Характеристики трьох основних біометричних методів 2 страница
Подальший етап розвитку біометрії пов’язаний з ім’ям великого англійського статистика Рональда Фішера (1890–1962 рр.). Їм були розроблені теорія вибіркових розподілів, методи дисперсійного та дискримінантного аналізу, теорія планування експериментів, метод максимальної правдоподібності та багато що інше, що становить основу сучасної прикладної статистики і математичної генетики.
У 1901 році К. Пірсоном і Ф. Гальтоном було засноване видання журналу «Biometrika». З 1945 року почав виходити журнал «Biometrics», а з 1959 р. – «Biometrische Zeitschrift». У 1938 р. була створена Біометрична секція американської статистичної асоціації. У 1947 р. у Вудс-Холі (США) була проведена «Перша міжнародна біометрична конференція», на якій було засноване Міжнародне біометричне товариство. Конференції Міжнародного біометричного товариства відбулися в 1949, 1953, 1958, 1963, 1967 та інших роках*.
Гершель, що вивчав з 1858 року відбитки пальців, першим запропонував скористатися ними з метою ідентифікації людей. Основи ідентифікації він виклав у 1877 році у своєму листі начальникові тюремного управління в Індії, а трохи пізніше (1880 р.) опублікував у виданні «Nature» свої дослідження в області ідентифікації за відбитками пальців. У тому ж році Фольде абсолютно незалежно від Гершеля також запропонував скористатися відбитками пальців для ідентифікації людей.
У 1882 році А. Бертільон розробив антропометричний спосіб розпізнання особи. Цей спосіб встановлення тотожності особи грунтується на наступному твердо встановленому факті: у природі не може бути двох цілком тотожних предметів, тому не можна знайти двох людей, у яких розміри частин тіла повністю б співпадали. Антропометричний спосіб розпізнання особи полягає у вимірюванні деяких частин тіла і подальшої досить оригінальної класифікації отриманих розмірів.
Через деякий час Бертільон доповнив цей спосіб впізнання особи введенням опису форм деяких частин тіла, очей, волосся і особливих прикмет. На заповненій цими відомостями карті наклеювалися фотографії у фас і профіль. Вся ця разом узята технологія відома як система Бертільона.
Але засновником дактилоскопічного методу ідентифікації є Гальтон, який своїми обширними дослідженнями розробив основи дактилоскопії і класифікував папілярні узори відбитків пальців. Розроблений ним метод з огляду на точність, простоту і придатність застосування до всіх осіб незалежно від віку згодом абсолютно витіснив систему Бертільона. Таким чином, висловлюючись словами представника Французької Академії Наук, «пальцьовий відбиток є свого роду тілесним підписом, підробки якого побоюватися не доводиться». Роком введення в кримінальну практику дактилоскопії як методу ідентифікації людини став 1894-й, коли англійським парламентом була видана синя книга «The Identification of Habitual Criminals».
Підставами для дактилоскопічного методу ідентифікації людського індивідуума (надалі просто індивідуума) стали наступні висновки вчених:
1. Незмінний характерний малюнок папілярних узорів пальців з моменту формування плоду в утробі матери і до кінця життя (навіть і пізніше, до розкладання трупа).
2. Папілярні узори пальців є суто індивідуальні, тобто цей малюнок з усіма подробицями його структурної побудови не може повторитися у іншої особи.
3. Незважаючи на надзчайну різноманітність узорів пальців, їх можна розподілити на невелику кількість груп і підгруп, тобто піддати класифікації*.
Перші автоматичні пристрої дактилоскопічного розпізнавання з’явилися в основному в кінці 70-х – початку 80-х років минулого століття. До 11 вересня 2001 року біометричні системи забезпечення безпеки доступу використовувалися в основному тільки для захисту військових секретів і найважливішої комерційної інформації. Зростання попиту на такі пристрої спровокувало інтенсивні дослідження в цій області, що, у свою чергу, призвело до появи нових пристроїв і цілих технологій, зокрема біометричних.
Біометрія – це ідентифікація людини за унікальниим, властивими тільки їй біологічними або поведінковими ознаками.
