Психологія тюремного побуту
Відбування покарання у місцях позбавлення волі пов'язане зі зміною людської поведінки. Соціальна ізоляція негативно впливає на психіку засудженого: загострюються міжособистісні конфлікти, виявляється агресивність і ворожість у відносинах, виникають фрустраційні стани. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.
Система злочинних поглядів і ідей називається кримінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і матеріальних цінностей злочинного елемента) і реалізується через злочинні інститути («злодійський закон», «об-щак», «злодійська сходка», «коронування», «стигматизація» та ін.). Зазначені інститути становлять стійкі традиції, суспільні встановлення, ритуали, обряди, правила поведінки.
Позбавлення волі пов'язане з новими умовами мікро-середовища, де проявляються жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самостверджен-
Розділ сьомий. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХОЛОГІЯ
ня1. Так, за час ув'язнення відомий «злодій у законі» Іваньков (Япончик) 58 разів порушував режим, 35 разів поміщувався до штрафного ізолятора і карцеру, на два місяці переводився до приміщення камерного типу2.
Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». На перший погляд, «злодійська ідея» —погано сконструйована ідеологема. її важко висловити в декількох словах. Злочинний світ сприймає її інтуїтивно, як ідею злодій-
1 Щодо цього цікавою може бути стаття «Про те, як російський зек у німецькій тюрмі сидів». Ось деякі уривки: «Прізвище у нього німецьке. Це дозволило йому ще у 1990 р. емігрувати... Він вирішив, що працювати йому все одно не дадуть, до того ж не дуже й хотілося... Результат — чотири роки тюрми. Слід віддати належне його співкамерникам... Вони одразу зрозуміли, що їм краще мовчати... Тому що перше, що зробив І., — роздягнувся. І всі побачили філію Третьяковської галереї. Один із співкамерників виявився поляком. Він таки примудрився перекласти значення його наколок. Значення перекладу зводилося до того, що І. сидів у якомусь страшному радянському таборі під назвою Івдельлаг. У в'язниці вирішили, що він ватажок російської мафії у Гамбурзі. Скориставшись такими чутками, І. конфіскував у наляканих відчайдушних німецьких злочинців «енну» кількість марок... У цій тюрмі був тенісний корт, більярд і пристойний спортзал. І багато хто займався спортом. Адміністрація їх навіть заохочувала. У нас по-іншому: зайнявся спортом, значить, готується до втечі, на твою особову справу тут 'же наклеюють червону смугу.
1 ось один з гладіаторів-спортсменів спробував «розкачати права»... Та куди йому, товстобрюхому бюргерові, проти російського зека з Івдельлагу. Як говорять, «і слонам ламають бивні». І. взяв гладіатора «на понт». Тикнув пальцями в очі. І. прокусив шию, адже фікси у нього були зроблені з спецскладу — такими фіксами у нас у зонах дріт перекушують. Потім популярно пообіцяв випити у гладіатора всю кров. І хоча все це говорилося виключно російською «фенею», «гладіатор» і всі інші чудово зрозуміли і повірили» (Иванов А. О том, как российский зек в немецкой тюрьме сидел // Криминальная хроника. — № 6 (81). — С. 12).
2 Модестов Н. Москва бандитская. Документальная хроника криминального беспредела 80-90-х годов. — М.: Центрополиграф, 1996.—С. 265.
Глава 2. Психологія особи засудженого
ського братерства, як проголошення справедливості «для своїх» і вираження своєї «правди». При більш детальному дослідженні виявляється, що «злодійська ідея» у певному ступені послідовна і системна. Вона відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — і становить «коктейль» декількох принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм і відчувань1.
У злочинному світі важлива регулююча роль належить «злодійському закону» і «поняттям». Зокрема, до заборонних норм «закону» належать такі: злодій не має права на обман своїх товаришів по касті, на утаювання грошей і речей, що належать братству, розголошення таємниці, видачу співучасників злочинів чи заподіяння будь-якої іншої шкоди своїм братам по касті; злодій не повинен працювати або служити, джерелом його існування є злочинний промисел. Він ні за яких умов не має права погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або займати які-небудь посади, що займають ув'язнені; злодій не повинен виконувати ніяких суспільних функцій, перебувати в офіційних організаціях, цікавитися політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з рук влади; злодію заборонені будь-які контакти з представниками правоохоронних органів; злодій не повинен мати контактів з «опущеними», представниками нижчої «касти» ув'язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі злодійського співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офіційну дружину і бути зв'язаним сімейними узами; злодій — це вічний бурлака, блукач, готовий до будь-яких мінливостей долі; злодій не повинен носити на собі
1 Більш детально див.: Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. — X.: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. — С. 23-24.
