Охарактеризувати соціальне призначення державного примусу з розкриттям його видів з боку держави в контексті здійснення правосуддя
Примус у соціальному управлінні поділяється на державний і громадський.
Державний примус опосередковується через правові норми та виступає у формі правового примусу, що конкретизується у примусових заходах, які застосовуються компетентними державними органами до особи, вина котрої у вчиненні певного проступку була доведена у встановленому законом порядку. До них належать: юридична відповідальність (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна), заходи припинення і адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру (наприклад, митний огляд, примусове медичне обстеження, заходи карантинного характеру та ін.).
Державний примус, залежно від безпосереднього об'єкта впливу, поділяється на фізичний примус та психічний примус. Його мета - примусити конкретні об'єкти правових відносин дотримуватися певних приписів (виконувати чи утримуватись від виконання певних дій).
Примус є методом, що формує стан підпорядкованості суб'єктів, і є владним велінням або прямим впливом. Досягнення бажаного результату при використанні методу примусу здійснюється всупереч волі об'єкта управління при його внутрішньому, а інколи і зовнішньому, опорі, протидії.
В якості безпосереднього об'єкта фізичного примусу є особа, її матеріальне становище. Фізичний примус може проявлятись у конкретних заходах, що чинять вплив на особу, її майно, грошові засоби, тобто він реалізується у певних обмеженнях, позбавленні деяких благ, що є у розпорядженні об'єкта управління. Саме через ці властивості примусу є можливість впливати на свідомість особи, її розум і почуття, забезпечити її необхідну поведінку.
Безпосереднім об'єктом психічного примусу є психіка людини - її розум, емоції, воля.
Впливаючи на них, можна "зсередини" сформувати волю людини, схилити її до бажаної поведінки.
Для державного примусу характерне те, що він є повністю правовим і застосовується на підставі суворої правової регламентації, нормативного встановлення підстав, порядку і процедури реалізації конкретних заходів примусового впливу. Державний примус здійснюється згідно з принципом законності.
Призначення державного примусу полягає у виправленні та перевихованні правопорушників, профілактиці злочинів та інших правопорушень у суспільстві.
Для державного примусу властива тенденція до поступового обмеження сфери його застосування.
Державний примус поділяється на такі види:
* кримінально-правовий;
* цивільно-правовий;
* адміністративний;
* дисциплінарний.
Адміністративний примус - це різновид державного примусу, який здійснюється від імені і в інтересах держави її офіційними представниками, має юридичну форму зовнішнього виразу. Цей особливий вид юридичного примусу застосовується при ігноруванні тих чи інших обов'язкових приписів, що виходять від держави в особі її уповноважених органів. У певних випадках виникає необхідність у примусовому забезпеченні виконання таких велінь. Щодо сфери державного управління, він є засобом забезпечення виконання приписів адміністративно-правових норм.
Для адміністративного примусу характерні:
o позасудове виконання передбачених законом або підзаконними адміністративно-правовими нормами примусових заходів уповноваженим державним органом (посадовою особою);
o застосування примусових засобів органом виконавчої влади щодо осіб, які не є у державно-службових відносинах з цим органом;
o застосування заходів адміністративного примусу є прерогативою тільки тих органів управління і посадових осіб, що наділені повноваженнями представників адміністративної влади;
o адміністративний примус може бути застосований лише у випадку порушення правових норм у сфері державного управління;
o адміністративний примус проявляється, насамперед, як юридична відповідальність, яку несуть особи, що допустили правопорушення перед державою в особі уповноважених нею органів управління (посадових осіб);
o практичне використання адміністративно-примусових заходів з метою попередження правопорушень, а також забезпечення громадської безпеки, не пов'язане із вчиненням правопорушення (наприклад, введення карантину при епідеміях),
o дотримання принципу законності при застосуванні адміністративного примусу;
o адміністративний примус є особливим видом державного примусу. Він призначений охороняти суспільні відносини, що складаються, переважно, у сфері державного управління.
Заходи адміністративного примусу, підстави і порядок їх застосування визначаються державою. Всім заходам адміністративного примусу притаманний державно-владний характер.
