Психологія відтворення обстановки

й обставин події ' '

Психологічні основи слідчого експерименту. Експе­рименту належить одна з головних ролей у пізнанні істи­ни у будь-якій галузі діяльності людини. Широкий діапазон пізнавальних властивостей експерименту, його універсальність, варіантність, здатність виявляти нове, яке виходить за межі гіпотези, що перевіряється, або її наслідків, дали змогу віднести експеримент до методів, що сприяють встановленню істини.

Кримінально-процесуальне пізнання при розсліду­ванні злочинів не є винятком. Для нього також характер­не широке використання експериментальних методів, се­ред яких особливе місце посідає слідчий експеримент. Та­кий експеримент виконує широку пізнавальну функцію і тому належить до слідчих дій, використовуючи які, слід­чий одержує можливість установлювати важливі факти й обставини. Сутність слідчого експерименту полягає у про­веденні дослідів і безпосередньому сприйнятті слідчим досліджуваних явищ. Слідчий експеримент — слідча дія, яка полягає у проведенні спеціальних дослідів з ме­тою перевірки зібраних доказів, одержання нових до­казів, перевірки й оцінки слідчих версій про можливість існування тих чи інших фактів, що мають значення для розслідування кримінальної справи.

Гносеологічною основою слідчого експерименту є версія слідчого, складність якої визначається комплек­сом обставин, що є основою для її формування. Виник­нення версії при послідовному розгляді етапів її розвит­ку, природно, спричиняє виведення висновків, тобто своєрідних припущень, наявність або відсутність яких при їх перевірці дає змогу встановити істинність висуну­того припущення. Так, перевірка припущення про інсце­нування крадіжки шляхом проникнення через пролам у

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

стіні передбачає виведення таких висновків: 1) можли­вість проникнення людини через пролам; 2) можливість витягнути через пролам матеріальні цінності та ін. Пе­ревірка цих висновків, виведених із версії про інсцену­вання крадіжки зі зломом, передбачає організацію слідчих експериментів, метою яких є встановлення на­званих фактів. Проводячи такі експерименти, слідчий дійде висновку про те, чи правильна його версія, чи відповідає істині заява про крадіжку.

Слідчий експеримент із погляду його пізнавальної ролі у процесі розслідування структурно поданий нарис. 12. ,;v

Слідчий експеримент

Мета експерименту

Програма експерименту

Способи проведення експерименту

Підготовкадо експерименту,

Організація експерименту

Результати експерименту

Позитивна роль у доказуванні

Негативна роль у доказуванні

Рис. 12. Структура слідчого експерименту.

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ" ДІЯЛЬНОСТІ______________________

З'ясування ролі і значення слідчого експерименту в кримінально-процесуальному пізнанні пов'язане з дослідженням психологічної характеристики слідчого експерименту як окремої слідчої дії. До неї в першу чер­гу належать питання про необхідність проведення експе­рименту і прогнозування його результатів.

Необхідність проведення експерименту випливає з аналізу наявних у справі доказів, що формують певну версію. Можливість дослідження припущення, що ви­никло, шляхом слідчого експерименту передбачає обов'язкову оцінку доказів.

Прогноз результатів як визначення найбільш імовір­ного вирішення завдань, що перевіряються шляхом експе­рименту, створює впевненість у його необхідності. Даними для прогнозування результатів експерименту є докази, ха­рактер і взаємозв'язки яких створюють необхідні перед­умови для припущень. Прогноз істотно впливає на вирі­шення питання про доцільність та необхідність проведення експерименту в конкретних обставинах. Так, при огляді місця події у справі про крадіжку вовняної тканини з мага­зину, вчиненої шляхом проламу стіни, у слідчого виклика­ло сумнів те, що рулони без попереднього розмотування бу­ли витягнуті з пробитого отвору. Його першим рішенням було провести слідчий експеримент для визначення мож­ливості витягти рулони з проламу. Однак більш ретельний аналіз обстановки події, вивчення параметрів отвору в стіні, огляд рулонів вовни, що залишилися у магазині, при­вели його до висновку про те, що рулони вільно могли прой­ти через пробитий отвір. Проведення слідчого експеримен­ту за таких умов було б позбавлене необхідного для нього змісту, пов'язаного з перевіркою припущення, що викли­кає сумнів. Крім того, прогнозуючи можливий результат експерименту, слідчий справедливо вважав, що він буде ідентичний висновкам, яких він дійшов до його проведен­ня, і отже, проведення експерименту є недоцільним.

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

До психологічної характеристики слідчого експери­менту належать дані обстановки та його умови, а також можливість відтворити емоційний стан особи у процесі проведення експерименту.

При розгляді цих сторін слідчого експерименту про­понується моделювати об'єктивні й суб'єктивні чинники і експериментальні дії. З цього боку аналіз психологічної структури експерименту може бути визнаний таким, що заслуговує на увагу, за винятком моделювання суб'єк­тивних чинників.

Відтворення обстановки події (воно рівнозначне мо­делюванню об'єктивних чинників події) має характер істотного наближення, що дає змогу створювати об'єк­тивно необхідні умови для експерименту. Психологічною основою такого відтворення є моделювання обстановки, реально і психологічно (у плані її оцінки учасником) не­обхідної для проведення експерименту. У даному разі компонентом, що психологічно спонукає суб'єкта до про­явів при експерименті, є створення обстановки, наближе­ної до справжньої. Саме така психологічна характерис­тика обстановки і забезпечує, як правило, вірогідність результатів проведених дослідів.

Прагнення забезпечити вірогідність висновків екс­перименту шляхом відтворення обстановки події спри­чинило введення такого компонента відтворення обста­новки, як макетування. Макетування багато в чому доповнює обстановку, необхідну для проведення експе­рименту, а там, де макети виконують функції об'єктів, що дієво беруть участь в експерименті, вони допомагають найбільш об'єктивно відтворити механізм події, її окремі обставини тощо. Становлять інтерес психологічна сторо­на макетування, її роль у суб'єктивному стані осіб, які бе­руть участь у слідчому експерименті, і особливо особи, чиї суб'єктивні дані перевіряються. Макети, змодельо-вані зі значним наближенням до дійсності, виконують у

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

цьому аспекті подвійну функцію. Насамперед вони ство­рюють емоційну налаштованість в особи, що може відповідати її стану в момент події, а також сприяють ви­никненню асоціативних зв'язків, що можуть бути вико­ристані для пригадування окремих обставин, внесення корективів в обстановку експерименту, повідомлення но­вих даних як результату відновлення у пам'яті обставин, раніше обійдених увагою.

