Глава 1. Історія розвитку господарської юрисдикції в Україні.

Форма № Н-6.01

Кафедра загальнотеоретичних правових дисциплін

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Господарське процесуальне право»

на тему:

«Правовий стан господарського суду України»

Студента 4 курсу П-42 групи

напряму підготовки «Правознавство»

Бондара М. О.

Керівник: к. ю. н.

Оверчук С. В.

Національна шкала _____________

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS ____

Члени комісії

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Рівне – 2014 рік

План

Вступ……………………………………………………………………………..3

Глава 1. Історія розвитку господарської юрисдикції в Україні……………...6

Глава 2. Система господарських судів України…………………….…...……18

2. 1. Місцеві господарські суди України…………………...….……… 21

2. 2. Апеляційні суди України……………………………….…….……26

2. 3. Вищий господарський суд України………...……...……………28

2. 4. Верховний Суд України………………………...……………..….33

Глава 3. Забезпечення єдності судової практики

Господарськими судами…………………………………………….…………..37

Висновок…………………………………………………………………………46

Список використаних джерел…………………………………………………..49

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб’єктів господарювання. У процесі здійснення своєї господарської діяльності між суб’єктами цієї діяльності виникають, функціонують і припиняються різноманітні господарські відносини. Здійснення господарської діяльності не може проходити без конфліктів, що призводить до суперечностей між суб’єктами господарської діяльності.

Предмет. Визначення правового статусу господарського України. Його місце в системи судочинства та завдання. Суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення господарського суду.

Господарські суди – одна з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах. Утворення системи господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної судової влади. В Україні сформовано систему господарських судів, і це зумовило необхідність теоретичного усвідомлення діяльності цих судів та практики реалізації господарського процесуального законодавства. Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди як спеціалізована ланка судової системи України покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що охороняються законом, а й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах. Тому цілком природно, що господарські суди відіграють значну роль у системі інститутів судової влади.

Мета. З моменту прийняття Господарського процесуального кодексу України 6 листопада 1991 року, правова система зазнала суттєвих змін, у тому числі таких, що безпосередньо стосуються судово-правової реформи і розвитку господарського процесуального законодавства. Так, було прийнято нову Конституцію України, що заклала підвалини реформування судової системи і правосуддя, Закон України «Про судоустрій України», яким ця система була значно реформована, Кодекс адміністративного судочинства України тощо. Крім того, значних змін зазнали матеріальні норми господарського права в зв’язку з прийняттям кодифікованого акта – Господарського кодексу України. Отже, у період з 1991 року по 2014 рік господарське процесуальне законодавство зазнало значних змін та доповнень.

Таким чином вдосконалювалось не лише законодавча база даної галузі права, а й саме поняття «господарського процесу». На сьогодні визначення цього поняття дають у двох аспектах. По-перше, як визначений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. По-друге, як встановлену нормами господарського процесуального права форму діяльності господарських судів, спрямовану на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Ці два аспекти дають нам можливість зрозуміти всю важливість господарського процесу як у повсякденному житті так і у професійній діяльності. Адже основними завданнями господарського процесу, що втілюється через господарське судочинство є захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин; сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, спрямованих на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

У наш час відбувається становлення господарського процесу. Господарський процес відіграє велику роль для захисту прав організацій (їх об’єднань), громадян-підприємців, для функціонування всього господарського комплексу країни у умовах становлення ринкових відносин.

У процесі господарювання між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами можуть виникати суперечності стосовно їх прав та обов'язків у господарських відносинах. Ринковий механізм, як і будь-яке складне явище, не може розвиватись без зіткнень та конфліктів.

Суперечності, які виникають між суб'єктами господарювання, називають господарськими спорами.

Саме дані спори і є предметом розгляду та вирішення господарського або третейського судів.

Глава 1. Історія розвитку господарської юрисдикції в Україні.

Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р.

В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.

У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій.

Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства.

За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки.

Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов’язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів.

Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р. Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих.

Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.

У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах.

До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.

Останній етап розвитку держарбітражу пов’язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.

Організація і порядок діяльності органів державного арбітражу вперше визначались Законом “Про Державний арбітраж СРСР”, прийнятим Верховною Радою СРСР у листопаді 1979 р. На підставі цього закону затверджені Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Відповідні акти законодавства прийняли в Україні та інших союзних республіках.

Інститут державного і відомчого арбітражу, створений у 1922 р., був пристосований для вирішення спорів між різноманітними частинами єдиної, централізованої державної структури господарювання. Економічна система країни функціонувала на засадах адміністративного регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною. Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного управління або господарського керівництва, хоча, треба відмітити, що питання про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.

Варто визнати, що правовий статус держарбітражу поступово підвищувався. Спочатку він був підпорядкований уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії. Однак навіть у законі 1979 р. державний арбітраж не визнавався судовою установою. Стосовно відомчого арбітражу, то він взагалі діяв на правах структурного підрозділу певного міністерства, державного комітету. Такий статус державного, а тим більше відомчого не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності. При вирішенні господарських спорів він повинен був керуватися не стільки законами, скільки підзаконними актами та вказівками керівників вищих органів державного управління. Пряма адміністративна залежність і підпорядкованість державного і відомчого арбітражу об’єктивно зумовлювалися пануванням командно-адміністративних методів керівництва економікою і майже абсолютною монополією державної форми власності. Все це дає підставу Голові Вищого арбітражного суду Д. М. Притиці зробити висновок, що вирішення господарських спорів виступало як функція господарського керівництва, як функція керівництва. Ці функції здійснювали органи державного й відомчого арбітражу.

Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності.

Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Судочинство здійснюється Конституційним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації.

21 червня 2001 р. було прийнято ряд законів з питань формування судів загальної юрисдикції України відповідно до Конституції України. Були внесені зміни до Законів України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, “Про арбітражний суд” та інші, а також до Цивільного процесуального, Арбітражного процесуального та Криминально-процесуального кодексів України.[1]

Законами України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських — спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності.

До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.

Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства — свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова природа господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова природа господарського суду, визначена насамперед Господарський процесуальний кодекс України, Стаття 1. Право на звернення до господарського суду

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарські суди становлять єдину три ланкову систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.

___________

[1] Притика Д. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства // Право України (укр.).- 2005.- № 9. - C.3-10

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва і Севастополя:

— вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає справи про банкрутство;

— переглядає, за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

— вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;

— веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

— здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та суддів, може також запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ окремих категорій.

Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя очолює голова відповідного господарського суду.

Голова місцевого господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; розподіляє обов’язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду; організовує діяльність господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення й обрання суддів, встановлення чисельності працівників та асигнувань відповідного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Заступники голови місцевого господарського суду здійснюють функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; здійснюють відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду, інші повноваження, передбачені законодавством.

Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Вони утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження. Указом Президента України “Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11 липня 2001 р. № 511/2001 створено Дніпровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди і визначено території, на які поширюються їх повноваження.

Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здійснює правосуддя колегією суддів. Може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.

Апеляційний господарський суд:

— переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;

— переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;

— вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;[2]

— проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

— здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Голова апеляційного господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; розподіляє судові справи між колегіями суддів; розподіляє обов’язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду; організовує діяльність апеляційного господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на апеляційний господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і

асигнувань відповідного апеляційного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Заступники голови апеляційного господарського суду здійснюють повноваження судді у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України; відповідно до розподілу обов’язків — керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду; інші повноваження, передбачені законом.

Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах та складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі колегій суддів. У ньому також утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України.

__________

[2] Господарське право / Щербина В.С. - Київ.: Юрінком Інтер, 2001р.

