Класифікація ЗМІ. Преса як вид ЗМІ
Засоби масової інформації і їх роль у суспільстві
Сутність та еволюція ЗМІ
Функції ЗМІ
Класифікація ЗМІ. Преса як вид ЗМІ.
ЗМІ і політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки
Сутність та еволюція ЗМІ
Про появу засобів масової інформації (ЗМІ) можна говорити тоді, коли у громадянського суспільства з’являється технічна, економічна і політична можливість публічно висловлювати свою думку. Технічно це було забезпечено винаходом друкарського верстата, економічно - появою його у приватній власності, політично – тоді, коли громадянське суспільство відвойовує собі у монархій право на свободу слова. Це сталося в Європі в епоху буржуазних революцій і тоді ж з’являється визначення преси як “четвертої влади”, що існує поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. З тих часів технічні можливості ЗМІ незмірно зросли (див.: “Кілька дат з історії засобів комунікації”). Тепер в їх розпорядженні не лише друкарський верстат, але й радіо, телефон, телебачення, супутникові й кабельні системи передавання інформації, різні системи мобільного зв’язку і павутини інтернету, що охопили весь світ. Незмірно зросли вплив ЗМІ на суспільство і те значення, яке вони мають для його життя. Що ж таке ЗМІ сьогодні і які риси їм притаманні?
Засоби масової інформації можна визначити як інститути, що існують для відкритого, публічного передавання різних відомостей будь-яким особам з допомогою спеціального технічного обладнання.
До рис ЗМІ можна віднести такі:
Þ публічність, тобто необмежене коло споживачів інформації;
Þ розділена у просторі та часі взаємодія партнерів по комунікації;
Þ спрямованість передачі інформації в одному напрямку – від виробника до споживача, неможли-вість зміни цього напрямку;
Þ непостійний і розпорошений склад аудиторії спожи-вачів інформації.
Сучасні ЗМІ набули величезної сили і впливу, оскільки саме вони фактично формують образ і сприйняття того світу, в якому ми живемо. Чотири агентства преси – Франс Прес, Рейтер і два американські - Асошіейтед Прес і Юнайтед Прес Інтернешнл – збирають, обробляють і поширюють 80 відсотків інформації, призначеної для читачів газет у всьому світі. За оцінками фахівців, майже 90% центрів виробництва і розповсюдження інформації в мережі інтернет знаходяться у США.
Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній їй соціально значимої інформації. Вже в доісторичні часи людина сама виступала як засіб комунікації: різні відомості поширювали шамани, провісники, оракули, а засобом консервації її був наскальний живопис, пергамент, глиняні дощечки.
На сьогодні більшість дослідників єдині в думці, що появу преси слід віднести до V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газети, які лише за часів Юлія Цезаря (60 р. до н. е.) почали нагадувати сучасні. Найбільш відомим є щоденний бюлетень «Acta diurna» («Події дня»). Разом з тим є відомості, що доісторичні видання були і в Азії (наприклад, в Китаї у VIII столітті нашої ери виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках збереглася «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що є, по суті, прагазетними явищами.
У середньовіччі значного поширення набули так звані «летючі листки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винахід в 1440 p. І. Гуттенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер сприяло розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи.
Свій сучасний вигляд газети почали набувати в XVI столітті. Тоді й стало звичним сама назва "газета" - по найменуванню дрібної італійської монети gazzetta, яке зазвичай сплачували за рукописний листок новин у Венеції. Вважається, що саме в цьому місті були утворені перші бюро по збору інформації - прообрази інформаційних агентств - і виникла професія "письменників новин".
Першою газетою, сильно нагадує сучасні нам видання, прийнято вважати видавалася з 30 травня 1631 у Франції газету "La Gazette". Тираж газети налічував близько 1200 примірників, а її видавцем став отримав в 1630 р. патент на поширення новин по території Франції дворянин Теофраст Ренодо. Політичне значення "La Gazette" було настільки велике, що деякі повідомлення в неї писали особисто король Франції Людовик XIII, а також кардинал Рішельє. Значення "La Gazette" для розвитку цього типу ЗМІ було особливо великим ще й тому, що в "La Gazette" стала розміщуватися платна реклама. У 1657 році одна з англійських газет опублікувала перше рекламне пропозицію, незабаром король Карл II розмістив приватне оголошення про зникнення улюбленої собаки, а через півстоліття Даніель Дефо поклав початок політичній журналістиці, заснувавши тижневик "Огляд державних справ".