Фізіологічні особливості людини, наприклад такі, як папілярний узор пальця, геометрія обличчя, температура шкіри обличчя, модель райдужної оболонки ока, геометрія долоні, сітківка ока, структура ДНК, форма вуха, особливості клавіатурного набору та підпису і багато інших є постійними і незмінними характеристиками або такими, що дуже слабо змінюються з часом.
На даний момент біометрія є сукупністю автоматизованих методів і засобів ідентифікації або верифікації людини, яка заснована на її фізіологічних або поведінкових характеристиках**.
Біометрія – це одна з найперспективніших інформаційних технологій ідентифікації, що активно розвивається. Біометричні пристрої ідентифікації і верифікації викоритовуються понад трьох десятків років. У XXI столітті біометричні рішення стрімко набирають популярності у найрізноманітніших сферах життя: від паспортно-візових документів нового покоління до попередження і розкриття злочинів, а в недалекому майбутньому – і злочинних намірів окремих індивідуумів.
На даний час системи доступу і захисту інформації, які використовують біометричні технології, за висновками фахівців, є не тільки найнадійнішими, але і найзручнішими для користувачів – не потрібно буде запам’ятовувати складні паролі, постійно носити з собою апаратні ключі або смарт-карти. Достатньо всього лише прикласти до сканера палець або руку, підставити для сканування око або обличчя, що-небудь сказати, щоб ідентифікувати особу та надати їй можливість проходу на територію об’єкта, що охороняється, або доступу до комп’ютерних мереж та інформації з обмеженим доступом.
Причини популярності біометричних технологій очевидні: це їх достатня надійність, безпечність, ефективність і комфортність. На відміну від інших технологій, біометрія працює з людьми й ідентифікує їх індивідуальні ознаки, інакше біометричні пристрої просто не змогли б діяти.
У широкому сенсі під біометрією розуміють вимірювання унікальних фізичних і/або поведінкових характеристик індивідуума.
У вузькому сенсі (який зараз в основному і використовується) в це поняття включають технології і системи автоматичної ідентифікації людини і/або підтвердження її особи, засновані на аналізі унікальних біометричних параметрів.
На сьогоднішній день найпоширеніша біометрична технологія – ідентифікація за відбитками пальців. Ця технологія домінує на ринку, займаючи понад 50% від
його об’єму*.
За прогнозом аналітиків групи IBG («International Biometric Group») в 2009 році ще більш зміцняться позиції засобів і систем ідентифікації за відбитками пальців, які використовуваються в діяльності правоохоронних органів, цивільного сегмента держсектора і комерційних структурах.
У сукупності ці засоби та системи займають більше двох третин біометричного ринку (66,7%); далі з великим відривом йдуть засоби ідентифікації щодо зображення обличчя (11,4%), райдужної оболонки очей (5,1%), голосу (3,0%), малюнка вен (2,4%), геометрії кисті руки (1,8%).
Аналітики IBG вважають, що в 2009 році не виключено зростання популярності засобів ідентифікації з малюнка вен у системах контролю доступу, і вони зможуть з часом зрости до 10% від усього сегмента ринку**.
1.2. Завдання, що вирішуються за допомогою
біометрії та сфери застосування біометрії
Біометричні характеристики властиві всім без винятку людям, тому для представників ряду соціальних і демографічних груп (діти, пенсіонери, громадяни, які погано бачать і чують або не вміють читати та писати тощо) біометрична ідентифікація виступає якщо не єдиним, то основним засобом засвідчення особи і/або її розпізнавання.
У світі основними засобами ідентифікації є різні варіанти смарт-карт, токенів і біометричних засобів. На поточний момент у більшості країн у різні типи документів, які засвідчують особу пред’явника, активно впроваджують сучасні засоби ідентифікації і верифікації, для чого часто повністю змінюють їх традиційний «паперовий» вигляд на рішення, засновані на технологіях або симбіозі технологій смарт-карт, штрих-кодів, електронного підпису, шифрування, біометричної або радіочастотної (RFID) ідентифікації.