Вищий господарський суд України:

— переглядає у касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

— вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз’яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;

— веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;

— здійснює організаційне керівництво апеляційними господарськими судами, а також господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;

— забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських судів і створенню належних умов для їх діяльності, нормативному забезпеченню, веденню статистичного обліку;

— забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;

— здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Голова Вищого господарського суду України виконує функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; організовує діяльність Вищого господарського суду України і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий господарський суд України, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату Вищого господарського суду України, вживає заходів заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Вищого господарського суду України; здійснює організаційне керівництво роботою господарських судів України; розподіляє обов’язки між заступниками Голови та суддями Вищого господарського суду України; формує склад колегій суддів Вищого господарського суду України і розподіляє між ними судові справи; затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання господарських судів України, положення про структурні підрозділи Вищого господарського суду України; вносить у встановленому законодавством порядку подання щодо призначення та обрання суддів господарських судів та щодо тлумачення законів України; вносить подання про затвердження кількісного та персонального складу президії Вищого господарського суду України, скликає їх засідання й головує на них; вносить пропозиції до Верховного Суду України про внесення до Конституційного суду України щодо розгляду питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та постанов Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює інші повноваження, встановлені законом.

Заступник Голови Вищого господарського суду України за своїми функціональними обов’язками здійснює функції судді та інші повноваження, передбачені Господарським процесуальним кодексом України; повноваження Голови Вищого господарського суду за його дорученням або у разі його відсутності; відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату Вищого господарського суду; інші повноваження, передбачені законодавством.

Президія Вищого господарського суду України утворюється у складі Голови Вищого господарського суду України (головуючий) та заступників Голови за посадою і кількох суддів. Кількість членів і склад президії Вищого господарського суду України затверджуються зборами суддів Вищого господарського суду України за поданням Голови Вищого господарського суду України. Засідання президії Вищого господарського суду України є повноважними за наявності не менш як двох третин членів президії. Рішення президії Вищого господарського суду України приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії і реалізуються рішеннями Голови Вищого господарського суду України в межах його повноважень.[3]

Президія Вищого господарського суду України розглядає питання організації та діяльності, підбору кадрів господарських судів України; розглядає матеріали узагальнення практики, аналізу статистики та дає роз’яснення щодо практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері й порядок розгляду господарських спорів; розглядає інші питання, які вносяться Головою чи членом президії Вищого господарського суду України.

Для розгляду справ у Вищому господарському суді України утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду України, які формуються Головою Вищого господарського суду України. Колегія суддів складається з трьох або п’яти суддів залежно від категорії і складності справи.

Вищий господарський суд України здійснює зв’язки з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, на підставі угод і договорів. Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, а також господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по попередженню порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням законодавства у сфері господарських відносин.

Вищий господарський суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.

Господарські суди ведуть у встановленому порядку статистичний облік. Вищий господарський суд України аналізує статистичні дані й використовує їх для вдосконалення діяльності господарських судів.

Чисельність суддів Вищого господарського суду України, апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя встановлює Президент України. Структура апарату та штатний розпис Вищого господарського суду затверджується його Головою.

Для вивчення, узагальнення практики, аналізу статистики, попередження правопорушень у сфері господарських відносин, систематизації та кодифікації законодавства й виконання інших функцій, пов’язаних з діяльністю Вищого господарського суду, утворюються управління, відділи, інші структурні підрозділи. В апараті Вищого господарського суду є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників.

Структура апарату та штатний розпис апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя затверджуються головами цих господарських судів, які за необхідністю можуть утворити відділи,

___________

[3] Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. – Х., 1999. – 541 с.

визначивши організацію, завдання і порядок їх діяльності. В апараті апеляційних господарських судів господарського суду Автономної Республіки Крим, в апаратах господарських судів областей, міст Києва і Севастополя є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників. На працівників апарату господарських судів поширюється дія Закону України “Про державну службу”.[4]

Статус судді господарського суду визначається Конституцією України, законами України “Про статус суддів”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, іншими законами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про господарські суди”.

___________

[4] Балюк І.А. Господарське процесуальне право. – К.: КНЕУ, 2002.