Шлях протікання струму через людину.

Індивідуальні властивості людини.

Навколишнє середовище.

 

5. Система заходів з попередженням ураження електричним стру­мом.

1. Застосування устаткування в рудниковому виконанні. Область і умови його застосування повинні відповідати вимогам Правил безпеки.

2. Застосування блокувань, що виключають помилкові дії обслуговуючого персоналу і що перешкоджають відкриттю устаткування за наявності напруги.

3. Застосування ізоляційних покриттів не струмоведучих частин електроустаткування (наприклад, ручки і тильна частина електросвердел).

4. Пристрій захисних огорож, що виключають випадковий дотик людини до апаратів, що знаходяться під напругою.

5. Огорожа від доступу сторонніх людей сталевими суцільними або гратчастими дверима камер підстанцій, а також електромашинних камер.

6. Пристрій в машинних камерах вільних проходів між машинами і апаратами не менше 0,8 м, а з боку стін камери - не менше 0,5 м.

7. Пристрій захисного заземлення і контроль його цілісності.

8. Застосування захисного відключення.

9. Здійснення компенсації струмів, місткостей.

10. Здійснення захисного закорочування на землю пошкодженої фази мережі. Цей захід застосовується в мережах 1,14-10 кВ і заснована на тому, що при попаданні людини під фазову напругу пошкоджена фаза автоматично закорочується на землю і шунтує потерпілого.

11. Застосування блокувальних реле витоку (БРВ), вбудованих в комутаційні апарати.

12. Обов'язкове застосування індивідуальних захисних засобів і попереджувальних плакатів при роботі з електроустаткуванням.

Під захисними засобами розуміють пристрої і пристосування, призначені для забезпечення безпечної експлуатації електроустаткування і електричних мереж. По своєму призначенню їх ділять на ізолюючі, захищаючі і допоміжні засоби. Ізолюючі захисні засоби, у свою чергу, діляться на основні і додаткові. Основними називають такі засоби, за допомогою яких можна торкатися до струмоведучих частин, що знаходяться під напругою.

Додаткові засоби самі не можуть забезпечити безпеки від поразки струмом і є додатковими до основних захисних засобів. Наприклад, основними захисними засобами в шахтних мережах будь-якої напруги будуть ізолюючі штанги. У мережах напругою до 1000В до основних засобів можна віднести діелектричні рукавички. При напрузі більше 1000В такі рукавички, діелектричні боти, калоші, гумові килимки відносять до категорії додаткових засобів. До індивідуальних засобів захисту відносять також пасатижі, викрутки, ножі, кусачки і інший ручний інструмент з ізольованими рукоятками.

Кожний із захисних засобів повинен мати порядковий номер і клеймо, нанесене незмивною фарбою. Клеймо повинне містити, основні дані про справність захисного засобу.

 

Мал. 4. Індивідуальні засоби захисту:

а - ізолююча підставка; б - гумова доріжка; у - діелектричні боти і калоші ;

г - діелектричні рукавички

Мал. 5. Перевірка рукавичок на відсутність крізних отворів

 

Таблиця 5

Захисні засоби	Робоча напруга установок, В	Напруга випробування, кВ	Тривалість випробуван ня, хв.	Термін випробування, міс.
Рукавички для низької напруги те ж для високої напруги	До 1000   Більше 1000	2,5
Боти	Більше 1000
Калоши	До 1000	3.5
Килимки-доріжки	Більше 1000		Просмоктування з швидкістю 2—3 см/с
Те ж	До 1000	3.5	Те ж
Штанги для перемиканні під напругою	До 110 кВ

6. Надання першої допомоги потерпілим від електричного струму.

Відомо, що результат поразки струмом людини, що опинилася під напругою, залежить від ряду чинників, і зокрема від тривалості дії струму. Проте ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому при тривалій дії струму або через відсутність у нього дихання, серцебиття і інших ознак життя.

Перш за все необхідно швидко відключити електроустановку, якої торкнувся потерпілий. Якщо із-за віддаленості вимикача цього зробити не можна, то слід вжити заходи до відділення потерпілого від струмоведучих частин. Ці заходи різні і залежать від величини напруги електроустановки і наявності відповідних для цієї мети засобів, пристосувань і предметів. У електричних мережах напругою до 1000 В можна, наприклад, відтягнути потерпілого за його ж одяг, якщо вона суха, надівши на руки гумові рукавички або обмотавши руки шарфом. Замість ізоляції рук можна встати на суху дошку або дерев'яну суху стійку. Якщо струм через потерпілого проходить в землю, то краще всього перервати ланцюг, підсунувши під нього сухі дошки. При наданні допомоги людині, що потрапила під високу напругу, слід надіти рукавички і діяти штангою або кліщами, розрахованими на відповідну напругу.

Заходи надання першої допомоги залежать повністю від того стану, в якому знаходиться потерпілий. Якщо потерпілий в свідомості після звільнення його від струму, то краще всього до прибуття лікаря ніяких дій не робити. Якщо ж потерпілий без свідомості, але дихання і пульс стійкі, то його слід укласти, розстебнути одяг, забезпечити спокій, піднести до носа нашатирний спирт і негайно викликати лікаря. У разі неритмічного дихання потерпілому роблять штучне дихання. Навіть за відсутності ознак життя треба негайно викликати лікаря і до його приходу робити штучне дихання, а за відсутності пульсу одночасно і масаж серця.

Перед початком штучного дихання слід укласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню і розкрити йому рот. Може трапитися, що зуби постраждалого виявляться щільно зціпленими, і тоді доведеться відкривати рот примусовим шляхом. Для цього обома руками висувають щелепу потерпілого вперед так, щоб нижні зуби опинилися попереду верхніх (мал. 6).

 

Мал. 6. Розкриття рота потерпілого.

Якщо Відкрити ріг таким чином не вдається, то його відкривають шляхом введення тонкої дощечки або іншої пластинки між корінними зубами. З численних способів штучного дихання найбільш ефективний спосіб «з рота в рот». При цьому способі спочатку порожнина рота потерпілого звільняється від слизу. Потім що надає допомогу закладає ліву руку під потилицю потерпілого, а правою рукою натискає на лоб. Зробивши два-три глибокі вдихи, що надає допомогу через марлю або хустку вдуває повітря з свого рота в рот або ніс потерпілого. Частота вдиху «з рота в рот» повинна бути 12-16 разів на хвилину. Масаж проводиться таким чином; що надає допомогу кладе обидві руки один на одного долонями вниз на нижню частину грудей потерпілого, не торкаючись її пальцями. Потім швидкими поштовхами (приблизно раз в 1 с.) натискає на грудну клітку, прагнучи змістити її на 4 - 5 см. Після кожного натискання віднімають руки від грудей, даючи можливість її вільному випрямлянню.

Слід мати на увазі, що натискати на верхню частину грудини ребра і м'які тканини не можна, оскільки їх можна пошкодити.

Maсаж роблять до повного відновлення пульсу.

Якщо ж пульс не відновлюється, то масаж продовжують до прибуття лікаря. У тому випадку, коли допомогу надає одна людина, слід проводити 15 натискань, а потім 2-3 глибоких вдування.

 

7. Загальні вимоги правил безпеки до електричного господарства шахт.

Застосовувані в шахтах електроустаткуван­ня (кабелі) та системи електропостачання у процесі експлуатації повинні гарантувати електробезпеку працівників шахти, а також вибухо- та пожежобезпеку.

Електропостачання шахт, що будуються та реконструюються, повинно здійснюватися за схема­ми з відокремленим живленням підземних електроприймачів. Забороняється застосування кільцевих схем електропостачання.

Забороняється у шахтах застосовувати ме­режі з глухозаземленою нейтраллю трансформаторів, за винятком трансформаторів, призначених для жив­лення перетворювальних пристроїв контактних ме­реж електровозної відкатки. Приєднання інших спо­живачів та пристроїв до таких трансформаторів та мереж, що від них живляться, крім випадків, перед­бачених цими Правилами, забороняється.

Захист людей від ураження електричним струмом повинен здійснюватися застосуванням за­хисного заземлення, а в підземних електроустанов­ках - також і апаратів захисту від витікання струму з автоматичним відключенням пошкодженої мережі. Загальний час відключення пошкодженої мережі напругою 380, 660 В та контактних мереж не пови­нен перевищувати 0,2 с, а напругою 1140 В - 0,12 с. Для мереж напругою 127 та 220 В, а також заряджувальних мереж час спрацювання апаратів захисту від витікання струму встановлюється випробувальною організацією (МакНДІ).

На кожній шахті повинні бути схеми підзем­ного електропостачання.

На кожній дільниці повинні бути структурна схе­ма системи електропостачання та управління очис­ним комплексом (або комбайном), на якій позначені склад та розміщення у виробках (у лаві та на штре­ках) комутаційної апаратури, зібраної у розподіль­ний пункт (далі - рп), та окремо від нього машини, устаткування, кабелі, пульти та інші засоби системи.

Така схема повинна вивішуватися на видному місці в нарядній дільниці.

Під час монтажу та ремонту електроустат­кування у шахтах, небезпечних щодо газу, повинен здійснюватися контроль за умістом метану в місці проведення робіт .

Під час робіт з випробування кабелю (мегаомметром та ін.) у виробках повинен контролюватися зміст метану і не перевищувати 1 %.

Кожний комутаційний апарат, комплект­ний розподільний пристрій (далі - КРП), силовий вихід станції управління повинні бути позначені чітким написом, що вказує установку, яка включаєть­ся, або дільницю, а також розрахункову величину уставки спрацювання максимального струмового за­хисту.

Кришки відділень апаратури, що мають електричні захисти, пристрої блокування та регулювання повинні пломбуватися іменними пломбами.

Забороняється:

а) обслуговування та ремонт електроустаткуван­ня та мереж без приладів та інструменту, призначе­них для цього;

б) оперативне обслуговування електроустановок напругою понад 1140 В без захисних засобів (діелект­ричних рукавичок, ботів та ізолювальних підставок);

в) оперативне обслуговування та управління елек­троустановками, не захищеними апаратами захисту від витікання струму, без діелектричних рукавичок, за винятком електроустаткування напругою 42 В і нижче, а також електроустаткування з іскробезпечними колами та апаратури телефонного зв'язку;

г) ремонтувати частини електроустаткування та кабелі, що перебувають під напругою, приєднувати або від'єднувати іскронебезпечне електроустаткування та електровимірювальні прилади під напругою, за ви­нятком пристроїв напругою 42 В і нижче в шахтах, безпечних щодо газу або пилу, і таких самих при­строїв з іскробезпечними колами у шахтах, небезпеч­них щодо газу або пилу;

ґ) експлуатувати електроустаткування з несправ­ними засобами вибухозахисту, пристроями блокуван­ня, заземленням, апаратами захисту, порушенням схем управління, захисту та при пошкоджених кабелях;

д) мати під напругою невикористовуванні елект­ричні мережі, за винятком резервних;

є) відкривати кришки оболонок вибухобезпечного електроустаткування у газових шахтах без попе­реднього зняття напруги з відділення оболонки, що розкривається, та виміру концентрації метану;

є) змінювати заводську конструкцію та схему елек­троустаткування, схеми апаратури управління, захи­сту та контролю, а також градуювання пристроїв за­хисту без узгодження із заводом-виробником;

ж) знімати з апаратів знаки, написи та пломби особам, що не мають на це повноваження;

з) вмикати електричну мережу з розривами шлан­гових оболонок та пошкодженнями ізоляції жил ка­белів.

 

8. Область і умови застосування електроустаткування

У підземних виробках шахт, небезпечних щодо газу або пилу, у стволах з вихідним струменем повітря цих шахт і в надшахтних спорудах, що при­лягають до цих стволів, а також у стволах зі свіжим струменем повітря та прилеглих до них надшахт­них спорудах шахт, небезпечних щодо раптового ви­киду вугілля, породи та газу, якщо не виключене про­никнення шахтного повітря у ці споруди, повинні застосовуватися електроустаткування з рівнем ви­бухозахисту не нижче рудникового вибухобезпечного (далі - РВ), стволова сигналізація з рівнем вибухо­захисту не нижче рудникового підвищеної надійності (далі - РП) та акумуляторні світильники індивіду­ального користування з рівнем вибухозахисту не нижче РВ. Тимчасово, до оснащення шахт такими світильниками, дозволяється застосування світиль­ників з рівнем вибухозахисту не нижче РП.

У виробках шахт, небезпечних щодо газу або пилу, повинні застосовуватися електровози з рівнем вибухозахисту РВ. При цьому у виробках з вихідним струменем повітря та тупикових вироб­ках, що провітрюються ВМП, шахт III категорії, над категорійних за газом та небезпечних щодо рапто­вих викидів, на електровозах повинні передбачатися переносні (індивідуальні) автоматичні прилади кон­тролю умісту метану. Новостворювані електровози у виконанні РВ повинні мати автоматичний газовий захист.

У відкатних виробках зі свіжим струменем повітря шахт І та II категорій за газом або не­безпечних щодо пилу допускається застосування елек­троустаткування з рівнем вибухозахисту РП.

У всіх виробках шахт, безпечних щодо газу, але небезпечних щодо вибуху вугільного пилу, по­винно використовуватися електроустаткування з рівнем вибухозахисту не нижче РП. У виробках, про­вітрюваних свіжим струменем повітря за рахунок загальношахтної депресії, з дозволу головного інже­нера шахти допускається застосування електроустат­кування у виконанні РН1.

У всіх виробках шахт, безпечних щодо газу або пилу, повинно застосовуватися електроустатку­вання у рудниковому виконанні. Тимчасово з дозво­лу головного інженера шахти допускається викорис­тання електроустаткування загального призначення. Застосування світильників загального призначення, а також ламп без арматури допускається лише при напрузі, не більшій за 24 В для освітлення вибою.

Вимірювальними приладами загального призна­чення дозволяється користуватися у всіх виробках шахт, безпечних щодо газу або пилу.

 

9. Вимоги ПБ до заземлення

Заземленню підлягають металеві частини електротехнічних пристроїв, що не перебувають під напругою, але які можуть опинитися під напругою у разі пошкодження ізоляції, а також трубопроводи, сигнальні троси та ін., розміщені у виробках, у яких є електричні установки та проводки.

Вимоги даного пункту не поширюються на мета­леве кріплення, неструмоведучі рейки, оболонки відсмоктувальних кабелів електровозної контактної відкатки, а також на металеві пристрої для підвішу­вання кабеля.

У підземних виробках шахт повинна мон­туватися загальна мережа заземлення, до якої повинні приєднуватися усі об'єкти, що підлягають заземлен­ню.

Загальний перехідний опір мережі зазем­лення, виміряний біля будь-яких заземлювачів, не повинен перевищувати 2 Ом.

 

10. Улаштування загальної мережі заземлення шахти

Для заземлювачів у зумпфі, водозбірнику або спеціальному колодязі повинні застосовуватися сталеві штаби площею не меншою як 0,75 м², товщиною не меншою як 5 мм і довжиною не меншою як 2,5 м.

Колодязі для розташування головних зазем­лювачів повинні мати глибину не меншу ніж 3,5 м, міцне перекриття, пристрій для встановлення підйомного пристрою та відвід від пожежного трубопроводу для заповнення водою. Кріплення колодязя не повинне перешкоджати контактові води з гірничим масивом.

У разі розміщення обох головних заземлювачів у колодязях останні повинні бути рознесені один від одного, а заземлювачі з'єднані між собою штабою (тросом) перерізом не меншим як 100 мм².

Для заземлювачів у стічних канавах повинні застосовуватися сталеві штаби площею не меншою як 0,6 м², товщиною не меншою як З мм і довжиною не меншою ніж 2,5 м.

Для заземлювачів у виробках, в яких немає стічної канави, повинні застосовуватися сталеві труби довжиною не меншою як 1,5 м.

Мал. 7 . Схема розташування заземлювача

у стічній канаві: 1 - заземлювач; 2 — заземлюючий провідник

 

Стінки труб повинні мати на різній висоті не менше 20 отворів діаметром не меншим як 5 мм.

 

Труба повинна розміщуватися в шпур, пробурений вертикально або під кутом 30° від вертикальної осі в будь-який бік на глибину не меншу як 1,4 м .

У разі необхідності повинно влаштовуватися декілька заземлювачів. Труба, а також простір між зовнішньою стінкою труби та стінкою шпура заповнюється гігроскопічним матеріалом (піском, золою і т.п.), періодично зволожуваним.

Мал.8 . Схема заземлення з'єднувальної муфти:

1 - свинцева оболонка; 2 - захисне покриття; З - сталева броня; 4 - перемичка (виконується суцільним

провідником)

 

Мал. 9. Схема розташування заземлювача в шпурі.

Мал. 10. Приклад улаштування місцевого заземлювача з використанням збірної шини як з'єднувального провідника

11. Огляд та вимірювання опору захисних заземлень

На початку кожної зміни обслуговуючий персонал повинен проводити зовнішній огляд усіх заземлюючих пристроїв.

Не рідше одного разу на 3 міс. повинен проводитися зовнішній огляд усієї заземлюючої мережі шахти. Одночасно з цим необхідно виміряти загальний опір заземлюючої мережі у кожного заземлювача.

Результати оглядів та вимірів повинні заноситися до Книги реєстрації стану електроустаткування та заземлення.

Механічна міцність контактів повинна перевірятися і перед вимірюванням опору заземлення.

Не рідше одного разу на 6 місяців головні заземлювачі, що розташовані у зумпфі й водозбірнику, повинні підлягати оглядові та ремонту.

Опір заземлення допускається вимірювати приладами М 416/1, М 1103 та іншими відповідно до заводських інструкцій.

 

12. Вимоги безпеки до електричної проводки

Для передачі або розподілу електроенергії у підземних виробках повинні застосовуватися ка­белі, що не розповсюджують горіння і призначені для шахтних умов:

а) для нового стаціонарного прокладання капіталь­ними та основними вертикальними та похилими ви­робками, проведеними під кутом понад 45°, та обсад­женими свердловинами, - броньовані кабелі з дротя­ною бронею у свинцевій або полівінілхлоридній обо­лонці (далі - ПВХ) з полівінілхлоридною, гумовою або паперовою збіднено просоченою ізоляцією.

Для горизонтальних та похилих виробок, прове­дених під кутом до 45° включно, допускається засто­сування броньованих кабелів із стрічковою бронею з паперовою нормально просоченою ізоляцією.

б) для приєднання пересувних дільничних підстанцій та розподільних пунктів дільниць - бро­ньовані екрановані кабелі підвищеної гнучкості та міцності. Допускається застосування броньованих кабелів з дротяною або стрічковою бронею, крім ви­робок з вихідним струменем повітря, що безпосеред­ньо прилягають до очисних вибоїв на пластах, небез­печних щодо раптових викидів. Такі кабелі повинні прокладатися на відстані, не меншій за 150 м від ви­боїв підготовчих та 50 м від вибоїв очисних виробок.

Приєднання розподільних пунктів допускається гнучкими екранованими кабелями:

в) для приєднання пересувних машин та ме­ханізмів, а також для освітлювальних мереж - гнучкі екрановані кабелі;

г) для приєднання виїмкових машин на крутих пластах із застосуванням кабелеукладачів - гнучкі екрановані кабелі спеціальної конструкції підвище­ної міцності;

ґ) для ділянки лінії між ручним електросверд­лом та приєднувачем напруги (муфтою) - особливо гнучкий екранований кабель;

д) для стаціонарних освітлювальних мереж - бро­ньовані кабелі у свинцевій або пластмасовій оболонці, а також гнучкі екрановані або неекрановані кабелі.

Для мереж освітлення очисних вибоїв шахт, без­печних щодо газу або пилу, при лінійній напрузі, не більшій за 24 В, допускається застосування голих проводів на ізольованих опорах.

Забороняється прокладання силових кабелів похилими стволами, бремсбергами та уклонами, що подають струмінь свіжого повітря та обладнані рей­ковим транспортом з шахтними вантажними ваго­нетками, за винятком випадків, коли зазначений транспорт використовується лише для доставки устаткування, матеріалів та виконання ремонтних робіт. Ця заборона стосується також вертикальних стволів з дерев'яним кріпленням.

Допускається з'єднання та ремонт (поновлення) гнучких та броньованих кабелів у шахтах за допомо­гою пастоподібних або липких стрічкових та інших полімерних ізоляційних матеріалів за методиками, узгодженими з МакНДІ.

 

13. Заходи безпеки при експлуатації гнучких та броньованих кабелів. З'єднання відрізків кабелів.

Гнучкі кабелі в основному застосовуються для живлення пересувних механізмів. Такі кабелі повинні еластично підвішуватися по виробках. Відстані між точками підвіски повинні бути не більше 3 м, а висота підвіски - такий, щоб пересувний вагон, що зійшов з рейок, не міг пошкодити кабель. Забороняється тримати гнучкі кабелі під напругою в бухтах і вісімках, за винятком випадків, коли це передбачено умовами експлуатації, проте навантаження на такий кабель повинне знижуватися на 30 % номінальної. Допускається прокладка гнучких кабелів по підошви у випадках, коли вони підходять до машин, що мають кабелепідбирач. У решті випадків ділянка кабелю, прокладеного по підошви, не повинен перевищувати 30 м. При цьому треба стежити, щоб кабель не підтягався машиною, щоб він не міг потрапити в робочі органи машини або на рухомі частини конвейєра, не завалювався шматками вугілля або породи і т.д.

Кабелі, що живлять вантажні машини, слід підвішувати до крепі безпосередньо над машиною, виключивши можливість опускання його на підошву. З'єднання гнучких кабелів може бути здійснено за допомогою муфт або вулканізацією. На кожні 100 м довжини кабелю можна мати не більше чотирьох вулканізованих з'єднань. При прокладці кабелів слід мати на увазі, що радіус внутрішньої кривої вигину кабелю повинен мати по відношенню до зовнішнього діаметру кратність не менше 5. Гнучкі кабелі повинні задовольняти вимогам допустимого нагріву .

З'єднання броньованих кабелів слід виконувати в строгій відповідності з Інструкцією по закладенню кінців і з'єднанню шахтних броньованих кабелів. Прокладка кабелів по горизонтальних і похилих виробках повинна здійснюватися на підвісках. Відстань між підвісками повинна бути не більше 3 м а відстань між кабелями - не менше 5 см. У похилих (більш 45^о) виробках кабель необхідно підвішувати за допомогою скоб або хомутів. Відстань між точками підвіски в похилих виробках повинна бути не більше 5 м, а у вертикальних виробленнях 6,5 м Радіуси внутрішньої кривої вигину кабелів по відношенню до зовнішнього діаметру повинні бути наступній кратності:

25 - силові багатожильні броньовані кабелі в свинцевій оболонці із збідненою ізоляцією;

15 - силові багатожильні (броньовані і неброньовані) в свинцевій оболонці з паперовою ізоляцією;

10-гнучкі броньовані.

