Інтелект Здібності. Природа здібностей
Французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної буржуазії До Гельвеций (1715 - 1771) - активний прихильник навчання про вирішальну ролі середовища у формуванні особистості - вважав, що здатності є продукт суспільний і розрізняються вони лише за рахунок приналежності людини до того чи іншого середовища. Існували й інші думки видних учених. Так, наприклад, Ф. Гальтон (1822- 1911), англійський психолог і антрополог, вважав, що людина - істота чиста біологічне і здібності передаються йому «у спадщину», тобто є уродженою властивістю. Дослідження вчених, що спираються на сучасну методологію, розкривають складну структуру здібностей. По-перше, соціальна сторона здібностей виявляється в характері суспільних відносин, визначеному виді діяльності й обраної спеціальності, умов життя і служби і т.п. По-друге, психологічна сторона здібностей, тобто особливості протікання психічних пізнавальних, емоційних і вольових процесів, прояву властивостей і якостей, наявність психічних утворенні і т.д. По-третє, фізіологічна сторона здібностей - це анатомофізіологічні особливості організму і нервової системи людини, це - задатки, що є уродженими особливостями. Здібності - це сукупність таких психічних особливостей людини, що дозволяють йому успішно опановувати і займатися одним чи декількома видами діяльності і постійно удосконалюватися в них. Здібності виявляються, функціонують і розвиваються тільки в діяльності.
Інтелект
Інтелект – це міркувальні здібності людини. Існує два типи інтелекту - поточний та кристалізований, які мають різний характер динаміки свого розвитку.
В останні роки достатньо широкої популярності набула теорія, в якій при розгляді проблем інтелектуального розвитку людини виділяють два різних типи інтелекту. Причому вважається, що ці два типи інтелекту можна відносно легко виміряти звичайними інтелектуальними тестами.
Перший тип інтелекту, який поєднує в собі досить широку область інтелектуального функціонування, називають поточним інтелектом. Це ті здібності, з допомогою яких людина вчиться чомусь новому. До них належать швидкість і результативність запам’ятовування, індуктивні судження, оперування просторовими образими і сприймання нових зв’язків і відношень.
Більшість авторів, які розглядають проблему інтелекту в рамках даної теорії, вважають, що поступовий розвиток текучого інтелекту продовжується до закінчення юнацького періоду життя людини, а потім відбувається поступове його зниження. Цей тип інтелекту, на думку вчених, відображає біологічні можливості нервової системи – її працездатність та інтегративність.
Другим типом інтелекту є кристалізований інтелект, який приходить до людини з досвідом та освітою. Набуття даної форми інтелекту пов’язане з обізнаністю людини і тими знаннями, які вона набула на протязі довгого часу життя. Це здатність людини встановлювати відносини, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні нею стратегії для вирішення задач.
На відміну від попереднього типу інтелекту, кристалізований інтелект часто підвищується протягом життя, поки люди зберігають здатність одержувати і зберігати інформацію. Коли проводяться тести когнітивних навиків, які передбачають використання даного типу інтелекту, піддослідні часто показують в свої 50 років результати більш високі ніж ті, які були в 20.
Два типи інтелекту, які ми розглядаємо, мають різний характер динаміки свого розвитку. Максимального розвитку текучий інтелект досягає в юності, а в період середньої дорослості його показники знижуються. Для кристалізованого інтелекту характерна друга особливість. Його максимальний розвиток робиться можливим тільки при досягненні періоду середньої дорослості. Дана закономірність динаміки розвитку текучого і кристалізованого інтелекту була підтверджена великою кількістю різних досліджень.
Разом з тим розвиток і збереження інтелектуальних можливостей, йде в різних людей по різному.
Так, С. Пако вважає, що в загальному оптимум інтелектуальних функцій людини досягається в юності – ранній молодості, а інтенсивність їх інволюції залежить від двох факторів.
Внутрішнім фактором є обдарованість. В більш обдарованих людей інтелектуальний прогрес тривалий і інволюція настає пізніше, ніж у менш обдарованих.
Зовнішнім фактором, який залежить від соціально-економічних і культурних умов, є освіта, яка на думку С. Пако, протистоїть старінню, гальмує інволюційний процес.
Тому, особливості інтелектуального розвитку і показники інтелектуальних можливостей людини залежать від її особистісних особливостей, життєвих установок, планів і життєвих цінностей.