Відтворення обстановки і обставин події, а також дій певних осіб при проведенні слідчого експерименту ста­новлять його сутність. Тому комплексне відтворення, відновлення всіх частин експерименту передбачають як необхідну умову відтворення психологічного стану осо­би, дії, здатності й можливості якої перевіряються під час експерименту. Прагнення до створення умов експе­рименту, що забезпечують вірогідність його результатів, вимагає обов'язкового відтворення всіх обставин експе­рименту в його найважливіших рисах у вигляді, набли­женому до справжнього. Це правило, природно, має по­ширюватися і на стан психіки особи, яка бере участь в експерименті. Однак якщо вимога, що стосується обста­новки експерименту, здійснена, то питання про вимоги щодо психіки індивіда викликає сумніви у можливості й доцільності такого відновлення.

Дійсно, психічний стан особи, пов'язаний із тією чи іншою подією, відтворити у цілому неможливо, оскільки він зумовлений рядом обставин, продиктованих конкрет­ною обстановкою події. Більше того, ця подія має особли­вий емоційний вплив, тому що це подія злочину. Залежно від ролі осіб, які брали участь у події (особа, яка вчинила злочин, особа, яка за ним спостерігала, особа потерпілого при його вчиненні), їхній психічний стан буде різним. Відтворення в експерименті психічного стану, рівного або подібного наявному в момент події, означало б повторення самої події, що практично неможливо. В експерименті по-

 

^___________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вторюються лише обстановка й обставини, пов'язані з подією. Отже, підґрунтя, необхідне для створення іден­тичного психічного стану, відсутнє, і в цьому плані його відтворення у колишньому вигляді не настає. Певні пе­редумови для формування схожого психічного стану мо­делюються відновленням обстановки події, прибуттям на місце події, проведенням дослідів, пов'язаних із цією подією. Наведені обставини сприяють виникненню психічних станів, що можуть наближатися, підсилювати­ся або відповідно послаблюватися осмисленням і пережи­ванням того, що відбулося, його оцінкою.

Важливе значення у цьому аспекті має такий момент, як повідомлення особи, яка бере участь в експерименті, про те, що саме буде відбуватися, яка програма експе­рименту, яка сутність і послідовність обраних дослідів. Особу, яка бере участь в експерименті, обов'язково спові­щають про його мету, інакше неможливо визначити про­цесуальну роль цієї особи. Крім того, збереження у таєм­ниці мети експерименту в загальному вигляді неможли­ве, оскільки будь-який його учасник, аналізуючи харак­тер здійснюваних дій, рано чи пізно зрозуміє сутність того, що відбувається. Але психологічні явища, пов'я­зані з проведенням будь-якого експерименту, у тому числі такого, де виявляються суб'єктивні якості особи, можуть уплинути на його хід і результати. Наприклад, очікування явища, що спостерігається в експерименті, психологічно готує особу до його сприйняття, тому тут можуть мати місце ілюзії, пов'язані зі спостереженням того, чого немає насправді, а також із передчасною (не­правдивою) реєстрацією очікуваного та ін.

Такі чинники змусили криміналістів шукати шляхи створення умов, які б певною мірою усували або пом'як­шували дію названих психологічних явищ. З метою забез­печення більшої об'єктивності результатів експерименту деякі автори пропонують не доводити до відома про його

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

програму осіб, показання яких перевіряються. Вважаємо, що ця рекомендація має сенс лише щодо сутності кожно­го досліду та їх послідовності. Відносно загального повідо­млення про цілі експерименту, то воно має бути певним продовженням гарантії процесуальних прав особи, пока­зання якої перевіряються в експерименті.

Заслуговує на увагу питання про оцінну діяльність слідчого, здійснювану щодо експерименту. Вона скла­дається з трьох етапів, що відповідають етапам проведен­ня експерименту. Першим є оцінка можливостей експе­рименту, другим — його ходу, сутності й варіантності дослідів, третім — його результатів. Перший етап охоп­лює оцінку ситуації, викликану конфліктним станом зібраних у справі доказів, що зумовлює необхідність пе­ревірки якого-небудь із них або версії, що виникла. Дру­гий етап передбачає оцінку кожного досліду і всієї їх су­купності з метою встановлення їх оптимального характе­ру, тобто здатності перевірити конкретну обставину в експерименті. Тут процес оцінки може викликати дії, спрямовані на коректування дослідів, їх заміну, пропо­зицію нових, що може бути продиктовано конкретною ситуацією проведення експерименту. Третій етап синте­зує оцінки попередніх етапів, визначаючи доказове зна­чення проведеної слідчої дії.

Результати слідчого експерименту традиційно роз­глядаються як позитивні й негативні. Такий характер ре­зультатів слідчого експерименту співвідноситься з вер­сією слідчого або з тими наслідками, що з неї випливали і перевірялися шляхом проведення експерименту. Так, у випадках, коли перевіряється можливість особи бачити у певних умовах ті чи інші об'єкти, сигнальні вогні тощо у зв'язку з версією слідчого щодо того, що цей факт не­можливий, результат експерименту може бути позитив­ним (особа в процесі експерименту бачить) чи негативним (у процесі експерименту встановлюється, що особа за да-

них умов бачити не може). Доказова цінність позитивних і негативних результатів є різною: перші встановлюють, що даний факт можливий, другі означають його немож­ливість, виключаючи тим самим всі інші рішення. Пози­тивний результат, установлюючи можливість того чи іншого факту, ще не вказує на його дійсність, його обов'язковість у конкретних умовах. Тобто, він не виклю­чає одержання в даному разі інших результатів. Негатив­ний же результат, наприклад неможливість бачити у пев­них умовах, дає однозначне рішення — суб'єкт не міг ба­чити — із усіма наслідками, що звідси випливають, у ви­значенні його доказового значення. Разом з тим і негатив­ний результат, щоправда, у значно меншому ступені, ніж позитивний, не виключає інших оцінок, у яких важлива роль належить суб'єктивним якостям особи, що прояви­лись у конкретній ситуації.

Нерідко прояв суб'єктивних якостей у конкретній ситуації такий, що дає суб'єкту змогу вийти за межі його звичайного сприйняття, за межі людських можливос­тей. Психічне напруження, яке створюється умовами конкретної ситуації, спричиняє порушення звичайного режиму психічних процесів, унаслідок чого може наста­ти притуплення або загострення сприйняття. Особливе місце в такому «незвичайному» сприйнятті належить спрямованості уваги в особи, яка сприймає, ефект очіку­вання, який створює ілюзію того, що спостерігається, та ін. Наслідком цих обставин, що належать до характери­стики суб'єктивних якостей особи, може бути сприйнят­тя нею можливості здійснення певних дій, які через відсутність такої суб'єктивної ситуації не можуть бути повторені при проведенні експерименту. Зазначені об­ставини часто знімають абсолютний характер висновків експерименту, що мають негативне значення.

