Модифікації клацистичної парадигми в драматургії Корнеля і Расіна
Драматургічні принципи Корнеля:
— правдоподібність;
— історична вірогідність:
— персонажі: королі чи видатні героїчні особи, які, на його думку, найкраще виражали загальнолюдські риси;
— конфлікт між розумом і почуттям, волею і потягом, обов'язком і пристрастю;
перевага завжди залишалася за волею, розумом і обов'язком.
Особливості творчого методу Ж. Расіна:
— критика вишуканої літератури сучасності з її "досконалими героями";
— намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських відносин;
— утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої "середньостатистичної людини");
— література і театр покликані морально виховувати читача;
— правдоподібність сценічної дії;
— обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії;
— показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;
— створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;
— страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний зміст п'єс Расіна.
Расін поряд з Корнелем був найбільшим трагедійним письменником класицизму у Франції. Але Расін представляє новий етап у розвитку трагедії французького класицизму в порівнянні зі своїм чудовим попередником. Більше того, останній період в літературній діяльності Корнеля перетворився на завзяте єдиноборство з молодшим сучасником. Цим обумовлено (при наявності окремих і багато в чому принципово важливих рис наступності) істотне розходження у творчому вигляді обох драматургів.
Якщо Корнель у потужних, монолітних, овіяних духом героїки і пронизаних пафосом запеклої політичної боротьби образах відтворював у першу чергу зіткнення, які супроводжували процес зміцнення єдиної національної держави, то твори Расіна були насичені вже іншими життєвими враженнями. Художнє світовідчуття Расіна формувалося в умовах, коли політичний опір феодальної аристократії було придушене і вона перетворилася на покірну волі монарха, позбавлену творчих життєвих цілей придворну знати. У трагедіях Расіна на перший план висуваються образи людей, розбещували ластами, охоплених полум'ям неприборканих пристрастей, людей коливних, що метаються. У драматургії Расіна домінує не так політичний, скільки моральний критерій. Аналіз спустошливих пристрастей, що вирують в серцях вінценосних героїв, осяяний у трагедіях Расіна світлом всепроникаючого розуму і піднесеного гуманістичного ідеалу. Драматургія Расіна зберігає внутрішню наступність з духовними традиціями епохи Відродження.
47. ОСОБЛИВОСТІ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА, ПРЕДСТАВНИКИ, НАПРЯМКИ.
Історія розвитку Англії к. ХVII-поч. ХVIIIст., інтенсивний буржуазний розвиток держави, її економіки, промисловості та торгівлі. Англія – родоначальниця літератури Просвітництва в Європі. Характерні риси раннього періоду просвітницького руху в Англії, його поміркований характер як наслідок компромісу між буржуазією і дворянством. Особливості англійської філософської думки. Матеріалізм та ідеалізм в англійській просвітницькій філософії та літературі. Філософія Шефтсбері.
Загальна характеристика англійського просвітницького класицизму. Місце О. Поупа в літературі класицизма („Досвід про критику”, „Віндзорський ліс”, „.Досвід про людину”). Збільшення впливу публіцистичних жанрів, журналістики на формування просвітницького реалізму (Дж. Аддисон, Р. Стил). Виникнення та становлення сентименталізму в англійській поезії (Дж. Томсон „Пори року”, Е. Янг „Скарга, або Нічні роздуми про життя, смерть та безсмертя”, Т. Грей „Елегії написані на сільському цвинтарі”) та прозі (С. Річардсон „Памела”, Л. Стерн „Сентиментальна подорож Францією та Італією”).
48. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ЛОПЕ ДЕ ВЕГА. ТЕМА, ІДЕЯ, ПРОБЛЕМАТИКА, ПЕРСОНОСФЕРА, КОНФЛІКТ ГЕРОЇЧНОЇ ДРАМИ ‘ФУЕНТЕ ОВЕХУНА’
Лопе де Вега створив величезну кількість п'єс. Зухвалий в житті, Лопе підняв руку і на традиції іспанської драматургії : він відмовився від прийнятого тоді принципу єдності місця, часу і дії, зберіг лише останнє, і поєднав в своїх п'єсах елементи комічного і трагічного, створивши класичний тип іспанської драми.
П'єси де Веги торкаються різноманітних тем: соціально-політичні драми з вітчизняної та іноземної історії (наприклад, п'єса про Лжедмитрія«Великий герцог Московський»), історичні хроніки («Доблесний кордовець Педро Карбонеро»), історії кохання («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Вчитель танців»). Основа п'єс — інтрига.
У драмах Лопе велику роль займає історія. Такі твори, як «Останній готський король», «Граф Фернан Гонсалес», «Зубці стін Торо», «Юність Бернара дель Каріпо», «Незаконний син Мударра» та інші. Трактування історичних подій у Лопе близька і збігається з тою, котру століттями давали романсеро (цикли іспанських народних пісень).
Лопе де Вега в своїх численних комедіях («Собака на сіні») виявляє тонкий талант комічного письменника. Його комедії насичені яскравою, іноді плакатною веселістю. Особлива роль в них відводиться слугам, історія яких створює паралельну інтригу п'єс. Саме вони, — гострі на язик, лукаві, сиплять влучними прислів'ями та приказками,- виявляються осередком комічної стихії твору.
49.ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОБРАЗ САНЧО ПАНСИ.ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВЮ
Санчо Панса у романі «Дон Кіхот» є оруженосцем головного героя. Він простий селянин, хлібороб, якого привабили розповіді Дон Кіхота про лицарську славу та здобич. На початку твору Санчо Панса — антипод свого пана. Санчо Пансу цікавить саме здобич. Він прагне здобути легку користь від лицарського походу з Дон Кіхотом та довіку забезпечити свою родину — дружину та дітей. Санчо любить поспати та поїсти понад усе.
Санчо Панса, на відміну від Дон Кіхота, зовсім не мрійник. Він тверезий, розсудливий, практичний, навіть хитрий. Вигода цікавить Санчо Пансу завжди і всюди. «А ми краще спустимося на землю і будемо ходити по ній ногами» - приказує він. Як людина, яка твердо стоїть на землі, Санчо Панса намагається відговорити свого пана від найбезглуздіших його вчинків. Але й розумний Санчо піддається мрії стати володарем, графом та губернатором. Ілюзії Дон Кіхота пр лицарську славу кружать голову навіть йому.
Образ Санчо Панси— це втілення людини з народу, носія народної мудрості, але водночас людини простої, наївної.
З часом Санчо змінюється під впливом безкорисливого Дон Кіхота. Він вже служить Дон Кіхотові не за гроші, які той не в змозі заплатити йому. Санчо жаліє свого пана та глибоко поважає його. Оруженосець виявляє риси, які спільні для них з Дон Кіхотом — доброту, чуйність, людяність, чистоту серця. Коли ж Санчо Пансі випадає нагода побути деякий час губернатором острову, той виявляє себе милосердним правителем, хоче піклуватися про хліборобів та піднімати сільське господарство.
50.ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПРОЧИТАНІ НОВЕЛИ СЕРВАНТЕСА СААВЕДРИ.
Роман має епізодичну структуру. Хоча роман і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот служив джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії ідальго ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман - сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював в своєму творі.
Письменник застосовував подібну гру слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».
Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками» стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови