Глава 3. Забезпечення єдності судової практики

Хочу завернути свою увагу на інформаційних листах ВГС. Причиною цьому є те що завдяки їм можна визначить найважливіші проблемні питання у сфери господарських судах.

Інформаційні листи не є обов’язковим елементом визначених Конституцією повноважень судових органів, не належать до неодмінних рис правової системи нашої держави й не віднесені Основним Законом до джерел права. Утім, вони є важливим позапроцесуальним механізмом забезпечення єдності судової практики, ефективність якого залежить від рівня правової культури та правосвідомості суддів, сторін та інших учасників справ.

Минулого року Вищий господарський суд активно працював над становленням єдиної практики. Так, було підготовлено низку інформаційних та оглядових листів, прийнято кілька постанов пленуму ВГС. Пригадаємо, про що ж ішлося в тих документах та про те, на які ключові проблеми звертала увагу касаційна інстанція. Спочатку розглянемо інформаційні лист.

Узагальнення заради єдності

Після набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» виявлення складних питань у справах господарської юрисдикції, а також випадків неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, стало головним завданням ВГС. Так, відповідно до цього закону до повноважень вищого спеціалізованого суду належить вивчення та узагальнення судової практики (п.3 ч.1 ст.32). Обов’язок щодо організації вивчення та узагальнення судової практики покладено на голову вищого спецсуду (п.10 ч.1 ст.34), а контроль за здійсненням аналізу та узагальнення останньої — на секретарів судових палат (ч.4 ст.31). Одним із завдань пленуму ВГС передбачено здійснення узагальнення «з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практики застосування матеріального і процесуального закону» (п.2 ч.2 ст.36) та надання відповідних «роз’яснень рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішення спорів відповідної юрисдикції» (п.6 ч.2 ст.36).

За результатами проведеної у 2012 році роботи щодо вивчення та узагальнення судової практики та з метою забезпечення правильної й однакової практики застосування норм матеріального та процесуального права господарський суд касаційної інстанції надсилав інформаційні й оглядові листи, приймалися постанови пленуму ВГС. Зокрема, були розіслані такі інформаційні листи.

Ø «Про Рішення Конституційного Суду України» від 13.12.2012 №18-рп/2012 зі справи №1-26/2012 (справи про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу») від 21.01.2013 №01-06/77/2013р.

У листі, зокрема, особлива увага господарських судів звертається на окремі положення мотивувальної частини цього рішення:

1. виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз.3 п.2);

2. зупинення провадження виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з підприємств паливно-енергетичного комплексу в разі внесення їх до Реєстру підприємств ПЕК, які беруть

3. участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств» від 23.06.2005 №2711-IV, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів (абз.5 п.3);

4. наведений у ч.3 ст.37 закону «Про виконавче провадження» та в абз.6 п.3.7 ст.3 закону №2711-IV перелік підстав, за яких не зупиняється виконавче провадження, не є вичерпним, оскільки підприємства ПЕК, унесені до реєстру, залишаються суб’єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов’язаних з розрахунками за енергоносії (останній абзац п.3).

Оскільки з приводу правової природи рішень КС у науковій літературі точиться багато дискусій, така особлива увага «господарників» до висновків єдиного органу конституційної юрисдикції є проявом високого рівня правової культури та правової свідомості, свідченням розуміння того, що рішення Суду є важливою засадою зміцнення конституційних основ України як демократичної, соціальної, правової держави, перетворення Основного Закону в чинне право.

Ø «Про Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 29.08.2013 №01-06/1237/2013р.

Причиною розгляду КС цієї справи стало звернення громадянина, в якого банк у цивільній справі вимагав сплати заборгованості за кредитним договором, яка становила 65039 грн. При цьому в зазначеній сумі тіло кредиту становило незначну суму — 5632 грн., щомісячна комісія — 6008 грн. і відсотки за користування кредитом — 2780 грн. Найбільшою ж часткою боргу була пеня за несвоєчасне повернення кредиту — 50619 грн.