Наприклад, особа під час розслідування розбійного нападу заявляє, що точно бачила його учасників, які зна-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ходилися від неї на відстані 15 м у ніч вчинення злочину, і називає їх. Вірогідність і правдивість такої заяви слід­чий вирішує перевірити шляхом проведення слідчого експерименту. У ході його здійснення після кількох до­слідів установлюється, що свідок за таких умов і обста­новці сприйняття не може розрізнити фігури, число, ха­рактер одягу осіб, за якими спостерігають. Таким чином, результати експерименту мають негативний характер. Здавалося б, отримані висновки спростовують мож­ливість особи бачити, а отже, і зроблену ним заяву. Од­нак більш ретельний аналіз суб'єктивного стану особи в момент спостереження, часу спостереження (він чекав дівчину і був на цьому місці протягом години), спрямова­ності його уваги, зіставлення повідомлених ним даних з іншими доказами у справі дають підставу розглядати як більш переконливу заяву свідка, ніж результати слідчого експерименту, що спростовують його показання.

Саме тому жорсткий поділ результатів слідчого екс­перименту на негативні й позитивні та визначення їхньої доказової цінності не можуть бути прийняті беззастереж­но. Але приймаючи як загальне положення, що ступінь імовірності висновків при негативному результаті експе­рименту є вищим, ніж при позитивному, їхню доказову цінність і значення слід розглядати на основі аналізу всіх доказів у справі, з урахуванням неможливості точно відтворити суб'єктивний стан особи, зумовлений ситу­ацією спостереження.

До питання про оцінку результатів слідчого експери­менту належить також і питання про значення обстанов­ки, у якій відбувалася подія, що перевіряється. Віднов­лення обстановки події, яка називається в криміналістиці реконструкцією, тісно пов'язане з ходом проведення, а отже, і з результатами експерименту. Точність рекон­струкції передбачає вірогідність обстановки події. Саме вірогідність обстановки забезпечує значною мірою

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вірогідність висновків. Зрозуміло, при відновленні обста­новки події слідчий не може повторити її у всіх елементах через об'єктивні зміни, що відбулися на цьому місці. Крім того, на наближення характеру відновлюваної обстановки до дійсності впливають і суб'єктивні враження осіб, з по­казань яких можна зробити висновок про характер обста­новки. Отже, існує певна невідповідність обстановки екс­перименту обстановці дійсності, і тому головним у вирішенні цього питання є максимальне наближення об­становки до її справжнього стану в момент події.

Реконструкція так чи інакше пов'язана зі спрощення­ми. Щодо провадження слідчого експерименту стосовно такого елемента його структури, як відтворення, віднов­лення обстановки, — це означає не обов'язкову іден­тичність обстановки, але таке її наближення до дійсної, яке зберігає її істотні риси та їхній взаємозв'язок із поді­єю, яка перевіряється за допомогою даної слідчої дії.

Психологічні основи перевірки показань на місці.Перевірка показань на місці — слідча дія, що полягає у співставленні показань про пов'язані з певним місцем об­ставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих осо­бою, яка дала показання, з метою з'ясування їхньої до­стовірності. Перевірка показань на місці має на меті отримання нових фактів, а також перевірку, уточнення фактів, вже встановлених під час розслідування.

Перевірка показань на місці як окрема слідча дія має певні психологічні закономірності, що визначають її пізнавальну цінність. До таких закономірностей нале­жать: 1) здатність особи сприймати і запам'ятовувати об­становку, в якій відбувається та чи інша подія; 2) просто­рова орієнтація особи при відтворенні обстановки в за­гальному або фрагментарному вигляді, природному або видозміненому; 3) психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці.

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

Використання цих закономірностей, кожна з яких може проявитися по-різному, має важливе значення при вирішенні питання про організацію перевірки показань на місці та з'ясування її ролі й результатів у встановленні істини у справі. Якщо звернутися до аналізу впливу на­званих закономірностей на проведення перевірки пока­зань на місці, то можна побачити, як у своїх опосередко­ваних зв'язках вони є психологічними засадами цієї слідчої дії. Розглянемо більш детально кожну з них.

Перша особливість, що лежить в основі перевірки по­казань на місці, зводиться до встановлення здатності особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувалася та чи інша подія. Ця здатність може бути пе­ревірена на досудовому слідстві й у досліджуваному ас­пекті стати предметом судово-психологічної експертизи. Але проводити останню у даному разі немає потреби, оскільки обсяг і рівень отримуваної при допиті інфор­мації достатні, щоб визначити зазначені здібності. Йдеться про отримання від допитуваного таких даних, що містять відомості про обстановку місця події. Ці дані можуть відігравати роль інформації, яка перевіряється, у тому разі, якщо допитуваний їх сприйняв, запам'ятав і повідомляє і, головне, тоді, коли виникає необхідність перевірити його показання.

З огляду на викладене виникає запитання: чи в усіх ви­падках допитуваний може сприйняти і запам'ятати обста­новку події? Тут акцент на понятті «обстановка» зроблений тому, що метою перевірки показань на місці є їх зіставлен­ня із справжньою обстановкою події на цьому місці. Ось чо­му найбільший інтерес для слідчого становить те, як допи­туваний сприйняв і запам'ятав обстановку події.

Нерідко подія, у якій допитуваний може бути свід­ком або обвинуваченим, сприймається ним у комплексі, у взаємозв'язку з усіма іншими обставинами. У цьому разі при відтворенні того, що спостерігається, під час до-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

питу слідчий вправі очікувати інформацію і про обста­новку, і про місце події. В інших же ситуаціях увага учас­ника події або спостерігача характеризується вибірко­вістю, спрямованою на фіксацію лише того, що відбу­вається, а інше не потрапляє в його поле зору. Тому під час допиту, особливо тоді, коли інформація, яка є у слідчого або отримана ним під час давання показань, дає підставу для проведення перевірки показань на місці, потрібно за допомогою певних тактичних прийомів ожи­вити в пам'яті допитуваного обставини, пов'язані з про­сторовим орієнтуванням події злочину. Такі дані, будучи зафіксованими у протоколі допиту, згодом допоможуть здійснити перевірку показань на місці.