У свердловинах, закріплених обсадними трубами кабель із стрічковою бронею прикріплюють за допомогою жімків з отожженного дроту до сталевого троса через кожні 1,5-2 м. Запас міцності троса повинен бути не менше 5. Глибина прокладки кабелю в цьому випадку не повинна перевищувати 200 м.

Введення кабелю в стовбур слід проводити через кабельні вікна на глибині не менше 1 м, а введення в центральну підземну підстанцію - через трубний або спеціальний ходок.

Прокладка кабелів через перемички вентиляційних і протипожежних дверей, а також введення в камери і висновок з них повинні здійснюватися в трубах, отвори яких з прокладеними кабелями ущільнюються глиною.

14. Вимоги безпеки щодо улаштування камер для електричних і під­станцій до розмічення пересувних підстанцій та РП.

Забороняється застосовувати в підземних виробках комутаційні та пускові апарати й силові трансформатори, що містять масло або іншу горючу рідину. Ця вимога не поширюється на КРП, установ­лені в камерах з найвищим ступенем вогнестійкості кріплення.

Забороняється спорудження нових камер для КРП з масляним заповненням між паралельними вироб­ками.

У всіх камерах, де встановлене електроус­таткування з масляним заповненням, повинні влаш­товуватися суцільні пожежні двері. В інших каме­рах повинні бути ґратчасті двері із запірними при­строями. Двері камер, у яких немає постійного обслуговувального персоналу, повинні бути зачинені. Біля входу камери вивішуються знаки "Стороннім вхід заборонено", а в камері на видному місці - укріплені відповідні попереджувальні плакати.

У камерах, де встановлене електроустаткування з масляним наповненням, влаштовується поріг заввиш­ки не менше ніж 100 мм.

У камерах підстанцій та електромашинних камерах довжиною понад 10 м має бути два виходи, що розташовані у найбільш віддалених одна від од­ної частинах камери.

Між машинами та апаратами в камерах повинні залишатися проходи, достатні для транспор­тування машин та апаратів під час їх ремонту або заміни, але не менші за 0,8 м. З боку стін камер за­лишаються монтажні проходи завширшки не менше ніж 0,5 м.

Якщо не вимагається доступ до машин або апа­ратів з тильної та бокової сторони для обслуговуван­ня, монтажу та ремонту, то їх можна встановлювати впритул один до одного і до стіни камери.

Відстань між верхньою частиною апарата та по­крівлею повинна бути не меншою за 0,5 м.

Пересувні трансформаторні підстанції, ком­плектні розподільні пристрої розміщуються у добре закріплених та зручних для обслуговування місцях, мають бути захищені від води, що протікає з покрівлі виробки, та механічних пошкоджень і не заважати роботі транспорту та пересуванню людей. Відстань від електроустаткування до состава поїзда або кон­веєра повинна бути не меншою за 0,8 м, до стінки виробки та до покрівлі проміжок повинен бути не меншим за 0,5 м. Забороняється установлення підстанцій у рейкових уклонах, за винятком ніш та заїздів, оснащених бар'єром та вловлювачем.

В окремих випадках допускається установлення комплектного устаткування, якщо це передбачено кон­струкцією, над скребковим конвеєром. Проміжок між електроустаткуванням та покрівлею у цьому разі повинен бути достатнім для обслуговування, але не меншим за 0,5 м, а між бортом конвеєра та помос­том - не меншим за 0,4 м.

У цих місцях у покрівлі не повинно бути куполів та інших факторів, що сприяють утворенню місце­вих (шарових) скупчень метану.

 

15. Порядок огляду та ремонту електроустаткування в газових шах­тах.

Щозмінний огляд повинен проводитися на початку кожної зміни особами, що працюють на машинах і механізмах, а також черговими електрослюсарями, що обслуговують це устаткування.

Щотижневий огляд проводиться механіком дільниці або особою, що його заміщає.Щозмінний і щотижневий огляди проводяться без розкриття електроустаткування, якщо не встановлено порушень, для усунення яких потрібне проведення ревізії, або якщо розкриття не передбачене експлуатаційною документацією.Результати щозмінного огляду необхідно відображати в путівці гірничого майстра, а результати щонедільного огляду - у Книзі реєстрації стану електроустаткування та заземлення.

 

16. Зв'язок та сигналізація

Кожна шахта повинна бути обладнана та­кими видами зв'язку та сигналізації:

а) системою телефонного зв'язку;

б) системою загальношахтного аварійного опові­щення;

в) місцевими системами оперативної та поперед­жувальної сигналізації на технологічних дільницях (підйомі, транспорті, очисних вибоях та ін.);

Підземні телефонні лінії у шахтах повинні бути двопровідними. Забороняється використання землі як одного з проводів.

Система загальношахтного аварійного гучномовного оповіщення у гірничих виробках повинна забезпечувати:

а) оповіщення про аварії людей, що перебувають під землею;

б) приймання на поверхні повідомлення про ава­рію, що передається з шахти;

в) ведення переговорів та передавання з автоматичним записом на магнітофон указівок, пов'язаних з ліквідацією аварії.

У всіх телефонних апаратах загальношахтної те­лефонної мережі повинна бути передбачена мож­ливість передавання повідомлення про аварію шля­хом набирання спеціального номера, що легко запа­м'ятовується.

Апаратура аварійного зв'язку та оповіщен­ня повинна встановлюватися:

у виробках шахт - згідно з планом ліквідації аварій;

на поверхні - у кабінетах диспетчера та головного інженера шахти.

Очисні вибої на пологих та похилих плас­тах повинні обладнуватися гучномовним зв'язком між пультом машиніста комбайна та переговорни­ми постами, установленими по лаві та на прилеглих виробках.

Кліті, призначені для підіймання і опускання людей, повинні оснащуватися засобами зв'язку з ма­шинним відділенням.

 

17. Заходи безпеки при експлуатації компресорних установок та повітропроводів.

На встановлення пересувної компресорної станції у шахті розробляється проект, який має місти­ти заходи загальної та пожежної безпеки та затверд­жуватися головним інженером шахти.

Підземні пересувні компресори повинні мати теп­ловий захист, що відключає компресор сухого стиску при температурі стисненого повітря понад 182 °С, а маслозаповнений - при температурі понад 125 °С.

Робочий тиск стисненого повітря цих компресорів не повинен перевищувати 0,6 МПа (6 кгс/см²), а за­побіжний клапан компресора повинен налагоджува­тися на тиск спрацювання 0,66 МПа (6,6 кгс/см²) та пломбуватися.

Маслозаповнені компресори повинні мати захист, що унеможливлює займання масла.

Підземна пересувна компресорна установ­ка розташовується на горизонтальному майданчику на свіжому струмені повітря. Місця установлення компресора повинні бути закріплені негорючим кріпленням на відстань, не меншу за 10 м, з обох боків компресорної станції. Відстань до місць наван­таження вугілля повинна бути не меншою за З0 м.

У місцях розташування установки силові кабелі та кабель зв'язку треба прокладати на протилежно­му боці виробки із захистом від впливу пожежі або вибуху (труби, екрани та ін.).

З обох боків установки розташовуються ящики з піском або інертним пилом місткістю, не меншою за 0,4 м³, та по 5 порошкових вогнегасників. Телефон­ний апарат повинен розташовуватися на відстані, яка дає змогу вести розмову при компресорі, що працює.

Підземна компресорна установка повинна обслуговуватися спеціально навченою особою відпо­відно до інструкції з її експлуатації.

Підземна пересувна компресорна установка оглядається щоденно особою, відповідальною за безпечну експлуатацію, не менше як 1 раз на тиждень - механі­ком дільниці і не менше як 1 раз на квартал - голов­ним механіком шахти (шахтопрохідницького управ­ління). Результати огляду повинні фіксуватися у Книзі обліку роботи компресорної установки.

Забороняється вмикання та робота підзем­ної пересувної компресорної установки за умови:

а) умісту метану в місці розташування установки на свіжому струмені понад 0,5%;

б) відсутності або несправності теплового захис­ту;

в) несправності регулятора продуктивності, запо­біжних клапанів, манометрів та термометрів;

г) течі масла;

ґ) зворотного обертання гвинтів компресора.

Як прокладний матеріал для фланцевих з'єднань повітропроводів повинні застосовуватися пароніт, азбест та інші матеріали з температурою тління, не нижчою за 350 °С.

Пошкоджені ділянки повітропроводів замінюють­ся цілими або для їх ремонту використовуються ме­талеві штуцери та хомути.

 

18. Вимоги правил безпеки до шахтного водовідливу.

На шахтах повинні бути водовідливні установки, які передбачають відкачку максимальних припливів води до діючих гірничих виробок. Головні та дільничні водовідливні установки повинні мати водозбірники, які складаються з двох та більше ізольованих одна від одної віток. Для дільничних водовідливних установок за рішен­ням головного інженера шахти дозволяється мати во­дозбірники, які складаються з однієї виробки.

Місткість водозбірників головного водовідливу по­винна розраховуватися не менше ніж на 4-годичний максимальний приплив, не враховуючи замулення, а дільничного - на 2-годинний приплив.

Водозбірники повинні підтримуватись у робочо­му стані - їх замулення не повинне перевищувати 30% об'єму.

Насосна камера головного водовідливу по­винна з'єднуватися:

зі стволом шахти - похилим хідником, місце вве­дення якого в ствол повинне розташовуватися не нижче як на 7 м від рівня підлоги насосної камери;

з приствольним двором - хідником з герметич­ними дверима;

з водозбірником - через пристосування, яке дає змогу регулювати надходження води та герметизу­вати насосну камеру.

Насосна камера головного водовідливу має бути обладнана вантажо-підйомними механізмами. Підло­га насосної камери повинна бути влаштована на 0,5 м вище за підошву приствольного двору. Якщо при­пливи менші за 50 м³/годину, то дозволяється облад­нання водовідливних установок без спеціальних ка­мер.

Під час проходки стволів проміжні насосні камери повинні мати вихід до ствола завширшки не менше ніж 2,5 м та заввишки 2,2 м. Вхід до камери повинен зачинятися міцною ґратчастою огорожею.

Головні та дільничні водовідливні установ­ки повинні складатися з робочого та резервного аг­регатів.

Водовідливні установки з припливом води понад 50 м³/годину повинні бути обладнані не менше ніж трьома насосними агрегатами.

Подача кожного агрегата повинна забезпечувати відкачку максимального добового припливу води не більше ніж за 20 годин.

Під час проходки чи поглиблення стволів, неза­лежно від припливу води, дозволяється застосовува­ти один підвісний насос з обов'язковою наявністю резервного насоса поблизу ствола.

Головна водовідливна установка повинна бути обладнана не менше ніж двома напірними тру­бопроводами, один із яких є резервним. Якщо кількість робочих трубопроводів не перевищує трьох, то повинен бути один резервний трубопровід, більше трьох - два трубопроводи.

Для дільничних водовідливних установок дозво­ляється мати один трубопровід.

Комутація напірних трубопроводів у на­сосній камері повинна забезпечувати відкачку мак­симального добового припливу під час ремонту будь-якого їхнього елемента.

На гідрошахтах, які будуються, для аварій­них випадків необхідно мати водовідливну установ­ку, що складається з двох агрегатів (груп агрегатів). Подача кожного агрегата (групи агрегатів) повинна відповідати вимогам Правил.

Водозбірник водовідливної установки, розрахова­ний відповідно до вимог Правил, проводиться таким чином, щоб до нього потрапляла вода тільки в разі досягнення аварійного рівня у пульповодозбірнику.

Водовідливні агрегати можуть установлюватися в одній камері з вуглесосами.

Для шахт, які проектуються та будуються, забороняється прокладка в стволах шахт трубопро­водів з тиском понад 6,4 МПа навпроти торцевих боків кліті.

На діючих шахтах експлуатація трубопроводів під тиском понад 6,4 МПа, розташованих навпроти тор­цевих боків кліті, дозволяється за умови виконання суцільної огорожі поставу на протязі усієї довжини високого тиску.

Напірні трубопроводи головних водовідлив­них установок після монтажу та через кожні 5 років експлуатації повинні після діагностики проходити гідравлічне випробовування на тиск, який становить 1,25 робочого тиску.

Усі автоматизовані водовідливні установ­ки повинні щодоби оглядатися особами, призначени­ми наказом керівника підприємства.

Головна водовідливна установка повинна огляда­тися не рідше одного разу на тиждень механіком і не рідше одного разу на місяць - головним механі­ком шахти. Результати огляду повинні фіксуватися в Книзі огляду та обліку роботи водовідливних уста­новок, затвердженій наказом Держнаглядохоронпраці від 18.01.96 №7. Не рідше одного разу на рік проводиться ревізія та налагодження головної водовідливної установки і складається акт.

Акт ревізії та налагодження повинен затверджу­вати головний інженер шахти.

19. Запобігання проривам води та газу із затоплених виробок та водних об'єктів

У пластах з достовірним контуром затоп­лених виробок небезпечною щодо проривів води є зона бар'єрного цілика, а коли контур затоплених виро­бок є недостовірний, - зона між цим контуром та межею безпечного ведення гірничих робіт. У плас­тах, що залягають під та над пластом із затопленими виробками, небезпечними щодо проривів води є зони запобіжних ціликів.

У межах бар'єрних та запобіжних ціликів очисні роботи допустимі тільки після спуску води із затоп­лених виробок.

Гірничі роботи в зонах, небезпечних щодо проривів води, повинні проводитися згідно з проек­том, що передбачає заходи щодо попередження про­риву води та шкідливих газів до діючих виробок.

Проведення підготовчих виробок у межах міжшахтного бар'єрного цілика, часткова або повна його відробка, підробка та надробка дозволяються за спільним проектом шахт, узгодженим з органом Д ержнагля дохоронпраці.

У разі проведення виробок для спускання води по пласту або породі в межах небезпечної зони повинні витримуватися такі умови:

а) виробки повинні проводитися вузькими вибоя­ми з бурінням випереджальних свердловин;

б) на пластах із кутом падіння 25° та більше не­обхідно проводити парні виробки;

в) діаметр випереджальних свердловин не пови­нен перевищувати 76 мм.

Пропускання води з верхніх горизонтів до водо­відливної системи діючих виробок повинно здійсню­ватися за проектом, узгодженим з органом Держ-наглядохоронпраці.

У разі ліквідації бурових свердловин обо­в'язкове їх тампонування. Тампонаж повинен забез­печувати надійну ізоляцію водоносних горизонтів. Висновок про тампонаж свердловин повинен видава­тися геологорозвідувальною організацією, що пробу­рила свердловину.

Розкриття гірничими виробками обсадже­них технічних свердловин та розробка сполучень здійснюються за проектом, погодженим з організа­цією, яка пробурила свердловину.

Головний маркшейдер шахти зобов'язаний нанести на плани гірничих виробок затверджені межі небезпечних зон і за місяць письмово повідомити головного інженера шахти та керівника дільниці про підхід гірничих виробок до цих зон, а також про по­чаток та закінчення гірничих робіт у небезпечній зоні.

Якщо у вибої, що наближається до зони, небезпечної щодо проривів води, з'являються ознаки можливого прориву води (потіння вибою, посилення протікання та ін.), то ланковий (бригадир) або керів­ник робіт у зміні повинен терміново вивести людей із цієї та з усіх інших виробок, яким загрожує затоп­лення, та доповісти про появу вказаних ознак гірни­чому диспетчеру.

