Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування
Виробнича й фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони повинні створити передумови для стабільного процесу виробництва і його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.
Фінансові ресурси підприємств можуть бути сформовані за рахунок таких джерел:
1) власні (статутний фонд, амортизаційні відрахування, чистий прибуток);
2) залучені (бюджетні асигнування, надходження з державних цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів та ін.);
3) запозичені (банківські кредити, комерційні кредити).
Спочатку фінансові ресурси, що формують статутний фонд підприємства, спрямовуються на придбання основних та оборотних фондів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Формування оборотних фондів здійснюється за рахунок обігових коштів.
Амортизаційні відрахуванняявляють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. Вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних фондів, їх знос у процесі експлуатації; таким чином це є частина витрат підприємства в даному виробничому циклі. Разом з тим у виторзі від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, що призначений для простого відтворення основних фондів. Таким чином, амортизаційні відрахування виступають фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних фондів.
За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних фондів. У реальній дійсності потреба в коштах на зазначені цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за цю суму. На це впливає велика кількість факторів, і, насамперед, цінових. Ціни на нове обладнання можуть бути як вище, так і нижче існуючих зараз. При їх зростанні сума амортизаційних відрахувань, нарахована виходячи з діючих цін, буде недостатньою. І, навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних фондів.
Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які повинні враховувати фізичну й моральну зношеність основних фондів. В Україні застосовуються два методи нарахування амортизації: рівномірна й прискорена амортизація. Рівномірне нарахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає в застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому більша частина вартості основних фондів списується за перші два-три роки. Такий підхід дає можливість врахувати моральне старіння устаткування. Прискорена амортизація сприяє створенню достатнього обсягу фінансових ресурсів для своєчасного відновлення основних фондів і впровадження новітніх техніки й технологій.
Амортизаційні відрахування як фінансові ресурси підприємства не формуються окремо, а перебувають на поточному рахунку підприємства, куди вони надходять у складі виторгу від реалізації продукції. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нарахування амортизації провадиться щомісяця, а використання здійснюється, виходячи з установлених планів, через оплату витрат на придбання основних фондів безпосередньо з поточного рахунку підприємства.
Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень – нове будівництво, розширення й модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо. Їх використання здійснюється в сукупності з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- й довгостроковими кредитами, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з державних цільових фондів, централізованих корпоративних фондів тощо).
Обігові коштиявляють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу:
1) вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших видів виробничих запасів;
2) частина цих коштів перебуває в незавершеному виробництві;
3) ще одна частина обігових коштів перебуває в нереалізованій готовій продукції;
4) до них також належать залишки коштів підприємств на розрахункових рахунках та в касі підприємства;
5) крім того, до складу обігових коштів належить дебіторська заборгованість.
Обігові кошти призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, що здійснюється як за рахунок власних обігових коштів, так і за рахунок залучених джерел – короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості підприємства. При цьому необхідним є встановлення оптимальної структури цих джерел. Власні кошти повинні забезпечувати мінімальну стабільну потребу, без якої процес виробництва просто неможливий. Установлення рівня забезпеченості підприємств власними обіговими коштами може проводитися шляхом їх нормування в адміністративному порядку або на основі самостійного визначення обсягів власних коштів, залучених в оборотні фонди. При самостійному встановленні обсягів власних обігових коштів підприємство виходить зі своїх фінансових можливостей (розміру статутного фонду) і доцільності спрямування фінансових ресурсів в обігові кошти.
Фінансовим фактором, що визначає потребу у власних обігових коштах, виступає можливість залучення до формування оборотних фондів позикових коштів. Це, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування, наявності майна, що може бути прийнято банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, стабільності його положення на ринку. Чим краще показники діяльності підприємства, тим більше в нього можливостей залучити банківські кредити.
Забезпеченість підприємства обіговими коштами безпосередньо впливає на його діяльність: недостатність цих коштів призводить до незабезпеченості виробничого процесу; нераціональне й неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства; втрата чи осідання обігових коштів у виробничих запасах або в залишках нереалізованої готової продукції призводить до збитковості, а надалі й до банкрутства підприємства.
Бюджетні асигнуванняможуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:
- бюджетні інвестиції;
- бюджетні кредити;
- державні дотації;
- державні субсидії.
Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються в пріоритетні сфери та проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому.
Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам, зазвичай у випадку тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських кредитів порівняно невисоким рівнем відсоткових ставок.
Державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової.
Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різного роду державних програм.
Надходження з державних цільових фондівза своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій, субсидій і кредитів. Ці ресурси обов’язково носять цільовий характер, що випливає з напрямків діяльності даних фондів.
Надходження з централізованих корпоративних фондівхарактеризують внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних підрозділів корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутністю це є перерозподіл чистого прибутку в межах корпоративного об’єднання. З одного боку, підприємства проводять відрахування в централізовані корпоративні фонди, з іншого боку – можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, суб’єкту господарювання варто визначати чисті (нетто) надходження, які розраховуються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.
Сальдо взаємовідносин може визначатися щодо всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й збори в бюджет і внески в цільові фонди. Однак, тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету або з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин негативне. Тому, визначаючи обсяг фінансових ресурсів, наданих з бюджету, цільових і централізованих корпоративних фондів, варто враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, негативне – фактичну суму вилучених коштів підприємств.
Кредитихарактеризують фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств і мають для них певну ціну (у вигляді відсотку за користування кредитом). Однак вони встигають забезпечити певні потреби підприємства, тому сферою використання кредитів виступають, як правило, тимчасові або сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.
Кредит існує у двох основних формах: комерційний і банківський. Комерційний кредит – це придбання товарів або одержання послуг з відстрочкою оплати. Така угода оформляється спеціальним борговим зобов'язанням – векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позик від комерційних банків під певні відсотки.
Кредитування здійснюється з дотриманням принципів повернення, терміновості, платності, а часто й забезпеченості. Дотримання цих принципів дуже важливо для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог відносно одержання й повернення кредитів зацікавлені в забезпеченні ефективного використання запозичених фінансових ресурсів. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні суми коштів, а спрямовують їх у найбільш ефективні підприємства й проекти.
Прибутоквиступає формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його фінансової й господарської діяльності. Він спрямовується, в першу чергу, на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст обігових коштів за рахунок прибутку відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні витрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити до валових витрат.
Прибуток досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Роль прибутку як різновиду фінансових ресурсів характеризується його спрямуванням на розширення виробництва.