Джерела виникнення фразеологізмів
Джерелом виникнення фразеологізмів в українській мові є:
1. вислови з античної культури: крокодилові сльози (фальшиве співчуття); альфа й омега (початок і кінець); нести свій хрест (терпіти труднощі, незгоди); сади Семіраміди (прекрасні місця); обітована земля (багатий край); золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту);
2. переклади крилатих виразів видатних людей: Краще жити стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Бути чи не бути (В. Шекспір); Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер);
3. крилаті вирази українських письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь (Т. Шевченко); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П. Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Не називаю її раєм (Т. Шевченко);
4. професійно-технічні вислови: грати першу скрипку, сходити зі сцени, з іншої опери (з мовлення артистів); де тонко, таи і рветься (з мовлення ткачів); куди голка, туди й нитка (з мовлення мисливців); точно, як в аптеці (фармакологія); те, що лікар прописав, поставити діагноз, як мертвому припарки, заговорювати зуби (медицина); випасти в осад (хімія).
5. біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями; Кожний камінь кричить; Манна небесна;
6. переклади іншомовних ідіом: бути не в своїй тарілці (з фр.); дивитися крізь пальці (з нім.).
7. прислів’я та приказкимають свої характерні риси: вони виражають мислення народу, формують його життєвий, соціально-історичний досвід. Характерні ознаки прислів’їв та приказок ─ їх ідейний зміст і висока художність, стислість вислову. метафоричність.
2.
Федоров, Асєєв, Бєліков, Спіцин, Грибачов, Калінін, Менделєєв, Павліхін, Захар'єв, Глухар, Бугаєв, Корольов, Дьяченко, Снєгірьов, Свєтлов, Невський, Кузнєцов, Вениаминов, Плотніков, Лазарєв, Лавреньов, Пущин, Степанов, Ненашев, Полєнов, Ізмаїлов, Єжов, Миколаїв, Йолкін, Воробйов.
3.
Крижі мають форму піраміди з основою і вершиною. Передня сторона крижів увігнута,а задня — опукла. На бічних поверхнях крижів знаходяться вигнуті, на зразок, вушної раковини суглобові поверхні. Усередині крижів є канал, який донизу відкривається щілиною. Куприкові хребці є рудиментарними залишками зниклого у людини хвоста. У середньому віці куприкові хребці зливаються в одну кістку — куприк.
Білет № 27
Орфоепія — розділ мовознавчої науки, що вивчає правила літературної вимови.
Основні правила орфоепії, пов’язані з вимовою голосних,
приголосних звуків та звукосполучень:
1) Усі голосні під наголосом вимовляються чітко й виразно, однак голосні мають ряд вимовних особливостей:
а) Голосні [а], [у], [і] в усіх позиціях мають чітку вимову: [братú], [знаў], [йасно], [р´іл´:а], [п´іду], [йушка], [в´іра], [ўйідливий].
2) Звук [о] вимовляється виразно і здебільшого не змінюється:[вода], [ворог], [н´ого]. Лише перед складом з наголошеним [у] та [і] в основі слова звук [о] вимовляється з наближенням до [у]: [ко жýх], [го лýбка], [со бі], [то бі].
3) Звуки [е], [и] під наголосом вимовляються чітко й виразно: [легенда], [перший], [пишемо]. У ненаголошеній позиції вони вимовляються з наближенням [е] до [и], а [и] до [е] — [зéле н´], [се лá], [пли вé], [веле тéнс´кий]. Примітка: Звук [и] перед [и] та в кінці слова вимовляється майже чисто: [рожевий], [бити], [мити].
Вимова приголосних звуків
1) Дзвінкі приголосні української мови в кінці слова й перед глухими в середині слова (крім [г], що легко змінюється на [х]) вимовляються дзвінко: [казка], [с´н´іг], [дуб], [дубкá], [д´ідкá], але [лéхко], [дви хт´іти].
2) Оглушується префікс і прийменник з — перед глухими: [с тобойу], [с хати].
3) Префікси роз-, без- можуть вимовлятися і дзвінко, і глухо: [розпитати] і [роспитати], [безсмертний] і [бесмертний].
4) Глухі приголосні внаслідок уподібнення вимовляються дзвінко:[молодьба], [бородьба].
5) Африкати [дж] і [дз] вимовляються як один звук. Усі шиплячі на кінці слова та складу тверді: [ріж], [піч], [ходиш], [розріжте].
6) Звук [ц] в кінці слова завжди вимовляється пом’якшено: [хлопец´], [молодец´], [ол´івец´].
7) Завжди пом’якшуються [з], [с], [ц] у прикметникових суфіксах –зьк-, -ськ-, -цьк: [запор´із´кий], [хортиц´кий], [с´іл´с´кий].
8) Приголосний [л] часто вимовляється м’яко: спілка — [спіл´ц´і], гілка [на г´іл´ц´і], люлька — [у л´ул´ц´і].
9) Розрізняємо вимову [г] [ґ]: недогляд, гримати, голова, зігрівати вимовляємо [г]. У словах: ґава, ґазда, ґрунтовний, ґринджоли, ґречний, ґанок, ґатунок, ґедзь вимовляємо [ґ].
2.
Заочі, назавжди, до купи, до речі, з давніх-давен, ні на гріш, по совісті, будь-коли, по-двоє, уві сні, у стократ, далеко-далеко, десь-інде, збоку, надвечір, наяву, абияк, чимало, якнайкраще, поки що, до схочу, с під лоба, без сліду, на щастя, по-латині, по-перше, так-то, казна-що, ледь-ледь, пліч-о-пліч.
3. Дихання — складний безперервний процес,в результаті якого живий організм із зовнішнього середовища споживає кисень,а виділяє вуглекислий газ і воду. Дихальний цикл складається з вдиху і видиху. Спостерігаючи за рухами грудної клітки і живота,можна визначити тип дихання ,частоту ,глибину і ритм. Розрізняють такі види дихання:грудне ,черевне і змішане.
Білет № 28
Наука, що займається вивченням будь-яких власних назв називається ономастикою (у перекладі з грецької мови “мистецтво давати імена”). Об`єктами вивчення ономастики є наступні розряди:
· антропоніми (імена, прізвища, по батькові, прізвиська людей, псевдоніми),
· топоніми (назви географічних об`єктів),
· етноніми (назви народностей),
· космоніми (найменування небесних тіл),
· теоніми (імена богів),
· зооніми (клички тварин) та ін.
Сучасна медична наукова та народна термінологія представлена різними за структурою та походженням власними назвами, що репрезентуюють відповідну систему понять. Власні назви використовуються і як терміни.
Термін-епонім у медицині.
Значне місце у клінічній терміносистемі займають епоніми (гр. eponymos - той, хто дає ім`я, назву) – особа, яка дає чому-небудь своє ім'я. У медицині іменами авторів названі хвороби, операції, синдроми, симптоми, віруси, мікроорганізми, волокна, методи, клініко-діагностичні лабораторії, способи, реакції, формули, тести тощо (шкала Цельсія, реакція Адамкевича, феномен Бабинського, рефлекс Бехтерева, операція Богораза, проба Бурденка). Праворис епонімічних термінів відповідає чинним орфографічним нормам.
2.
Сліпоглухонімий, волелюбний, медучилище, вищезазначений, кисло-солодкий, науково-дослідний, бас-гітара, норд-ост, ва-банк, воєнно-стратегічний, військовополонений, хлібобулочний, хлібно-булочний(перша частина складного слова не обтяжена суфіксом), блок-система(блок), лікар-онколог(складний іменик), життєздатний, важкохворий, напівфабрикат, півдюжини, кіноіндустрія, висококваліфікований, темно-шоколадний, темношкірий, чітко визначений, дощомір, екс-чемпіон, міні-фабрика, суспільно-політичний, рік-півтора, член-кореспондент.
Внутрішні органи і кровоносні судини забезпечені непосмугованою або гладкою м'язовою тканиною. У цих м'язів відсутні поперечні смуги на м'язових волокнах, у них немає сухожильних частин і сполучнотканинних футлярів (фасцій). Такими утвореннями забезпечені тільки скелетні м'язи:сухожиллями вони прикріплюються до кісток,а фасціями відокремлюються один від одного. Гладкі м'язи в основному не є самостійними утвореннями і належать іншим органам як їх складові частини.
- 29 билет Види наукового тексту, їх характеристика.
Науковий стиль мовлення має різновиди (підстилі):
1. власне науковий,
2. науково-технічний (Виробничо-технічний),
3. науково-інформативний,
4. науково-довідковий,
5. навчально-науковий,
6. науково-популярний.
Найважливіше завдання наукового стилю мови: пояснити причини явищ, повідомити, описати суттєві ознаки, властивості предмета наукового пізнання. Спільними позамовних властивостями наукового стилю мови, його стильовими рисами, зумовленими абстрактністю (понятійного) і суворої логічністю мислення, є:
1. Наукова тематика текстів. p> 2. Узагальненість, абстрактність, абстрактність викладу.
Майже кожне слово виступає як позначення загального поняття або абстрактного предмета. Абстрактно-узагальнений характер мовлення проявляється в тому, що в наукових текстах іменники переважають над дієсловами, використовуються загальнонаукові терміни та слова, дієслова вживаються в певних часових і особистих формах, часто використовуються невизначено-особисті пропозиції.
3. Логічність викладу. p> Між частинами висловлювання є впорядкована система зв'язків, виклад несуперечливо і послідовно. Це досягається використанням особливих синтаксичних конструкцій і типових засобів межфразовой зв'язку.
4. Точність викладу. p> Досягається використанням однозначних виразів, термінів, слів з ясною лексико-семантичної сполучуваністю.
5. Доказовість викладу.
Міркування аргументують наукові гіпотези та положення.
6. Об'єктивність викладу.
Виявляється в викладі, аналізі різних точок зору на проблему, в зосередженості на предметі висловлювання і відсутності суб'єктивізму при передачі змісту, в безособовості мовного вираження.
7. Насиченість фактичною інформацією.
Необхідна для доказовості та об'єктивності викладу.
- У поданих іменниках визначте форму родового відмінка однини. Поясніть правопис закінчень.
Декан, мед, Мороз, акорд, ніж, грам, горох, банан, вокзал, грудень, долар, гараж, клуб, дефіс, вітер, гнів, числівник, рот, мозок, шлунок, абзац, епос, футбол, галас, живопис, вік, кінь, клен, карат, університет
Декан – декану , мед – меду , акард – акорду , ніж – ножу , грам – граму , банан – банану , вокзал – вокзалу , грудень – грудня , клуб – клубу , вітер – вітру ,гнів – гніву , числівник – числівника , рот – роту , мозок – мозку , шлунок – шлунку , абзац – абзацу, епосу – епосу , футбол – футболу , галас - галасу, живопис – живопису, вік- віку , кінь – коня , клен – клену , карат – карату , університет – університету
- Запишіть українською мовою. Розставте розділові знаки.
Позвоночник выполняет роль осевого скелета который является опорой тела. Он имеет вид столба изогнутого в переднюю и заднюю стороны.
Позвоночный столб состоит из отдельных костных сегментов позвонков. Каждый позвонок имеет тело дугу и отростки. Тело позвонка толстое и массивное. Оно имеет форму коротких столбиков с выпуклыми и вогнутыми поверхностями и неровными краями. Дуга дужка начинается от тела двумя истончёнными частями ножками.
Хребет виконує роль осьового скелету , який є опорою тіла. Він має вигляд стовбура вигнутого в передню та задню сторони . Хребет складається з окремих кісткових сегментів - хребців . Кожний хребець має тіло , дугу та відросток. Тіло хребця товсте та масивне . Воно має форму коротких стовпчиків з опуклими та увігнутими поверхнями , і нерівними краями Дуга дужка починається від тіла двома тоненькими частинами – ніжками .
Білет № 30
Реферат(лат.reffere – доповідати, повідомляти) – це текст, написаний на основі першоджерела з метою викладу його змісту. На відміну від анотації, реферат більш конкретний. У ньому повинна бути відповідь на запитання: що нового можна знайти в даній публікації? Слід розрізняти такі типи рефератів: монографічний (реферат готують за одним джерелом), оглядовий ( за декількома книгами, розділами чи статтями). Здебільшого пишуть саме оглядові реферати.
Етапи підготовки до написання реферату:
1. Чітко визначити тему та основну думку.
2. Опрацювання літератури, укладання бібліографії.
3. Складання плану.
Вимоги до написання реферату:
1. Титульна сторінка (назва міністерства, назва навчального закладу, заголовок (тема реферату), прізвище, ім’я, по батькові автора і керівника роботи, місто, рік).
2. Реферат пишуть своїми словами. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні. При цьому слід обов’язково робити посилання на автора.
3. Оптимальний обсяг реферату – 10-12 друкованих сторінок.
4. Список використаної літератури обов’язково подається в кінці реферату в алфавітному порядку чм у порядку подання в тексті.
5. Реферат має бути чітко написаним чи віддрукованим. З лівого боку залишають поля.
Структура реферату:
Логіка наукового дослідження визначає структуру реферату. Композиція наукового твору, безумовно, залежить від завдання, методики дослідження, належності до певної галузі знань. Вона складається з трьох взаємопов’язаних частин: вступної, основної та заключної.
У вступі розкривається хід наукового дослідження, його мета, основні завдання, актуальність теми, її зв’язок з іншими важливими проблемами. Тут слід також торкнутися (наскільки дозволяє обсяг твору) історії вивчення проблеми, зробити короткий огляд літератури з даного питання. У вступній частині також йдеться про предмет і методи дослідження.
Основна частина (виклад основного змісту). Це власне реферативна частина, в якій стисло викладаються відомості про основні теми першоджерела, зроблено докладний аналіз кількох найважливіших із них; висловлено позицію автора і думки референта щодо неї.
Заключна частина складається з висновків, узагальнень автора, зауважень референта стосовно значення статті чи книги, оцінки повноти та своєчасності аналізу зазначених проблем.
Відповідно до наведеної схеми реферату під час його написання можна використати такі мовні засоби:
1. Праця, монографія, стаття містить, має назву …;
· в ній розглядається, висловлюється, викладається, узагальнюється (що?);
· присвячена темі, проблемі, питанню …;
· є узагальненням, переказом, описом, аналізом …;
· дається оцінка, виклад (чого?).
2. Висловлено погляди автора (щодо);
· він зосереджує свою увагу;
· автор торкається (порушує, повідомляє, зауважує) таких проблем;
· є дискусійні положення;
· особливу увагу приділено …;
· автор зупиняється на таких проблемах (питаннях, фактах): …;
· щодо (стосовно) проблеми (питання, фактів) автор підкреслює велике значення …;
· наводиться багатий статистичний матеріал;
· суть проблеми зводиться до …;
· окремо розглядаються питання …;
· автор посилається на …
У заключній частині автор пише, робить висновок (доходить висновку); узагальнюючи сказане, автор переконливо доводить; суть викладеного (згаданого, зазаначеного) вище зводиться до того (полягає в тому); викликає сумнів; визнає переваги; відзначає недоліки; автор не розкриває змісту; сумнівно, що …
Останні слова й словосполучення дяють змогу висловити референтові свою згоду з позицією автора або критичне ставлення до неї, дати їй оцінку.
Види рефератів:навчальні,службові,творчі,контрольні.
2.
Духмяний(перед м приголосна), пів’язика, портьєра(після д,т,з,с,ц,л,н), віньєтка, камінчик, Уляна, миш’як, більярд, арф’яр, ін’єкція, черв’як, няньчин, на калинці(відсутність після н перед шиплячим), на калиноньці, різьбяр, тюрма, мадяр, валюта, мавпячий, між’ярусний, колодязний, дивишся, підносься, піднісся, зав’язь, комп’ютер, альянс, лазня, менший, пів’язика.
3.
Причина міопії — видозмінена форма очного яблука. Воно стає більше схоже на овал, ніж на круг. В результаті цього відбувається помилка заломлення світла ,через що світлові промені проходять через очне яблуко і фокусуються навпроти сітківки. Це і є причиною "розмитості" далеких об'єктів. При нормальному зорі світло фокусується безпосередньо на сітківці. При ослабленій здатності акомодації напружена зорова робота на близькій відстані стає для очей непосильною.