйнують ди­тяче співтовариство, налагоджену спільну діяльність, колективні ігри. Важ­ливо, щоб "вузькі" спеціалісти:

· віддавали перевагу загальному розвиткові дошкільника перед спеці­альними вміннями; спонукали до різних форм його активності, роз­витку базових якостей особистості, формували компетентність у різ­них сферах життєдіяльності;

· гармонійно вписувалися у колективне життя дітей за змістом та ча­сом, не порушували важливих аспектів їхньої життєдіяльності.

• ⇐ Назад
• 1
• 23