Словник психологічних термінів

Інтуїтивне мислення— мислення, яке характеризується швидкістю перебігу, відсутністю чітко виражених етапів і недостатньою усвідомленістю.

Істинні судження— судження, які адекватно відображають зв'язки і відношення, що існують в об'єктивній дійсності.

Категорія— поняття, що має найширший обсяг і відображає найзагальніші властивості, зв'язки і відношення предметів та явищ.

Каузальна атрибуція(від лат. causa — причина, attributio — приписування) — приписування причин поведінки чи прояву особистіших рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення.

Керівник— особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації її діяльності.

Кінестетик— людина, в якої у сприйманні інформації переважають гаптичні образи у їхньому поєднанні з нюхом і деякими іншими чуттєвими враженнями.

Кінестетичні відчуття(від гр. kinezis — рух, ajstezis — відчуття) — відчуття положення та руху частин тіла.

Класифікація— мисленнєва операція групування об'єктів чи явищ за певними ознаками: родовими, видовими, формальними тощо.

Когнітивна психологія(від англ. cognition — пізнання) — напрям психології, який виник у 60-х роках XX ст. і який вивчав пізнавальні процеси особистості.

Когнітивний дисонанс— стан дискомфорту і напруження, викликаний суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини.

Колектив— група, яка характеризується особистісно значущим і одночасно суспільно цінним змістом групової діяльності, має високий рівень згуртованості та домінування збігу мотивації.

Колективна увага— зосередження всіх осіб групи на одному спільному завданні.

Колективне несвідоме— найглибший шар психіки людини, сховище латентних слідів пам'яті людства і людиноподібних пращурів.

Коливання уваги— властивість уваги, яка виявляється у мимовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності.

Комбінування— прийом створення образів уяви шляхом перероблення уявлень двох або низки об'єктів.

Компроміс— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у взаємному поступленні у чомусь важливому та принциповому для кожної із сторін.

Комунікативний компонент спілкування(від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) — обмін і передача інформації між людьми.

Комунікативні бар'єри— мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окремою людиною чи групою людей.

Комунікативні почуття— почуття, які з'являються на підставі потреби у спілкуванні.

Конвергентне мислення— строго логічне мислення, спрямоване на пошук одного певного розв'язку.

Конвергенція(від лат. converge — сходжусь, наближаюсь) — зведення зорових осей обох очей на одному предметі.

Конгломерат— див. дифузна група.

Конкретизація— мисленнєва операція вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі якогось поняття чи явища.

Конкретна уява— вид уяви, у якому домінують конкретні образи.

Конкретні поняття— поняття, які відображають певні предмети, явища чи їхні класи за їхніми суттєвими ознаками, зв'язками і відношеннями.

Конкретно-дійове мислення— див. практично-дійове мислення.

Конкуренція— див. суперництво.

Консолідація(від лат. consolido — зміцнюю) — зміцнення слідів пам'яті.

Константа Вебера— див. дріб Вебера.

Константність сприймання(від лат. constans — незмінний) — особливість сприймання, яка полягає у відносній сталості властивостей предметів, які сприймають, у разі зміни умов сприймання.

Контактна група— див. реальна група.

Контактні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок безпосереднього контакту подразника з рецептором.

Контраст відчуттів— зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

Словник психологічних термінів

Конфлікт(від лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб.

Конформізм(від лат. conformis — подібний, відповідний) — зміна особою своїх поглядів чи поведінки під реальним чи уявним тиском групи.

Конформіст— людина, не здатна протидіяти тиску групи.

Концентрація уваги— властивість уваги, яка характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах.

Кооперація— див. асоціація.

Короткотривала пам'ять— пам'ять, яка характеризується обмеженим часом зберігання інформації і обмеженим обсягом.

Короткотривале спілкування— ситуативне спілкування, яке обмежується розв'язанням конктерного завдання.

Корпорація— згуртована група, яка дотримується асоціальної мети і цінностей.

Кохання— інтенсивне, напружене, відносно стійке почуття однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потягом і глибокою духовною прихильністю до іншої людини.

Креативність— див. творчі здібності.

Кристалізований інтелект— інтелект, який починає діяти під час розв'язання задач, що вимагають уже сформованих навичок та минулого досвіду.

Критичні періоди— найменш сприятливі періоди психічного розвитку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою».

Лабільність нервової системи— швидкість виникнення і перебігу процесів збудження і гальмування.

Лептосоматик(від гр. leptos — слабкий, soma — тіло) — конституційний тип людини, для якого характерний високий зріст, слабка мускулатура, вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги.

Ліберальний лідер— лідер, який функції прийняття рішення перекладає на групу.

