Quot;Людська комедія" Бальзака
За формою -зображення життя Франції у всіх його проявах
Мета комедії - прагнення пояснити закономірності людської дійсності
Названий комедією, бо показав концепцію людського світу з найрізноманітніших сторін
Проблематично визначити жанр. Найчастіше зустрічається два визначення: цикл романів і епопея
Поділена на три частини, кожна з яких включала певні твори
Оскільки план бальзаківської епопеї визрівав поступово, то й принципи класифікації творів, які ввійшли до неї, багаторазово змінювалися. Першопочатково митець планував назвати головну працю свого життя "Соціальні етюди", але згодом "Божественна комедія" Данте навела його на іншу думку стосовно назви твору. Грандіозний твір вимагав величної назви. Вона прийшла до письменника не одразу, а набагато пізніше (за аналогією до "Божественної комедії" Данте). Трагедія XVIII ст. змінилася комедією середини XIX ст. Сам письменник так пояснював обрану назву: "Величезний розмах плану, що водночас охоплює історію і критику суспільства, аналіз його вад та обговорення його основ дозволяє, я думаю, дати йому той заголовок, під яким він з'явиться, - "Людська комедія". Чи претензійний він, чи тільки правильний? Це вирішать самі читачі, коли праця буде закінчена".
Першим кроком на шляху до "Людської комедії" стало звернення Бальзака до жанру "фізіологічного нарису", який не мав нічого спільного з фізіологією в медичному тлумаченні цього слова. То було своєрідне дослідження певних соціальних явищ. "Фізіологічний нарис" - художня публіцистика, яка зачіпає сучасні теми й розробляла багатий матеріал соціально-побутових і психологічних спостережень.
Перші начерки грандіозної праці з'явилися з 1833 року ("Шагренева шкіра"), робота над останніми сторінками закінчилася незадовго до смерті автора ("Зворотний бік сучасної історії", 1848). У 1845 р. письменник склав список усіх творів "Людської комедії", який налічував 144 назви. Але реалізувати свій задум у повному обсязі він не встиг.
Суспільство, яке стало плодом творчої енергії письменника, володіло всіма ознаками реальності. З одного твору в інший переходили "загальні персонажі", які, поряд із загальністю творчого методу і авторської концепції, зміцнювали задум письменника, надаючи йому масштабності архітектурної споруди. Поступово у Бальзака з'явилися свої лікарі (Б'яншон, Деплен), нишпорки (Корантен, Перад), адвокати (Дервіль, Дерош), фінансисти (Нусінген, брати Келлери, дю Тійе), лихварі (Гобсек, Пальме, Бідо), знать (Лістомери, Кергаруети, Монфріньєзи, Гранльє, Ронкеролі, Рогани) і т.д.
27. Повість О.Бальзака „Гобсек": філософський зміст твору. Образ Гобсека та принципи його створення. Романтичні та реалістичні елементи в повісті
Повість «Гобсек», яка стала одним із шедеврів французької літератури і ключем до розуміння своєрідності бальзаківської епопеї в цілому, Бальзак уперше видав у 1830 р. під назвою «Небезпеки безпутства» із таким фіналом: Ернест де Ресто у кінці твору отримував спадщину із рук Гобсека. Пізніше змінився не лише її заголовок, а й сюжет. Повість входила у «Сцени паризького життя», називалася «Батечко Гобсек» і закінчувалась описом славнозвісної комірчини Гобсека. Зрештою, у 1842 р., автор ввів свій твір до «Сцен приватного життя», назвав його просто «Гобсек» і додав історію головного героя, зокрема, розповідав, як той наживав своє багатство. Ця повість так ретельно доопрацьовувалась Бальзаком, як жоден інший твір.
За формою повість — оповіданням у оповіданні. Це був досить типовий жанр у літературі XIX ст. Бальзак у своїх творах подав начебто подвійне зображення людини: під кутом зору як суспільства, так і самого героя. У цій повісті письменник ускладнив сприйняття образу читачем. Ми сприймаємо Гобсека, образно кажучи, у трьох іпостасях: а) Гобсек — очима його жертв: б) Гобсек — очима Дервіля: в) Гобсек — як він сприймав себе сам. І щоб не опинитися у положенні трьох сліпих, треба враховувати всі ці три аспекти.
Повість «Гобсек» складається з трьох історій. Перш за все, це історія оповідача, адвоката Дервіля, який допоміг віконтесі де Грельє повернути свої статки, забрані під час революції, і хоче прислужитися ще раз, посприявши Каміллі в її намірі вийти заміж за молодого графа де ресто. Друга — і центральна — історія про старого лихваря Гобсека, з яким доля пов’язала Дервіля. І нарешті, це трагічна історія родини де ресто. Графиня, віддавши всі гроші коханцеві максиму де Траю, йде на злочин, щоб забезпечити своїх молодших дітей, яким старий граф де ресто не був батьком.
В образі головного героя свого твору Бальзак поєднав риси реалізму (детально описавши механізм позичання грошей, кількість відсотків) і романтизму (самотність і загадковість багатія — достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал; цей персонаж по-романтичному контрастний — «скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне»).