На думку деяких психологів, розв’язок одних задач потребує конкретного, а інших – абстрактного інтелекту.
Конкретний, або практичний інтелект допомагає нам розв’язувати повсякденні проблеми і орієнтуватися в наших взаємовідносинах з різними предметами. У зв’язку з цим Йєнсен відносить до першого рівня інтелекту і так звані асоціативні здібності, які дозволяють використовувати певні навички чи знання і взагалі інформацію, що зберігається в пам’яті. Що стосується абстрактного інтелекту, то за його допомогою ми оперуємо словами і поняттями і Йєнсен відносить його до другого рівня інтелекту – рівня когнітивних здібностей.
На думку Йєнсена, співвідношення між цими двома рівнями у кожної людини визначається спадковими факторами.
Людей відрізняють друг від друга не тільки уроджені індивідуальні риси, але також і різниця в розвитку, зв’язаний із плином їхнього життя. Поводження людини залежить від того, у якій родині він виріс, у якій школі учився, хто він за професією, у якім колі обертається. Дві людини з натурами спочатку подібними, можуть згодом мати дуже мало загального між собою, а з іншого боку, подібність життєвих обставин може виробити подібні риси, реакції в людей у корені різних.
Люди відрізняються друг від друга незалежно від того, якої шляхом така відмінність виникає. Точно так само як по зовнішності одна людина відрізняється від іншого, так і психіка кожної людини відмінна від психіки інших людей.
Однак індивідуальних рис не так багато, як здається. "Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер: 1) сфера спрямованості інтересів і схильностей, 2) почуттів і волі, і 3) асоціативно-інтелектуальна сфера."
Щоб зрозуміти сутність людини, необхідно пильно придивитися до властивим їй різним рисам названих сфер.
Не завжди легко провести чітку грань між рисами, що формують акцентуйовану особистість і рисами, що визначають варіації індивідуальності людини.
Класифікація здібностей.
Усі здібності людини можна класифікувати, виходячи з їхньої внутрішньої структури. Перша група здібностей має біологічну основу, де розрізняються: елементарні здібності, зв’язані з особливостями протікання первинних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам’ять); складні здібності, зв’язані з особливостями таких форм психічного відображення як мислення, представлення, уява; наприклад, здатність критично мислити, швидко аналізувати обстановку і приймати оптимальні рішення і т.п.; "демонічні", зв’язані з фізіологічними особливостями організму людини.
Друга група базується на соціальній основі і підрозділяється на здатності загальні, котрими в тім чи іншому ступені наділені всі люди. Це здатності до загальнолюдських видів діяльності, спілкуванню один з одним. Мова йде про сприятливе сполучення багатьох особливостей і якостей особистості, що виявляються в діяльності; спеціальні (професійні), що дають можливість досягти високих результатів у визначеній діяльності, обраній професії; частки - це здатності людини в неосновному для нього виді діяльності. Сполучною ланкою між здібностями першої і другої груп є особливий вид здібностей - творчі. Творчість - діяльність, що породжує щось нове, ніколи раніше що не існувало. Воно орієнтовано не на пристосування до сформованого конкретно соціальним, логічним, психологічним установленням, стереотипам і т.п., а їхнє ламання, перетворення, нерідко зв’язані навіть з ризиком. Творчі здібності людини виявляються в будь-якій діяльності - наукової, художньої, виробничої, суспільної, військової. Рівні розвитку здібностей Виходячи з визначення видно, що здатності дозволяють людині займатися одним чи декількома видами діяльності. У залежності від складності, різноманітності і суспільній значимості діяльності розрізняють три рівні розвитку здібностей. Обдарованість - сприятливе сполучення здібностей обох груп, що дозволяють людині успішно займатися декількома видами діяльності. Наприклад, академік Л.Д. Ландау в 13 років закінчив десятилітку. 14-літнім студентом університету він займався на двох факультетах: фізико-математичному і хімічному. У 18 років Ландау став позаштатним аспірантом знаменитого Ленінградського фізико-технічного інституту, незважаючи на те, що ще не мав університетського диплома. Талант - сукупність здібностей, що дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю. Геніальність - вищий ступінь обдарованості, що дозволяє людині досягти суспільно значимих, що мають революційне значення результатів.