Не виключені й моменти, коли обстановка події через ряд причин не відображена у пам'яті осіб, які сприйма­ють, такою мірою, щоб слідчий міг здійснити порівняння отриманої від них інформації і наявної обстановки при пе­ревірці показань на місці. У цьому разі він може обрати од­не з двох рішень: 1) відмовитися від проведення перевірки показань на місці, використовуючи інші докази у справі; 2) проводити перевірку показань на місці таким чином, щоб свідок або обвинувачений могли впізнати обстановку (вулицю, будинок, ділянку місцевості), що спостерігалася ними, але не відбилася в їхній пам'яті у тому ступені, щоб була можливість для подальшого зіставлення.

Так, у практиці розслідування іноді виникають ситу­ації, коли обвинувачений, даючи показання, повідомляє, що він упізнав би будинок, вулицю, ділянку місцевості, якби йому їх показали, називаючи при цьому орієнтовні напрямки. У цьому разі слідчі роблять спроби встанови­ти шукане місце, виїжджаючи з обвинуваченим чи свід­ком у можливих напрямках. Нерідко такі спроби мають успіх, слідчий знаходить це місце, отримує нові докази і перевіряє показання обвинуваченого і свідків. Психо­логічною основою проведення таких дій є збудження

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

І

асоціативних зв'язків, які стосуються мимоволі відобра­женої у пам'яті допитуваного обстановки, уявлення про яку міститься у так званому латентному шарі пам'яті. Нагадування (фрагментарне) обстановки події шляхом показу будівель, ділянок, що були у полі зору обвинува­ченого або свідка, саме і є тим моментом, що спонукає до пожвавлення його пам'яті, який використовується при проведенні перевірки показань на місці. Зрозуміло, така дія не відповідає точному змісту і характеристиці пе­ревірки показань на місці, але може розглядатися як різновид цієї перевірки, який не суперечить її сутності.

Певне практичне значення мають і такі випадки, ко­ли індивід сприймає, запам'ятовує, а отже, відтворює не всю обстановку події, а лише її частину, на якій він зосе­редив свою увагу. Тут установлення того, наскільки ефективно буде проведення перевірки показань на місці, залежить від таких чинників: наскільки суттєвим є цей фрагмент для перевірки показань; містить він у собі щось відмітне або характеризується загальними ознаками. На­приклад, у показаннях повідомляється про те, що на розі вулиці, де відбулася подія, біля багатоповерхового бу­динку ростуть два дерева. Такі ознаки, що мають надто загальний характер, не можуть бути основою для визна­чення достовірності інформації при проведенні перевірки показань на місці.

Для сприйняття і запам'ятовування обстановки події важливою є також вибірковість уваги, визначена інтере­сами особи або її професійними навичками. Тут насампе­ред слід зазначити, що вибірковість сприйняття тісно пов'язана зі спрямованістю уваги особи. Це пояснюється різноманітними причинами, насамперед інтересом до то­го, що сприймається, його значенням для здійснення діяльності і зв'язком з подальшими діями, професійною поінформованістю та ін. Залежно від наведених чинників і згідно з ними особа сприймає і запам'ятовує певні мо-

менти, частини обстановки значно яскравіше, ніж інші так звані фонові обставини. Потрібно знати, що при пе­ревірці показань на місці саме такі «опорні» для впізнан­ня частини, предмети обстановки є вирішальними для оцінки правильності показань особи. їхнє значення особ­ливо велике тоді, коли запам'ятовування пов'язане з діяльністю обвинуваченого (проникнення, руйнування перешкоди; дії, пов'язані з подією злочину) або свідка, головним чином з його емоційним станом (подив, пере­ляк, здивування, бажання розглянути незнайоме, ба­жання зрозуміти дії іншої особи).

Друга особливість, що впливає на конструкцію і піз­навальну сутність перевірки показань на місці, пов'язана з просторовою орієнтацією особи при відтворенні обста­новки (повторному сприйнятті) у загальному або фраг­ментарному вигляді, природному чи видозміненому. Просторова орієнтація визначається як здатність особи орієнтуватися на місцевості чи в обстановці, у якій вона коли-небудь була, здатність запам'ятати цю обстановку. Не всі особи мають однакову просторову орієнтацією. За­лежно від характеру їх професійної діяльності, прожи­вання у певній місцевості, дій, у зв'язку з якими запам'я­товується та чи інша обстановка, орієнтація на місце­вості чи в обстановці у них може бути різною.

Так, особа, яка проживає у сільській місцевості, швид­ше і звичніше орієнтується у такій місцевості. Городянин зазвичай погано орієнтується у сільській місцевості, але краще запам'ятовує будівлі й вулиці міста. Професії водія автомашини, листоноші дають змогу чітко орієнтуватися на місцевості. Ті чи інші обставини, пов'язані з подією зло­чину і здійсненням певних дій, як уже зазначалося, краще запам'ятовуються, ніж звичайні обставини, і можуть бути «опорними» пунктами при впізнанні обстановки під час перевірки показань на місці. Ці чинники слідчий повинен враховувати при організації розглядуваної слідчої дії.

17 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

Особливе значення для просторової орієнтації особи має запам'ятовування обстановки події. Таке запам'ято­вування може мати довільний і мимовільний характер. Перший тип запам'ятовування визначається як навмис­не запам'ятовування обстановки з конкретною метою. Наприклад, злочинець, сховавши викрадене, запам'ято­вує місцевість і окремі орієнтири на ній з метою наступ­ного повернення на дане місце. Це запам'ятовування, не­залежно від того, з якою діяльністю воно співвідносить­ся, завжди є більш повним, точним, детальним. Саме то­му у разі, коли перевіряються показання обвинуваченого на місці, слідчий може розраховувати на більш деталь­ний збіг отриманих показань і обстановки на місці.

Характерною рисою другого типу запам'ятовування є те, що воно відбувається без будь-яких зусиль з боку суб'єкта і вже тому має не зовсім визначений характер. Будучи латентним (прихованим), таке запам'ятовування не має у своєму актуальному шарі готової інформації про сприйняте. Суб'єкт на запитання про те, чи пам'ятає він місце і чи може показати на ньому, як і де відбулися ті чи інші події, найчастіше відповідає негативно чи невпев­нено. При другому типі запам'ятовування навіть у про­цесі допиту важливо збудити асоціативні зв'язки, що оживляють у пам'яті допитуваного мимоволі відобра­жене. Тоді слідчий матиме у своєму розпорядженні інформацію, достатню для організації перевірки пока­зань на місці.

