Соціологія праці та управління

Соціологія праці та управління – це галузь економічної соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку як її суб’єктів, так і спільнот у сфері праці (колективи, мікрогрупи, цільові групи і т. п.), а також соціально-трудові відносини, процеси та закономірності, які виявляються при цьому, та форми і методи цілеспрямованого впливу (скерованості) на них.

У соціології праці та управління предметом першої є соціально-трудові процеси і відносини, предметом другої – управління ними.

Така прикладна галузь соціології почала зароджуватися на початку XX ст. на основі концентрації раннього наукового менеджменту, засновником якої вважають відомого американського інженера-дослідника і організатора виробництва Ф. Тейлора.Наставала пора так званої «фізичної людини», коли завдяки раціоналізації її рухів, розташування інструментів і обладнання на робочому місці досягалася висока продуктивність праці.

Тейлорзапровадив наукову організацію праці, створену на базі емпіричних досліджень, звільняв робітників, які працювали не на повну потужність, і приймав на роботу ретельно підібраних найкращих робітників.

Дослідження умов праці було другим етапом в осмисленні наукових умов виробництва. На зміну тейлорівській «фізичній людині» прийшла «людина біологічна». Серйозний внесок у вивчення цих проблем зробив французький вчений А. Файоль.

Третім етапом в осмисленні наукових основ праці та управління було усвідомлення людини як соціально-психологічного явища. Тому у соціології праці та управління (а також менеджменту) була розроблена доктрина «людських відносин», яка пов’язується з іменем американського соціолога і психолога Е. Мейо, котрий проводив у 30-х роках експерименти у м. Хоторні. І як доповненням до попередніх двох моделей прийшла модель «соціально-психологічної» людини.

У 60-х роках широкого розповсюдження набуває мотиваційна теорія «збагачення праці» Ф. Херцберга, котра, модифікувавшись у концепцію «гуманізації праці», виступає тепер свого роду енциклопедією управління трудовими ресурсами. Херцберг всі мотиви та інтереси до праці звів у дві групи:

«зовнішні» чинники праці (методи управління персоналом, стиль керівництва та його компонентів, умови праці, соціально-психологічний клімат, грошові винагороди тощо);

«внутрішні» чинники (зміст праці, усвідомлення своїх досягнень, визнання їх іншими людьми, прагнення до просування «вгору», почуття відповідальності, самореалізація в праці і т. ін.).

Основними складовими, на що безпосередньо націлений науковий аналіз, є:

суб’єкти праці – індивіди, різні соціальні групи, які беруть участь у трудовій діяльності: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники і т. д.;

соціальні інститути у сфері праці та управління – праця, трудова діяльність, робітничі колективи, цільові групи, організації, заклади та установи тощо;

соціально-трудові відносини, які складаються в процесі господарської діяльності між представниками різних соціально-професійних позицій та ринків;

соціально-трудові процеси – різновиди змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані працівників, трудових угруповань: адаптація до нових господарських умов, середовищ, співробітництво; конкурентність; суперництво та конфлікти тощо;

соціальне управління трудовими відносинами та процесами – розробка і застосування ефективних методів впливу на трудові відносини та процеси з метою забезпечення оптимального і вигідного режиму господарської діяльності.

Центральне місце в аналізі трудової діяльності та поведінки належить їх мотиваційному аспекту, який виявляє всі цільові, ціннісні моменти та інтереси, бажання, прагнення, потреби, ідеали тощо.

Базовою моделлю вважається добре відома «концепція ієрархії потреб» американського психолога А. Маслоу. За цією моделлю потреби людини ієрархічно, послідовно зростають – від «біологічного» рівня до вищого, «соціального» рівня.

«Теорія досягнення» Дж. Макклелланда пояснює бажання людини працювати відповідно до ступеня розвитку в неї потреби добиватися успіху.

Специфічну технологію трудових мотивів використали у своїх дослідженнях українські соціологи А. Ручна і М. Сакада. Вони виділили чотири групи мотивів:

– матеріальне забезпечення;

– комфортне забезпечення;

– самореалізаційна мотивація;

– соціоцентрична мотивація (суспільна значимість праці і суспільна корисність її результатів).

Інтерес становлять також теорії «X», «Y» американського економіста Дж. Макгрегора, згідно з якими, з одного боку, провідний мотив праці – загроза втратити можливість задовольняти матеріальні потреби (що, як ніколи гостро, стоїть у наш складний час) – теорія «X», з іншого боку, є припущення, що за відповідних умов людина прагне до творчості і відповідальності у сфері праці – теорія «Y».

До найважливіших мотиваційних моделей належать:

егоцентрична модель, котра базується на розумінні природи такої людини, для якої праця – дискомфортне і обтяжливе явище (для більшості людей в даному випадку важливіше, щоб їм платили і те, скільки їм заплатять, аніж те, що вони роблять);

самореалізаційна модель, згідно з якою людина ставиться до праці творчо і здатна самовдосконалюватися в ній більшою мірою, ніж вимагається умовами виробництва;

самоактуалізаційна модель, що ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивіда є найважливішим.

Трудові переміщення є основою соціальних переміщень і впливають на зміни соціальної структури суспільства, оскільки місце, позиція і роль індивіда в соціальній системі пропорційно залежать від його місця, позиції і ролі в професійно-трудовому зрізі соціальної структури.

Останнім десятиріччям соціологію праці все більше витісняє економічна соціологія, а також новий напрям – соціологія підприємництва.

Управління соціально-трудовими процесами і відносинами – ще один головний напрям у дослідницькій сфері соціології праці та управління.

Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відносинами передбачає їх планування і регулювання.

У сфері управління соціально-трудовими процесами і відносинами широкого застосування набуло і набуває система менеджменту (від англ. –управління, керівництво).

Під менеджментом розуміємо сукупність принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом з метою підвищення ефективності діяльності.

Соціологія праці та управління тісно перехрещується ще з цілою низкою різних дисциплін, котрі так чи інакше пов’язані із трудовим процесом.

Це економіка і статистика праці, що вивчає механізм дії економічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, а також систематизація системи показників, інформації, створення інформаційної бази для вироблення теоретичних основ вдосконалення організації праці.

Це і трудове право, що визначає правовий аспект соціально-трудових відносин між працівниками, регламентує їх взаємини.

Це й інженерна психологія, яка являє собою галузь психології, що вивчає процеси взаємодії між людиною і різноманітними технічними засобами (система відносин «людина – машина»).

Це і наукова організація праці (розробка і проектування оптимальних трудових процесів); фізіологія і психологія праці (вивчення психофізіологічних змін у людини в процесі трудової діяльності) та інші дисципліни.