Першою газетою у власному розумінні цього слова прийнято вважати бельгійську «Niewe Tydingen» («Всі новини»), яка стала виходити в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. 3 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні почали видавати першу щоденну газету «Daily Courant» («Щоденний вісник»).
У стародавні часи форми мови реалізовувалися в літописах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожах, у різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А після виникнення друкованої журналістики почала формуватися система журналістських жанрів. Серед початкових можна назвати інформацію-хроніку, репортаж, памфлети. Далі почали з’являтися й інші газетно-журнальні жанри.
У середньовіччі, у період релігійно-клерикального типу, діапазон творчості був різко обмежений. Це пояснювалося не стільки малим числом грамотних людей, скільки впливом релігії на всі сфери життя. Не допускалося інакомислення, що діставало відображення в періодичних виданнях. Феодально-монархічний тип відображає незначну економічну розвиненість суспільства і початок переходу від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни.
У XIX ст. журналістика стала найважливішою частиною суспільно-політичного життя і господарювання. Вона перетворилася на знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.
Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідеологічну залежність, головною константою в ній була партійність.
До теперішнього часу ми можемо говорити про формування загальногуманістичної журналістики.
Даючи оцінку існуючим типам, потрібно відзначити, що не скрізь вони існували обов’язково в такому порядку і чистій формі — їх наявність залежала від конкретної ситуації в державі.
Основні етапи розвитку ЗМІ
1) До початку нашої ери — прагазетні явища;
2) з початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних видань;
3) з XV ст. до XVII ст. — винахід і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи;
4) з XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;
5) 1900-1945 рр. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;
6) 1945-1955 рр. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;
7) 1955-1990 рр. — епоха становлення електронних засобів комунікації;
8) з 1990 р. і до сьогодні — становлення нового інформаційного порядку у світі.
Функції ЗМІ.
Учені вважають, що людство вступає в еру інформаційного суспільства, де влада знань та інформації стає головною в управлінні суспільством. Саме їй поступаються традиційні засоби здійснення влади – гроші і державний примус. Але й сьогодні ЗМІ відіграють дуже важливу роль у політичному житті суспільства. Які функції вони виконують?
Збирання і розповсюдження інформації. Саме завдяки ЗМІ громадяни дізнаються про діяльність Президента, уряду, парламенту, політичних партій, про найважливіші політичні події як у своїй власній країні, так і закордоном. На основі цієї інформації формується громадська думка про діяльність політичних інститутів, державних і політичних діячів.
Вираження громадської думки.ЗМІ забезпечують можливість представникам різних суспільних груп публічно висловлювати свої думки, чітко формулювати і представляти громадській думці свої інтереси, шукати і об’єднувати однодумців. Доступ до ЗМІ – необхідна умова існування впливової опозиції, особливо при агресивному ставленні до неї з боку державних радіо і телебачення.
Контроль за діяльністю органів влади і самих ЗМІ. Контроль за діяльністю органів влади з боку ЗМІ особливо необхідний в умовах слабких контролюючих державних органів, дії яких майже завжди підпорядковані духу корпоративної солідарності. У демократичних країнах ЗМІ у здійсненні контролю спираються не лише на підтримку громадської думки, але й на закон, який надає можливість проводити журналістські розслідування. Іноді публікація цих розслідувань призводить до створення спеціальних слідчих комісій парламенту. Одним з найвідоміших прикладів такого перебігу подій – так званий Уотергейт у США, коли журналістське розслідування виявило незаконне прослуховування телефонних розмов суперників президента Картера активістами з його виборчого штабу. Внаслідок цього політичного скандалу Картер був змушений достроково залишити посаду президента США. Змагання різних органів ЗМІ між собою за читача (або глядача) об’єктивно змушує їх шукати таку інформацію, яка може викликати до себе значний громадський інтерес і розширити їх аудиторію. Нерідко це змагання штовхає на шлях пошуків дешевих сенсацій, скандалів, спроб влізти у приватне життя відомих у країні людей. Проти цих “тіньових сторін” діяльності ЗМІ не існує кращого засобу боротьби, ніж серйозна критика з боку колег-журналістів і громадської думки.