Лідер(від англ. leader — ведучий, керівник) — член групи, за яким група визнає право приймати рішення у значимих для неї ситуаціях і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі.

Лідер-виконавець— лідер, під неофіційним керівництвом якого роботу виконують.

Лідер-натхненник— лідер, який лише подає ідеї, «запалює» групу.

Літературні здібності— різновид мистецьких здібностей, які виявляються у здібності до поезії та прози.

Літерно-звукове письмо— вид писемного мовлення, коли знаки алфавіту позначають окремі звуки або звукові зв'язки усного мовлення.

Літота— прийом створення образів уяви шляхом рівномірного зменшення об'єктів чи явищ.

Логічна пам'ять— усвідомлене запам'ятовування матеріалу.

Логічне мислення— див. понятійне мислення.

Локус контролю(від лат. locus — місцезнаходження, франц. controle — перевірка) — приписування комусь чи чомусь відповідальності за результати своїх дій.

Любов— стійка, самовіддана, свідома прихильність людини до когось чи до чогось.

Мала група— відносно стійка група, яка поєднана спільними цілями, складається від 2 — 3 до ЗО — 40 осіб і між членами якої встановлений міжособистісний контакт.

Марення— образи пасивної уяви, викликані навмисно, і не пов'язані з зусиллям волі, яка б скеровувала їхнє втілення у життя.

Меланхолік(від гр. melaina chole — чорна жовч) — тип темпераменту, який характеризується слабкістю, неврівноваженістю, інертністю.

Метод вікових зрізів— див. метод поперечних зрізів.

Метод експерименту(від лат. experimentum — проба, досвід) — емпіричний метод, суть якого полягає у тому, що дослідник сам викликає явище, яке вивчають.

Метод емпатичного слухання(від гр. empatheia — співпереживання) — метод, побудований на так званому «емоційному розу-

Словник психологічних термінів

мінні» проблем клієнта і на здатності психолога співпереживати йому, поставивши себе на його місце.

Метод зрізів— див. метод поперечних зрізів.

Метод ідентифікації(від лат. identifico — ототожнювати) — метод, спрямований на логічне розуміння психологічних проблем клієнта; побудований на здатності психолога подумки поставити себе на місце клієнта, уподібнити себе до нього і діяти з погляду цієї позиції.

Метод інтерпретації внутрішнього світу— метод, спрямований на розуміння психічних явищ людини; побудований на використанні суб'єктом власного психологічного досвіду.

Метод опрацювання даних— метод, за допомогою якого опрацьовуються первинні дані.

Метод поздовжніх зрізів (лонгітюдний)(від англ. longitudinal — поздовжній) — порівняльний метод, за яким порівнюються дані в одних і тих самих групах досліджуваних на різних стадіях їхнього індивідуального розвитку протягом тривалого часу.

Метод поперечних зрізів (зрізів, вікових зрізів)— порівняльний метод, за яким порівнюються дані, отримані за певним параметром в один і той самий проміжок часу в різних групах досліджуваних.

Метод психології— спосіб наукового пізнання людської психіки.

Механізми психічного захисту— регулятивна система, яка функціонує на рівні несвідомого для збереження самоповаги, усунення психологічного дискомфорту і переживань, що загрожують Я-образу.

Механічна пам'ять— запам'ятовування матеріалу без його осмислення.

Мимовільна пам'ять (ненавмисна)— вид пам'яті, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ятати, не застосовує для цього спеціальних засобів і не прикладає вольових зусиль.

Мимовільна увага (первинна, пасивна)— вид уваги, коли людина не ставить перед собою мети бути уважною і не прикладає для цього вольових зусиль.

Мимовільна уява— вид уяви, коли людина не ставить перед собою мети щось уявити і не прикладає для цього вольових зусиль.

Мимовільне сприймання (ненавмисне)— вид сприймання, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього вольових зусиль.

Мимовільні дії— дії, для яких характерна відсутність мети і усвідомлених мотивів.

Мислення— пізнавальний психічний процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Мислительний тип сприймання— тип сприймання, для якого характерне домінування другої сигнальної системи — слова.

Мистецькі здібності— художні, літературні та музичні здібності.

Міжгрупове спілкування— спілкування між двома чи більше групами людей.

Міжгруповий конфлікт— суперечність між окремими соціальними групами, кожна з яких має свої цілі і своїми практичними діями перешкоджає успіху іншої групи.

Міжособистісне спілкування— спілкування між окремими особами.

Міжособистісний конфлікт— конфлікт через антогонізм позицій як наслідок протилежних цінностей, задач та цілей різних людей у групі.

