Держа́вний борг Украї́ни
Общая характеристика банковской системы
l Банковская система Украины является двухуровневой
l Основными нормативно-правовыми актами, которые регламентируют основы её функционирования являются Закон Украины “О банках и банковской деятельности” и Закон Украины “О Национальном банке Украины”
Национа́льный банк Украи́ны (НБУ) (укр. Національний банк України) — центральный банк Украины. Находится по адресу: Киев, ул. Институтская, 9.
Национальный банк Украины был создан на основе Украинского республиканского банка Государственного банка СССР вместе с принятием 20 марта 1991 г. ВРУ Закона Украины «О банках и банковской деятельности». В начале 90-х годов Украина столкнулась с высокой инфляцией (10200 % в год) и неприспособленностью денежной системы к рыночным условиям, и на протяжении 1994—1996 г. была проведена масштабная денежная реформа, которая изменила в лучшую сторону всю систему денежного обращения Украины. Была восстановлена старая денежная единица — гривна, а гиперинфляция и спад в производстве были преодолены.
Правовой статус НБУ
Деятельность НБУ регулируется Конституцией Украины (ст. 85 (п. 18, 19); 99; 100; 106 (п. 12));[2] Законом Украины «О Национальном банке Украины»;[3] Законом Украины «О банках и банковской деятельности»[4] и другими законами в этой области.
НБУ в соответствии с Законом Украины «О Национальном банке Украины» является центральным банком Украины, особенным центральным органом государственного управления, монопольно осуществляет эмиссию национальной валюты и организовывает её обращение, является кредитором последней инстанции для банков и организовывает систему рефинансирования, устанавливает систему, порядок и формы платежей, в том числе между банками, устанавливает для банков правила проведения банковских операций, осуществляет банковское регулирование и надзор, осуществляет валютное регулирование, определяет порядок осуществления операций в иностранной валюте, организовывает и осуществляет валютный контроль за банками и другими финансовыми учреждениями, которые получили лицензию Нацбанка на осуществление валютных операций. НБУ устанавливает официальный курс гривны к иностранным валютам и обнародывает его. Нацбанк устанавливает номиналы, системы защиты, платёжные признаки, дизайн денежных знаков, сохраняет их резервные фонды. Также в его функции входит сохранение банковских и драгоценных металлов, камней и других ценностей. Банк размещает золотовалютные резервы, выполняет операции с ними. НБУ устанавливает порядок определения учетной ставки и других процентных ставок по своим операциям; осуществляет лицензирование банковской деятельности и операций в предусмотренных законом случаях, устанавливает банкам нормативы обязательного резервирования средств.
ІНФЛЯЦІЯ [ИНФЛЯЦИЯ]
зне-цінення грошей, що проявляється у формі підвищення цін на товари першої необхід-ності та послуги, зумовленого не підвищен-ням їхньої якості, а зниженням валютного курсу; зниженням реальної заробітної пла-ти. Спричинюється передусім переповнен-ням каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою за відсутності адекватного збільшення товарної маси.
ІНФЛЯЦІЙНА СПІРАЛЬ (ИНФЛЯЦИОННАЯ СПИРАЛЬ]
взаємозалежне підвищення заробітної плати та ринкових цін. У зв'язку із підвищенням цін працівники вимагають підвищення заробітної плати, але зростання доходів призводить до збільшення грошової маси, що веде до подальшого росту цін.
Види
За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :
повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
базова інфляція [6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.
Причини виникнення інфляції:
надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад - монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));
обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари
девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.
Наслідки інфляції
Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету [7].
Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.
Наслідки інфляції
Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі: 1. інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є: - дефіцит державного бюджету; - державний борг; - інфляційний податок капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами. - держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування. 2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер. 3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту). 4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції. 5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей. 6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники. 7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон. 8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість. 9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення. 10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати. 11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу). 12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність. 13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям. 14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.
Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій
• дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;
• дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;
• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.
Дефіцитом бюджету (DEF) у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над його доходами (податки та податкові доходи бюджету), а накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.
Дефіцит = Видатки – Доходи
В програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:
· зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;
· зниження воєнних витрат;
· зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;
· заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.
Держа́вний борг — (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (АРК чи місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Держа́вний борг Украї́ни
Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту.
Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.
Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:
фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.
Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.
Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.
З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.
гроші виконують ряд важливих функцій:
Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.
Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.
Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.
Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.[1]
Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:
M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.
М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.
М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.
М3 (грошова маса) — грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.
Грошова база – сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України. Іншими словами - це сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики, і часто друкується пресою разом з грошовими агрегатами.
Грошови́й ри́нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також — ринки Лондона. Токіо, Парижа).
Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок — важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.
Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.
Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.
На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.
Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.
Методика підрахунку
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
не мали роботи (прибуткового заняття);
активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.
Види безробіття
Циклічне(кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.
Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.
Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.
Фрикційнебезробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.
Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції.
Закон Оукена
Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його природним рівнем:
(Yf-Yp)/Yp= - λ*(Uf – Up)
де Yf — фактичний ВВП, Yp — потенційний ВВП, Uf, — фактичний рівень безробіття, Up — природний рівень безробіття, λ — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена). Припустимо, λ = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття Uf перевищує природний рівень Up на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %. Це відношення (і :2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов'язані з будь-яким рівнем безробіття.
закон Оукена це залежність між відставанням фактичного обсягу ВВП і рівнем циклічного безробіття
y-y*/y* * 100%=-В(U-U*)
Де Y – фактичний обсяг виробництва; Y* – потенційний ВВП u - фактичниц рівень безробіття u-u*- рівень циклічного безробіття u*- природний В - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на b%). Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися такою формулою:
(Y1-Yо)/Yо *100%= 3-2*(U1– Uо)
де Y1- фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y0-фактичний обсяг виробництва у попередньому році; U1-фактичний рівень безробіття в поточному році; Uo-фактичний рівень безробіття у попередньому році. Ця формула свідчить, що коли рівень безробіття не зміниться в порівнянні з попереднім (U1 = Uo), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3 %. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлене приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним прогресом. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття є високим, ресурси використовуються не повністю, значна частина продуктів не добирається, доходи населення зменшуються.
Закон Оукена — эмпирическая зависимость между темпом роста безработицы и темпом роста ВНП в США начала 60-х годов, предполагающая, что превышение уровня безработицы на 1 % над уровнем естественной безработицы снижает реальный ВНП по сравнению с потенциальным (увеличивает Разрыв ВВП) на 2,5 %. Для других стран и других времен он может быть численно иным.
Назван по имени американского экономиста Артура Оукена. В реальности это не закон, а тенденция со множеством ограничений по странам, регионам, миру в целом и периодам времени.
(Y − Y * ) / Y * = − Buc
Y — фактический ВНП
Y* — потенциальный ВНП
uc — уровень циклической безработицы
B — эмпирический коэффициент чувствительности (обычно принимается 2.5)
По каждой стране в зависимости от периода будет свой коэффициент В.
Из формулы следует, что если циклическая безработица в стране отсутствует, фактический ВНП равен потенциальному, то есть в экономике задействованы все возможные производственные ресурсы.
Следствие из закона Оукена:
(Y1 − Y0) / Y0 = − B(u1 − u0) / (1 − Bu0)
Y1,u1 — ВНП и уровень безработицы в текущем периоде
Y0,u0 — ВНП и уровень безработицы в базовом периоде
Практика показывает, что закон Оукена выполняется далеко не всегда, то есть не является универсальным экономическим законом.