IL
Розділ сьомий. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХОЛОГІЯ
L
нічого червоного кольору; злодій не повинен боятися тюрми й інших місць позбавлення волі: вони для нього «рідний дім»; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим кастам», без потреби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відбирати пайку у будь-якого зека, без потреби конфліктувати з адміністрацією, грати у карти без можливості розплатитися1.
Нині «злодійський закон» зазнав істотних змін. Спостерігається тенденція до послаблення «закону» (наприклад, боротьба між «злодіями» і «тими, що відійшли»). Лібералізація «закону» пов'язана з виникненням «понять», що є досить розпливчастими (їх виникнення припадає на 90-ті pp. XX ст.).
Слід зазначити, що є певний порядок випробування новачків у місцях позбавлення волі, їх прийому до злочинного середовища. Це свого роду прописка, що проводиться за допомогою різноманітних «приколів» (впіймати кого-небудь на незнанні «законів» злочинного світу). Найбільш поширені «приколи» — загадки (25,1 % від усіх випадків) — перевіряється кмітливість і спритність новачка, знання ним норм кримінальної субкультури; спеціальні забави (24,8 %) — з метою принизити новачка, пожартувати над ним, є також засобом розважання групи; випробування (20 %); шантаж (15 %); єдиноборство (до 10% )2.
Кримінальна субкультура знаходить своє відображення у соціальній стигматизації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне тав-
Глава 2. Психологія особи засудженого
1 Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. — X.: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. — С. 33-34.
2 Про функції, форми і види прописки більш детально див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. — С 146-149.
рування представників місць позбавлення волі: нанесення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими атрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).
Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою візерунки на тілі. Слово татуювання походить від полінезійського «тату», що означає малюнок, або «тікі» — імені бога полінезійців, який встановив, за переказами, татуювання.
Татуювання одержали поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «ре-галкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у місцях позбавлення волі, є застосування 2-3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речовину використовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширення одержали татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам'ятаю»), виразів («жена поругает и простит, любовница ж — отомстит»). Окремі татуювання наносяться у примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному середовищі, відношення до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину (рис. 13).
Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО — за все лягавим помщуся; КОТ — корінний
Щ і*
Розділ сьомий. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХОЛОГІЯ
Глава 2. Психологія особи засудженого
Їі
І''!
П'ять крапок по периферії квадрата й у центрі, розташовані на тильній стороні долоні лівої руки або розгинальній поверхні передпліччя, — загальна відмітна прикмета людини, яка відбувала покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму чи колонії-поселенні. Знак читається так: «Пройшов зону». Крапки по кутах квадрата — охорона.
Зображення сонця, що ховається за обрієм, наносять на зап'ястя, тильну сторону долоні лівої руки, розгинальну поверхню передпліччя або на нижню третину стегна лівої ноги. Великі промені означають число судимостей (найчастіше — за кишенькові крадіжки), малі промені між великими — терміни покарання (позбавлення волі) за вироками суду.
Палахкотливий смолоскип за колючим дротом — таке зображення наколюють на ділянці правого плечового суглоба у пам'ять про тривале перебування у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Кількість дротових вузлів (хрестиків) відповідає числу років перебування у виправно-трудовій колонії (у цьому випадку — 10 років).
Зображення мішка з латкою на спині чорта нерідко супроводжується написом: «Було щастя, так чорт забрав». Татуювання наносять на нижню третину стегна «пісочники» — шахраї, що видають мідні ошурки за золотий пісок, або «обручники» — шахраї, що збувають мідні вироби під виглядом золотих, яких постійно переслідують невдачі. Деякі засуджені стверджують, що такий малюнок означає також невдалу втечу.
мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа; або серце любить одну навіки; СОС — врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в'язень; або тюрма вчить законам; або отут вчаться зеки.
Татуюються і тексти: «Байдики бити, горілки не пити»; «Будеш уночі багато спати, перестанеш красти»; «Йду туди, де немає закону»; «Люблю тебе, як мати рідну» (на середній третині плеча); «Не поспішай на роботу» (на стопах ніг); «Совість — добре, а червінець — краще» (на ділянці грудей); «В'язниця не школа, прокурор не вчитель» (на середній третині стегна); «Знову я у хазяїна» (мається на увазі — у в'язниці) та ін.
Розрізняють татуювання-малюнки, що мають характер прикрашання, і татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи)1.
Роль стигми виконують клички. Функціональне призначення клички полягає у заміні прізвища особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі об'єктивні дані про особу: 1) характерологічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий; Прищ — зловредний; Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся; Косий — за дефекти зору; Горбань — за каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища й імена (Цар — від Царьова; Тхір — від Хорькова та ін.); 4) статус у соціумі (угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери; Клоп, Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний; Похмурий — веселий; Хокеїст — кульгавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний злодій; Кат — убивця та ін.); 7) колишня дозло-
Рис. 13. Зображення деяких татуювань.
1 Систематизований аналіз татуювань більш детально див.: Бурик В. И., Пилипчук В. Ф. Признаки внешности человека и их использование в розыскной деятельности: Справ, пособие. — К • РИО МВД УССР, 1982. — С. 62-112.
26 '/2 4-460
Розділ сьомий. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХОЛОГІЯ
чинна діяльність (Духарь — музикант; Клістир — медик; Фінансист — бухгалтер та ін.)1.
§ 4. Психологічні основи ресоціалізації засуджених
Ресоціалізація особи засудженого полягає у формуванні законослухняної поведінки для життя на волі, зміні особистісної спрямованості, відновленні раніше порушених соціальних якостей особи, здійсненні необхідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціарних установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства.
Ресоціалізуюча функція установ з виконання покарань передбачає перебудову насамперед принципів діяльності самих установ. Необхідно усунути умови, що сприяють криміналізації особи, асоціальній її поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу засудженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. І. Єнікєєв справедливо зазначає, що ієрархія тюремного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації. Нерідко механізми кримінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційованого утримання ув'язнених. Про моральну ресоціалізацію, як і про інші тонкощі людської психіки, воєнізована адміністрація здебільшого просто не замислюється2.
Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна програма їх підготовки до життя на волі.
1 Пирожков В. Ф. Криминальная психология: Учебник. — М.: Ось-89, 2001. — С. 144-145.
2 Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник. — М.: Изда-тельска группа «НОРМА—ИНФРА- М», 1999. — С. 342.
Глава 2. Психологія особи засудженого
Складовими такої програми є: 1) правовий аспект (полягає у правовій регламентації процесу підготовки до звільнення з місць позбавлення волі); 2) психологічний аспект (урахування психологічних особливостей особистості засуджених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів вирішення соціальних проблем після звільнення); 4) професійний аспект (можливість одержати спеціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість підвищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збереження здоров'я шляхом певних профілактичних заходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом)1.
Необхідно зазначити, що у виправних колоніях діють школи підготовки засуджених до життя на волі, у яких передбачається проведення занять і соціально-психологічних тренінгів (підвищення впевненості у собі; вироблення навичок раціонального вирішення конфліктних ситуацій, аутогенні тренування; прогресивна релаксація тощо)2. Фактично йдеться про формування психологічної готовності у засудженого до життя на волі.
Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалізації особи після її звільнення з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що фактично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціальної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «приймати» осіб, які відбули покарання. Виникають в осіб, які звільнилися, проблеми соціально-побутового характеру: ненаявність житла, роботи, медичного обслуговування й ін.3.
1 Більш детально див.: Суліцький В. В. Психологічні аспекти підготовки засуджених до життя на волі // Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — К.: КІВС, 2003. — С 233-234.
2 Там само. — С. 234-235.
3 Так, наприклад, з 88 тисяч осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі в 2001 p., працевлаштувалося лише 34 % (за Суліцьким В. В.).