Мінливий інтелект— інтелект, пов'язаний з отриманням нових знань та пристосуванням до нових ситуацій.

Мнемічний процес(від гр. тпето — пам'ять) — процес пам'яті.

Мова— система словесних знаків.

Мовлення— психічний процес спілкування між людьми за допомогою мови.

Монокулярний паралакс руху— якщо об'єкти переміщаються відносно спостерігача або спостерігач відносно об'єктів, то ближчі і дальші точки переміщаються у різних напрямках: ближчі у протилежному щодо спостерігача, а дальші у тому ж, що і спостерігач.

Монокулярний стереоефект— об'ємне сприймання навколишніх предметів, яке забезпечується кінетичним ефектом глибини: якщо тіньові двомірні фігури обертати з певною швидкістю, вони починають сприйматися як об'ємні.

Монологічне мовлення(від гр. monos — один, єдиний) — тривале, неперервне, зв'язне викладання системи думок однією особою іншим.

Мономодальні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії одного адекватного подразника.

Словник психологічних термінів

Моральні почуття— почуття, які людина переживає, виражаючи своє ставлення до моральних чи аморальних вчинків.

Мотивація(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб.

Моторні здібності— здібності, які виявляються у тонкій та точній моториці, добрій координації рухів та високому рівні розвитку рухових навичок.

Мрія— вид уяви, який знаходить свій вияв у створенні образів бажаного майбутнього.

Музичні здібності— різновид мистецьких здібностей, які виявляються у здібності до створення та виконання музичних творів.

Навички— вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій.

Навіювання (сугестія)— засіб впливу у великих групах, який виявляється у цілеспрямованому, неаргументованому емоційно-вольовому впливу однієї людини на іншу або на групу людей з метою зміни її стану .або ставлення до чогось.

Навмисна пам'ять— див. довільна пам'ять.

Навмисне сприймання— див. довільне сприймання.

Навчання— цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом як організатором педагогічного процесу.

Наочно-дійове мислення— див. практично-дійове мислення.

Наочно-образне мислення (образне)— мислення, у якому людина оперує образами сприймання.

Наслідування — засіб впливу у великих групах, який полягає у повторенні прикладу, який подає інша людина.

Настрій— загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу.

Натовп— тимчасове скупчення великої кількості людей, між якими можливий безпосередній контакт.

Натхнення— стан піднесеності творчого потенціалу людини.

Наукова уява— вид уяви, який виявляється під час планування наукового дослідження. Національний характер— сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її розвитку. Невербальне мислення— мислення, у якому людина оперує образами. Невербальне спілкування— спілкування, яке здійснюється за допомогою символічної поведінки: інтонації та тембру голосу, паузи, пози, жестів, ходи, міміки, пантоміміки, візуального контакту, міжособистісного простору тощо. Невербальний інтелект— інтелект, у якому домінують образи. Невизначений характер— характер, у якому домінуючі риси відсутні

або виражені дуже слабо. Негативне мислення— мислення, для якого характерна схильність до

негативних думок і емоцій. Негативне перенесення навичок (інтерференція навичок)— утворення нової навички за умови, коли раніше вироблена навичка заважає утворенню нової. Негативні емоції— неприємні переживання людини. Незавершене спілкування— спілкування, яке передбачає продовження теми спілкування, яке припинене з об'єктивних чи суб'єктивних причин. Ненавмисна пам'ять— див. мимовільна пам'ять. Ненавмисне сприймання— див. мимовільне сприймання. Неорганізована велика група— група, яка виникає стихійно та

існуює відносно короткий період часу. Неофіційна група— див. неформальна група. Непослідовний лідер— лідер, який діє під впливом своїх емоцій. Непросторова уява— вид уяви, для якого характерне вибудовування

образів, які не мають чітких просторових характеристик. Несвідоме — сукупність психічних процесів, станів та дій, зумовлених явищами дійсності, які не піддаються контролю з боку свідомості і вплив яких людина не здатна зафіксувати. Неспецифічні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії неадекватного подразника. Неформальна група (неофіційна)— група, яка виникає стихійно на підставі спільної мотивації, симпатій тощо.

Словник психологічних термінів

Неформальне спілкування— спілкування, зумовлене особистісними стосунками, які виникли між партнерами.

Нижній абсолютним поріг чутливості— мінімальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття.

Нижня абсолютна чутливість— здатність вперше відчувати ледь помітні подразники.

Нижчі емоції— примітивні переживання, пов'язані з інстинктивними потягами.

Нонконформіст— людина, готова протидіяти тиску групи.

________ О________

Об'єкт психології— 1) психіка як те, що пізнають; 2) людина як те, кого пізнають.