В Україні прикладами ідентифікаційних документів нового покоління служать біометричні закордонні паспорти, банківські картки нового зразка та ідентифікаційні картки допуску на режимні об’єкти. З другої половини першого десятиліття XXI століття в нашій країні, як і у всьому світі, все активніше починають застосовуватися біометричні технології ідентифікації.
Без біометричних технологій практично неможливо здійснити виконання завдання масової ідентифікації людських індивідуумів, яке вкрай потрібно при вирішенні наступних проблем:
- боротьби з тероризмом і злочинністю – організованою, трансграничною, пов’язаною з викраданнями людей, новими формами работоргівлі (дорослими
і дітьми) тощо;
- протидії нелегальній міграції;
- припинення шахрайств у сфері електронної і мобільної комерції (так званих «крадіжок особи» – розкрадання і/або привласнення обманним шляхом повноважень законного користувача з розпорядження грошовими коштами), зловживання з кредитними картами.
Одночасно законослухняні громадяни також потребують ефективних і надійних засобів і систем масової ідентифікації. Їм необхідні зручні, надійні й безпечні процедури засвідчення особи при наступному:
– проходженні паспортного і прикордонного контролю (закордонні пас-
порти, візи, внутрішні ідентифікаційні картки або їх аналоги, посвідчення платника податків);
– підтвердженні свого особливого статусу і/або повноважень на здійснення спеціальних видів діяльності, в т.ч. професійної (права водія; різні посвідчення: моряка, пенсіонера, біженця; студентські квитки);
– зверненні до систем медичного і соціального забезпечення, страхування, в бібліотеки, музеї, інші установи культури та науки і т.п.;
– участі у виборах, референдумах та інших формах волевиявлення;
– взаємодії з державними органами, особливо в рамках системи так званого «електронного уряду»;
– користуванні фінансовими системами, програмами лояльності, додатковими сервісами, які можуть надавати транспортні підприємства (програми супроводу авіапасажирів, які часто мандрують, тощо)*.
Нині основу системи інформаційної безпеки (ІБ) утворюють засоби ідентифікації користувачів і управління їх доступом до корпоративних інформаційних ресурсів. Інформаційні технології і ресурси – невід’ємна частина діяльності будь-якої компанії, і забезпечення безпеки цього цінного активу є стратегічним пріоритетом у її діяльності. Для забезпечення ІБ наразі широко застосовуються смарт-картки, токени, «пігулки-таблетки» Touch Memory (i Button).
У деяких з цих засобів захист ідентифікаційної інформації забезпечується шифруванням, генерацією одноразових паролів, електронним підписом і цифровими сертифікатами. Але найбільш ефективним є використання цих засобів у комплексі з біометричною ідентифікацією. Біометрічні ідентифікатори можуть використовуватися і самостійно.
У будь-якому варіанті використання біометрії зберігається її головна перевага – точна, безпечна, швидка і зручна ідентифікація користувача**.
Усі системи біометричної ідентифікації виконують дві основні функції:
1. Реєстрації – за декількома вимірюваннями за допомогою зчитувального біометричного пристрою формується цифрова модель (шаблон) відповідної біометричної характеристики (залежно від методу ідентифікації або верифікації: відбитку пальця, малюнка райдужної оболонки ока та ін.) особи, що реєструється.
2. Ідентифікації – одне або декілька вимірювань контрольованої біометричної характеристики зчитувальним пристроєм, яка трансформується в придатну для використання цифрову форму і потім порівнюється:
a) з єдиним шаблоном, який належить особі, що перевіряється. Шаблон вибирається за номером або кодом, який заздалегідь був внесений у базу даних. Результат порівняння виводиться на екран пристрою ініціатора запиту.
Така процедура називається верифікацією або порівнянням «один до одного». Результат зазвичай виводиться у вигляді числа, яке показує ступінь вірогідності того, що шаблони, які порівнювались, належать одній особі.
Потім, за допомогою якого-небудь математичного критерію, ухвалюється рішення про ідентичність шаблонів.
