Тема, ідея проблематика персоно сфера композиція трагедії Шекспіра Отелло
Оте́лло, венеціа́нський мавр (англ. The Tragedy of Othello, The Moor of Venice, часто коротко Отелло за ім'ям головного героя) — п'єсаВільяма Шекспіра, написана близько 1604 року. Сюжет п'єси заснований на творі Джіральді Чинта «Венеціанський мавр».
Дійові особи[ред.]
Дож Венеції
Брабанціо, сенатор
Інші сенатори
Ґрац'яно, брат Брабанціо
Отелло, благородний мавр, на службі Венеціанської республіки
Кассіо, його лейтенант
Яґо, його хорунжий
Родріґо, венеціанський дворянин
Монтано, попередник Отелло з управління Кіпром
Блазень, слуга Отелло
Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло
Емілія, дружина Яґо
Б'янка, куртизанка
Моряк, Вісник, Ґерольд, офіцери, шляхта, музики, свита, варта і слуги
ТЕМА- велике кохання і трагедію обманутої довіри. Велике кохання Отелло й Дездемони гине внаслідок зіткнення із світом зла, честолюбства й лицемірства, втіленими в образі Яго.
Ідея- ідея ревнощів, обману, перемоги зла над добром.
Проблематика- проблеми життя і змальовується безвихідь конфлікту між героєм і дійсністю, конфлікту, в основі якого лежить не випадковий збіг обставин, а зіткнення різних світів, різних світоглядних систем. Зіткнення героїв, що живуть за законами людяності і високої моралі, зі світом егоїзму, корисливості й жорстокості.
30.Тема, ідея, проблематика, персоносфера, композиція, драматичний герой, інтертекст в трагедії Шекспіра "Гамлет". Філософська глибина та універсальне значення образу Гамлета.
Проблематика:
"Гамлет" - одна з найголовніших "стривожених" трагедій. "Стривоженими" назвали п'єси, які з'явилися наприкінці XVІ століття на англійській сцені і які відбивали тривогу з приводу подій часу. П'єса найбільш повно відтворює кризу гуманістичної ідеології Ренесансу, оскільки відображає наступ нової нелюдської моралі, уособленням якої є король Клав-дій. Отже одна з головних проблем "Гамлета" - проблема моралі як на рівні особистості, так і на рівні держави.)
Боротьба добра і зла - одна з вічних тем, характерних для "Гамлета". (Лінія боротьби між добром і злом пролягає не тільки через побутові стосунки героїв чи навіть міркування державного рівня. Ця боротьба точиться в кожному з героїв, і не завжди перемагає добро. Адже кожен обирає свій шлях. Полоній, наприклад, став прислужником зла. А його син Лаерт поборов зло в душі, бо його натура була шляхетна. Та й у серці Гамлета теж відбувається боротьба, суть якої багато в чому відображена в монолозі "Бути чи не бути?")
Протистояння людини та світу як філософсько-етична проблема п'єси. (Підносячи людську природу на небачену висоту, Гамлет не вважає світ довершеним. Він відчуває себе самотнім перед ворожим світом, де мораль знецінена, де на перше місце виходять міркування влади й грошей. І навіть знаючи, що не зможе змінити світ, Гамлет виступає на боротьбу з ним, визнаючи свою відповідальність за те, що коїться в світі, в державі. Він не ставиться з презирством до людей, але розуміє, що на ньому особлива місія
Релігійність - невід'ємна риса ренесанського мислення.
(При всій свободі ренесанського мислення, не можна сказати, що релігійність для нього не мала значення. Навпаки. Релігійність мислення закладена в людині вихованням і способом мислення. Так Гамлет відмовляється вбити короля Клавдія в момент, коли той молиться, адже тоді король потрапить до раю. Гамлет страждає від того, шо батько його помер, не очищений від гріхів. І все ж поняття про Бога тісно переплітається у нього з ідеєю величі людини. Таке веління часу.)
Образ Гамлета
Гамлет
Гамлет, принц датський, - прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся зі світом, ворожим до гуманізму. Підступне вбивство його батька розкриває перед сином зло, що панує в країні. Обов'язок помститися за вбивство батька для Гамлета - не звичайна, кровна помста. Вона виростає для нього в громадський обов'язок боротьби за праве діло, у велику і важку історичну задачу. Звихнувся час наш. Мій таланте клятий, Що я той вивих мушу виправляти! Однак у цій боротьбі Гамлет зволікає, деколи жорстоко дорікаючи собі за бездіяльність. Іноді висловлюється думка, що Гамлет є слабкодухою від природи людиною, мислителем і споглядачем, не здатним до рішучих дій. Але це не так. У героєві трагедії показана та могутня сила почуттів, якою відрізнялися люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька, і ганебний шлюб матері. Гамлет кохає Офелію, але не знаходить з нею щастя. Його жорстокість і образливі слова в поводженні з дівчиною свідчать про силу кохання і розчарування.
Гамлет відрізняється шляхетністю й виходить з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме звідси випливає його колосальне озлоблення, коли він стикається з оточуючим його світом брехні та злочинності, підступністю та блюзнірства. Гамлет здатний на велику й вірну дружбу. У своїх стосунках він чужий феодальним упередженням, людей він цінує за особистими якостями, а не за становищем, яке вини посідають. Єдиним його близьким другом виявляється студент Гораціо. Зневажаючи царедворців, Гамлет приязно зустрічає людей мистецтва - акторів. Його любить народ, про що з тривогою говорить король.
Гамлет - людина філософської думки. В окремих фактах він уміє бачити вираження великих загальних явищ. Але не сама про собі здатність до роздумів затримує його дії в боротьбі, а ті похмурі висновки, до яких він приходить в результаті розмірковувань над усім оточуючим. Події, що відбуваються при дворі, приводять Гамлета до узагальнюючих висновків щодо людини і світу загалом. Якщо у світі можливе таке зло, якщо в ньому гинуть чесність, любов, дружба, гідність людини, тоді він справді «розглядався» а «час звихнувся». Світ уявляється Гамлетові або городом, де буяють бур'яни, або в'язницею, добре впорядкованою, з казематами, камерами й підземеллями. Гамлет називає світ «буйним садом», що плодить лише дике та лихе сім'я. Він заявляє своїм товаришам, які приїздять, що «Бути чи не бути» Гамлет висловлює сумніви щодо цінності самого життя .сновною ідеєю Відродженнястала ідея гуманізму, людяності, тобто цінності кожної людини, кожного людського життя самого по собі. Доба Ренесансу (Відродження) вперше утвердила ідею про те, що людина має право на особистий вибір та на особисту свободу волі. Ще дуже важливою ідеєю Відродження стала віра у великі можливості людського розуму.
31) КОМЕДІЯ ПЛАЩА І ШПАГИ — нац. своєрідний жанр, різновид комедії інтриги, що склався йдосяг досконалості в Іспанії ХУІ-ХУП ст. Первісно К.П.І ш. — комедії на побутові теми, що виконувалися в звичних шляхетських убраннях. Жанр досяг досконалості
в творчості таких драматургів, як Лопе де Bera “Собака на сіні”, “Дівчина з глеком”, Сюжети звичайно запозичувано з новел, романів, хронік, історії різних часів і народів. Комедійний конфлікт вишиває з любовної інтриги. Сценічна дія дуже жвава й напружена, розгортається з авантюрними ускладненнями. Гол. герой поєднує почуття бездоганного шляхетського гонору з ін. лицарськими чеснотами. Його супутник— спритний слуга долучає первень нар.
плебейського гумору та значною мірою спрямовує сценічну інтригу. Поряд з ним — дуенья, шо сприяє або перешкоджає закоханим. К.п. і ш. розвивалася за межами поетики класицизму, більш того, протистояла класицистичній К. (У зх. літ-знавстві К.п. і ш. навіть зараховують до романг. К.). Наявність відпрацьованих канонів сюжєтоскладання за умови
відсутності потреби самому створювати нов. Сюжет незрівняно полегшувала й пришвидшувала написання К.п. і ш., дала змогу, напр., Лопе де Везі написати, за його твердженнями, близько 1 500 комедій.