Освіта і політична соціалізація особистості.Діяльність ЗМІ дає громадянам велику кількість не тільки інформації про політичні події, але й різного роду коментарі до цих подій політичних оглядачів, експертів, аналітиків, політичних і громадських діячів. Це дозволяє досить всебічно ознайомитися як з самою політичною проблемою, так і з можливими засобами її розв’язання, ставленням до неї різних політичних і суспільних груп. З часом це дає громадянинові досить добрі політичні знання. Звичайно, ЗМІ – це не університет, вони не призначені для того, щоб давати систематичне знання. Для того, щоб досить всебічно ознайомитися з суттю проблеми, треба обов’язково брати інформацію з різних джерел (газет, радіо, телеканалів). Не слід сприймати на віру перше, що ви прочитали, почули або навіть побачили на телеекрані. Журналісти – це теж люди, вони можуть помилятися, бути пристрасними, упередженими або й просто лінивими і не завжди перевіряють інформацію, яку подають у статтях і репортажах. Для політичного розвитку особистості вміння самостійно аналізувати і оцінювати політичні події і факти має принципове значення. Якщо ви не вмієте самостійно збирати і оцінювати політичні факти, то ви легко можете перетворитися в об’єкт маніпуляцій вашою свідомістю з боку тих чи інших політичних сил.
Мобілізаційна функція ЗМІ. ЗМІ є частиною політичної системи суспільства. ЗМІ тим чи іншим чином залучені до політичних процесів, які у ньому відбуваються. У них (точніше кажучи, у власників ЗМІ) є власні політичні інтереси і бажання їх реалізувати або захистити. Тому ЗМІ прямо або посередньо спонукають людей до певних політичних дій (або політичної бездіяльності) у своїх власних інтересах.
Інноваційна функція. ЗМІ є важливим чинником оновлення сучасної політики. Привертаючи увагу громадської думки і влади до певних проблем суспільно-політичного життя, багаторазово повертаючись до цих проблем, висвітлюючи негативні наслідки їх невирішеності, пропонуючи нові підходи до цих проблем, ЗМІ ініціюють появу нових політичних технологій і інститутів.
У переліку тих функцій ЗМІ, які ми тільки що розглянули, майже кожна свідчить, що цей могутній засіб збирання, збереження і передачі інформації може бути застосований як на користь демократії, так і проти неї. З одного боку, технічні можливості ЗМІ настільки великі, що дозволяють вирішувати проблеми, про розв’язання яких ще 20-30 років тому люди навіть і не мріяли. Вже зараз можливо таким чином організувати процес обговорення і прийняття важливих політичних рішень, в якому будуть брати безпосередню участь мільйони людей. “Теледемократія”, або “демократія участі”, тобто відродження народних зібрань, в яких з допомогою сучасних засобів телекомунікації беруть участь мільйони людей, про можливість появи якої почали писати деякі вчені у 60-70 роках ХХ століття, вже починає з'являтися в мережі інтернету.
Разом з тим, не припиняються спроби можливості ЗМІ використати для маніпулювання свідомістю громадян.
Маніпулювання свідомістю – прихований вплив на політичну свідомість з метою формування певної політичної поведінки.
“Найбільш невинними”, так би мовити, прийомами маніпулювання свідомістю є утворення іміджу (від англ. image – образ, зображення), такого собі “макіяжу для політиків”, з допомогою якого намагаються підкреслити (інколи – й намалювати) їх кращі риси і сховати ті риси, які можуть не сподобатися виборцеві. Але серед засобів маніпулювання свідомістю є й такі, за допомогою яких намагаються вплинути на підсвідомість людей, “відключити” їх розум від оцінювання явищ і прийняття рішень, перевести поведінку людей в автоматизовані дії, що підпорядковані програмі, яку складають без їх відома та не в їх інтересах.