Об'єктивний тип сприймання— тип сприймання, для якого властива точність, безпристрасність та нейтральність під час сприймання навколишнього.

Обдарованість— інтегральний прояв здібностей, що забезпечує можливість досягнення вищих порівняно з іншими людьми результатів діяльності.

Образна пам'ять— запам'ятовування уявлень конкретних предметів, явищ та їхніх властивостей.

Образне мислення— див. наочно-образне мислення.

Обсяг уваги— властивість уваги, яка характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоплені нашою увагою.

Одиничні поняття— поняття, які відображають істотні властивості одиничних об'єктів.

Оперативна пам'ять— пам'ять, яка забезпечує безпосереднє здійснення людиною актуальних дій і операцій.

Операція— спосіб реалізації дії.

Опитування— метод, спрямований на отримання інформації про різноманітні факти психічного життя зі слів опитаних.

Опосередкована увага— увага, яка регулюється змістом і значенням сприйнятого.

Опосередковане спілкування— спілкування, яке передбачає включення проміжної ланки (технічних засобів чи сторонньої особи).

Організаційний метод— метод, який визначає спосіб здійснення психологічного досліду на етапі його підготовки та проведення. Організована велика група— група, яка виникає організовано й існує

порівняно довго. Осмисленість сприймання— особливість сприймання, яка полягає в

усвідомленні відображених предметів та явищ. Основний психофізичний закон Вебера-Фехнера— див. основний

психофізичний закон Фехнера. Основний психофізичний закон Стівенса— сила відчуттів пропорційна степені сили подразника. Основний психофізичний закон Фехнера (Вебера-Фехнера)— сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразника. Особистісно орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на

встановлення міжособистісних стосунків. Особистісно-групове спілкування— спілкування між конкретною

особою і групою. Особистість— соціалізований індивід, який свої якості набуває у соціокультурному середовищі у процесі сумісної діяльності та спілкування з іншими людьми. Осяяння— див. інсайт. Офіційна група— див. формальна група.

Пам'ять— пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду.

Паніка— емоційний стан, який виникає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію.

Пасивна увага— див. мимовільна увага.

Пасивна уява— вид уяви, який не спонукає людину до діяльності й не знаходить реального втілення у житті.

Пасивні емоції (астенічні)— емоції, які знижують активність людини, розслабляючи її волю.

Педагогічне спілкування— взаємодія викладача і студентів (вчителя та учнів), змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу та досягнення взаєморозуміння.

Словник психологічних термінів

Первинна увага— див. мимовільна увага.

Переключення уваги— властивість уваги, яка виявляється у навмисному перенесенні уваги з одного об'єкта на інший.

Переконання— засіб впливу у великих групах, який полягає у досягненні згоди людини на основі логічного обґрунтування своїх позицій.

Переконання— система стійких принципів особистості.

Перенесення— прийом створення образів уяви, коли новий образ створюється в результаті перенесення ознак одних об'єктів на інші, яким ці ознаки не властиві.

Перцептивна увага(від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — див. зовнішня увага.

Перцептивний компонент спілкування(від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — взаємне сприймання, розуміння і оцінка партнерів спілкування.

Писемне мовлення— мовлення, яке сприймається візуально.

Підсвідоме— психічні процеси, стани та дії, які ми не усвідомлюємо лише в якийсь певний момент, хоча вони здатні помітно вплинути на зміст свідомості.

Пікніки(від гр. pyknos — товстий, повний) — конституційний тип людини, для якого характерна повнота, малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, кругла голова і коротка шия.

Піктографічне письмо(від лат. pictus — розмальований, гр. grafe — пишу, зображую) — вид писемного мовлення, коли ціле повідомлення, подія чи явище передається за допомогою знака-малюнка.

Післядовільна увага (похідна первинна)— вид уваги, для якого характерне зниження вольових зусиль при збереженні мети бути уважним.

Пластичність— гнучкість і легкість, з якою людина пристосовується до нових умов.

Поведінка— система взаємопов'язаних несвідомих та свідомих (фізичних і психічних) дій людини, у яких виявляється суспільна природа людини і які спрямовано на досягнення певної цілі.

Позитивне мислення— мислення, при якому людина свідомо контролює свої думки, не дозволяючи укорінюватися негативним думкам та емоціям.

Позитивне перенесення навичок (індукція навичок)— утворення

нової навички, коли одна навичка сприяє формуванню іншої. Позитивні емоції— приємні переживання людини. Позиція— офіційне положення індивіда у тій чи іншій підсистемі

взаємин. Понятійне мислення (абстрактне, абстрактно-логічне, словесно-логічне, логічне)— мислення, у якому людина оперує поняттями. Поняття— форма мисленного відображення одиничного та особливого у предметах та явищах, яке водночас є загальним. Поодинокі судження— судження, у яких висловлюється думка

відносно одного об'єкта чи явища. Порівняння— мисленнєва операція встановлення схожих та відмінних ознак і властивостей предметів чи явищ. Поріг розрізнення— див. диференційний поріг. Потреби— переживання людиною необхідності у чомусь, що стає

джерелом її активності. Потяги— 1) енергія, яка активізує поведінку людини; 2) неусвідо-

млені мотиви діяльності людини. Похідна первинна увага— див. післядовільна увага. Почуття— складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення людини до навколишнього світу і до себе. Почуття гумору— почуття, яке виникає при поєднанні комічного зі

симпатією і доброзичливістю. Почуття комічного— переживання невідповідності між формою і

змістом у діях і вчинках людей. Прагнення— сильне бажання, хотіння. Практична (прикладна) галузь психології— галузь, орієнтована на

розв'язання конкретних психологічних проблем. Практичне мислення— мислення, у результаті якого відбувається

аналіз життєвих ситуацій, конкретних випадків. Практичні здібності— здібності успішно виконувати практичну діяльність. Практичні почуття— почуття, які визначаються успішністю чи неуспішністю діяльності. Практично-дійове мислення (наочно-дійове, конкретно-дійове)— мислення, яке спирається на практичні дії з реальними об'єктами або їхніми зображеннями.

Словник психологічних термінів

Праця— суспільно організована діяльність людини, спрямована на перетворення і освоєння довкілля, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага.

Предметпсихології — 1) пояснення фактів, закономірностей і механізмів виникнення, вияву та розвитку психіки людини; 2) розуміння неповторної людської індивідуальності.

Предметні дії— дії, які виконуються у зовнішньому плані.

Предметність сприймання— особливість сприймання, яка полягає у: 1) об'єктивації, тобто віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу; 2) сприйманні людиною не лише комплексу ознак, а й оцінці цього комплексу як певного предмета.

Предметно орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на сумісну діяльність.

Презирство— переживання цінності і значимості власного Я на тлі нехтування Я іншої людини.

Пригадування— довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль.

Прийняття рішення— остаточний вибір поставленої мети, який потребує докладання вольових зусиль.

Природна увага— вроджена вибіркова увага на подразники у вигляді орієнтувального рефлексу.

Пристосування— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у зниженні своїх вимог і прийнятті позиції опонента.

Пристрасть— стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний зі стійким прагненням до певного об'єкта.

Проактивна інтерференція(від лат. pro — перед) — погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню.

Проблемна ситуація— конфлікт між тим, що дано суб'єкту, і тим, що він повинен досягти.

Провина— інтенсивне і болісне переживання власної неправоти перед іншою людиною чи людьми або самим собою.

Провідний вид діяльності— діяльність, у якій формуються якісні новоутворення особистості у конкретний період життя.

Продуктивне мислення— мислення, у якому створюються знання, які загалом є вже відомі, проте для конкретної людини є новими.

Проекція— механізм психічного захисту, який полягає у приписуванні власних соціально небажаних почуттів, бажань, прагнень

іншим. Пропріоцептивні відчуття(від лат. proprius — власний) — відчуття, які виникають унаслідок дії подразника, який йде від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах. Прості емоції— емоції, які спричинює безпосередня дія на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням невідкладних потреб. Прості судження— судження, у яких відображений лише один

зв'язок чи відношення між предметами і явищами. Просторова уява— вид уяви, для якого характерне вибудовування

образів, які мають чіткі просторові характеристики. Процеси пам'яті— закономірна зміна послідовних явищ пам'яті: запам'ятовування, збереження, відтворення та забування. Психіка(від гр. psyche — душа) — форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом. Психічна властивість— це стала психічна якість, що формується під

впливом біосоціальних чинників. Психічна особливість— специфічний, неповторний прояв психічного явища. Психічний процес— форма (пізнавальна, емоційна або вольова) єдиного, цілісного відображення індивідом об'єктивної дійсності та свого внутрішнього світу. v'-Психічний стан— психологічна характеристика, що відображує тривалі душевні переживання людини. Психоаналіз— напрям глибинної психології, який склався наприкінці XIX — на початку XX ст.; предметом вивчення були несвідомі психічні явища, з яких основну роль надавали сексуальним та агресивним інстинктивним потягам. Психокорекція(від гр. psyche — душа, лат. correctio — виправлення) — вивчення якостей психіки людини з метою їхнього виправлення. Психологічна консультація— надання клієнтові рекомендацій щодо конкретних дій, зміни поведінки, стосунків тощо.