б) з усіма зареєстрованими в базі даних шаблонами (без попереднього вибору шаблону за допомогою введення номера або коду). Як підсумковий результат надається список декількох найбільш схожих шаблонів (із зазначенням найбільшого ступеня вірогідності, отриманого за результатами порівняння). Потім, як і у попередньому випадку, за допомогою спеціального математичного критерію ухвалюється рішення про ідентичність шаблонів. Така процедура має назву аутентифікації або порівняння «один до багатьох»*.
Технології, які використовують біометрію, привертають увагу багатьох фахівців з державних установ і найрізноманітніших галузей економіки. Постійні дослідження, які проводяться співробітниками фірм-розробників засобів ідентифікації, підтверджують, що використання унікальних людських характеристик (відбитків пальців, райдужної оболонки очей і т.п.) є одним з найкращих на сьогоднішній день рішень для досягнення приватності, конфіденційності, аутентифікації, управління доступом, безперебійності у роботі та цілісності інформації.
Біометричні системи значною мірою перевершують традиційні способи аутентифікації, що використовують систему паролів або спеціальних ідентифікаційних смарт-карток або токенів.
Безумовною перевагою біометрії, є спосіб авторизації, при якому система перевірить, що індивідуум, котрий намагається увійти до системи, є саме тією особистістю, яка має на це право, а не особа, котра знайшла загублену смарт-картку або записник з паролями. Таким чином, біометричні системи, що не потребують паролів та ідентифікаційних карток, привносять додатковий елемент безпеки в роботу організацій, установ, підприємств**.
Технології, що використовують біометрію, повинні відповідати вимогам, які пред’являють до біометричної ідентифікації і створюваних на її основі документів провідні міжнародні, регіональні та галузеві організації, а також міждержавні структури і урядові органи.
Застосування біометричних технологій найрізноманітніше. Це доступ до робочих місць і мережевих ресурсів, захист інформації, забезпечення доступу відвідувачів до певних ресурсів і побудова систем безпеки. А ведення електронного бізнесу і доступ до електронних інформаційних систем, особливо урядових, можливий тільки після дотримання певних процедур щодо ідентифікації особи. Біометричні технології використовуються в галузі безпеки банківських звернень і транзакцій, інвестування та інших фінансових переміщень, охороні правопорядку, а також в роздрібній торгівлі, питаннях охорони здоров’я і у сфері соціальних послуг, не говорячи вже про паспортно-візові документи нового покоління.
Біометричні системи починають відігравати вагому роль у питаннях персональної ідентифікації в багатьох сферах нашого життя. В майбутньому використання біометрії окремо або в симбіозі з смарт-картками, ключами і підписами знайде застосування у всіх сферах економіки і приватного життя людини*.
1.3. Сучасні уявлення про біометрію, біометричні
технології і біометричні характеристики.
Біометричні системи ідентифікації
за біологічними ознаками людини та критерії
оцінки їх надійності
Стрімко вриваючись в наше життя, нові технології змінюють звичні значення начебто досить сталих і відомих термінів, деколи надаючи їм нових значень. Як вже було відмічено, ще зовсім недавно термін «біометрія» мав набагато ширше тлумачення і належав в основному до методів математичної статистики, які застосовувались до будь-яких біологічних явищ. Тепер його значення стало вужчим. Сучасне поняття терміна «біометрія» – це методи автоматичної ідентифікації людини і підтвердження її особистості (персоналізації), засновані на фізіологічних або поведінкових характеристиках конкретної особи. Тобто під біометрією на даний час розуміють вимірювання унікальних фізіологічних (фізичних) і поведінкових характеристик індивідуума в цілях його впізнання або засвідчення особи.
Біометричне розпізнавання індивідуума полягає у порівнянні фізіологічних або психологічних особливостей цього об’єкта з його раніше знятими характеристиками, розміщеними в електронному вигляді у спеціальних базах біометричних систем (архівах) або в спеціальних документах (картках). Головна мета біометричної ідентифікації полягає у створенні такої системи реєстрації, яка б вкрай рідко відмовляла у доступі легітимним користувачам і в той же час повністю виключала несанкціонований прохід осіб до режимних приміщень (територій), а також регламентувала відповідний доступ до комп’ютерних сховищ інформації. Вважається, що в порівнянні із смарт-картками, токенами і паролями біометричні системи забезпечують набагато надійніший
захист, адже власні фізіологічні та поведінкові характеристики індивідуума не можна ані забути, ані втратити**.
