Методи емпіричного дослідження
ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ПОНЯТТЯ
1.1 Методи та групи наукової діяльності.
Поняття «наука» має кілька основних значень. По-перше, наука – це галузь людської діяльності, спрямована на створення та систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу. По-друге, наука може виступати в якості результату цієї діяльності – система отриманих наукових знань. По-третє, наука – це одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут. Тобто вона являє собою систему взаємозв’язків між науковими організаціями і членами наукового товариства, а також містить в собі системи наукової інформації, норми та цінності.
Мета науки - отримання достовірних знань про навколишній світ та їх систематизація.
Основним суб’єктом науки (тобто носієм свідомої цілеспрямованої діяльності в цій галузі) є науковці, наукові товариства та допоміжний персонал. Об’єкт науки (предмет) – певна форма руху матерії або сукупність цих форм.
Відповідно до цього всі галузі знань поділяються на основні групи: природничі (об’єктами вивчення є природні процеси, всі види їх проявів: фізико-математичні, хімічні, біологічні, геолого-географічні); тісно пов’язані з ними технічні (електроніка, радіотехніка, архітектура) та суспільні (ґрунтуються на вивченні суспільних явищ і їх наслідків: філософія, соціологія, література, право, культурологія тощо).
Від суспільної свідомості наука відрізняється тим, що дає об’єктивні уявлення про світ та його закони, які ґрунтуються на вірогідних доказах та перевіряються суспільно-історичною практикою людства. На відміну від літературної та мистецької діяльності, будь-яке наукове знання не залежить від свого автора. Тобто будь-який закон (не залежно від того, був він відкритим А. Ейнштейном, І. Ньютоном чи Ч. Дарвіном) є не лише відображенням геніальності його автора. Будь-яка теорія рано чи пізно все одно з’явилася би, оскільки вона складає важливий етап наукового розвитку людства. Про це свідчить той факт, що одна і та ж сама ідея була підтримана різними вченими одночасно незалежно один від одного.
Наука виступає в якості основного виду пізнання дійсності. Вона містить в собі накопичений протягом довготривалого розвитку пізнавальної діяльності людства фактичний досвідний матеріал, встановлені закони та теорії, гіпотези, методи дослідження, загально філософські, методологічні висновки, до яких неминуче приходить наука у вільному розвитку.
Для пізнання свого предмета наука найчастіше користується діалектичним методом, який дозволяє не підміняти специфічні методи пізнання в окремих науках та дає загальну методологію наукового дослідження.
Діалектика - вчення про найбільш загальні закономірності становлення, розвитку, внутрішнє джерело яких вбачається в єдності і боротьбі протилежностей. У цьому контексті діалектика, починаючи з Гегеля, протиставляється метафізиці - такому способу мислення, що розглядає речі і явища як незмінні і незалежні друг від друга. Діалектика - це вчення про розвиток у його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності виді, вчення про відносність людського знання, що дає нам відображення власне матерії, що розвивається.
Свідоме застосування діалектики дає можливість правильно користатися поняттями, враховувати взаємозв'язок явищ, їхня суперечливість, мінливість, можливість переходу протилежностей одна в одну. Тільки діалектико-матеріалістичний підхід до аналізу явищ природи, громадського життя і свідомості дозволяє розкрити їхні дійсні закономірності і рушійні сили розвитку, науково передбачати прийдешнє і знаходити реальні способи його творення.
При вивченні предметів і явищ діалектика радить розглядати досліджувані об'єкти у світлі діалектичних законів:
а) єдності й боротьби протилежностей;
б) переходу кількісних змін у якісні;
в) заперечення заперечення.
Теоретичні методи наукового дослідження поділяються на аналітичні та синтезуючі. За допомогою аналітичних методів відбирається релевантна інформація із всієї наявної, яка отримана в результаті первинної обробки конкретних даних.
Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт й умова майбутніх досліджень.
У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:
- емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;
- теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).
Згідно з цими рівнями загальні методи пізнання можна поділити на три групи, грані між якими визначені приблизно:
• методи емпіричного дослідження;
• методи, ідо застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень;
• методи теоретичних досліджень.
Методи емпіричного дослідження
Спостереження–це систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єкта. Аби бути плідним, спостереження мусить відповідати таким вимогам:
• задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
• планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, що викликають інтерес при дослідженні);
• активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);
• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктів реальності – вихідних об'єктів наукового дослідження.
Порівняння– це процес становлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.
Метод порівняння буде результативним за таких вимог:
• порівнюватимуться лише такі явища, між якими можлива деяка
об'єктивна спільність;
• порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (у плані конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їхні порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати більше – менше, вище – нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
За допомогою порівняння інформація щодо об'єкта здобувається двома шляхами:
§ безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
§ результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).
Вимірювання– це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання. Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно – більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.
Експеримент– це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.
Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:
• у процесі експерименту можна вивчати явище "у чистому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;
• в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;
• повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це необхідно.
Експеримент проводять у таких випадках:
• при виявленні раніше не відомих властивостей об'єкта;
• при перевірці правильності теоретичних розрахунків;
• при демонструванні явища.
У науковому дослідженні експеримент і теорія найтісніше взаємопов'язані, ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень є одним із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.