При організації перевірки показань на місці важливо знати, чи має особа, показання якої перевірятимуться, просторову орієнтацією. У цих цілях необхідно звертати­ся до аналізу отриманих раніше показань і їхнього зістав­лення з відомими у справі обставинами, що стосуються обстановки події, місця події, шляхів підходу до нього. Часто просторову орієнтацію особи перевіряють шляхом з'ясування суб'єктивного уявлення цієї особи про те, як

^_____________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

вона запам'ятовує обстановку взагалі і як вона її запам'я­тала у даному разі. Власні висловлення особи створюють необхідне уявлення про її просторову орієнтацію і допо­магають слідчому вирішувати питання про доцільність організації перевірки показань на місці і її ефективність у конкретних умовах розслідуваного злочину.

При вирішенні питання про перевірку показань на місці потрібно враховувати, що в окремих випадках в особи, яка спостерігала ту чи іншу подію або брала участь у ній, може виникнути ремінісценція, тобто певне галь­мування в пам'яті ряду обставин, що згодом можуть до­сить яскраво і докладно відтворюватися у пам'яті. Це може привести до необхідності відстрочити проведення перевірки показань на місці, для того щоб через певний період у пам'яті допитуваного відтворилися ті обставини, що раніше не були відображені у ній.

Наведені дані про особливості людської психіки свід­чать про те, що у процесі підготовки і визначення не­обхідності проведення перевірки показань на місці потрібно брати до уваги ряд психологічних явищ, що зу­мовлюють доцільність проведення цієї слідчої дії та її можливу результативність.

Третя особливість психологічної характеристики пе­ревірки показань на місці — психічний вплив обстанов­ки події на особу, яка повторно перебуває на цьому місці. Одним із елементів розглядуваної слідчої дії є необхід­ність повторного перебування особи, показання якої пе­ревіряються на місці, де відбувається зіставлення повідо­млених відомостей і справжньої обстановки. Особливість цієї дії полягає у тому, що перебування особи на місці події не є пасивним, а супроводжується показаннями про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Повторне перебування особи на місці події, де вона відіграє активну роль, справляє не неї певний психо-

17*4-460

L

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ______________________

логічний вплив. Останнє може відбуватися у кількох на­прямах, що мають у деяких випадках і процесуальне зна­чення. Психологічний вплив обстановки може сприяти актуалізації асоціативних зв'язків і, зрештою, формувати більш повні уявлення про подію і її окремі обставини. У цьому разі показання, що даються обвинуваченим чи свідком, не лише підтверджують раніше повідомлене, а й містять додаткові відомості, які можуть мати значення у справі. Нерідко такі додаткові показання можуть супрово­джуватися вказівкою на окремі сліди, сховані речові дока­зи та ін. Вже тому психологічний вплив, викликаний по­вторним сприйняттям обстановки, може не лише привести до суто психологічних наслідків, а й істотно вплинути на процесуальну структуру перевірки показань на місці, роз­ширюючи тим самим обсяг доказової інформації.

Психологічний вплив повторного сприйняття обста­новки може спричинити й інші наслідки. До них, зокре­ма, належить необхідність уточнення раніше даних пока­зань, яке спрямоване на більш повне з'ясування обста­новки і дає змогу внести корективи у показання, що да­ються. Таке уточнення зазвичай пов'язане не із сутністю інформації допитуваного, а з окремими обставинами то­го, що відбулося, які дозволяють правильно уявити подію злочину, його механізм, з'ясувати його учасників та ін. У цьому разі перевірка показань на місці буде не спростовувати раніше дані показання, а лише сприяти їх уточненню, щоб одержати більш повне уявлення про те, що трапилося. Ця обставина також має процесуальне значення, сутність якого полягає у тому, що більш точне і повне уявлення про подію, що відбулася, дає можли­вість встановити об'єктивну істину у справі.

Психічний вплив повторного сприйняття суб'єктом обстановки є надзвичайно сильним тоді, коли сприймане суперечить показанням, що даються ним, спростовуючи їх. Така ситуація зазвичай має місце у разі навмисної не-

L

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

правди з боку того, хто дає показання. Перебування пов­торно в обстановці події викриває особу у неправді, і явні суперечності в її показаннях про обстановку і самої обста­новки стають тим психічним чинником, що змушують обвинуваченого або свідка зізнатися у неправді й поясни­ти її мотиви. В усіх випадках неправди перевірка пока­зань на місці є дією, що не лише встановлює, а й викри­ває неправду. ; ■; [Я

§ 6. Психологія обшуку

Психологія приховування. Обшук — слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і спо­руд, ділянок місцевості, окремих громадян із метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їхніх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання сторонніх людей до їхнього помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язане з певни­ми порушеннями прав громадян на недоторканність осо­би, житла тощо і вимагає дотримання встановлених зако­ном гарантій.

З'ясування психологічних закономірностей обшуку у плані його пізнавальної функції має велике значення для слідчої практики. Пізнавальна роль психології при об­шуку полягає у двох основних напрямах: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об'єктів; 2) розробці тактич­них прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.

Пізнавальна роль психології приховування полягає у виявленні тих розумових побудов, що лежать в основі дій особи, яка приховує об'єкти, що підлягають вилученню при обшуку. Для того щоб знайти шукану річ, необхідно

Г

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

проникнути у психологію того, хто ховає, підпорядковану певним розумовим стандартам, за допомогою яких вирішуються завдання, пов'язані з прихованням того чи іншого об'єкта. У загальному комплексі завдань, що вирі­шує приховуючий, головна роль належить завданню що­до створення суб'єктивної недоступності речі для особи, яка проводить обшук. Дане завдання породжує постанов­ку і вирішення інших завдань, що її забезпечують і взає­мозалежних з нею. До них, зокрема, належать: а) обрання місця приховування; б) маскування прихованого; в) вибір лінії поведінки, що передує обшуку і супроводжує його.

