Міжособові конфлікти: особливості появи, причини виникнення, ознаки існування і методи визначення
У всіх конфліктних ситуаціях можна виділити два взаємозв'язані аспекти:
1. змістовна сторона конфлікту, тобто предмет суперечки, справа, питання, що викликає розбіжності;
2. психологічна сторона конфлікту, пов'язана з особовими особливостями його учасників, з їх особистими взаємостосунками, з їх емоційними реакціями на причини конфлікту, на його хід і один на одного.
Міжособовий конфлікт є приватний, хоча і займає особливе місце, випадок взаємодії між людьми в процесі їх спілкування і спільної діяльності.
Для міжособового конфлікту характерно:
- наявність як мінімум двох учасників або двох сторін, що конфліктують;
- певна конкретна ситуація їх взаємодія, в якій відбуваються інциденти, виникають і підтримуються напружені відносини;
- опоненти стикаються один з одним безпосередньо.
Дуже часто міжособові конфлікти витікають з внутрішньо-особових: суперечливі особові тенденції усередині самої людини ведуть до зіткнень з іншими людьми. Часто людина, не знаходячи відповіді на хвилюючі його проблеми, починає думати, що в цьому винуваті інші люди, що загнали його в скрутне положення. В результаті він починає поводитися (діяти, висловлюватися) неадекватно. Він може висувати до оточуючих несправедливі, але уявні йому справедливими претензії, приставити до інших людей, пред'являти до них невизначені і невиправдані вимоги. Контактуючі з ним люди не дуже представляють причини такого, деколи зовсім незрозумілої, поведінки, а якщо вона порушує які-небудь їх інтереси, то вступають з ним в конфлікт. Таким чином, внутрішньо-особовий конфлікт переростає в міжособовий.
Вказані типи конфліктів: внутрішньо-особові (ВЛК), міжособові (МЛК) і міжгрупові (МГК) — витікають один з одного і обумовлюють один одного, утворюють якусь кільцеву структуру.
Студентам необхідно знати, що конкретні причини міжособових конфліктів надзвичайно різноманітні. Важко дати їх вичерпну класифікацію — скільки шкіл і авторів, стільки і підходів до рішення цієї задачі. Причини конфліктів можна класифікувати за різними підставами. Так, на думку Н. У. Гришиної, причини конфліктів можуть бути зведені до трьох груп:
- сам зміст взаємодії (спільної діяльності);
- особливості міжособових відносин;
- особові особливості учасників.
На практиці при аналізі конфліктів вельми корисним виявляється підхід, запропонований В. Лінкольном. Він виділяє причинні чинники конфліктів, які підрозділяються на п'ять основних типів: інформаційні, поведінкові, відносин, ціннісні і структурні.
1. Інформаційні чинники - пов'язані з неприйнятністю інформації для однієї із сторін.
У якості інформаційних чинників можуть виступати:
• неповні і неточні факти, включаючи питання, пов'язані з точністю викладу проблеми та історії конфлікту;
• чутки, мимовільна дезінформація;
• передчасна інформація або інформація, передана із запізненням;
• ненадійність експертів, свідків, джерел інформації або даних, неточність перекладів і повідомлень засобів масової інформації;
• небажане обнародування інформації, яка може образити цінності однієї із сторін, порушити конфіденційність і навіть залишити неприємні спогади;
• інтерпретація мови, що використовується, вирази типу «приблизно», «істотно», «навмисно», «надмірно» та інше;
• сторонні факти, спірні питання законодавства, правил, порядку дій, стереотипів та інше.
2. Поведінкові чинники - недоречність, грубість, егоїстичність, непередбачуваність та інші характеристики поведінки, що відторгаються однієї із сторін. У міжособових відносинах найтиповішими поведінковими чинниками, що викликають конфліктні ситуації, є:
• прагнення до переваги;
• прояв агресивності;
• прояв егоїзму.
Прагнення до переваги може виявитися через:
• відкриту перевагу (наказ, загроза, критика, насмішка, сарказм);
• перевагу в доброзичливості (не "ображайтеся", "заспокойтеся", "невже ви не розумієте", "ви мудра людина, але такий вчинок";
• вихваляння, розмова про свої успіхи (існуючі і надумані);
• категоричність, безапеляційність, прояв надмірної упевненості в своїй правоті;
• нав'язування своїх рад;
• перебивання розмови співбесідника;
• приховування інформації щодо роботи або передача її певним особам;
• жарти над окремими особами в колективі;
• обман всіх або окремих осіб;
• нагадування про певну неприємну для співбесідника ситуацію;
• перекладання відповідальності на інших людей та інше.
Прояви агресивності:
• природна агресивність, коли людина не може жити без сварки (частіші жінки);
• людина з підвищеною агресивністю часто вирішує свої внутрішні проблеми за рахунок оточення;
• людина з агресивністю нижче середнього ризикує добитися в житті менше, ніж заслуговує;
• ситуативна агресивність (фрустрація).
Прояви егоїзму у наступному:
• егоїст добивається чогось для себе за будь-яких обставин, нехтуючи етичні норми.