Демократія не можлива без вільних, незалежних ЗМІ. Разом з тим, свобода і незалежність ЗМІ не повинні перетворюватися у їх свободу і незалежність від відповідальності перед громадянським суспільством. Інакше вони перетворюються в інструмент політичного впливу їх керівників і власників. Тому ЗМІ повинні знаходитися під тією чи іншою формою громадянського контролю.
2. У світовій журналістикології питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Вальтер Гаґеманн у праці "Газета як організм" (1950) описав п'ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари, 4) розважати читача, 5) повчати його .
Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій. Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед урядом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів .
Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "четвертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нарахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав рекламу .
Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція журналістики викладена в книзі американського ученого Деніса Маккуейла "Вступ до теорії масової комунікації" (1987). Узагальнивши погляди попередників - своїх співвітчизників Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій журналістики. Вона зобов'язана:
1. Інформувати:
- забезпечувати інформацією про події в країні й світі;
- сигналізувати про стосунки з владою;
- полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес.
2. Корелювати:
- пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;
- забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;
- соціалізувати; координувати різні форми діяльності;
- домагатися консенсусу;
- встановлювати пріоритетність і сигналізувати про відносний статус.
3. Забезпечувати спадковість:
- виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;
- формувати й підтримувати спільність цінностей.
4. Розважати:
- забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;
- знижувати напруженість у суспільстві.
5. Мобілізувати:
- в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії .
Класифікація ЗМІ. Преса як вид ЗМІ
Головною засадою типології журналістики є її розрізнення за видом комунікативного каналу поширення інформації. Журналістика (з огляду на цю, п'яту, засаду) складається з чотирьох головних великих підсистем:
1) друкованих органів масової інформації;
2) радіомовної журналістики;
3) телевізійної журналістики;
4) електронних органів масової інформації. Останнім часом активно обговорюється питання про появу
нового елемента в системі сам-медіа - Інтернет-журналістики. У контексті цього питання виникла необхідність уточнити термінологічний апарат теорії журналістики. Ті явища, що раніше мали назву "електронні органи масової інформації", яка відносилася до радіомовлення й телебачення, мусить віддати своє ім'я Інтернет-журналістиці. Для радіомовлення ж і телебачення доцільно запропонувати термін "аудіовізуальні" або "ефірні" органи масової інформації. Однак об'єднання радіомовлення й телебачення в одну групу ефірних (аудіовізуальних) мас-медіа з погляду їх специфіки, функцій і ролі в журналістиці невиправдане. Воно було можливим, коли існували лише два рівні виготовлення й поширення інформації: друкований і недрукований. Для недруко-ваного й була запропонована назва "електронна журналістика". Сьогодні перед перспективою подальшого ускладнення системи журналістики доцільно розглядати радіомовлення й телебачення як самостійні (не об'єднані в одну групу) типи журналістики.
Як бачимо, підсистеми журналістики (у п'ятій типології) дістали свої назви від типів комунікації, тобто носіїв інформації. На перший погляд, комунікація зберігає нейтралітет стосовно інформації й істотного впливу на неї не справляє. Але насправді між інформацією й комунікацією існують такі ж стосунки, як між змістом і формою, тобто настільки тісний взаємозв'язок, що одне явище без іншого не існує, а форма активно впливає на особливості змісту, будучи ключем до його осягнення. Це вперше наголосив видатний канадський філософ у галузі соціальних комунікацій Г. М. Маклюен, вказавши: "Засіб [він мав на увазі засіб комунікації. - І. М.] - це вже повідомлення". У сучасному світі журналістику прийнято розглядати як найвизначніший спосіб соціальних комунікацій.
Цілком логічно поставити питання: чи завжди журналістика була комунікативним каналом людства? Відповісти на це питання без знання історії журналістики неможливо. Але у вигляді певного приблизного попереднього висновку слід сказати таке. Якщо під терміном "комунікація" (від лат. communico - спілкуюся з кимсь) розуміти у найширшому смислі спілкування й передачу інформації, то історія журналістики може бути подана як поступове перетворення органів (і засобів) масової інформації на органи масової комунікації. Іншими словами, журналістика поступово опановувала свою комунікативну функцію, дедалі впевненіше перетворюючись на комунікативне середовище, у якому окремі спільноти (й особи) досягають порозуміння. Певна річ, роблять вони це тільки і лише за допомогою інформації. Таким чином, нам вдалося пояснити, чому в типології журналістики таку вагому роль грає комунікативний чинник. Надалі ми розглянемо журналістику в аспекті цієї комунікативної типології.
Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу як елементи газети й журнали. Основною особливістю цієї підсистеми журналістики є саме те, що головним носієм інформації тут виступає написане (надруковане) слово.
Другу підсистему журналістики складають як елементи різноманітні радіостанції з їх численними форматами й програмами. Головну особливість цього типу журналістики становить те, що носієм інформації тут є звук, усне мовлення журналіста. Таким чином, можна стверджувати, що преса - це писана (друкована) журналістика, а радіомовлення - це усна (мовленнєва) журналістика.
Третя типологічна група (тележурналістика) складається із системи телевізійних каналів і студій. Особливість цього типу журналістики полягає в тому, що усне мовлення журналіста збагачується тут зображенням процесу мовлення (комунікації) в студії або відеорядом події.
Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в напрямку розширення й удосконалення четвертої підсистеми: електронних органів масової інформації. Їх особливість полягає в тому, що вони розвиваються на підставі мультимедійних технологій і володіють принциповою можливістю для текстового й аудіовізуального синтезу.
Найважливіше питання, яке виникає сьогодні, полягає в тому, наскільки стабільна сучасна система журналістики. Адже з появою ефірної журналістики хтось прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Понад те, у сучасному світі в багатьох країнах спостерігається збільшення продажу газет з одночасним зростанням рекламних надходжень.
Результати досліджень, які були подані на 52-му Всесвітньому конгресі газет і Шостаму всесвітньому форумі редакторів у Цюріху (Швейцарія, 1999), засвідчили, що:
1) після тривалого періоду спадання в багатьох країнах світу щоденний наклад газет знову зростає;
2) у всіх країнах світу, де проводились дослідження (матеріали подали 1100 видавців з 88 країн), спостерігається помітне, а в деяких країнах і вражаюче зростання річного прибутку від реклами в газетах;
3) загальні надходження від газетної реклами відновилися після кількох років скорочення і зараз перевищують найвищі показники 1980-х років у Європі, Північній Америці і азіатсько-тихоокеанському регіоні;
4) дослідження читацької аудиторії засвідчили, що багато газет читають молоді люди, а в деяких країнах вони читають їх більше, ніж батьки.
За словами генерального директора Всесвітньої газетної асоціації Тімоті Болдинга, що репрезентував десятий щорічний огляд газетної продукції, протягом минулого десятиліття газети потерпали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зростаючу конкуренцію, усе більшу роздрібненість ринку мас-медіа і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія перебувала в стані кризи. "Однак, - сказав він, - зараз видно, що газети в багатьох країнах упорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і тепер відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети залишаються надзвичайно могутнім засобом масової інформації з незвично широким охопленням аудиторії й ступенем впливу на неї.
Цифри свідчать, що й сьогодні газета залишається найважливішим джерелом інформації, яким користуються мільйони людей в усіх країнах світу. Провідними покупцями газет залишаються уже багато років норвежці і японці. На 1 тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 газет, що продаються щодня. На третьому місці перебуває Фінляндія - 455 газет, далі Швеція - 430, Коста-Ріка - 412, Швейцарія - 377 .
За результатами досліджень, проведених у ході виборів Інститутами держави і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір громадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (переважно газетні) видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках газет, 17 % - з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.
Як бачимо, новітні технології, наявність ефірного й електронного типів журналістики не знищили її найдавніший вид: періодичну пресу. Виявилось, що будь-яка з підсистем виконує в журналістиці свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса залишається найбільш аналітичною, роз'яснювальною формою масової інформації. Інтернет-журналістика приваблює своєю цілковитою незалежністю, приватністю, синтезом притаманних трьом попереднім типам журналістики ресурсів.
Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення або Інтернет нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.
У зв'язку з цим важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з комунікативних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування.
Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її переваги перед ефірною та електронною журналістикою.
1. Інформація фіксується в попередньо написаному й потім надрукованому тексті. Це найважливіша атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід враховувати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне передавати повідомлення про факт, але й бути носієм почуттів і думок, а також інформаційних і художніх образів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на перший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного, як на радіо, та зорового ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі, змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмови героїв, їхні почуття та внутрішні монологи.
Давно помічена непередавана енергетична потужність друкованого слова, можливість передати авторські думки, зануритися за його допомогою в духовне життя та емоції кожного персонажа, чого не може дати екранне зображення. Палкий прихильник "нового журналізму" Томас Вулф, порівнюючи слово і зображення, вказував, що створювачі екранізацій "фактично викидають білий прапор, коли примушують чийсь голос у кадрі чи поза кадром повторювати цілі шматки роману, сподіваючись, що хоча б у такий спосіб зможуть запозичити невеличку частку книжкової потужності"
Не можуть вони й зобразити статус персонажа, хоча кожний журналіст середньої руки робить це невимушено й природно. Т. Вулф навів приклад з Флобера: "Волосся його підстрижене рівною лінією над чолом, як у співака в сільській церкві..." і прокоментував: звичайно, на екрані можна показати всі ці деталі, але вказати на їх значимість допомагає тільки написаний текст .
У цьому відношенні друковане слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позначене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізованого характеру мовлення. Воно потужніше за зображення. І цими його перевагами на повну силу користується сучасна друкована журналістика.
2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні радіо- ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не потребує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту. Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до спеціальних пристроїв, а до елементів побуту, як одежа, і не є чимось відокремленим від особи, що ними користується.
3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд газетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що - у другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одночасно, хронологічно паралельно, тим-часом як у будь-якому електронному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні залишається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.
4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття матеріалу, серед яких виокремимо перегляд, вибіркове ознайомлення, детальне й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього, здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві. Не можна випускати з уваги і той факт, що матеріали періодичної преси подаються в бібліографічних даних до каталогів наукових бібліотек, розміщаються в спеціальних бібліографічних покажчиках, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням зацікавлених читачів: як сучасників, так і наступних поколінь.
5. Преса забезпечує здійснення способу "відкладеного читання", тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й телебачення позбавляють своїх прихильників такої можливості. Пропущену глядачем в ефірі радіо- чи телепередачу ніяким чином надолужити не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програмою, у якийсь із наступних днів. До ефірних ЗМІ поки що не застосовується спосіб "відкладеного прослуховування" чи "відкладеного перегляду", хоча не виключено, що в недалекому майбутньому техніка запису вдосконалиться й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не вийшло. Слід мати на увазі, що для запису передачі, яка вас ймовірно може зацікавити, ви щонайменше повинні знати про це наперед, а це не завжди можливо. Записувати ж увесь потік новинарних повідомлень і публіцистичних програм може тільки спеціально організована для цього служба. Поки що це можливо інституційно, але не приватно.
6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність: порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу встановлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім. Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умовах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого напруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття - важлива позитивна сторона друкованої журналістики.
7. Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках, що створює можливість користуватися нею як для широких кіл сучасників, так і для численних поколінь нащадків. У цьому відношенні газети й журнали мають безперечний пріоритет перед ефірними органами масової інформації. Звичайно, кожна радіо- чи телестудія має своє зібрання найкращих програм і передач, створених у її стінах. Сучасні технології дозволяють й окремому журналістові мати в своєму розпорядженні записи своїх найбільш вдалих програм. Але в цілому технологія виготовлення і зберігання аудіовізуальних записів ще не є досконалою настільки, щоб у наших містах відкривалися громадські фоно- й відеотеки, як то вже тисячі років існує з друкованою продукцією. Тому на сьогодні історія журналістики - це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й збереження матеріалів ефірної масової інформації ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії радіо- й тележурналістки, яке стоїть перед нашою історико-журналістською наукою.
Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:
1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відміну від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбуваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоденна газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які можуть навіть перервати трансляцію певної програми чи кінофільму, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.
2. Преса доступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не мають стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія ефірних органів масової інформації. Її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.