Завдання щодо обрання місця приховування є най­більш складними, оскільки вимагають від приховуючого напруження інтелектуальних сил, щоб обрати таке місце приховування, що має бути суб'єктивно недоступним для особи, яка проводить обшук. Обрання такого місця зазви­чай обмежене місцем проживання обшукуваного і тери­торією надвірних будівель, а отже, можливостями для приховування. У приміщенні також не всі предмети — меблі, підлога, стіни, стеля — можуть бути місцем для приховування. їхнє обрання і віднесення до об'єктів, які можуть бути використані для приховування, залежать від розміру, форми, виду, матеріалу приховуваного. То­му вирішення завдання, пов'язаного з приховуванням того чи іншого об'єкта, зазвичай суворо обмежене і не мо­же виходити за рамки звичайних уявлень про прихову­вання. Саме ця обставина змушує приховуючого шукати таке вирішення цього завдання, що випадає з ряду зви­чайних уявлень або порушує їх, роблячи завдання щодо виявлення шуканого найбільш складним для особи, яка проводить обшук. У цьому аспекті завдання приховуван­ня може вирішуватися шляхом створення спеціальних схованок у місцях, що можуть бути легко пристосовані для цього, або вибору з числа придатних об'єктів тих, які менш за все можуть привертати увагу. Як приклад мож-

L

^_____________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

на назвати мисливську рушницю, заховану і зашиту в пе­рині. Для приховування викраденого злочинці, як пра­вило, обирають місця, що не збігаються зі звичайним уявленням про місце приховування конкретного об'єкта. Вирішення завдання щодо обрання місця приховування спрямоване на пошук нового шляху, що не міститься в загальноприйнятих людських стандартах. Так, важко уявити, що іноземна валюта в паперових купюрах може бути прихована в банках із топленим маслом чи варен­ням. Злочинці ж її туди поміщують, попередньо сховав­ши в менших за обсягом банках, що ставляться всереди­ну банок з маслом чи варенням.

При виборі місця для приховування тих чи інших предметів певну роль відіграють суб'єктивні уявлення особи щодо можливостей приховування, зокрема, її уяв­лення про надійність приховування, а отже, відповід­ність приховуваного і місця приховування, що можуть забезпечити неприступність першого.

При обранні найбільш надійного місця для прихову­вання велике значення мають професійні навички і знан­ня особи. Професійні навички відкривають можливість для використання з метою приховування тих місць, які відомі особі у зв'язку з її професією. Причому ці місця можуть характеризуватися оригінальністю, що випливає з тонкощів професії, про які знає лише особа, яка володіє нею. Саме тому орієнтація на використання професійних нахилів при відшуканні прихованого часто вимагає від слідчого поглибленого уявлення про цікавлячу його сто­рону професії особи, а також консультацій з фахівцями щодо того, які дані професійних навичок можуть бути ви­користані для створення схованок.

У даному разі не слід забувати і про цілком можливий результат рефлексивного мислення, пов'язаного з тим, що обвинувачений може відмовитися від використання своїх професійних навичок, особливо таких, які можуть насам-

перед викликати підозру при пошуку місць приховування. Тому орієнтація слідчого на професію особи, у якої має бу­ти обшук, повинна завжди мати поправку на те, що таке використання можливе, але не є твердою закономірністю, яка визначає характер місця приховування.

Після того як обране місце для приховування шука­ного, той, хто приховує, вирішує завдання щодо маску­вання такого місця. Це завдання може бути самостійним, а також пов'язаним із завданням щодо пошуку місця приховування. В другому випадку місце для приховуван­ня, на думку особи, яка ховає, містить необхідні маску­вальні дані і не потребує їх додаткового створення. Мас­кування місця приховування зазвичай супроводжується постановкою в цьому місці додаткових предметів (напри­клад, крісла — на ту частину паркету, де захована річ; вази — на тумбу, шухляда якої використана для прихо­вування, тощо). Однак у процесі приховування іноді за­стосовують квазімаскування, яке полягає у відкритому виставлянні шуканих речей як таких, що не є предметом приховування і тому не становлять інтерес для осіб, які проводять обшук. У цьому разі предмети, що мають бути сховані, розміщуються на видних місцях — на столі, під­віконні, у шафі, вазах, відкритих сервантах та ін. На­вмисне виставляння шуканого містить елемент маску­вання, психологічно спрямований на дезорієнтацію ува­ги шукаючого, який внаслідок природної настанови на відшукання прихованого не припускає, що воно не захо­ване й, отже, не вимагає пошуків. Названі елементи мас­кування добре відомі слідчій практиці і розглядаються зазвичай як дотепне вирішення завдання приховування. Психологічно таке вирішення створює додаткову оборон­ну позицію для обшукуваного, оскільки шукана річ не захована, а навпаки, відкрита і доступна, чого шукаючий може не брати до уваги. Цю обставину обшукуваний та-264

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

кож враховує, коли продумує схему вирішення завдан­ня, пов'язаного з приховуванням важливого для нього об'єкта.

При маскуванні місця приховування одним з інтелек­туальних завдань, що вирішує особа, яка приховує, є при­ведення цього місця у природний стан, що не повинен при­вернути увагу, а отже, викликати підозру. Це завдання вирішується створенням такого вигляду, місця і положен­ня, що існували до того, як назване місце було обране для приховування шуканих об'єктів. Однак прагнення зло­чинця замаскувати місце приховування в психологічному аспекті нерідко гіперболізується і тому спричиняє ство­рення надмірного маскувального спорудження, що через явну безглуздість, надмірність привертає увагу і викликає підозру особи, яка проводить обшук. Так, наприклад, розташування парасольки, де заховані коштовності, у місцях, не призначених для цієї мети, — над ліжком, у кухні над господарським столом тощо. Надмірне маску­вання, яке свідчить про важливе значення предмета, що займає скромне місце в домашньому побуті (парасолька), само по собі не було б додатковим подразником, якби в об­становці обшуку, коли сторони докладають значних інте­лектуальних зусиль, такі обставини не відігравали роль подразників, що привертають увагу обшукуючого. Причо­му такі випадки трапляються досить часто і пояснюються боязню обшукуваного бути викритим.

Обшукуваний поряд із переліченими вирішує завдан­ня щодо обрання лінії поведінки, яка передує обшуку і су­проводжує його. Обрання лінії поведінки, що передує можливому обшуку, зазвичай продиктоване тим, що осо­ба має об'єкти, предмети, які свідчать про її злочинну діяльність. Маскування вчиненого нею злочину має своїм природним продовженням і обрання способу поведінки, що маскує її відношення до злочинної події. Так, поведін­кою, що маскує великі розкрадання, може бути підкрес-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

лена скромність в одязі й обстановці квартири, доведена в окремих випадках до імітації нестачі матеріальних коштів. Поведінкою, що маскує відношення до вбивства, можуть бути підкреслена увага до близьких потерпілого, надмірна емоційність в обуренні злочином та ін. У тих ви­падках, коли особа вчинила вбивство близької їй людини, маскування її поведінки буде полягати в підкресленій скорботі за втраченим, надмірно активній діяльності, пов'язаній з виявленням злочинця, тощо. Іншими слова­ми, кожний вид злочину спричиняє маскування по­ведінки особи, що передує можливому обшуку у разі, як­що вчинений злочин пов'язаний із предметами або сліда­ми, виявленими в квартирі злочинця, на його одязі, тілі.