Заходи адміністративного примусу досить численні і різноманітні. Залежно від мети і способу забезпечення правопорядку, всі заходи адміністративного примусу поділяють на чотири групи:
І. Адміністративно-попереджувальні заходи
(митний огляд; перевірка документів; введення карантину: припинення руху транспорту; примусовий медичний огляд; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі і т.п.).
ІІІ. Адміністративні стягнення
(попередження; штраф; позбавлення спеціального права; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення; виправні роботи; адміністративний арешт).
Адміністративно-попереджувальні заходи мають на меті попередження і профілактику правопорушень, а також охорону громадської безпеки. Підставою для їх застосування є не правопорушення, а настання особливих, визначених законодавством умов, як пов'язаних, так і не пов'язаних з діяльністю людини. Це можуть бути, наприклад, пожежі, повені, епідемії, аварії, розшук злочинця та інші випадки.
Заходи адміністративного припинення полягають у примусовому припиненні протиправних дій, громадян, посадових осіб та інших, які порушують встановлений порядок. 1. Заходи адміністративного припинення, що застосовуються безпосередньо щодо особи - правопорушника (вимога припинити неправомірну поведінку, безпосередній фізичний вплив, адміністративне затримання і т.п.).
2. Заходи припинення майнового характеру (вилучення майна, знесення самовільно зведених будов і т.п.).
3. Заходи припинення технічного характеру (заборона експлуатації несправного транспорту.).
4. Заходи припинення фінансового характеру (припинення кредитування, скорочення бюджетного фінансування і т.п.).
5. Заходи припинення медико-санітарного характеру (відсторонення від роботи інфекційних хворих, заборона експлуатації підприємств громадського харчування у зв'язку з їх антисанітарним станом і т.п.).
Адміністративні стягнення - це вид покарання за вчинене адміністративне правопорушення.
3. Консультація з питання - підстав набуття права власності на житло - договір довічного утримання
За договором довічного утримання одна сторона, що є особою непрацездатною за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або його частину, замість чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК УРСР),
Цей договір є сплатним, оскільки майно надається набувачу не безкоштовно, а на платній основі. Платою є зустрічне матеріальне або грошове надання з боку набувача на користь відчужувача майна чи вказаної ним третьої особи
Утримання та догляд є суттєвими умовами договору довічного утримання і повинні бути конкретно прописані у тексті договору, а також вони повинні бути оцінені у грошовому значенні. Утримання та догляд складають разом матеріальне забезпечення відчужувача до якого входять не тільки грошові кошти, а і вартість товарів, робіт, що надаються відчужувачу. Оцінка матеріального забезпечення повинна проводитися відповідно до законодавства України. Специфікою договору довічного утримання є те, що може бути оцінене лише майно, яке передається відчужувачем. Визначити грошовий розмір утримання не є можливим, так як відповідно до договору можуть надаватися не тільки матеріальні блага, а і особиста трудова участь набувача (догляд), яку не можна оцінити. Крім того, момент припинення договору визначити у календарних днях не є можливим, внаслідок цього не можливо порахувати період часу, протягом якого буде надаватися утримання. Саме тому, у договорі довічного утримання допускається неспіврозмірність розміру утримання, майну яке передається.
Відповідно до ст.745 ЦК договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Право власності на майно, передане за договором довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору та враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації (як правило – у органах БТІ).
Згідно з п. 82 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.
Однак, не зважаючи на те, що договір посвідчений та зареєстрований у належному порядку і право власності у набувача виникло, користуватися усіма правами власника набувач не може в силу обмежень, які встановленні до смерті відчужувача майна.
Набувач не може за життя відчужувача продавати, обмінювати, дарувати, укладати договір застави чи передавати у власність іншій особі майно, передане йому за договором довічного утримання (догляду). Протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за таким договором, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями набувача. При посвідченні договору накладається заборона відчуження майна, яке є предметом договору, шляхом внесення відповідних записів до державних реєстрів. Таким чином, законодавець захистив права відчужувача перед недобросовісними набувачами. Лише після смерті відчужувача, що посвідчується свідоцтвом органів РАЦС, набувач стає повноправним власником майна, яке передане за договором.