На початку XXI сторіччя все більшого значення набуває ідентифікація особистості індивідуума – споживача інформації. Звідси величезний інтерес до біометричних технологій як до одного з засобів санкціонованого доступу та ідентифікації користувача у локальних відомчих інформаційних мережах і базах даних, але не тільки. Адже біометрія – це наука, яка досить активно розвивається та є однією найперспективніших інформаційних технологій. Біометричні рішення дуже швидко набувають популярності у найрізноманітніших сферах життя сучасного світового співтовариства: паспортно-візових документах нового покоління, різних фінансових і платіжних системах, організації супроводуавіапасажирів, що часто мандрують, і до освіти, охорони здоров’я, «електронного урядування» тощо.
Причини популярності біометричних технологій – їх досить висока надійність, безпека, ефективність, комфортність. На відміну від інших дозвільних технологій, біометрія працює з конкретною особою і виділяє її індивідуальність – інакше біометричні рішення просто не змогли б діяти. У широкому сенсі під поняттям біометрія розуміється вимірювання унікальних фізичних або поведінкових характеристик будь-якого індивідуума. У вузькому сенсі (який зараз в основному і використовується) у це поняття включають технології та системи автоматичної ідентифікації людини та підтвердження її особистості, які засновані на аналізі унікальних біометричних параметрів та їх порівняння з наборами еталонних параметрів, які зберігаються в спеціально створених банках (базах) даних*.
Найпоширеніші біометричні методи вимірювання фізичних параметрів включають одержання відбитків пальців, зняття характеристик рис обличчя та райдужної оболонки ока, зображень форм або термограм кисті або долоні**. До поведінкових характеристик відносять особливості поведінки або характерні риси, що з часом змінюються, тобто сам підпис і динаміка підпису, голос (що має також і фізичну складову), особливості роботи з клавіатурою (динаміка натиснення на клавіші) і хода. Деякі ідентифікаційні параметри і технології, що розроблені на їх основі, набули більшого поширення, ніж інші, проте в цілому те, що біометрія отримала визнання у галузі ідентифікації фізичних осіб і контролю доступу, не підлягає сумніву***.
Всі фізіологічні і поведінкові характеристики класифікують за видами біометричних даних. Вибраний вид біометричних даних визначає вживану біометричну технологію. Станом на кінець 2003 року офіційно було зареєстровано 19 методів розпізнавання (можливе розширення даного списку при затвердженні наступної версії формату): комбінації методів і методи, які засновані на розпізнаванні форми обличчя, голосу, відбитків пальців, сітківки ока, райдужної оболонки ока, геометрії кисті руки, долоні і пальця, динамік підпису і клавіатурного набору, руху губ, термографій обличчя, кисті і пальця, ходи, запаху тіла, ДНК, форми вуха, малюнка вен на руці****.
Біометрія працює на основі унікальних і вимірювальних характеристик людини, що придатні для автоматичної ідентифікації або верифікації. Термін «автоматично» означає, що біометричні технології повинні розпізнавати або верифікувати особу автоматично та швидко в режимі реального часу. Ідентифікація за допомогою біометричних технологій вимагає порівняння раніше занесеного в інформаційну базу даних електронного біометричного зразка з біометричними даними, які щойно були отримані або надійшли*.
Всі біометричні системи працюють практично за однаковою схемою. По-перше, система запам’ятовує зразок біометричної характеристики (це і називається процесом запису). Під час формування еталонного зразка для запису в більшості біометричних систем необхідно кілька разів провести процедуру зняття вибраної біометричної характеристики для того, щоб скласти найточніше зображення зразка контрольного ідентифікатора. Потім отримана інформація обробляється і перетворюється на математичний код.