Поведінка, що маскує вчинене злочинне діяння, мо­же бути пов'язана з діяльністю злочинця, що відволікає увагу особи, яка проводить обшук, від схованого об'єкта. Наприклад, в одному випадку приховування частин розчленованого трупа в саду у двох ямах маскувалося ви­ритим там же цілим рядом ям. Сусідам давалися пояс­нення про необхідність підготувати ґрунт для посадки у майбутньому плодових дерев. Така маскувальна пове­дінка тривалий час відволікала слідчого й оперативно-розшукових працівників, які одержали інформацію про вириті в саду ями, але вважали, що це було звичайною підготовкою до посадки дерев.

Поведінка, що маскує приховування того чи іншого об'єкта, може належати до періоду, що не лише передує можливому наміру відшукати його, а й пов'язаному з проведенням обшуку. Незважаючи на те, що обшукува­ний, як правило, внутрішньо підготовлений до можливо­го проведення такої дії, провадження обшуку завжди передбачає у собі несподіванки для нього. Тому зазда­легідь вироблена ним манера поведінки при обшуку ко­ректується обставинами й умовами проваджуваного об­шуку. Складність вибору лінії поведінки обшукуваним

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

утруднюється й тим, що він не знає, якого характеру на­бере обшук, як буде поводитися особа, яка проводитиме його. В усіх випадках обшукуваний керується однією, го­ловною настановою, спрямованою на те, щоб своєю по­ведінкою не видати місця приховування шуканого. Проте його поведінка може змінюватися залежно від кон­кретної ситуації обшуку.

Маскування обшукуваним своєї поведінки можуть здійснюватися у двох формах — пасивній і активній. Пасивна форма зазвичай передбачає обрання обшукува­ним лінії поведінки, що виключає контакти з ним: мов­чання, короткі відповіді на запитання, перебування в одному місці, відсутність прагнення показати те, що ви­кликає інтерес у того, хто обшукує, наприклад уміст валізи, скриньки та ін. Активна ж форма поведінки спрямована на імітацію активного втручання і допомо­ги слідчому при обшуку, створення ситуації, що свід­чить про відсутність шуканого. Така поведінка зазви­чай містить елементи послужливості й прагнення (не­щирого) полегшити роботу слідчого, пов'язану з прове­денням обшуку. Для такої поведінки характерним є створення ситуацій, що відволікають увагу слідчого: аб­страктні бесіди, постановка каверзних запитань, пропо­зиція обшукати окремі приміщення або предмети обста­новки тощо. Нерідко ці маневри містять заздалегідь продумані обшукуваним інсценування (непритомний стан, істерика в кого-небудь із членів його родини, рап­това хвороба та ін.).

Слід зазначити й таку позицію обшукуваного, як конфліктна ситуація, свідомо спрямована ним на дезор­ганізацію дій слідчого. У цьому відношенні слідчому особливо важливо стимулювати такі якості, як наполег­ливість, самовладання, витримка, пильність, прояв яких забезпечує морально-етичну обстановку проведення об­шуку. Слідчому, який провадить обшук, необхідно ви-

L

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

брати правильну манеру поведінки в конкретний період, що не порушує, зрештою, його цілеспрямованість у про­веденні обшуку.

Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї по­ведінки мають його мимовільні й довільні реакції на под­разники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Ми­мовільні реакції на подразник, які визначаються психо­логією як такі, що не регулюються волею людини і зовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, тремтінні рук, заїкуватості, хеканні, висту­панні поту та ін., сховати майже неможливо, тому спосо­би їхнього маскування належать цілком ймовірно до та­ких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впливу подразника, зовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі й зовні виражаються в поти­ранні рук, покашлюванні, почісуванні обличчя, покусу­ванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а отже, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилювання, продиктоване дією подразника. Маскуван­ня таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому від­воліканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Зовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосередженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання.

Реакція на той чи інший подразник не завжди є адек­ватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним по­кажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують под­разник, або асоціативними зв'язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукува­ного й оцінюючи його реакцію, слідчий повинен врахову­вати цю обставину.

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Подразники, що використовуються при обшуку, ма­ють словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукуваним певних речей чи цінностей, інші — на впевненість слідчого у відшу­канні прихованого, треті — містять дані, що побічно свід­чать про поінформованість слідчого про перебування в обшукуваного того, що шукають, четверті — містять еле­менти переконання щодо необхідності обшукуваному видати приховане та ін. Отже, мета таких подразників одна, але шляхи її досягнення різні. Дії слідчого, пов'я­зані з проведенням обшуку, звертання уваги на окремі предмети обстановки, їхнє розташування, орієнтація в обстановці квартири також мають характер подразника. Це слід враховувати при оцінці впливу останнього на об­шукуваного і присутніх при обшуку. В одному випадку дружина обшукуваного, побачивши, що слідчий увесь час дивиться на платяну шафу, не витримала і, відкрив­ши дверцята шафи, сказала: «Беріть, адже ви і так знає­те, що вони тут». Йшлося про пістолети, що були викра­дені зі складу військової частини.

Існують певні рекомендації щодо тих чи інших под­разників у процесі проведення «словесної розвідки». Тим часом визначення системи подразників, що можуть бути використані з метою виявлення психологічних показ­ників про можливе місце приховування об'єктів, а отже, і їхнього розшуку, поповнило б арсенал тактичних прийомів проведення обшуку. До таких подразників можна віднести подразники, що діють у досить твердій схемі, варійовані відповідно до особи обшукуваного і кон­кретних обставин проведення обшуку.

Залежно від характеру подразника його психологічна основа може бути різною. Так, подразник, не пов'язаний зі словесним вираженням, як в останньому прикладі, спрямований на формування в обшукуваного переконан-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ня у тому, що слідчий підозрює або точно знає місце при­ховування того, що шукають. Його збіг із дійсним місцем впливає на обшукуваного, який часто не витримує напру­ження і називає місце приховування або своєю пасивною поведінкою, що свідчить про втрату надій на безуспіш­ність обшуку, показує правильність орієнтації слідчого.

