Алгоритм написання курсової роботи

Вибір теми.

Студент ознайомлюється з тематикою курсових робіт, рекомендованих кафедрою і обирає одну з них. Вибір конкретної теми дослідження також інтересами студента його педагогічним досвідом у мистецькій практиці. Обрану тему узгоджують з науковим керівником.

Складання джерельної бази.

Студент відвідує бібліографічний відділ і вивчає тематичний каталог.

Аналіз літератури.

Роботу над темою треба починати з освоєння відповідних розділів навчальних посібників, потім перейти до спеціальних матеріалів. На основі аналізу літератури слід усвідомити значення проблеми, виділити головні питання і завдання власного дослідження, а також шляхи їх розв’язання.

Складання плану (простого або розгорнутого).

Курсова робота повинна мати вступ, в якому визначають актуальність, мету, завдання обраної теми дослідження. У головній частині на основі обраної проблеми і теоретичного аналізу наукової літератури, практичного досліду розв’язують поставлені завдання. У висновках узагальнюють досліджувану проблему і здійснюють підсумки. У кінці подається список використаних джерел. Допоміжний матеріал розміщують у додатках.

Визначення мети і завдань курсової роботи.

На основі опрацьованої наукової літератури з обраної проблеми здійснюється обґрунтування визначеної мети і завдань.

Розробка методики дослідження і збирання фактичного матеріалу.

Виходячи із завдання дослідження, студент опрацьовує власну методику яка, на його думку, сприятиме реалізації поставленої мети. Потім перевіряється вона з точки зору її теоретичної або практичної виваженості. Фактичний матеріал збирається при проведенні експериментальної роботи, узагальненню досвіду, персоналізованої творчої діяльності видатного діяча культури і мистецтва.

Висновки.

На основі аналізу здобутих даних (теоретичних, практичних) у відповідності завдань дослідження формуються висновки.

Оформлення курсової роботи.

Має бути титульна сторінка. Робота повинна включати план, теоретичну (експериментальну) частину, список використаних джерел, додатки Пункти повинні бути чітко виділені у тексті роботи. Оформлення списку використаних джерел повинно бути відповідним сучасним вимогам бібліографічного описового стандарту.

Обсяг курсової роботи.

Основний зміст курсової (матеріал розділів без урахування вступу та літератури) має становити один друкований аркуш (25 друкованих сторінок 14 кегель, 1,5 міжсточний абзац).

Вступ

У “Вступі” насамперед слід розкрити сутність і стан дослідження наукової проблематики роботи, після чого навести її загальну характеристику (нижченаведене червоним - стосується курсових робіт, чорним - дипломних робіт).

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з уже існуючими підходами до розв’язання проблеми чітко, аргументовано обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва.

Мета і завдання дослідження. Формулюють головну мету роботи, яка може мати кілька складових, і завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Не слід починати формулювання мети зі слів “Дослідження…”, “Вивчення…”, оскільки вони вказують на засіб досягнення мети, а не на неї саму. Мета роботи зазвичай тісно узгоджується з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме прагне вирішити автор.

Методи дослідження. Наводять перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Вказані методи повинні мати тісний зв’язок зі змістом роботи, тобто слід коротко, але по суті, визначити, які саме проблеми досліджувались за допомогою того чи іншого методу.

Наукова новизна отриманих результатів. Коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані автором особисто. Необхідно показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни (“вперше отримано”, “удосконалено”, “дістало подальший розвиток” тощо).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без надмірної деталізації, що може затінити його сутність, а то й спотворити її). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутність і новизна фактично залишаються незрозумілими. Це одна з найбільш розповсюджених помилок авторів при викладенні загальної характеристики роботи і її слід уникати.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичною основою (фундаментом) розв’язання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше формалізовано..”, “розроблено метод…, який відрізняється від…”, “доведена залежність між…”, “досліджена поведінка… і показано…”, “доопрацьовано (відомий) метод… в частині… і розповсюджено на новий клас систем…”, “створена концепція, що узагальнює… і розвиває…”, “досліджено новий ефект…”, “розроблено нову систему… з використанням відомого принципу…”.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Тут необхідно конкретно довести, що положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, тобто реально (об'єктивно) існуючими в теоретичній і (або) практичній галузях. Тільки вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням автора, можуть підтвердити правильність сформульованих ним висновків.

Достовірність, тобто доведена правильність, це доказ того, що якийсь результат (закон, закономірність, сукупність фактів, можливість і т.ін.) досягається завжди для названого класу об'єктів за певних умов. Достовірність підтверджується верифікацією (від лат. verus - істинний, facio - роблю), тобто повторюваністю результату при тих самих умовах під час багатьох перевірок на різних об'єктах.
Методи доведення достовірності можна об'єднати у три групи:

аналітичні;
експериментальні;
підтвердження практикою.

Аналітичні методи є найбільш результативними. Їх сутність - доведення результату (теореми, формули, закону) через математичні перетворення. Ці методи використовуються тоді, коли автору вдалося побудувати математичну модель досліджуваного явища, наприклад, описати плин рідини, нагрів тіла, зміну міцності, ринковий механізм, соціальний конфлікт і т.ін.
Сутність експериментальних методів перевірки достовірності полягає у відтворенні на фізичній, цифровій або аналоговій моделі досліджуваного явища і порівнянні теоретичних та експериментальних результатів.
При підтвердженні наукового результату практикою необхідно, щоб виведені теоретичні положення збігалися з явищами, що спостерігаються у практичних ситуаціях.

Наукове значення роботи. У цьому пункті загальної характеристики роботи автори здебільшого роблять одну й ту саму помилку: вдаються до простого перераховування отриманих ними наукових положень. Насправді ж, якщо в дипломній (курсовій) роботі дійсно отримано нові наукові результати, підтверджено їх обґрунтованість і достовірність, то автору слід великим планом показати й оцінити те значення, яке ці наукові положення мають з точки зору розвитку (доповнення) наукових знань, для вирішення того чи іншого наукового завдання або проблеми.

Практичне значення отриманих результатів. У дипломній (курсовій) роботі, котра має теоретичний характер, подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дипломній (курсовій) роботі з прикладним значенням - висвітлюють результати практичного застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання.

Необхідно коротко повідомити про впровадження результатів досліджень, назвавши структури, де здійснена їх реалізація, та її форми, реквізити документів, у яких це підтверджується. Зазвичай впровадження оформлюється актом, підписаним керівником чи іншою відповідальною особою установи, де таке впровадження здійснено.