Словник психологічних термінів

Психологічне консультування— надання людині психологічної допомоги в опануванні різного роду особистісних та міжосо-бистісних труднощів у процесі спеціально організованої взаємодії.

Психологічний клімат групи— психологічна атмосфера у групі, груповий настрій.

Психологія(від гр. psyche — душа, logos — наука, вчення, слово) — наука про пояснення фактів, закономірностей і механізмів виникнення, прояву та розвитку психіки людини; розуміння неповторної людської індивідуальності.

Психологія вчинку— напрям психології, який виник у 70-х роках XX ст. в Україні; його прихильники вважають психологію наукою про вчинок.

Психотерапія(від гр. psyche — душа, гр. therapeia — догляд, лікування) — система психічних (вербальних та невербальних) впливів на психіку людини з метою лікування або сприяння зміні ставлення до соціального оточення чи власної особистості.

Психотренінг(від гр. psyche — душа, англ. training — виховувати, привчати) — система вправ, спрямована на психічну адаптацію людини до навколишнього середовища та до інших людей.

Пугнічні почуття(від лат. pugna — боротьба) — мобілізаційні почуття.

_________ Р_________

Радість— переживання великого душевного задоволення.

Раціоналізація— механізм психічного захисту, який полягає у логічному поясненні людиною таких вчинків і бажань, які засуджує суспільство.

Реактивність— сила мимовільної емоційної реакції на зовнішні і внутрішні подразники.

Реактивне утворення— механізм психічного захисту, який полягає у тому, що людина демонструє дії, протилежні її справжнім переживанням.

Реалістична уява— вид уяви, у якій відображається об'єктивна дійсність.

Реалістичне мислення— вид мислення, яке підкоряється законам логіки.

Реальна група (контактна)— група, яка об'єднана на ґрунті реальних

взаємин і члени якої взаємодіють один з одним у просторі і часі.

Ревнощі— підозріле ставлення людини до об'єкта обожнювання, яке

пов'язане з нестерпними сумнівами у його вірності або знанням

про невірність.

Регресія— механізм психічного захисту, який полягає у поверненні

людини до більш ранніх форм поведінки. Резонансне спілкування— різновид міжособистісного спілкування,

коли партнери спілкування мають схожі ціннісні орієнтації. Реконструювання— прийом створення образів уяви шляхом відтворення цілого об'єкта за його елементами. Релігійні почуття— почуття, які в людини виникають під час спілкування з Богом, під час молитви, відвідування церкви, участі в Літургії, релігійних процесіях. Ремінісценція(від лат. reminiscentia — згадування) — відтерміноване

згадування того, що було тимчасово забуте. Репродуктивна уява (відтворююча)— вид уяви, для якого характерне створення нових образів предметів чи явищ на підставі опису, креслення, карти, схеми, графічного чи музичного зображення, моделі тощо. Репродуктивне мислення (відтворююче)— мислення, коли в минулому досвіді суб'єкта є вже готові засоби розв'язання поставленої задачі. Репродуктивно-образне мислення— мислення, у якому людина оперує образами пам'яті чи уяви. Ретроактивна інтерференція(від лат. retro — назад) — погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка відбувається після заучування. Референтна група— реально існуюча або уявна еталонна група, погляди та норми якої є зразком для особи. Референтометрія(від лат. refero — доповідаю, metrio — міряти) — метод, який дає змогу виявити коло осіб, значущих для суб'єкта з огляду якостей особистості, поведінки, ціннісних орієнтацій. Рефлекторні дії— дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю

центральної нервової системи. Ригідність— нечутливість до змін, які відбуваються у довкіллі. Родові поняття— поняття з більшим обсягом по відношенню до понять з меншим обсягом.

Словник психологічних термінів

Розподіл уваги— властивість уваги, яка характеризує здатність водночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам.

Розсіяність уваги— властивість уваги, яка характеризує нездатність людини зосередитись на певному виді діяльності протягом тривалого часу.

Розумові дії— дії, які виконуються у внутрішньому плані.

Рольовий конфлікт— конфлікт, який виникає через недостатньо чіткий перелік завдань, пов'язаних із соціальною роллю.

Романтичні почуття— почуття, які виявляються у прагненні до ідеалізації дійсності, мрійливому спогляданні.

Рухливість нервової системи— швидкість, з якою збудження переходить у гальмування,і навпаки.

Рухова пам'ять— запам'ятовування рухів та їхніх систем.

_________ С_________

Самоактуалізація— тенденція особистості до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей.

Самовдосконалення — покращення своїх фізичних, моральних та інших якостей та властивостей.

Самоконтроль— усвідомлена регуляція власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам та зразкам.

Самооцінка— цінність, якою людина наділяє себе в цілому і окремі властивостей своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самопізнання— спрямованість людини на пізнання своїх тілесних (фізичних) та духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей.

Самоприйняття— безоцінкове позитивне ставлення до себе, незважаючи на існуючі недоліки.

Самосвідомість— усвідомлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті.

Самоспостереження— спостереження, спрямоване на внутрішній бік вияву психічних явищ.

Сангвінік(від лат. sanguis — кров) — тип темпераменту, який характеризується силою, врівноваженістю і рухливістю.

Сатиричні почуття— почуття, яке виникає при поєднанні комічного з антипатією і недоброзичливістю.

Свідомість— інтегруюча форма психічного відображення, результат впливу суспільно-історичних умов на формування психіки людини у процесі її творчої діяльності при постійному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення.

Сенсибілізація(від лат. sensibilis — чутливий) — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ.

Сенситивні періоди— періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої

дійсності.

Сенситивність— ступінь сенсорної чутливості до подразників і навколишніх подій загалом.

Сенсорна пам'ять— миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів.

Сенсорна увага— див. зовнішня увага.

Сила волі— сукупність позитивних (базальних та системних) вольових якостей особистості.

Сила нервової системи— здатність нервової системи витримувати сильні подразники.

Синестезія(від гр. synes — разом, aesthesis — відчуття) — виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.

Синтез— мисленнєва операція об'єднання в одне ціле окремих частин, сторін, ознак, властивостей, відношень предметів чи явищ.

Синтетичний тип сприймання— тип сприймання, для якого властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається.

Систематизація— мисленнєва операція подальшого об'єднання

виділених у ході класифікації груп і класів. Системні вольові якості— вторинні вольові якості людини: цілеспрямованість, наполегливість, принциповість, самостійність, ініціативність, рішучість, організованість тощо. Ситуативне мовлення— див. автономне мовлення. Ситуаційний лідер— особа, яка є лідером лише у конкретній ситуації. Сім'я— соціальна група, що ґрунтується на шлюбі чи кровній спорідненості і здійснює спільну життєдіяльність на основі

Словник психологічних термінів

спільного побуту, матеріальної і морально-психологічної взаємодопомоги.

Складні емоції— емоції, пов'язані з розумінням їхніх об'єктів і усвідомленням життєвого значення.

Складні судження— судження, у яких відображено декілька зв'язків чи відношень між предметами і явищами.

Складове письмо— вид писемного мовлення, коли знаки позначають окремі склади.

Словесно-логічна пам'ять— запам'ятовування думок, висловлених вербально.

Словесно-логічне мислення— див. понятійне мислення.

Соматотонік(від гр. soma — тіло) — тип темпераменту, для якого характерна різка поведінка, енергійність, схильність до ризику, рішучість, агресивність.

Сором— переживання невідповідності помислів, вчинків, зовнішності людини очікуванням оточуючих і власним уявленням.

Соціалізація— процес засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки.

Соціальна перцепція— 1)соціальна детермінація процесів сприймання; 2) процес сприймання фізичних і поведінкових характеристик «соціальних об'єктів» (інших людей, соціальних груп тощо).

Соціальна рефлексія(від лат. reflexio — відображення) — усвідомлення суб'єктом того, як його сприймають інші люди.

Соціальна роль— нормативно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Соціальна увага— увага, яка формується за життя і пов'язана з набуванням соціального досвіду і включенням вольової регуляції у процеси уваги.

Соціальна установка (аттітюд)— готовність до сприймання людини, основана на попередній інформації про неї.

Соціальний інтелект— див. соціальні здібності.

Соціальний характер— сукупність рис характеру, спільна для більшості людей у даному суспільстві.

Соціальні здібності (лідерські, організаторські, соціальний інтелект)— здібності встановлювати зрілі та конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.

Соціально орієнтоване спілкування— спілкування, спрямоване на

суспільні відносини. Соціометрія(від лат. societas — суспільство, metrio — міряти) — метод, який дає змогу виявити соціально-психологічний статус особи в групі і міжособистісні взаємини. Специфічні відчуття— відчуття, які виникають унаслідок дії адекватного подразника. Співробітництво— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у пошуку прийнятного для обох сторін рішення. Спілкування— взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Справжня розсіяність— неуважність людини як до безпосереднього

оточення, так і до основного виду діяльності. Сприймання— пізнавальний психічний процес цілісного відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпосередній дії на органи чуття в даний момент. Сприймання простору— вид сприймання, який полягає у відображенні форми, величини, відстані, об'ємності та напрямку оточуючих нас об'єктів. Сприймання руху— вид сприймання, який полягає у відображенні зміни положення, яке об'єкти займають у просторі: швидкості, прискорення та напрямку. Сприймання часу— вид сприймання, який полягає у відображенні об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Спрямованість— сукупності стійких потреб і мотивів особистості. Статичні відчуття (вестибулярні)— відчуття рівноваги, тобто зміни

положення тіла у просторі. Статус(від лат. status — становище) — реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Стверджувальні судження— судження, у яких стверджується

наявність певних ознак і відношень в об'єктах. Стенічні емоції —див. активні емоції.

Стереотип(від гр. stereos — твердий, просторовий) — 1) спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб; 2) якості, що приписують певній соціальній групі чи особі.

Словник психологічних термінів

Стереотипізація(від гр. stereos — твердий, просторовий) — інтерпретація причин поведінки людини через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам.

Стійкість уваги— властивість уваги, яка характеризує тривалість зосередження уваги на об'єкті чи діяльності.

Страх— емоційна реакція людини на реальну небезпеку.

Стрес(від англ. stress — тиск, напруження) — 1) сукупність адаптаційно-захисних неспецифічних реакцій організму на будь-який вплив, який являє собою загрозу для організму (Г. Сел'є); 2) емоційний стан психічного напруження, який виникає в людини у процесі її діяльності у найбільш складних і важких умовах як у повсякденному житті, так і у разі особливих обставин.

Структурний метод— інтерпретаційний метод, який розкриває «горизонтальні» зв'язки між психічними явищами.

Структурність сприймання— особливість сприймання, яка полягає у здатності сприйняти внутрішню будову предмета чи явища.

Суб'єктивний тип сприймання— тип сприймання, для якого характерне забарвлення образів сприйнятих об'єктів чи подій власними емоціями і переживаннями.

Сублімація— механізм психічного захисту, який полягає у зміні психотравмуючої ситуації настільки, що її можна виразити через соціально принятні думки і дії.

Сугестія— див. навіювання.

Судження— логічна форма мислення, в якій відображені зв'язки між предметами та явищами дійсності або між їхніми властивостями.

Сум— переживання втрати чогось значимого для людини.

Сумісність людей— оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення.

Суперего(від лат. super — зверх, ego — я) — структурний компонент особистості, який складається з набору моральних норм.

Суперечливий характер— характер, у якому домінують несумісні риси.

Суперництво (конкуренція)— стратегія поведінки у конфлікті, яка полягає у нав'язуванні іншій стороні вигідного для себе рішення.

Схематизація— прийом створення образів уяви, коли подібності між образами об'єктів та явищ постають на перший план, а відмінності згладжуються.

_______ т

Талант — система якостей та властивостей, які дають змогу досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності.

Танатос— інстинкт смерті.

Творча уява— вид уяви, для якого характерне створення нових, оригінальних образів предметів чи явищ.

Творче мислення— мислення, у результаті якого створюються принципово нові знання.

Творчі здібності (креативність)(від лат. creatio — творення) — загальні здібності, які дають змогу успішно виконувати творчу діяльність.

Телеграфне мовлення— речення, у якому залишаються лише найбільш значимі слова (найчастіше іменники і дієслова), а другорядні пропускаються; характерне для перших речень дітей віком 1 року 5 місяців.

Темперамент(від лат. temperamentum — належне співвідношення частин, рис) — індивідуально своєрідна, природно зумовлена сукупність відносно стійких динамічних виявів психіки людини, які характеризують спосіб її поведінки.

Теоретична галузьпсихології — галузь психології, яка розробляє загальні теоретичні положення та методи психології.

Теоретичне мислення— мислення, у результаті якого відбувається аналіз наукових понять, пізнання законів, правил.

Теоретичний метод— метод теоретичного пізнання психічних явищ.

Термінальні цінності— переконання людини у тому, що кінцева мета нашої діяльності варта того, щоб її прагнути.

Тести(від англ. test — задача, випробування) — емпіричний метод психодіагностичного дослідження, який дає змогу отримати кількісну та якісну характеристику психічних явищ і відтак зробити ймовірнісний висновок про рівень розвитку цих явищ чи особистості загалом.

Технічна уява— вид уяви, для якого характерне створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур та споруд.

Тип образної пам'яті— пам'ять, яку виокремлюють залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора: зорового, слухового, нюхового, смакового, дотикового та ін.

Словник психологічних термінів