Відсутність реакції на подразник, що виходить від особи, яка проводить обшук, у якій-небудь формі, як пра­вило, є маскуванням поведінки обшукуваного, спрямова­ної на дезорієнтацію слідчого. Для того щоб виключити можливість такого маскування і впливати на поведінку обшукуваного, щоб вона була більш адекватною діагнос­тиці його реакцій, потрібно розробляти комплекс подраз­ників, що згодом набувають значення тактичних при­йомів обшуку.

Реєстрація реакцій обшукуваного проводиться слід­чим на основі особистих уявлень, що узагальнюють життєвий досвід, щодо взаємозв'язку внутрішнього пси­хологічного стану особи і її поведінки зовні. Така реє­страція має характер суб'єктивних уявлень, і це при­родно, оскільки в названих межах задовольняє вимоги обшуку.

У криміналістичній літературі вказується на необ­хідність конструювання і використання при обшуках приладів психологічного пошуку (В. І. Попов). При цьо­му дана термінологія не роз'яснюється, але йдеться про прилади, що реєструють психофізіологічні реакції обшу­куваного при проведенні обшуку — кров'яний тиск, час­тота дихання тощо. Власне, такі прилади — це різновид лайдетектора, що використовується в процесі обшуку.

Такі пропозиції видаються необґрунтованими з двох причин. По-перше, стан особи в плані його хвилювання і пов'язаних з ним психофізіологічних реакцій неадекват­но відображає залежність між наближенням слідчого до прихованого і ставленням обшукуваного до цього, а от-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

же, не може бути показником характеристик відповід­них станів особи, а лише орієнтиром. По-друге, момен­том, що не дозволяє використання таких приладів, є відсутність правового режиму, який би регламентував умови і порядок їхнього застосування щодо особи. Влас­не, прилади психологічного пошуку повинні діяти у ре­жимі судово-психологічної експертизи, а тим часом її предмет не охоплює встановлення психічних станів, оскільки не має відповідних науково обґрунтованих кри­теріїв. Саме з цих підстав видається недоцільним застосу­вання подібних приладів при проведенні обшуку. Крім того, це може призвести до негативних соціальних наслідків психологічного впливу.

Рефлексивне управління.Рефлексивне управління як імітація мислення іншої особи й обрання індивідом у зв'язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов'язана із вчиненням злочинів. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевнені­стю особи у тому, що вони будуть об'єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею злочину. Це передбачає розумо­ву діяльність, спрямовану на обрання таких місць прихо­вування, що з найменшим ступенем імовірності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мислен­ня передбачає урахування переховуючим не лише власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що здійснюють передбачений у майбутньому обшук. Отже, обираючи місце для приховування певних об'єктів, особа вирішує розумові завдання, пов'язані з вибором такого місця при­ховування, яке було б недоступним для обшукуючого. З огляду на це особа, яка щось приховує, не має перед собою противника, що протиставив би їй власну тактику розшу­ку. Тому її розумова діяльність за іншого (імітація) має не-визначений, часто широкий характер, виходить із загаль­них уявлень про досвід і проникливість особи, яка прово-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

дить обшук. Ці розумові завдання, як правило, містять найбільш складні і дотепні варіанти їхніх вирішень.

Складність рефлексивного мислення, а отже, і ре­флексивного управління полягає в тому, що приховую­чий, не знаючи конкретного супротивника і не відчуваю­чи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно до­мислити все те, що може відбутися під час обшуку. Крім того, схема приховування в плані рефлексивного управ­ління є жорсткою, статичною. У період, що передує об­шуку, шуканий предмет може бути переміщений в інше місце, однак у процесі обшуку приховуючий втрачає функцію управління, оскільки позбавлений можливості обрати варіанти для приховування. В останньому випад­ку місце приховування вже обрано, і рефлексивне управ­ління може стосуватися лише моментів, спрямованих на відволікання уваги слідчого, створення умов для побудо­ви ним неправдивих розшукових версій, емоційного впливу на нього, що перешкоджає пошуку.

Яким саме чином розробляється схема приховуван­ня? Насамперед приховуючий визначає всі місця, які мо­жуть, на думку обшукуючого (імітує його можливі уяв­лення) слугувати для приховування. Потім приховуючий виключає ці місця з числа тих, що можна використовува­ти для приховування, і продумує такі варіанти прихову­вання, які вимагають особливих інтелектуальних зусиль для виявлення. Обираючи місця для приховування, при­ховуючий може використовувати власні професійні знан­ня і навички, консультуватися зі своїми знайомими, за­стосовувати всілякі хитрощі тощо.

Щодо психологічної напруженості, то даний етап підготовки до пошуку місця приховування є найсклад­нішим. Саме тут вирішуються розумові завдання, спря­мовані на вибір такого оптимального варіанта прихову­вання, який міг би забезпечити суб'єктивну недоступ-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

ність об'єкта. На цій стадії злочинці часто створюють тайники, купують додаткові меблі чи зводять госпо­дарські об'єкти, що не мають особливої потреби у вико­ристанні. Іноді напружений пошук місця для прихову­вання підказує думку про можливість відкрито виста­вити шуканий об'єкт як своєрідне спростування всіх пошукових версій і зусиль обшукуючого. У цьому ви­падку рефлексивне управління особи, яка приховує, спрямоване на створення особливого напруження в об­шукуючого, можливо, і позбавленого сенсу.

У процесі пошуку місця для приховування прихову­ючий здійснює певні розвідувальні дії, спрямовані на встановлення тактичних особливостей здійснюваних об­шуків. Він може одержати відомості від осіб, яких рані­ше піддавали обшуку, читати спеціальну криміналістич­ну літературу, узагальнювати відповідні дані перегляну­тих фільмів тощо. Усе це є для приховуючого додатковою підставою для рефлексивного управління невизначеною обшукуючою особою.

У процесі приховування того чи іншого об'єкта спос­терігається ніби однобічна рефлексія, здійснювана прихо­вуючим щодо суб'єкта, управляти мисленням якого він може лише у своїй уяві. Отже, динаміка рефлексії зосере­джена на боці приховуючого. Відсутність у названому стані рефлексії другого суб'єкта, що здійснює дію, а отже, певною мірою оцінюючого зусилля «партнера», не дозво­ляє приховуючому передбачати всі можливі варіанти по­ведінки обшукуючого, що створює природні прогалини в його мисленні, а тому позначається на його діях з прихо­вування. Саме ця обставина у багатьох випадках призво­дить до тих помилок у приховуванні, що можуть бути ви­користані шукаючим. Слідчому важливо знати, що про його можливі дії, пов'язані з відшуканням прихованого, приховуючий може висувати певні припущення і з їх ура­хуванням обирати місця для маскування шуканого.

18 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій