Охарактеризувати з соціальної точки зору злочини в Україні, що становлять небезпеку для життя і здоровя людини
Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищоюсоціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожналюдина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавитилюдину життя. Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь ігідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищоюцінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпеченняцього права, прийнявши на себе обов’язок захищати життя людини [1, ст..27].Відповідно до цієї статті кожна людина має невід’ємне право на життя.Гарантією цього є те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя[1, ч. 2 ст. 27]. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До нихКримінальний Кодекс України (КК) відносить різні види умисних вбивств[2, ст.ст. 115-118], вбивство через необережність [2, ст. 119],доведення до самогубства [1, ст. 120], погрозу вбивством [1, ст. 129].До злочинів проти здоров’я відносяться: різні види тілесних ушкоджень[2, ст.ст. 121-125, 128], побої і мордування [2, ст. 126], катування [2,ст. 127], спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусомімунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою [2, ст.130], зараження венеричною хворобою [2, ст. 133].Також до злочинів проти життя і здоров’я людини підпадать злочини, щостановлять небезпеку для життя і здоров’я людини, які вчинюються у сферімедичного обслуговування До цих злочинів відносяться: неналежневиконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусомімунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби [2, ст.131]; розголошення відомостей про проведення медичного огляду навиявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковноїхвороби [2, ст.. 132]; незаконна лікувальна діяльність [2, ст. 138];ненадання допомоги хворому медичним працівником [2, ст. 139]; неналежневиконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником[2, ст.. 140]; порушення прав пацієнта [2, ст. 141]; незаконнепроведення дослідів над людиною [2, ст. 142]; порушення встановленогозаконом порядку трансплантації органів або тканин людини [2, ст. 143];насильницьке донорство [2, ст. 144]; незаконне розголошення лікарськоїтаємниці [2, ст. 145].До злочинів, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини,відносяться: незаконне проведення аборту [2, ст. 134], залишення внебезпеці [2, ст. 135], ненадання допомоги особі, яка перебуває внебезпечному для життя стані [2, ст. 136], неналежне виконанняобов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей [2, ст. 137].Кpимiнальний закон, пеpедбачаючи вiдповiдальнiсть за вбивство, охоpоняєвiд пpотипpавних посягань на життя будь-якої людини, незалежно вiд їїгpомадянства, стану здоpов’я, вiку, становища, яке вона займає всуспiльствi, моpальних якостей тощо.3. Консультація соціального педагога з питання застосування Конвенції про мінімальні норми соц.. забезпечення
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1952 року на свою тридцять п’яту сесію, ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно мінімальних норм соціального забезпечення, що становить п’ятий пункт порядку денного сесії, і вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення:
Роль норм МОП
28. Сучасні норми МОП у галузі соціального забезпечення15, зокрема Конвенція № 102, містять унікальний перелік мінімальних норм для національних систем соціального забезпечення, які визнані на міжна- родному рівні. У них викладені принципи, якими керуються при розро- бленні, фінансуванні й моніторингу національних систем соціального забезпечення та управлінні ними. Конвенція № 102 продовжує слугувати еталоном і відправною точкою в поступовому забезпеченні всеосяжного охоплення на національному рівні. Декілька держав-членів, які на даний час проводять успішну та новаторську політику в сфері розширення со- ціального забезпечення, нещодавно ратифікували Конвенцію № 102, а інші держави-члени заявили про свій намір це зробити.
29. Збільшення кількості ратифікацій та ефективне виконання Конвенції № 102 та інших конвенцій у галузі соціального забезпечення залишаєть- ся одним із ключових пріоритетів для держав-членів. Тому вкрай важливо підвищити рівень поінформованості та розуміння стосовно норм МОП у галузі соціального забезпечення, виявити прогалини в охопленні, що може, як і раніше, бути перешкодою для подальшої ратифікації, та роз- робити заходи, які можуть заповнити ці прогалини. Це, зокрема, також повинно передбачати поширення інформації про вимоги щодо виконання цих актів і докладання особливих зусиль для розбудови спроможності та навчання соціальних партнерів і, отже, для посилення ролі соціального діалогу у процесі реалізації норм.
30. Як було зазначено у підсумковому обговоренні результатів Загального огляду 2011 року (соціальне забезпечення) Комітетом із застосування норм, формулювання окремих положень Конвенції № 102 часто тлума- чаться як ґендерно-диференційовані. Існує необхідність у прагматичному рішенні, яке дозволило б тлумачити їх з урахуванням ґендерної пробле- матики, не переглядаючи при цьому сам акт і не знижуючи передбачені 23 рівні захисту і охоплення населення. Це може полегшити подальшу ратифікацію акту рядом держав-членів. 31. Враховуючи поновлення підтримки ідеї надання принаймні базового рівня соціального забезпечення шляхом установлення мінімальних рів- нів соціального захисту, існує необхідність у розробленні рекомендації, яка доповнювала б існуючі норми, і в якій для держав-членів були б передбачені гнучкі, але змістовні керівні вказівки щодо встановлення мінімальних рівнів соціального захисту в рамках всеосяжних систем со- ціального забезпечення, адаптованих до національних умов і рівнів роз- витку. Така рекомендація має бути стимулюючою за своїм характером, враховувати ґендерні відмінності та дозволяти гнучке виконання всіма державами-членами, які використовують різні методи згідно з наявними у них потребами, ресурсами та строками для поступової реалізації. Еле- менти можливої рекомендації про мінімальні рівні соціального захисту викладені у додатку до цих висновків.
Білет 11