Договір довічного утримання (догляду) за своєю юридичною природою подібний до спадкового договору, який також укладається між відчужувачем, що є власником майна та набувачем, на якого покладається обов'язок виконувати розпорядження відчужувача і який, у разі смерті останнього, набуває право власності на його майно. Але, у договорі довічного утримання краще забезпечується захист обох сторін тому, що права на майно у набувача виникають із моменту належного укладення договору, а шляхом накладення заборони на його відчуження до смерті відчужувача, забезпечується захист прав останнього.
Необхідно відзначити ще один плюс договіру довічного утримання, це зокрема, можливість спадкування прав набувача. Так, відповідно до статті 757 ЦК у разі смерті набувача його права та обов'язки переходять до його спадкоємців. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передано відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, вічужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір припиняється.
Також, плюсом договору довічного утримання є передбачена процедура передачі прав набувача іншим особам і наслідки відмови від передачі прав відчужувачем. Зокрема визначено, що у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають суттєве значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача у наданні такої згоди може бути оскаржена до суду.
Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача. Обов’язок, поховати відчужувача за договором довічного утримання не припиняється смертю відчужувача, так як виникає він відповідно до вимог закону, а не із договору. У разі, якщо у відчужувача є спадкоємці, які набувають інше майно у спадщину, витрати на поховання відчужувача поділяють пропорційно набувач та спадкоємці.
Необхідно звернути увагу на особливості укладення договору довічного утримання щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності. У такому випадку, необхідно визначити частку відчужувача у спільному майні або порядок користування співвласниками своїм спільним майном. Стосовно договорів укладених із подружжям (як відчужувачів), то у такому випадку рекомендуємо також визначати частку кожного із них та підписувати із кожним договір окремо, звернувши увагу, на порядок користування спільним майном, у випадку смерті одного із подружжя.
Припинення договору. Стаття 755 ЦК України передбачає лише два випадки припинення договору, а саме – розірвання за рішенням суду та припинення у зв’язку зі смертю відчужувача.
Таким чином, законодавець фактично позбавляє сторін даного договору права розірвати договір добровільно без звернення до суду, що потребує не лише часу, а й фінансових витрат. При цьому не можна не помітити нерівноправне становище сторін даного договору у такому випадку. На вимогу відчужувача або третьої сторони, на користь якої він був укладений, такий договір може бути розірваний лише у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини.
У випадку звернення до суду із заявою про розірвання договору за ініціативою відчужувача, останній повинен довести наявність складу цивільного правопорушення. Елементами складу цивільного правопорушення є заподіяння шкоди набувачем відчужувачу, протиправність дій набувача, що полягає у неналежному виконанні договору чи його невиконанні, а також наявність причинного зв’язку між діянням і наслідком. Як бачимо, вина не є обов’язковим елементом складу правопорушення і не повинна доказуватися.
Але, існує можливість припинення договору довічного утримання у добровільному порядку. Так, відповідно до п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору оформляється шляхом складання окремого договору. Договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. Відповідно до п. 49 тієї ж інструкції договір про відчуження майна, що підлягає державній реєстрації, а також договір про зміну або розірвання такого договору, якщо договір, що змінюється (розривається), був зареєстрований у відповідному органі, повинні бути подані для державної реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі і роз'яснює сторонам. Наслідком розірвання договору у такому порядку є виключення майна що відчужене із реєстру обтяжень і реєстрація прав на це майно за відчужувачем.
Відповідно до викладеного вище, ми вважаємо, договір довічного утримання (догляду) є найбільш вдалою і юридичною грамотною формою врегулювання суспільних відносин, з приводу утримання осіб до їх смерті, взамін на майно, що передається у власність. Законодавець регулює майже всі спірні питання, які можуть виникати при його укладення і забезпечує найбільш повний захист прав як відчужувача так і набувача. У порівнянні із ним, альтернативний спадковий договір і його регулювання в цивільному кодексі є проблемним та недосконалим, що створює підстави для його розірвання чи визнання недійсним.
Білет 15