Образ Гобсека складний і неоднозначний. З одного боку, він розумний, проникливий, тонкий психолог, який карав одних і робив добро іншим. Золото зробило його своїм жрецем, філософом, рабом. Справжньої свободи герой так і не отримав, тому що не тільки не зміг звільнитися від влади грошей, але й став філософом і поетом цієї влади, що й призвело до його моральної смерті.
Отже, історія деградації особистості Гобсека така:
Гроші —мрія. Замолоду мріяв про багатство і гроші, щоб мати можливість насолоджуватись усіма радощами життя.
Гроші —пристрасть. Пристрасть до грошей переросла у скупість. Він був казково багатий і в водночас безмірно бідний.
Гроші— ідол. Єдиний ідол, якому він вклонявся — золото.
Усе це висушило душу, що вміла цінувати красу і мистецтво, зруйнувало особистість лихваря. Ного пожадливість під кінець життя перетворилася на свого роду божевілля, призвела до людського зубожіння, жалюгідного і безславного кінця.
Головна тема— вплив «золотого мішка» на внутрішній світ людини.
Головний герой твору — старий лихвар, до якого приходили за позикою люди, доведені до відчаю, і погоджувалися на будь-які умови скнари — лихваря. Гобсек займався здирництвом, але до цього його підштовхнули не злидні, не намагання знайти краще місце у суспільстві, а несамовита жадоба до грошей і володіння багатствами. Ного пристрасть до золота мала мінімальний характер — Гобсек накопичував його не з метою вкласти в якусь справу, а з метою заробити ще більше грошей. Навіть будучи старим Гобсек не знав спокою. Він бігав цілий день по місту на тоненьких ніжках, збираючи гроші зі своїх боржників. Подумки він володів всіма землями, на яких йому доводилось побувати. Егоїзм — головна риса характеру Гобсека.
Його переповнювала мрія про владу, бо він був упевнений, що влада і насолода — найвища мета людського життя. Але Гобсеку доводилося насолоджуватись лише можливістю все мати, бо він жив так скромно, як і бідний Дервіль. Під кінець свого життя скнара нагромадив у власній квартирі антикварні речі, дорогі меблі, цінні картини, делікатеси тощо. Це накопичення мало гротескний характер і символізувало захламлену душу самого лихваря, котрий мавши мільйони, помирав з голоду в холодній сирій кімнаті. Його гроші, золото, заради яких він працював усе життя, пропали дарма.
Нічого дивного, що образ лихваря будується письменником одночасно по реалістичним і романтичним канонам. Дослідники помітили: Бальзак тяжіє до надмірності у своїх описах, нагромаджуючи якості одне на інше; це призводить до очевидних перебільшень, але зовсім не суперечить поетиці романтизму. Це прагнення до абсолютного знання, що досягається інтуїтивним шляхом, також зближує Бальзака з літературою романтизму. Раніше вже згадувалося про романтичні сторони образу Гобсека: його таємниче і повному пригод минулому, його претензії на володіння абсолютною істиною, які автор не тільки не коригує, але й зображує з певним співчуттям. До цього можна додати властивий лихвареві дар проникнення в душі людей і здатність передбачати їхню долю, а також широке використання романтичних контрастів і перебільшень при характеристиці особливостей його особистості та поведінки.
28. Тема втрати ілюзій у творчості О.Бальзака (аналіз твору за вибором)
Тема «втрати ілюзій» в «Людської комедії» Бальзака.
Люсьєн Шардон. Растіньяк.
«Втрачені ілюзії» - плекати ілюзії - доля провінціалів. Люсьєн був красенем і поетом. На нього звернула увагу в його місті місцева королева = пані де Баржетон, яка віддавала явну перевагу талановитому юнакові. Його кохана постоячнно говорила йому, що він геніальний. Вона сказала йому, що тільки в Парижі зможуть по достоїнству оцінити його талант. Саме там відкриються перед ним усі двері. Це запало йому в дущу. Але коли він приїхав до Парижа, його кохана відмовилася від нього, тому що він виглядав як бідний провінціал у порівнянні зі світськими денді. Він був кинутий і залишився один, след-но перед ним зачинилися усі двері. Ілюзія, яку він плекав у своєму провінційному місті (про славу, грошах і т.п.) зникла.
У «Отці Горіо» Растіньяк ще вірить у добро, пишається своєю чистотою. Моє життя «чиста як лілія». Він знатного аристократичного походження, приїжджає в Париж, щоб зробити кар'єру і вступати на юридичний факультет. Він живе в пансіоні мадам Ваке на останні гроші. Йому відкритий доступ в салон віконтеси де Босеан. За соціальним ж положення він бідняк. Життєвий досвід Растіньяка складається із зіткнення двох світів (каторжник Вотрен і віконтеса). Растіньяк вважає Вотрена і його погляди вище аристократичного суспільства, там злочину дрібні. «Чесність нікому не потрібна», - говорить Вотрен. «Чим холодніше ви розраховуєте, тим далі ви просунетеся». Проміжне становище його типово для того часу. На останні гроші він влаштовує похорон біднякові Горіо.
Незабаром він розуміє, що його положення погане, ні до чого не призведе, що треба поступитися чесністю, плюнути на самолюбство і піти на підлість