Відкачування води із затоплених виробок проводиться за проектом, затвердженим головним інженером шахти.

Перевірка складу повітря на уміст у ньому СО, СО₂, СН₄, Н₂S, SО₂ та О₂ повинна здійснюватися пра­цівниками ДВГРС.

Провалини на по­верхні землі в балках, ярах та ін., які утворилися внаслідок гірничих розробок, повинні бути засипані глиною, утрамбовані та оснащені жолобами, прокла­деними по річищу можливого водотоку.

Висохлі річища річок, по яких можливі потоки зливової води, прирівнюються до річок.

Устя вертикальних та похилих шахтних стволів, шурфів, штолень та технічних свердловин повинні влаштовуватися таким чином, щоб поверх­неві води не мали змоги ними потрапити до гірни­чих виробок.

 

20. Запобігання проривам глини та пульпи до діючих гірничих виробок

Замулені ділянки прирівнюються до затоп­лених виробок.

Перед початком очисних робіт під замуленими ділянками, розташованими в тому ж або у вищележачому пласті, що знаходиться від нього на відстані за нормаллю, меншій за п'ятикратну потужність нижчележачого пласта, головний інженер шахти зобов'я­заний забезпечити розвідку замуленої ділянки, що підробляється, включаючи огляд перемичок, що ізо­люють цю ділянку, а також земної поверхні над нею, для визначення ступеня обводненості ділянки та кількості води в провалах, що виникають унаслідок її відробки.

Розвідка здійснюється бурінням свердловин діа­метром 75-100 мм з виробок вентиляційного гори­зонту розроблюваної ділянки або із сусідніх пластів. Результати розвідки оформлюються актом.

Розвідка підроблюваної ділянки, що супровод­жується розкриттям ізолювальних її перемичок, повинна проводитися згідно з проектом, погодженим з командиром загону ДВГРС.

Паспорт повинен включати спеціальний розділ про забезпечення додаткових заходів щодо безпеки.

У разі появи в очисному вибої або в при­леглих до нього виробках ознак, що є вісниками мож­ливого прориву глини (протікання, різке посилення гірничого тиску, деформація ізоляційних перемичок, виявлення глини під час розвідки за перемичками), а також у разі проникнення глини до діючого вибою ланковий (бригадир) або гірничий майстер повинен терміново вивести всіх людей із цього вибою та при­леглих виробок до безпечного місця і доповісти гірни­чому диспетчерові.

 

Промислова санітарія.

 

1.Санітарно – гігієнічне забезпечення робітників.

На кожній шахті повинен здійснюватися комплекс технічних та санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують нормальні умови праці та запобіга­ють професійним захворюванням.

Шахта повинна мати паспорт санітарно-тех­нічного стану умов праці.

Адміністративно-побутові комбінати шахт повинні розміщуватися поряд із надшахтною спору­дою та з'єднуватися з нею утепленим переходом.

У надшахтній споруді в місцях очікування лю­дей у зимовий період температура повітря повинна бути не меншою за + 16°С.

Для працюючих на відкритому повітрі шахт­ної поверхні, коли температура нижча за 4-10°С, необ­хідно передбачати приміщення для зігрівання з тем­пературою не нижче ніж +22°С та рухомістю по­вітря до 0,2 м/с. Приміщення повинні забезпечува­тися питною водою та окропом.

Санітарно-побутові приміщення в шахтно­му адмінпобуткомбінаті повинні бути обладнані згідно з діючими будівельними та санітарними нормами і правилами. У них повинна підтримуватися чистота, свіже повітря, а температура в душових та гардероб­них має бути не нижче ніж +22°С.

На шахтах, що наново будуються, перед початком робіт з проходки стволів та штолень повинні влаш­товуватися санітарно-побутові приміщення.

Вугільні шахти для питних потреб та пран­ня одягу повинні забезпечуватися водою питної якості, що відповідає вимогам державних стандартів.

В аварійних випадках дозволяється використан­ня очищеної та знезараженої шахтної води в душо­вих за дозволом органів Держсанепіднагляду.

Роздягальні та душові повинні мати 45-хви­линну пропускну здатність. Душові повинні забезпе­чуватися гарячою та холодною водою з розрахунку 60 л на Кожного, хто миється, та мати змішувальне устаткування. Крани, що регулюють подавання хо­лодної та гарячої води, повинні мати розпізнавальні знаки або написи.

Підігрівання води для душових повинне здійсню­ватися в підігрівачах. Використовувати відкриту пару для підігрівання води забороняється.

Труби, якими підводиться гаряча вода до відділен­ня для миття, повинні бути ізольованими або огород­женими на висоту не менш як 2 м.

Максимально допустима температура гарячої води повинна бути +65°С, а мінімальна - +37°С.

У шахтних лазнях працівники шахт повинні забезпечуватися: милом у розрахунку не менше ніж 800 г на людину на місяць, мочалками, рушниками та лазневим взуттям, виготовленим із пластмаси чи гуми.

Використання деревянних взуття, решіток та ла­вок у відділеннях, де миються, забороняється.

У гардеробних та душових підлога повинна бути влаштована таким чином, щоб запобігти падінню людей від ковзання.

На кожній шахті повинні проводитися уль­трафіолетове опромінювання, інгаляція, а також про­цедури з нейтралізації дії шкідливих факторів та відновлення працездатності працюючих.

На кожній шахті повинне бути організо­ване щоденне прання натільної білизни, прання або хімічне очищення спецодягу не рідше двох разів на місяць, своєчасний ремонт спецодягу та спецвзуття, а також санітарна обробка протипилових респіраторів, захисних касок, онуч (шкарпеток) та спецвзуття.

Забороняється використання в шахті натільної білизни, сорочок, светрів, підшоломників, підкладок, спецодягу та рукавичок із синтетичних матеріалів.

Підприємство зобов'язане забезпечити всіх працюючих газованою водою та іншими напоями, ре­комендованими органами охорони здоров'я. В умо­вах охолоджувального мікроклімату працівники по­винні забезпечуватися гарячим чаєм. Усі підземні працівники повинні споряджатися флягами або небиткими термосами місткістю, не мен­шою за 0,75 л. Фляги і термоси повинні мати ремені для носіння, зберігатися та щодня оброблятися цен­тралізовано на питній станції.

До робочих місць у разі потреби відправляються герметичні посудини з газованою водою або іншими напоями для наповнення фляг та термосів.

На кожній шахті повинна бути їдальня або буфет із гарячим харчуванням, які працюють у період перезміни.

Особи, які обслуговують питне водопоста­чання, їдальні та буфети на шахті повинні проходити медичні огляди в строки, установлені органами Держсанепіднагляду.

У приствольних дворах, у місцях очіку­вання підземного транспорту та на дільницях за про­ектами, погодженими з органами Держсанепіднагляду, повинні влаштовуватися туалети із розрахунку 50 чоловик на одне «очко».

Туалети повинні двічі на тиждень очищуватися на поверхні в спеціальних утеплених зливних пунк­тах та дезінфікуватися.

У разі появи в адміністративно-побутово­му комбінаті (будівлі) (далі - АПК) або в гірничих виробках шахт гризунів та комах повинні своєчасно здійснюватися заходи щодо їх знищення.

Приміщення камери та місця очікування повинні бути освітлені та обладнані сидіннями, телефонним зв'язком та сигналізацією про дозвіл посадки на транспорт. Температура в них повинна бути не ниж­чою за 4-16°С.

На кожній діючій та тій, що будується або ліквідується, шахті повинні здійснюватися оці­нка та контроль радіаційної обстановки.

 

2.Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ)

Працівники шахт повинні бути забезпечені 313 згідно з діючими нормами та навчені правилам користування ними.

На шахтах повинні бути приміщення для зберігання, перевірки, очищення та ремонту 3І3.

