Основні положення ергономіки

Ергономіка (від грець. ergon – робота і nomos – закон) – наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві, а також трудову діяльність людини у системі “людина-машина-середовище” з метою її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв’язку із значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла “вартість” помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. При вирішенні такого типу задач необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов‘язати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльно-сті людини. Термін “ергономіка” запропонував ще у 1857 році польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна нау-кова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об’єкт досліджень ергономіки – система “людина-машина”.

Ергономіка виконує такі функції:

– вивчає характеристики людини, машини і середовища, які проявляються в умовах їх взаємозв’язку;

– розробляє методи врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології;

– вивчає проблеми доцільного розподілу функцій між людиною та машиною;

– визначає критерії оптимізації системи “людина-машина-середовище” (СЛМС) з урахуванням можливостей і особливостей працюючої людини, специфіки експлуатації технічних систем і факторів довкілля.

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості його удосконалення. Ергономіка вирішує також ряд проблем, визначених у системотехніці: оцінка надій-ності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі “людина-машина”, вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, будемо називати оператором. Зважаючи на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяльності. Найбільш характерною рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об’єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв’язку. Така діяльність називається діяльністю з інформаційними моделями реальних об’єктів.

Найбільш суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв’язку відомостей, одержаних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними управляючими об’єктами.

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних завдань:

1) сприйняття інформації;

2) оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, що з’явилась як розділ і психології, і ерго-номіки, завданнями якої є:

– вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛМС;

– аналіз функції людини у системі ЛМС, вивчення структури та класифікації діяльності оператора;

– вивчення процесів переробки і інформації людиною-оператором;

– розробка принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі ЛМС.