Ця справа могла б залишитися поза увагою «господарників», якби громадянин, бажаючи зменшити розмір відповідальності, не наполягав на застосуванні судом у його справі приписів закону, який регулює виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві не застосовується. А також якби в ході конституційного провадження не було виявлено рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Ø «Про Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.1 статті 59 Конституції України, ч.1 ст.44 ГПКУ (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві)» від 29.08.2013 №01-06/1238/2013р.

Підставою для порушення єдиним органом конституційної юрисдикції провадження в цій справі стала не наявність неоднозначного застосування одних і тих же норм права, а наявність неоднозначного підходу законодавця до формулювання різних норм права, які регулюють однорідні суспільні відносини й забезпечують реалізацію однієї й тієї самої матеріальної норми — ч.1 ст.59 Конституції.

Таким чином, усвідомлюючи своє високе призначення, КС показав нові горизонти в підході до питання щодо неоднозначного застосування положень Конституції або законів. Тобто відкрито нові можливості для перетворення приписів Основного Закону в реально діюче право.

Ø «Про рішення Конституційного Суду України усправі щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.2 ст.17, п.8 ч.1 ст.26, ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» від 29.08.2013 №01-06/1239/2013р.

Вищий спецсуд звернув увагу господарських судів на п.1 резолютивної частини названого рішення КС, згідно з яким, в аспекті конституційного звернення положення п.2 ч.2 ст.17 закону в системному зв’язку з положеннями ст.36 цього акта, стст.116, 121 Господарського процесуального кодексу слід розуміти так, що ухвала про розстрочку виконання рішення господарського суду не є підставою для відкриття нового виконавчого провадження, а підлягає виконанню в раніше відкритому на підставі судового наказу виконавчому провадженні як процесуальний акт (документ), яким надається розстрочка виконання судового рішення.

Ø «Про Рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013… щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв’язку з положенням пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 9.12.2013 №01-06/1772/2013р.

Особлива увага приділяється, зокрема, тому, що:

1. сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції (останній абзац п.2.3);

2. згідно з п.7 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються лише державні органи й державні підприємства, установи та організації, які звернулися до суду із заявами щодо

3. захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством; на створених згідно з ч.2 ст.47 закону «Про авторське право і суміжні права» юридичних осіб приватного права зазначене положення закону «Про судовий збір» не поширюється (останній абзац п.2.5);

4. організації колективного управління створюються, підлягаютьреєстрації, проводять та припиняють свою діяльність відповідно до закону «Про авторське право і суміжні права», вони не належать до громадських організацій, які звільняються від сплати судового збору в разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством (абз.4 п.2.6);

5. організації колективного управління не належать до державних чи громадських організацій, а тому не підлягають звільненню від сплати судового збору на підставі п.7 ч.2 ст.5 закону «Про судовий збір» (абз.5 п.2.6).

Посилений акцент на цих правових висновках КС «господарники» зробили недарма. Тривалий час судова практика застосування саме цих положень закону була неоднозначною.

З метою забезпечення єдності судової практики ключове значення мають рішення Європейського суду з прав людини, який стежить за дотриманням державами-учасницями положень договорів у сфері прав людини та протоколів до них. Україна визнала юрисдикцію ЄСПЛ 17.07.97 з прийняттям закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

ВГС також надсилав інформаційні листи, в яких доводилися до відома господарських судів подання урядового уповноваженого про виконання рішень ЄСПЛ, які набули статусу остаточних: «Про рішення Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточних» від 22.01.2013 №01-06/87/2013, від 16.04.2013 №01-06/693/2013, від 16.07.2013 №01-06/1084/13, від 30.10.2013 №01-06/1556/13 та від 14.11.2013 №01-06/1645/13.

Відповідно до ст.111²⁸ ГПК рішення ВС, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою практику у відповідність із рішеннями ВС; невиконання рішень ВС тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У зв’язку із цим ВГС повідомляв про правові позиції ВС, викладені в прийнятих ним постановах за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розд.ХІІ ГПК, в листах:

1. «Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 №01-06/249.

2. «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 24.04.2013 №01-06/757/2013, від 12.08.2013 №01-06/1164/2013 та від 19.11.2013 №01-06/1657/2013.

Слід зазначити, що правова система України — це «соціальна лабораторія», яка тяжіє до романо-германської правової сім’ї, зберігає риси постсоціалістичної системи перехідного типу та сміливо запозичує елементи англо-американського права.

Одним з таких елементів можна вважати часткову прецедентність рішень найвищого судового органу.

«Конкурсний процес». 19.01.2013р. набрала чинності нова редакція закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Попередня не сприяла фінансовому оздоровленню суб’єктів господарювання. Як наслідок, не відбувалося відновлення платоспроможності підприємств у процедурі банкрутства. Переважна більшість таких справ закінчувалася ліквідацією підприємств, а не їх оздоровленням.

Новий акт був покликаний допомогти Україні зробити значний крок у наближенні до міжнародних регуляторних стандартів у питаннях подолання неплатоспроможності. Проте ще до його практичного застосування науковці та судді виявили багато складних питань стосовно нових правил провадження у справах про банкрутство.

У зв’язку із цим вищий спецсуд вирішив роз’яснити судам нижчих інстанцій нові положення закону. Так і з’явився інформаційний лист «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VІ)» від 28.03.2013 №01-06/606/2013 (зі змінами та доповненнями, внесеними листами від 7.08.2013 №01-06/1149/2013 та від 26.12.2013 №01-06/1862/2013).

У зв’язку з прийняттям Верховною Радою низки актів, якими внесено зміни й доповнення до законодавства України про приватизацію державного майна, ВГС у листі «Про зміни у законодавстві України з питань приватизації державного майна» від 21.01.2013 №01-06/78/2013 довів до відома господарських судів зміст прийнятих законів:

I. «Про державну програму приватизації» від 13.01.2012 №4335-VI;

II. «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств» від 12.04.2012 №4650-VI;

III. «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012—2014 роки» від 13.01.2012 №4336-VI;

А також унесених змін до законів:

ü «Про приватизацію державного майна»;

ü «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»; «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» ;

ü «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» ;

ü «Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб».

Повідомлено про затвердження Кабінетом Міністрів Порядку здійснення контролю за виконанням зобов’язань, визначених умовами договорів купівлі-продажу об’єктів, приватизація яких проводиться на підставі рішень Кабінету Міністрів (постанова від 31.05.2012 №487).

У листі «Про зміни у законодавстві України з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 2.08.2013 №01-06/1133/2013 повідомлялося, що у зв’язку з набранням чинності законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України» від 16.10.2012 №5461-VI з 1.07.2013 в Україні створюються нові органи для реалізації державної політики у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — відділи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців реєстраційної служби відповідних управлінь юстиції або реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців реєстраційної служби відповідних управлінь юстиції.

У листі «Про деякі питання застосування законодавства у сфері містобудівної діяльності» від 22.01.2013 №01-06/84/2013 ВГС звернув увагу господарських судів на те, якими нормами регулюються відповідні правовідносини (подано перелік законів, указів Президента, постанов Кабміну, наказів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства й Мін’юсту). Також роз’яснено, зокрема:

§ кому підвідомчі справи в спорах, пов’язаних із застосуванням санкцій, у тім числі щодо оскарження постанов інспекцій державного архітектурно будівельного контролю у сфері містобудування;

§ що господарським судам обов’язково слід ураховувати при вирішенні спорів, пов’язаних із застосуванням санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, який порядок накладення штрафів, які органи розглядають такі справи та як оформлюються акти та інші документи, які складаються під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю;

§ питання сплати судового збору в спорах, що виникають у сфері містобудівної діяльності, тощо.

Ø «Про деякі питання, пов’язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 8.02.2013 №01-06/319/2013р.

У порядку інформації та для врахування у вирішенні спорів ВГС повідомив господарські суди, зокрема, про:

§ осіб, які проводять державну реєстрацію прав на нерухоме майно та про їхні повноваження;

§ деякі питання порядку проведення державної реєстрації прав;

§ особливості перехідного періоду — поступове підключення підприємств бюро технічної інвентаризації до попереднього Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Слід зазначити, що у 2013 році в судів виникали проблеми з отриманням довідок з держреєстру прав. Пов’язано це було з необхідністю подати запит спеціально затвердженої форми. Разом з тим суди не можуть писати такі заяви, вони надсилають ухвали. Як наслідок, органи реєстраційної служби відмовляли господарським судам у наданні довідок у зв’язку з тим, що вимога про надання інформації оформлена ухвалою суду, а не запитом затвердженої форми.

Ø «Про деякі питання реорганізації банків та розгляду справ у спорах, що виникають у виконанні господарських договорів» від 13.05.2013 №01-06/796/2013)

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань щодо переходу прав та обов’язків банків, які реорганізовуються, до банків-правонаступників ВГС звернув увагу господарських судів, зокрема, на:

§ особливості правового регулювання припинення банку як юридичної особи;

§ форми, підстави та порядок реорганізації;

§ деякі питання складання передавального акта/розподільчого балансу;

§ те, що є належними та допустимими доказами правонаступництва стосовно окремого зобов’язання;

§ умови визначення моменту переходу прав та обов’язків банку, що реорганізовується, до банку-правонаступника тощо.

Ø «Про деякі питання співвідношення правових позицій, викладених в Інформаційних листах Вищого арбітражного суду України та Вищого господарського суду України і в постановах пленуму Вищого господарського суду України» від 10.10.2013 №01-06/1473/2013р.

Касаційна інстанція наголосила, що правові позиції, наведені в інформаційних листах, ураховуються господарськими судами, якщо узгоджуються з нормами законодавства, чинного на час розгляду конкретних справ, та з правовими позиціями, що викладені в постановах пленуму ВГС, наданих протягом 2010—2013 років.

Отже, слід зауважити, що чимало проблем судової практики у спорах зумовлені недоліками законодавства, яке регулює дані відносини. Суспільні відносини на сьогодні вже вимагають перегляду нормативно-правової бази їх регулювання. Безумовно, нині назріла проблема у прийнятті певних законів, більш деталізованого регулювання потребують і власне відносини в господарських товариствах. Адже недосконалість законодавства породжує і недосконалу судову практику. Тому забезпечення захисту прав та вирішення пов'язаних із ними проблем має стати спільним завданням органів законодавчої виконавчої та судової влади.

Висновок

Господарський (а до 2001 року – арбітражний) суд в Україні - правонаступник органів державного арбітражу (існували з 1931 р. по 1991 р.) - хоч і зберіг ряд притаманних державному арбітражу ознак, проте зазнав великих змін як у правовому статусі, так і в регламентації його діяльності. З органу, наділеного повноваженнями управлінського характеру (що обумовлювалося місцем державного арбітражу в адміністративно-командній системі керівництва економікою), його перетворено на орган, що здійснює правосуддя у господарських відносинах і є незалежним при виконанні цієї функції.

В курсовій роботі намагався приділити увагу правовому статусу господарського суду України та проблемам які виникають у процесі. Хочу зазначити У сфері регулювання сучасних економічних відносин важливе місце посідає захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб’єктів господарювання. Саме тому, на мою думку, визначення та вирішення проблемних питань правового стану господарського суду має бути чи не найважливішою метою українського законодавця. Аналізуючи чинне законодавство, я дійшов висновку, що в Україні існують такі проблемні питання правового стану господарського суду:

I. Відсутність прямої вказівки на права і обов’язки суду

У господарському процесуальному законодавстві зустрічаються норми, які встановлюють порядок здійснення процесуальних дій судом, але при цьому в них не має прямої вказівки на права та обов’язки суду. Наприклад, ч. 2 ст. 101 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги й перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суд в повному обсязі. Як бачимо, дана норма не містить прямих вказівок щодо прав та обов’язків суду. Проте, господарський суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не лише має право, а й зобов’язаний перевірити це рішення як в оскаржуваній, так і в не оскаржуваній його частині, а також стосовно осіб, які не подали скаргу.

Справедливо вказував В.С. Калмацький, що поділ процесуальних повноважень суду другої інстанції на права і обов’язки цілком умовний, оскільки виконання будь-якої державної функції, в тому числі і щодо перевірки законності рішень і ухвал у вищестоящого суду складає його службовий обов’язок.

ІІ. Колізії у визначенні правового регулятора

Складнощі при визначенні правового регулятора в сфері господарських відносин виникли у зв’язку з одночасним уведенням в дію Цивільного кодексу України (ЦК України) та ГК України (до речі, такий феномен відбувся у юридичній практиці вперше) і разом з тим деякі їх норми містили дублювання, а також і колізії.

При формуванні підходу до визначення регулятора в сфері господарських відносин слід виходити з:

1) предмета регулювання; 2) виду учасників (суб’єктів) відповідних відносин.

Предмет регулювання визначений в обох кодексах. При цьому у ч. 1 ст. 1 «Відносини, що регулюються цивільним законодавством» діючого ЦК України зазначено: «Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників».

Отже, у визначенні предмета регулювання, як зазначав академік В.К. Мамутов, в цій статті акцент зроблено на особистих відносинах, у той час як у ст. 1 ГК України вказано, що він регулює «… господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання».

Застосовувати згідно з названим вище розмежуванням предмета потрібно норму ГК України, яка є спеціальною для господарських відносин і якщо питання ним урегульоване, взагалі немає потреби звертатися до ЦК України. Крім того, наявність такого роду норм у ЦК України – це пряме порушення рішення Верховної Ради України про віднесення регламентації підприємництва до предмета ГК України, з ухваленням якого закон про підприємництво втратив силу.

Починаючи з 2003 року, норми, які регламентують підприємництво, з ЦК України потрібно взагалі вилучити як чужорідні. Саме таку точку зору підтримує і Вищий господарський суд України (ВГСУ). В юридичній літературі також зазначалося, що дії, спрямовані на залишення в ЦК України дублюючих норм, з метою, мабуть, збереження лазівок для обходу норм ГК України, не можна визнати обґрунтованими і коректними.[2]

Чи не єдиним існуючим нині засобом забезпечення однаковості судової практики в господарському судочинстві є узагальнююча й роз'яснювальна діяльність Вищого господарського суду. Сьогодні законодавча ситуація в питанні про обов'язковість роз'яснень Вищого господарського суду докорінно змінилася. Це зумовлюється нормами які закріпленні у Законі України "Про судоустрій і статус суддів", де вказано, що Пленум Вищого господарського суду України узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону; за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Отже, позбавлення роз'яснень вищих судів обов'язкової сили і надання їм рекомендаційного характеру не сприятиме забезпеченню однаковості судової практики місцевих господарських судів.[7] Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що господарсько-процесуальне законодавство потребує значної уваги з боку законодавця, а його вдосконалення стане значним кроком у розвитку правової, демократичної та незалежної держави.

 

___________

[7] Степанова Т.В. Про деякі проблеми в реалізації стадій перегляду судових актів Вісник господарського судочинства. – 2005. - №6/

 

Список використаних джерел
Література	· Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. – Х., 2004. – 255 с. · Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Х., 2005. – 367 с. · Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с. · Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123. · Осетинський А.Й. Господарське судочинство: деякі теоретичні та практичні аспекти касаційної інстанції // Вісник господарського судочинства.- 2004.- №2. - C.175-178 · Притика Д. Сучасний стан та перспективи розвитку господарського судочинства // Право України (укр.).- 2005.- № 9. - C.3-10. · Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник – вид. 3-тє – К.: КНТ, 2007 – 180 ст. · Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С. 12-15. · Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. – 2003. - № 4. – С. 41-46. · Господарське право / Щербина В.С. - Київ.: Юрінком Інтер, 2001. · Господарське право. Практикум // Щербина В.С., Київ, Юрінком Інтер, 2001 · Підприємницьке право під ред. Н.О. Саніахметової // Київ, «АСК», 2001 · Хозяйственное право // Мамутов В.К., Київ, Юрінком Інтер, 2002
Нормативно правові акти
Основний Закон України	· Конституція України 2004р.
Кодекси України	· Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 14 березня 2003 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законами) · Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, (Із змінами, внесеними згідно із Законами). · Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 12, 13 березня 2003р. (Із змінами, внесеними згідно із Законами). · Цивільно-процесуальний кодекс України.
Закони України	· Закон України “Про судоустрій і статус суддів України”. · Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 - ІV // “ЛІГА - ЗАКОН”. · Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. № 202/98 - ВР // “ЛІГА - ЗАКОН”.