Зберігання засобів індивідуального захисту поза територією шахти не дозволяється.

Для захисту очей повинні застосовуватися захисні окуляри, екрани або щитки.

Для захисту від опіків електролітом у за­рядних камерах повинні бути відповідні засоби, що нейтралізують дію їдкого лугу.

Буріння шпурів перфораторами, управлін­ня пневматичними лебідками, обслуговування комп­ресорів без застосування 313 органів слуху заборо­няється.

В очисних та підготовчих вибоях, а також під час перекріплення гірничих виробок, окрім за­хисних касок, в обов'язковому порядку повинні за­стосовуватися засоби індивідуального захисту хреб­та (протирадікулітні пояси), рук та ніг працюючих.

Працівники, зайняті у вибоях тонких пластів, повинні забезпечуватись і користуватися 313, що за­побігають захворюванням на бурсит.

 

3. Медичне забезпечення робітників

На шахтах згідно із санітарними нормами повинні обладнуватися підземні та поверхневі мед­пункти.

Підземний медпункт повинен розміщуватися в приствольному дворі і в спеціальній камері на свіжо­му струмені повітря на шляху пересування основної маси працівників. У разі великої довжини виробок підземні медпункти можуть бути наближені до місця найбільшої концентрації робочих місць.

Усі працівники шахти повинні бути навчені наданню першої допомоги потерпілим та мати із со­бою індивідуальні перев'язувальні пакети в міцній водонепроникній оболонці.

У всіх цехах поверхні шахти, гардеробних та надшахтних спорудах, у приствольних дворах, на підземних дільницях, у виходів із очисних вибоїв та у вибоях підготовчих виробок, а також у машинних ка­мерах повинні бути укомплектовані аптечки для на­дання першої допомоги та носилки з твердим ложем.

Носилки повинні бути пристосовані до встанов­лення їх у санітарному транспорті без перевантаження потерпілого.

4. Дія шуму на організм людини, джерела шуму в шахті.

Всі без виключення шахтні механізми є джерелами шуму. Найбільшою інтенсивністю володіють вентилятори, комбайни і пневматичні установки. Вибухові роботи також сильне джерело шуму.

Відомо, що шум несприятливо впливає на організм людини: викликає стомлення, знижує працездатність, може привести до травми органів слуху. Шум заглушає умовні сигнали при роботі механізмів. Така різноманітність можливих наслідків шуму залежить від широти діапазону звукових коливань, сили звуку і часу його дії.

Частота звукових коливань вимірюється в герцах (Гц), а інтенсивність, або сила звуку - у ватах на 1 м2 (Вт/м2). У діапазоні від 16 до 20 000 Гц людина чує звук, такий діапазон називають звуковим. Як основна величина, що бере участь в нормуванні шуму і розрахунках, приймається звуковий тиск і його рівень.

Звуковий тиск вимірюється в паскалях (Па), а рівень звукового тиску в децибелах (дБ).

Для наочності пропонуються характеристики деяких джерел шуму (дБ). Вентилятор місцевого провітрювання.........100

Шахтні електровози................ 95

Вугільні комбайни................. 86-94

Пневматичні двигуни.............. 120

Перфоратори.................... 111-124

Існують допустимі рівні звукового тиску і рівні звуку на робочих місцях.

Якщо фактична величина рівня звукового тиску перевищує нормативну, то слід вживати заходи по зниженню шуму, оскільки ця дія може відобразитися на здоров'ї людей.

 

5.Допустимі рівні шуму на робочих місцях.

Контроль за дотриманням допустимих рівнів і тривалості дії шуму повинен здійснюватися спеціалізованими організаціями під час атестації робочих місць згідно з діючими норма­тивними документами.

Таблиця 6.

Робочі місця (зони) та види робіт	Рівні шуму та еквівалентні рівні шуму, дБА (децибел за шкалою А)
1. Гірничі виробки, виробничі при­міщення, територія поверхні 2. Кабіни спостережень та дистанцій­ного керування: без мовного телефонного зв'язку з мовним телефонним зв'язком 3. Роботи, що вимагають зосередже­ності та уваги

 

6. Зниження шуму від шахтних механізмів

В даний час для зниження шуму застосовуються такі методи, як звукоізоляція і звукопоглинання, широко використовуються глушники шуму, а також індивідуальні засоби захисту. Звукопоглинання - це здатність конструкцій або матеріалів поглинати звукову енергію. Дуже високими звукопоглинальними властивостями володіє мінеральна або скляна вата, повсть, синтетичні волокна і інші волокнисті матеріали.

Звукоізоляція заснована на огорожі джерела шуму, що перешкоджає розповсюдженню звукових хвиль в навколишнє середовище.

Глушники шуму за принципом роботи діляться на активні і реактивні. Перші засновані на поглинанні звукової енергії, а реактивні - відображають звукову енергію до джерела і містять комбінацію камер із сполучними елементами. До індивідуальних засобів захисту можна віднести спеціальні шоломи, навушники, тампони з волокнистих матеріалів, еластичні вкладиші і т.д.

Для зниження шуму від роботи вентиляторів головного провітрювання повинні застосовуватися наступні засоби:

для осьових вентиляторів - глушник шуму в каналах повітряводів і звукоізольовані приміщення для приводів і дифузорів вентиляторів;

для відцентрових вентиляторів - звукоізольовані апаратні, звукоїзольовані приміщення для приводів і вентиляторів і електродвигуна закритого виконання.

Зниження шуму вентиляторів місцевого провітрювання може бути досягнуте застосуванням приставних глушників шуму.

Звукоізолюючі огорожі кабінного типу знаходять застосування і для зниження шуму при роботі компресорних установок.

Робота пневматичних ковшових вантажних машин супроводжується шумом з рівнем звуку до 100 дБ. Тому на машині ППН-3 передбачено два глушники шумів вихлопів пневмоприводів, є також глушник пульта управління, а для зниження шуму основних вихлопів встановлений комбінований глушник.

7. Дія вібрації на організм людини, джерела вібрації в шахті.

Вібрація - це коливання пружних тіл з частотою нижче 20 Гц. Вона виникає при роботі механізмів і ручних механізованих інструментів. Вібрація впливає на організм людини і при тривалій дії приводить до вібраційного захворювання.

Вібрації розділяють на місцеві і загальні. Місцеві вібрації впливають на руки робочого, а загальні передаються всьому тілу через ноги або сидіння. У свою чергу загальні вібрації підрозділяються на транспортні, транспортно-технологічні і технологічні.

Транспортні вібрації виникають при виконанні транспортних робіт; джерелами таких вібрацій можуть бути скрепери, вантажні машини, тягачі і т.д.

Транспортно-технологічні вібрації властиві механізмам, що переміщаються по спеціально підготовлених ділянках. Джерелами таких вібрацій можуть бути гірничі комбайни, бурові верстати, путні машини і ін. Технологічні вібрації виникають в результаті роботи стаціонарних машин: вентиляторів, компресорів, насосів і т.д.

 

8. Допустимі рівні вібрації на робочих місцях.

Контроль за дотриманням допустимих рівнів і тривалості дії вібрації повинен здійснюватися спеціалізованими організаціями під час атестації робочих місць згідно з діючими норма­тивними документами.

Таблиця 7

Вид вібрації	Категорія вібрації (вид машин та устаткування)	Коректовані щодо частоти та еквіва­лентні коректовані значення, дБ.
віброприс-корення	віброшвид-кості
Локальна   Загальна	Відбійні молотки, свердла, перфоратори Транспортна (самохідний шахтний транспорт) Транспортно-технологічна (гірничі комбайни, шахтні на­вантажувальні машини, само­хідні бурильні установки) Технологічна (насоси, венти­лятори, підйомні машини, компресори та ін.)

 

9.Засоби та методи захисту від вібрації.

Основні методи боротьби з вібраціями - віброїзоляция і вібропоглощеніє, які практично здійснюються за допомогою безлічі різних інженерних рішень, викладених в спеціальній літературі. Окрім цього, для забезпечення вібробезопасних умов праці встановлені гігієнічні характеристики і норми виробничих вібрацій.

До роботи з віброопасним устаткуванням допускаються особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, що мають відповідну кваліфікацію і що здали техмінімум за правилами безпеки виконання робіт.

При роботі сумарний час контакту з вібруючими поверхнями не повинен перевищувати 2/3 тривалість робочого дня. Наднормові роботи не допускаються. Щорічно особи, що працюють з вібруючим устаткуванням, повинні проходити медичний огляд.

Передбачається також проведення вимірювань вібрацій на робочих місцях у встановлені технічною документацією терміни, не рідше одного разу на рік для загальних вібрацій і не рідше за два рази на рік для місцевих вібрацій.

З індивідуальних засобів захисту від дії вібрації можна рекомендувати застосування антивібраційних чобіт і антивібраційних рукавиць.

10. Дія шахтного пилу на організм людини, джерела утворювання пилу.

Вугільний і порідний пил відносять до категорії неотруйних, проте наявність пилу в повітрі шкодить великий здоров'ю людини.

Систематичне тривале вдихання пилу робочими вугільної шахти може привести до важкого професійного захворювання легенів, різні форми якого носять загальну назву «пневмоконіози» (від греч. «пнеймон» - легені, «коніє» - пил). Ранні ознаки пневмоконіоза звичайно виникають у шахтарів після 8- 9 і більше років роботи в умовах значної запиленої повітря.

Пневмоконіоз, викликаний порідним пилом, що містить вільний двоокис кремнію SiO₂ (пил кварцу, гранітів, гранодіорітов, пісковиків, кварцитів і ін., тобто пил кислих порід), називають силікозом, а вугільним пилом - антрокозом. Найбільш важке захворювання - силікоз.

Спрощено процес захворювання силікозом можна представити таким чином: порошинки, переважно розміром менше 5 мк, проникають разом з вдихаємим повітрям в альвеоли і затримуються в них. Під впливом тканинних рідин SiO₂ переходить в кремнієву кислоту (H₂Si0₃), що надає хімічну дію на тканині. Замість еластичної тканини утворюється груба (що омертвіла) тканина у вигляді волокон і вузликів розміром 1- 4 мм. Утворення такої тканини носить назву фіброзного процесу, або фіброзу. Таким чином, окремі групи альвеол легені поступово заміщаються фіброзною тканиною.

Силікоз протікає в три стадії: перша - поява дрібних вузликів в легенях, незначна задишка, сухий кашель, біль в грудях; друга - виникнення в легких вогнищ, посилена задишка, сильний кашель з виділенням мокроти, бронхіт; третя - поява в легких вогнищ, важкі задишки і кашель з рясною мокротою, часто з кров'ю, розлад серцевої і легеневої діяльності.

Захворювання пневмоконіозом (особливо силікозом) характеризується змінами не тільки органів дихання, але і інших органів і систем (нервової, серцево-судинної і шлунково-кишкового тракту), тому воно є захворюванням всього організму, при якому основне значення має захворювання легенів. У міру свого розвитку силікоз може ускладнюватися туберкульозом.

Розрізняють декілька форм силікозу: звичайний, швидкоплинний і пізній. Найбільш поширена форма - звичайний силікоз. На першій стадії захворювання людина відчуває болі в грудях, легкий сухий кашель, задишку при великій напрузі.

Пізній силікоз наступає у людини через деякий час після того, як він вже залишив роботу в силікозонебезпечних умовах. Це пояснюється дією тієї, що накопичилася в легенях пилу, який в початковий період хвороби успішно пригнічувався організмом.

Окрім цих форм виділяють ще так звану «підозру на силікоз» з вельми маловідчутними зовнішніми ознаками, але визначуваними рентенографієй.

При захворюванні антракозом утворення фіброзної тканини в легенях відбувається менш інтенсивно і поразка легенів не буває такою важкою, як при силікозі.

Дослідження гігієністів свідчать про вищі показники захворюваності пневмоконіозом робочих очисних вибоїв в порівнянні із захворюваністю прохідників.

Захворюваність пневмоконіозом на антрацитних шахтах і на шахтах з крутими пластами вище, ніж на шахтах, розробляючих вугілля, що коксується і бурі. Сумісна дія пилу, вібрацій і шуму прискорює розвиток захворювання. Несприятливий мікроклімат, будучи причиною простудних захворювань, може також обтяжити перебіг пневмоконіоза.

11. Профілактика пневмоконіозів

Важливе значення для профілактики пневмоконіозів має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів. Періодичні огляди проводяться в цілях виявлення хворих пневмоконіозом і своєчасного перекладу їх на роботу, не пов'язану з вдиханням пилу і шкідливих газів.

Основний напрям в профілактиці пневмоконіозів - проведення заходів, що забезпечують зменшення пилоутворюванн6я і придушення пилу. Якщо вказані заходи не забезпечують зниження запиленої копальневого повітря на робочих місцях до гранично допустимих концентрацій, то обов'язково застосування протипилових респіраторів.

У оздоровчих цілях на шахтах передбачено проведення низки соціально-побутових заходів: інгаляція, ультрафіолетове опромінювання і профілактичне живлення.

Для робочих, зайнятих на роботах, небезпечних по силікозу, введені: додаткова відпустка тривалістю 4 - 32 дня, лікувально-профілактичне живлення, напрям в будинки відпочинку, профілакторії (нічні санаторії), санаторно-курортне лікування. Розширюється мережа буфетів і їдалень, а також лікувальних установ.

 

12.Допустимий вміст пилу в шахтному повітрі.

Таблиця 8. Гранично допустимі концентрації (далі - ГДК) пилу вугільних шахт

13. Заходи щодо боротьби з пилом

Сучасний стан техніки боротьби з пилом поки не дає можливості рекомендувати яке-небудь один захід, що дозволяє понизити запилену повітря до санітарних норм. Тому на кожній шахті проводиться звичайно цілий комплекс заходів щодо боротьби з пилом як професійною шкідливістю.

Весь комплекс інженерно-технічних заходів щодо боротьби з пилом як професійною шкідливістю ділиться на три групи: зниження або усунення пилеобразованія, придушення і уловлювання пилу, що утворюється, винесення витаючого пилу з гірських вироблень і знепилювання повітряних потоків.

 

14. Попереднє зволоження вугільних пластів

Порядок застосування попереднього зволоження вугілля у масиві та параметри нагнітання рідини на викидонебезпечних пластах повинні бути ув'язані із заходами щодо боротьби з раптовими викидами вугілля та газу.

Нагнітання рідини для зволоження пласта в очисній виробці може провадитися через свердловини, пробурені із підготовчих виробок, або через шпури (свердловини), пробурені із очисної виробки.

Свердловини для нагнітання рідини в пласт можуть бути пробурені з відкотного (вентиляційного) штреку або з обох штреків. Під час буріння свердловин з одного штреку глибина їх повинна бути меншою за висоту етажа (підетажа) або довжину лави на величину, що дорівнює глибині герметизації свердловини. У разі буріння з обох штреків відстань між вибоями свердловин повинна бути рівною подвійній глибині герметизації свердловин.

Свердловини повинні пробурюватися по найбільш міцній пачці пласта.

Герметизація свердловин повинна провадитися на глибину не менш як 10 м.

Відстань між свердловинами повинна бути рівною подвійній глибині герметизації свердловини.

При суцільній системі розробки нагнітання рідини може бути передбачене через шпури (свердловини), які пробурені з очисної виробки.

Шпури (свердловини) пови