Поведінковими чинниками можуть бути випадки, коли існує:
• загроза безпеки (фізичної, фінансової, емоційної або соціальної);
• підрив самооцінки;
• не виправдання позитивних очікувань, порушення обіцянки;
• людина постійно відволікається, носить стрес, незручність, дискомфорт, збентеження;
• непередбачуваність поведінки, грубість, перебільшення і виклик страху.
3. Чинники відносин — незадоволеність від взаємодії між сторонами. Часто породжуються не тільки взаємодією, що вже склалася, але і неприйнятністю для однієї із сторін пропозицій щодо подальшого розвитку.
Найважливішими чинниками відносин є:
• внесок сторін у відносини, баланс сил у відносинах;
• важливість відносин для кожної із сторін;
• сумісність сторін в плані цінностей, поведінки, особистих або професійних цілей і особистого спілкування;
• відмінності в освітньому рівні, класові відмінності;
• історія відносин, їх тривалість, негативний осад від минулих конфліктів, рівень довіри і авторитетності;
• цінності груп, до яких належать сторони, та їх тиск на відносини сторін.
4. Ціннісні чинники — до них відносяться принципи, які проголошуються або відкидаються, яких ми дотримуємося і якими нехтуємо, про яких забуваємо або свідомо і навіть навмисно порушуємо; принципи, дії яких інші чекають від нас, а ми від інших.
Цінності можуть розрізнятися за силою дії і важливістю. Вони звичайно описуються як:
• особисті системи вірувань і поведінки (забобони, переваги, пріоритети);
• групові (зокрема професійні) традиції, цінності, потреби і норми;
• способи дії і методи, властиві окремим інститутам, організаціям і професіям;
• релігійні, культурні, регіональні і політичні цінності;
• традиційні системи переконань і пов'язані з ними очікування: уявлення про правильний і неправильний, про погане і хороше; способи і методи оцінки доцільності, ефективності, «справедливості», «практичності», «реалістичності»; відношення до прогресу або змін, збереження старого, «статус-кво».
5. Структурні чинники - відносно стабільні обставини, існуючі об'єктивно, незалежно від бажання, які важко або навіть неможливо змінити (закон, вік, лінії підзвітності, фіксовані дати, час, доходи, доступність техніки). Вони потребують для вирішення великих ресурсів: матеріальних, фізичних, інтелектуальних та інше.
Будь-який міжособовий конфлікт розгортається на фоні структурних чинників, які є «зовнішніми» у відношенні до нього, але істотно впливають на його хід. Структурними чинниками виступають:
• влада, система управління;
• політичні партії і течії;
• різні соціальні норми;
• право власності;
• релігії, системи правосуддя, статус, ролі, традиції, «правила гри» та інші стандарти поведінки, включаючи етичні норми;
• географічне положення, добровільна (вимушена) ізоляція або відвертість, а також частота та інтенсивність контактів співтовариства із зовнішнім світом.
Але в реальному житті, як правило, «чисті», тобто обумовлені тільки однією групою причинних чинників, конфлікти зустрічаються рідко.
При аналізі міжособових конфліктних ситуацій студенти повинні знати, що найглибшу оцінку дозволяє здійснити модульна методика, яка включає дві базові і декілька додаткових вимірювальних шкал. Два перші базові модулі дозволяють оцінити відношення до них з боку кожного з колег по роботі. Крім того, два базові модулі дозволяють кількісно оцінити таку важливу характеристику конфліктів, як їх інтенсивність, гострота.
Додаткові модулі використовуються залежно від цілей вивчення колективу і дозволяють оцінити якість роботи кожного члена групи, його етичні якості, професійні знання, ступінь його допомоги членам групи, зусилля з досягнення особистих і загально-групових інтересів, характер виконання даних обіцянок, а також інші особливості групи і кожного її члена.
Процедура опиту по модульній методиці займає невеликий час, який залежить від кількості використовуваних модулів і чисельності групи. Тривалість опитування групи в 20 чоловік по чотирьох модулях складає 20—35 хвилин. Практика показує, що кількість оцінок, що даються опитуваним в ході одного опитування, не повинна перевищувати 100. При необхідності дати більшу кількість оцінок опитувані втомлюються і починають працювати формально.
Основні достоїнства модульної методики пов'язані з наступними її особливостями:
• оцінюються реальні діяльність і взаємостосунки кожного члена групи за достатньо тривалий період, що підвищує об'єктивність оцінки;
• враховуються абсолютно всі взаємостосунки в групі;
• використання досить деталізованої 10-бальної шкали підвищує точність оцінок;
• визначення самим опитуваним ступеню анонімності відповідей підвищує їх правдивість;
• всі взаємостосунки і конфлікти оцінюються кількісно, що дозволяє стандартизувати дані;
• збирається достатньо різностороння інформація, що дозволяє не тільки діагностувати конфлікти, але і визначити їх деякі причини, оцінити групу в цілому і кожного з її членів;
• проста у використанні і обробці даних за допомогою ПЕВМ;
• може бути гнучко-пристосована до задач будь-якого конфліктологічного дослідження малої групи.
Основні недоліки методики визначаються тим, що:
• більшою мірою вона орієнтована на діагностику конфліктів і не дозволяє виявити їх причини;
• пояснення одержаних даних вимагає від конфліктолога певного досвіду роботи з методикою;
• велике число оброблюваних оцінок вимагає часу та акуратності.