Розділ сьомий. ПЕНІТЕНЦІАРНА ПСИХОЛОГІЯ
Опитування засуджених свідчить про таке. На запитання: «З якими труднощами Ви побоюєтеся зіштовхнутися після звільнення?» — 12,5 % опитаних відповіли: «З упередженим ставленням за місцем роботи»; 11,3% зазначили те ж, але за місцем проживання; 19,6 % указали на труднощі входження в нормальне життя.
Опитування також показало, що населення обстежених регіонів з упередженням ставиться до колишнього злочинця. Близько 50 % респондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, родичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухняних громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми злочинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з такими особами у колі сім'ї1.
Запитання для самоконтролю
1. Що вивчає пенітенціарна психологія?
2. Які використовуються методи впливу на особу засудженого в установах з виконання покарань?
3. Як поділяється колектив засуджених? Що таке мікроколективи?
4. Чи чинить соціальна ізоляція негативний вплив на особу засудженого?
5. У чому виявляється психологія тюремного побуту?
6. Які психологічні чинники впливають на ресоціа-лізацію засуджених?
Рекомендована література
1. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с.
2. Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001.— 704 с.
3. Сундуров Ф. Р. Социально-психологические и правовые аспекты исправления и перевоспитания правонарушителей. — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1976. — 144 с.
1 Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник. — М.: Юрид. лит., 1991. —С. 456.
БІБЛІОГРАФІЯ ,
1. Абдулъханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. — М.: Наука, 1980. — 335 с.
2. Баев О. Я. Конфликты в деятельности следователя (вопросы теории). — Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1981. — 160 с.
3. Балабанова Л. М. Судебная патопсихология (вопросы определения норм и отклонений). — Донецк: Сталкер, 1998. — 432 с.
4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Юридическая психология: Учебник. — X.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. — 640 с.
5. Бедъ В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — Л.: Новий світ, 2000; — К.: Каравела, 2002. — 376 с.
6. Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — СПб.: Дорваль, 1992. — 200 с.
7. Богинский В. Е. Рефлексивное управление при допросе: Учеб. пособие. — X., 1983. — 40 с.
8. Бодалев А. А. Психология о личности. — М.: Изд-во МГУ, 1988.— 188 с.
9. Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. — 136 с.
10. Васильев В. Л. Психологические аспекты раскрытия убийств, совершенных в условиях неочевидности // Проблемы раскрытия и расследования преступлений, совершенных в условиях неочевидности. — Волгоград, 1989. — С. 87-95.
11. Васильев В. Л. Психология труда следователя: Метод, рекомендации. — Л., 1988. — 72 с.
12. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. пособие. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. — 96 с.
13. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Юрид. лит., 1991. — 464 с.
14. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Питер, 2003. — 656 с.
15. Венгер Л. А., Мухина В. С. Психология: Учеб. пособие. — М.: Просвещение, 1988. — 336 с.
16. Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1973. — 288 с.
БІБЛІОГРАФІЯ
17. Глазырин Ф. В. Конспект лекций по судебной психологии. Часть особенная. — Свердловск: УрГУ, 1978. — 44 с.
18. Голдберг Б. Современная психологическая самозащита. — К.: София, 1998. —176 с.
19. Голдовский О. Психология свидетельских показаний // Судебное обозрение. — 1904. — № 16—18.
20. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 189 с.
21. Гоноболин Ф. Н. Психология: Учеб. пособие / Под ред. Н. Ф. Добрынина. — М.: Просвещение, 1973. — 240 с.
22. Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994.— 48 с.
23. Гофман И. Активная память: Экспериментальные исследования и теория человеческой памяти: Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Б. М. Величковского и Н. К. Корсаковой. — М.: Прогресс, 1986. — 312 с.
24. Гродзинский М. Единообразие ошибок в свидетельских показаниях // Архив криминологии и судебной медицины. — 1927. — Вып. 3. — Т. 1. — Кн. ч. 4, 5. — С. 1005-1018.
25. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. — Новое изд., перепеч. с изд. 1908 г. — М.: Леке Эст, 2002. — 1088 с.
26. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. — X., 1975.
27. Донченко Е.А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. — 2-е изд., доп. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 175 с.
28. Доспулов Г. Г. Психология допроса на предварительном следствии. — М.: Юрид. лит., 1976. — 112 с.
29. Дубягин Ю. П. Далее жертва ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. — М.: Печатное дело, 1995. — 416 с.
30. Дулов А. В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. — М.: Юрид. лит., 1973. — 168 с.
31. Дулов А. В. Судебная психология. — Минск: Вышэйшая шк., 1975.— 462 с.
32. Дулов А. В. Эмоциональный эксперимент // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. — Минск: Вышэйшая шк., 1970. — С. 67-73.
БІБЛІОГРАФІЯ
33. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа «Норма—ИНФРА-М», 1999. — 517 с.
34. Журавель В. А. Ситуационность тактических приемов при допросе потерпевшего // Криминалистика и судебная экспертиза. — К.: Вища шк., 1985. — Вып. 30. — С. 18-24.
35. Закатов А. А. Ложь и борьба с нею. — Волгоград: Ниж.-Волж. кн. изд-во, 1984. — 192 с.
36. Закатов А. А. Психологические особенности тактики производства следственных действий с участием несовершеннолетних: Учеб. пособие. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1979.— 96 с.
37. Звонков Б. Н. Проблемы этики и психологии расследования //Актуальные проблемы государства и права (Уголовное право, уголовный процесс, криминалистика). — Краснодар, 1976. — С. 125-136.
38. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 128 с.
39. Зорин Г. А. Психологический контакт при производстве допроса: Учеб. пособие. — Гродно: Гродн. ун-т, 1986. — 71 с.
40. Ильин Е. П. Психология воли. — СПб.: Питер; М.; X.; Минск, 2000. — 280 с.
41. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. Как перестать беспокоиться и начать жить / Пер. с англ. — М.: Тоникал; Цитадель, 1995. —832 с.
42. Кемпински А. Психопатология неврозов. — Варшава: Польское мед. изд-во, 1975. — 400 с.
43. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. — М.: Юрид. лит., 1965. — 164 с.
44. Китаев Н. Н., Ермаков Н. П. О возможности использования музыки при допросе обвиняемого // Проблемы изучения личности участников уголовного судопроизводства. — Свердловск, 1980. — С. 104-109.
45. Китаев Н. Н., Ермаков Н. П. Об одном нетрадиционном тактическом приеме допроса // Тактико-криминалистические и процессуальные аспекты предварительного следствия. — Иркутск: Иркутский ун-т, 1991. — С. 106-110.
БІБЛІОГРАФІЯ
46. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. — М.: Наука, 1983.— 368 с.
47. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — 136 с.
48. Ковалев А. Г. Психология личности. — М.: Просвещение, 1970.— 392 с.
49. Комарков В. С. Психологические основы очной ставки: Текст лекций. — X., 1976. — 28 с.
50. Комарков В. С. Тактика допроса: Учеб. пособие. — X., 1975.— 64 с.
51. Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителей. — М.: Просвещение, 1989. — 255 с.
52. Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням / Пер. із словац. — К.: Рад. шк., 1981. — 170 с.
53. Коновалова В. Е. Допрос: Тактика и психология: Учеб. пособие. — X.: Консум, 1999. — 157 с.
54. Коновалова В. Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. — К.: РИО МВД УССР, 1973.— 122 с.
55. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособие. — X.: Основа, 1990. — 198 с.
56. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.:Вища шк., 1990.— 259с.
57. Коченов М. М. Судебно-психологическая экспертиза несовершеннолетних (информационно-методическое письмо) / Науч. ред. А. Р. Ратинов. — М., 1971. — 68 с.
58. Коченов М. М. Судебно-психологическая экспертиза. — М., 1977.— 180 с.
59. Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985. — 431 с.
60. Ларин А. М. Полиграф иправа личности в уголовном процессе // Сов. гос. и право. — М.: Наука, 1981.— № 6.— С.99-103.
61. Ларин А. М. Я— следователь. — М.: Юрид. лит., 1991.— 192с.
Левитов Н. Д. Фрустрация — один из видов психических состояний // Вопросы психологии. — 1967. — № 6.— С.118-129.
БІБЛІОГРАФІЯ