Крім того, система може «попросити» провести ще деякі дії задля того, щоб «приписати» біометричний зразок до певного індивідуума. Наприклад, персональний ідентифікаційний номер (PIN) прикріпляється до певного зразка, або смарт-картка, що містить зразок, вставляється у зчитувальний пристрій. В такому разі зразок знятої біометричної характеристики порівнюється з існуючим зразком і додатковими ідентифікуючими даними.
Ідентифікація в будь-якій біометричній системі проходить чотири стадії:
– запис – фізичний або поведінковий зразок запам’ятовується системою;
– виділення – унікальна інформація (ознаки) виділяються з відзнятого/их/ зразка/ів/ і аналізуються системою;
– порівняння – отриманий зразок порівнюється з наявним еталонним зразком;
– співпадіння /неспівпадіння – система визначає, чи співпадають представлені біометричні зразки, і приймає рішення*.
В даний час існує безліч методів біометричної аутентифікації та ідентифікації, які поділяються на дві групи методів:статичні і динамічні.
Статичні методи біометричної аутентифікації грунтуються на фізіологічній (статичній) характеристиці фізичної особи, тобто унікальній характеристиці, яка надана їй від народження і є невід’ємною від неї. Це наступні методи, що засновані на розпізнанні:
Відбитка пальця. В основі цього методу лежить унікальність для кожної людини малюнка папілярних узорів на пальцях. Відбиток, отриманий за допомогою спеціального сканера, перетворюється на цифровий код (згортку), і порівнюється з раніше отриманим контрольним еталонним зразком. Апаратно-програмна технологія, яка використовує папілярні узори пальців, є найпоширенішею за обсягом продажу на ринку в порівнянні з іншими методами біометричної аутентифікації.
Форм долоні (геометрія долоні, кисті руки або пальця – поки що використовується в доволі вузькому сегменті ринку). Даний метод побудований на суто індивідуальній геометрії долоні, кисті руки або пальця. За допомогою спеціального пристрою, що складається з камери і декількох підсвічувальних діодів (включаючись по черзі, вони дають різні проекції об’єкта), вибудовується тривимірне зображення долоні (кисті руки або пальця), за яким формується згортка і відбувається розпізнавання індивідуума.
Малюнка вен на долоні або пальці руки (відповідна технологія стає все більш популярною, але зважаючи на досить значну вартість необхідного обладнання не набула значного поширення). За допомогою інфрачервоної камери зчитується малюнок вен на лицьовій стороні долоні (кисті руки) або пальця, отримане зображення обробляється і за схемою розташування вен формується відповідна цифрова згортка.
Райдужної оболонки ока. Малюнок райдужної оболонки ока є унікальною характеристикою людини, причому для її сканування достатньо портативної камери та спеціалізованого програмного забезпечення, за допомогою якої сканується відповідна частина обличчя і виділяється зображення ока, з якого відокремлюється малюнок райдужної оболонки і будується відповідний цифровий ідентифікаційний код людини. Розповсюдження технології ідентифікації по райдужній оболонці ока стримується патентними обмеженнями фірм виробників і поки що доволі високою ціною необхідного устаткування.
Сітківці ока. Це спосіб ідентифікації за малюнком кровоносних судин очного дна. Для того, щоб цей малюнок став видимим – людині потрібно подивитися на віддалене світлове джерело-цятку, і очне дно, що таким чином підсвічується, сканується спеціальною камерою. На сьогоднішній день цей спосіб майже не застосовується для ідентифікації.
Формі обличчя. У даному методі ідентифікації вибудовується двомірне або тривимірне зображення обличчя людини. На обличчі виділяються контури брів, очей, носа, губ і т.д., вираховується відстань між ними і будується не просто образ обличчя, а ще досить багато його варіантів на випадки повороту обличчя або нахилу, а також змін виразу. Кількість образів варіюється залежно від мети використання даного способу (для аутентифікації, верифікації, віддаленого пошуку на великих територіях тощо). Необхідно зазначити, що у деяких друкованих джерелах цей статичний метод підрозділяється на два самостійні методи: форма і геометрія обличчя (з цими ідентифікаторами працюють технології розпізнавання двовимірних зображень облич, які отримуються з фотографій і
відеоряду, – так званий 2-D метод) і форма та побудова черепа (компанії, що діють у даній сфері, вважають за краще говорити про технології розпізнавання людини за тривимірною моделлю обличчя – так званий 3-D метод)*.
Термограмі обличчя, термографії руки або пальця (засновані на використанні цих ідентифікаторів технології не набули поки що широкого поширення). Основу даного способу аутентифікації становить унікальність розподілу на кожній частині людського тіла артерій, які забезпечують постачання крові на вибрану ділянку шкіри та формують на ній специфічний тепловий фон. Для отримання термограм використовуються спеціальні камери інфрачервоного діапазону. Даний метод дозволяє розрізнити навіть близнят.
ДНК. Переваги даного способу загальновідомі, проте використовувані в даний час методи отримання і обробки ДНК досить трудомісткі і довготривалі (поки що відсутня можливість роботи у режимі реального часу), тому системи, які застосовують цей метод, використовуються тільки для спеціалізованих експертиз.
За допомогою інших методів. Окрім наведених методів, існують ще інші унікальні способи – аутентифікація за піднігтьовим шаром шкіри, за об’ємом відібраних для сканування пальців, формі вуха, запаху тіла та ряду інших. Але головний недолік усіх цих не дуже поширених способів той, що автоматичних систем і баз даних для можливого масового розпізнавання індивідуумів, які використовували б дані ідентифікатори, практично ще не створено. Насамперед це стосується аутентифікації за запахом тіла і формою вуха.
Динамічні методиаутентифікації ґрунтуються на аналізі поведінкових характеристик особи – особливостей, властивих кожному індивідуумові при виконанні будь-яких рухливих дій. Вони побудовані на особливостях, характерних для підсвідомих рухів у процесі відтворення будь-якої дії. Динамічні методи істотно поступаються статичним в точності й ефективності та, як правило, використовуються як допоміжні або додаткові. Методи аутентифікації цієї групи наступні:
За рукописним почерком. Як правило, для цього виду аутентифікації або ідентифікації фізичної особи використовується її підпис (іноді написання кодового слова). Цифровий ідентифікаційний код формується в залежності від необхідного ступеня захисту і наявності необхідного устаткування (графічний планшет, екран кишенькового комп’ютера тощо).
Ідентифікація за рукописним почерком буває двох типів:
за самим підписом, тобто для ідентифікації використовується просто ступінь збігу двох картинок;
за динамічними характеристиками написання підпису (динаміка підпису), тобто для ідентифікації будується цифрова згортка, в яку входить інформація за безпосередньо часовим режимом підпису, тобто часовим характеристикам нанесення підпису і статистичним характеристикам динаміки натискання на поверхню матеріалу, на якому ставиться підпис.
За клавіатурним почерком (динаміка клавіатурного набору). Метод в цілому аналогічний попередньому, але замість підпису використовується набір якогось кодового слова (коли для цього використовується особистий пароль користувача, таку аутентифікацію називають двохфакторною) і не потребує зовні ніякого спеціального устаткування, окрім переобладнаної і дооснащеної стандартної клавіатури. Основною харатеристикою, за якою будується згортка для ідентифікації, є динаміка набору кодового слова.
По голосу. Одна з найстаріших технологій, у даний час її розвиток вийшов на новий рівень, оскільки виникла потреба її більш ширшого використання. Існує достатньо багато способів побудови кодів ідентифікації по голосу, але, як правило, це різні поєднання частотних і статистичних характеристик голосу.
За допомогою інших методів. Окрім вищеперелічених найпоширеніших динамічних методів, існують ще такі унікальні способи, як: ідентифікація за рухом губ при відтворенні кодового слова, по ході, за динамікою повороту ключа в дверному замку тощо.
Узагальнюючими характеристиками усіх без винятку методів і способів біометричної ідентифікації і аутентифікації є чисто статистичні кількісні показники: наявність помилок «першого роду» (не пустити в систему «свого») і помилок «другого роду» (допустити в систему «чужого»).