Дизайн Неокласицизму (1760 -1830)
1. Загальний огляд мистецьких пошуків у середині 18 століття.
2. Риси неокласицизму у французькому декорі як провідній школі дизайну.
3. Меблі неокласицизму західноєвропейських країн.
4. Неокласицизм в Росії та Америці.
5. Фарфор: форми і декор.
6. Скло неокласицизму.
7. Вироби зі срібла і металів.
8. Тканини і оббиття.
1. Поява неокласицизму була обумовлена багатьма причинами, серед яких слід виділити з мистецької точки зору дві. Спостерігається певна втома і зростання негативного ставлення до надмірної пишності і розкоші бароко і рококо в європейському суспільстві. Поряд з цим зростає нова хвиля захоплення античністю завдяки успіхам археологічної науки в розкопках давньоримських міст, зокрема – Помпей та Геркуланума. Неокласицизм охоплює період з 1760-х по 1830-і роки, розвиваючись двома етапами. Перший з них – власне класицизм – припадає на бурхливі часи передреволюційних років та подій Французької революції 1789 року (1760-і – 1800 ). Другий етап пов’язаний з правлінням Наполеона, через що отримав назву ампір (стиль імперії). З одного боку неокласицизм був поверненням до історії, але з іншої – пошуком нових форм, тому в сучасних дослідженнях його іноді характеризують як «правдивий стиль». Формування на межі століть романтичного світогляду, який звеличував минуле, історію, також сприяв інтересу до античності як одного з її варіантів.
Неокласицизм – стиль, в основі якого лежать форми і декоративні прикраси Давньої Греції та Риму; продовжувався зі спадами і піднесеннями з 1760-х по 1830-і роки.
В 1764 році німецький дослідник мистецтва Й.Вінкельман видає «Історію давнього мистецтва», оспівуючи шляхетність класичного минулого на зразках мистецтва еллінів. Відомий графік Д.Піранезі видає великі цикли гравюр, присвячені римським старожитностям. Аббат Ложьє в дослідженні про архітектуру трактує селянську хижку як зразок архітектурної чистоти. Теорія неокласицизму поєднується з філософією просвітництва, ідеями Д.Дідро, А.Руссо про необхідність відновлення моральних устоїв у сучасному суспільстві. Розкопки Помпей та Геркулануму, відкриття нових античних храмів на Близькому Сході та в Південній Італії збагачують творчість митців. Колекції зібраних античних виробів та рисунків служать джерелом класичних ідей для дизайну меблів, срібла, тканин тощо. Особливо активно впливає на зміни художніх смаків той факт, що у вісімнадцятому столітті важливою складовою художньої освіти в європейських країнах – а Академії мистецтв як навчальні заклади відкриваються і функціонують за схожими принципами – є завершення навчання у Римі. Італія взагалі і особливо - Рим перетворюються на міжнародний музей і навчально-практичний центр. Більшість відомих митців – Ж.-А.Габріель, Р.Адам, У.Чамберс, декоратори паризької Академії св.Луки повертаються повні натхнення і спроби створити реформований Класичний стиль спостерігаються з 1760 року і в Англії і у Франції.
2. На ранній фазі розвитку французький неокласичний декор акцентує увагу на геометричності форм і декору у зіставленні «з простою і урочистою манерою архітекторів Давньої Греції», як визначали тодішня видання. Мотиви «грецького смаку» включали гірлянди лавра, волюти, завитку. Пальмети та переплетений орнамент. У 1770-і в декорі з’являється рух та елегантність. Приміщення прикрашаються панно чи панелями з класицистичними мотивами: до гротесків додаються квіти, перевиті виноградні лози, передані у світлих тонах. З’являються мотиви етруського стилю, взятого з декору грецьких ваз. . В добу революційних урядів (1792 – 1803) декор створюється під впливом простих форм римського мистецтва; картини Л.Давида, як і реальні події, викликають появу героїчних тем. А єгипетський похід Наполеона збагачує дизайн новими ідеями. Перегляд класицистичних джерел – від Давньої Греції до Риму – зафіксовано в праці по декоруванню інтер’єрів архітекторів Шарля Персьє (1764-1838) та Леонара Фонтана (1762-1853), яка стала основою для дизайнерів початку 19 століття. Автори закликали «імітувати дух античності, її принципи і норми, оскільки вони вічні», але не сліпо, а свідомо. Інтер’єри декоруються в багатих яскравих кольорах: мармури, меблі з бронзою, шовкові та оксамитні тканини втілюють смаки імперії і Ампір розповсюджується по Європі.
Одним з перших послідовно декорує кімнати мотивами, що повторюють давньоримські розписи Роберт Адам (1728-92).В Дербі-Хаусі він створив етруську кімнату. Проектуючи кабінет Марії Антуанети, Руссо ла Рутьєр повторює гротески Лоджій Ватикану Рафаеля. Ці ідеї продовжують інші дизайнери і з’являються «Помпейські декори» в Англії, Франції, Німеччині. Скрізь домінують декори, запозичені з давніх оригіналів з врахуванням смаків замовників.
3. Меблі. На початку становлення стилю переважають міцні лінійні форми з легкими вигинами, масштабний декор, масивні прикраси, ніжки столів і стільців прямі, або у вигляді колон з каннелюрами. Багато працює над новими формами меблів для королівського двору Франсуа Ебен (1721-63): бюро з покатою кришкою, механічні туалетні столики, адаптує каркасні частини комодів до класицистичних форм, розробляє нову техніку маркетрі. Його учень Ж.Різенер (1734-1806) продовжує лінії Ебена. Форми і декор меблів у другій половині 18 століття залишаються масивними, вироби вкриваються шпоном екзотичних сортів, прикрашаються квітковими мотивами, гірляндами. Використовуються і порцелянові плакетки, японські лакові панно. Стільці в період раннього класицизму мають наближені до квадрата спинки і прямокутні сидіння: підлокітники розташовані під прямим кутом до спинки. *З’являються і стільці в етруському стилі – червоного дерева без оббиття, конструкція та різьблений ажурний орнамент яких відтворені за розписами грецьких ваз.
В часи Консульства та Директорії форми раннього класицизму були забуті. Меблі випускають майже без декору, однак стільців етруському стилі (клісмос) користуються популярністю. Провідним червонодеревником Франції був Жорж Жакоб (1739-1814) із синами. В їх меблях імітуються римські кушетки, триноги та стільці бюро, комоди і секретери спрощуються; часто єдиною прикрасою є прості різьблені архітектурні мотиви. Однак на межі століть декор збагачується. *Стільці і кушетки, створені фірмою Жакоб, прикрашені бронзовими рельєфами – часто з єгипетськими мотивами. Використовуються форми грецького стільця, а давньоримські мотиви лебедів на меблях надають виробам величі; поширений мотив фігурних герм, а ніжки зберігають форму тварин (левина лапа).
В добу Ампіру Париж залишається центром меблярства з декором золоченої бронзи. Ш.Перс’є і П.Фонтен – архітектори Наполеона – поєднують простий фон і конструкцію за римськими зразками з бронзовим імперським орнаментом: лаврові вінки, бутони, медальйони з профільними портретами. Стільці знову випрямляються і мають квадратний фронтальний дизайн. Ліжко встановлюється під балдахіном, нагадуючи дизайном римську колісницю; оббиття важке, з китицями. Столи і серванти мають декор зі стилізованими головами пантер, сфінксів, єгипетських масок, які підкреслюють міцність конструкції. Консольні столи під міжвіконними дзеркалами мають дзеркальне покриття. Провідна тенденція Ампіру - масивність форм і крупний орнамент – наприкінці доби змінюється на більш вишукані вироби з екзотичними декором. *Туалетний столик, наприклад. Виготовлений з кришталю, скла. Сталі та позолоченої бронзи; в письмовому столі використовується китайський лак.
В Англії ранній класицизм представлений творчістю Роберта Адама та його брата Джеймса: за їх проектами виготовляли меблі Т.Чіппендейл, Інс і Мейхью та інші. Стиль братів Адам «схопив дух древності» у свіжій сучасній інтерпретації. *Між віконний стіл має 6 ніжок у вигляді герм, об’єднаних фестонами, що надає легкості. *Їх роботи пропонують насичений дрібний лінійний орнамент, майже відсутнє важке різьблення, як в чудовому ескізі столика, рами і підставок. Мотиви типові – сфінкси, грифони, триноги, маски, бичі голови, фестони, вітрувіанський завиток, лаври тощо – часто у техніці маркетрі. В маркетрі використовують вишукані класичні ронделі, овали, квіткові гірлянди. Набори стільців для віталень і спалень оббиваються шовковими набивними і розписними тканинами, печатними ситцями, які узгоджуються з портьєрами, завісами балдахінів тощо. В конструкціях - французькі форми, але декор – англійський. В кріслах часто використовують плетене сидіння і подушки. Т.Шератон видає в 1791-4 роках «Рисунки для червонодеревника та майстра оббиття», що набули популярності в Європі і Америці, а в 1803 році – «Словник мебляра», що знайомив замовників зі стилями. *Гравюри спинок стільців з першої книги мають вишукану прямокутну форму спинок. В 19 столітті – добу Ампір – в моду входять темні сорти дерева, що контрастує з золотими накладками та мідною інкрустацією.
В інших країнах – Австрії, Німеччині – зустрічаються цікаві інтерпретації античних форм: стільці у формі ліри, чіткий геометризований орнамент, перевага маркетрі. В Італії провідним дизайнером раннього класицизму був Джузеппе Бондзаніго (1745-1820), меблі якого прикрашені віртуозним різьбленим орнаментом.. В римських меблях акцент на міцні скульптурні форми; різні меблі золотяться, в столах використовується для покриття мармур з інкрустаціями. В 19 столітті Пеладжо Пеладжі (1775-1860) пропагує французький класицизм, працюючи для родичів Наполеона. Значна увага, як і в Англії, приділяється механічним новинкам. *Чудовий зразок елегантності форм і мінімальний геометричний орнамент в письмовому столі, в який вставляється стілець.
4. В останню третину 18 століття формується російська школа дизайнерів класицизму. Катерина ІІ заохочує розвиток неокласичного стилю, запросивши архітектора Ч.Камерона, який вводить у палаці Помпейський стиль Адама. В Петербурзі працює Давид Рентген, який вплинув на роботи Генріха Гамбса в 19 столітті. Російська академія мистецтв в 1760-і роки відкриває класи «майстерств і ремесел», де навчаються провідним видам прикладного мистецтва учні, що погано встигали з живопису і малюнку. Але на межі століть галузь набуває самостійності. В академії провідною ідеєю доби стало виховання ансамблевого мислення, коли на основі гармонічного злиття всіх предметів з архітектурним оздобленням створюються чудові інтер’єри павловського, Зимового, Михайлівського палаців. *Меблі виконуються за проектами архітекторів – В.Бренни, К.Россі, А.Вороніхіна. *А.Вороніхін розробив низку предметів для Павловська, як різьблене золочене крісло. Вражає якість і розмаїття декорів російських дизайнерів. Саме тут широко застосовується малахіт, лазурит, слонова кістка в декорі.
Америка отримує незалежність і сподівається стати ідеальною республікою. Меблі післяреволюційного періоду (федеральний стиль) дають прекрасні варіанти європейського класицизму. Спочатку в моді легкі прямі лінії, що надають тендітності, як у кушетці червоного дерева. Потім виготовляються солідні меблі Ампір з крупними формами і характерним декором. Виготовляються стильні предмети для салонів з яскравим оббиттям і скульптурними деталями. Привозні книги дизайнерів допомагали створити свій варіант ампірних меблів. Популярністю користуються вироби з декором у вигляді каріатид, колон, урн та лаврів.
Загалом неокласичні меблі створювали висококласні майстри з високоякісних матеріалів. Основний матеріал – червоне дерево, оздобний – шпон з екзотичних порід: чорне, палісандрове, тюльпанове тощо. Поверхні інкрустувались перламутром, слоновою кісткою, шляхетним камінням, металами. Маркетрі має складний малюнок з кількох порід дерева і обрамлення позолоченої бронзи. Важливим елементом розкішних меблів була золочена бронза чи мідь. Оббиття - складне, із застосуванням тонких технологій, особливо – в добу ампір, коли вводиться складне драпування з дорогих матеріалів.
5. Фарфор. Винахід фарфору з твердої пасти дав можливість збільшити розміри виробів. У 1760-і Севр починає випускати вази античних форм з рокайль ними розписами; пізніше з’являються гірлянди, медальйони, розетки, «буси», акант, стрічки тощо. Форми наслідують канонічні типи урн, амфор, кратерів, Ліпні ручки оздоблюють голівки сфінксів, жіночі фігури. Основний фон – синій, блакитний, фіолетовий з позолотою. У 1770-і модними стають класичні розписи «під камею». Такі порцелянові камеї прикрашають великий «Жаб’ячий сервіз» Катерини ІІ. Після революції вироби Севра стали грандіозною маніфестацією Класицизму за бажанням імператора. Директором Севру стає А.Броньяр (1739-1813), який припинив випуск м’якого фарфору. Форми геометризуються: чашки стають циліндричними; поліроване золочення різного гатунку та емалеві розписи - основний декор. Недорогі вироби розписуються гризайлем. Вази мають золочені горло і ніжку, вертикальні ручки та розписи в медальйонах.
Німецька порцеляна теж звертається до нового стилю. Циліндричні форми чашок, овальні медальйони з розписами та золочення по краям; вази-урни. В добу Ампір чашки отримують ніжку і гнучку форму, золочення полірується або робиться матовим, гравірується. В розписах популярні міські види, портрети і квіти. *Зростання попиту стимулює випуск коштовних сервізів і одиничних, чудово розписаних чашок з блюдцями для оздоби буфетів.
Англійські фаянси неокласицизму звеличує геній кераміки Джосайя Веджвуд (1730-95). Він еспериментує з місцевими глинами, винаходить «перламутрову» пасту, яка надає білосніжності. В таких виробах підглазурні розписи скромними узорами виконують синіми емалями. Яшмова паста набирала потрібні відтінки від голубих до чорних. З неї виконували не лише посуд і вази, а й броші, мадальони, сережки. Форми веджвудських ваз наслідують античні урни; поверхні імітують часто порфір, яшму, лазурит і доповнюються золоченими рельєфами. *З виробами Веджвуда найчастіше асоціюються предмети простих, ясних обрисів, на блакитному фоні яких розміщені низькі білі рельєфи, що відтворювали античні сюжети, як «Апофеоз Гомера». Художні якості поєднані в них з досконалістю виконання.
В англійському фарфорі помітна власна версія неокласицизму. Форми зрілого класицизму поєднують античні конструкції ваз-урн з натуралістичними розписами квітів, ваз, міфологічних сцен. Цьому сприяє нова технологія друку за допомогою переводної плівки гравюр на фарфор. *Чашка з кришкою і підставкою з геометризованими орнаментом і поліхромним алегоричним розписом відбиває стиль гравюр, які переводились в декор. * Яскравим прикладом Англійського неокласицизму є сервіз Колпорт з типовими геральдичними зображеннями і характерними смугастим тлом.
Фарфор інших країн теж інтерпретує провідні класицистичні мотиви. Вищим досягненням датської порцеляни став грандіозний сервіз з 2000 предметів «Флора Данії» для Катерини ІІ. Кожен предмет прикрашений розписним зображенням нової квітки з точною передачею ботанічного стилю. Тонка детальність надає наукової раціональності, характерної для класицизму, білому фарфору, хоча форми певною мірою нагадують рокайль ні. В Росії теж формується власний стиль на Імператорському фарфоровому заводі та на фабриці Гарднера під Москвою. Сервізи та інші вироби російських фабрик за формами і декоративними мотивами відповідають строгому класицизму. В декорі переважає офіційна емблематика – орденські стрічки, герби, військові трофеї та портрети – часто імператорів.
Італійські майстри, які неохоче приймали рококо, одразу ж звертаються до Неокласицизму. В Неаполі на королівській фабриці створено «геркуланумський» сервіз для іспанського короля Карлоса ІІІ. Певний натуралізм в декорі поєднується з театральністю; постаті в класичному стилі навіяні відкритими настінними зображеннями. Американський фаянс дуже нечисленний і наслідує французьку кераміку. В декорі присутні місцеві мотиви – американські пейзажі, геральдика тощо.
6. Скло. В галузі виробництва скла перше місце належить Англії, де неокласицизм став улюбленим і найбільш довговічним стилем декору. Успіхи тут ґрунтуються на удосконаленому «кришталі» з окисом свинцю, який мав більшу здатність переломлювати та відбивати світло - навіть порівняно з різьбленим європейським. У 18 столітті в художніх смаках в Англії домінує Р.Адам, його малюнки впливають на всі сфери образотворчості і він «створив повнокровну систему корисного і елегантного мистецтва». Якщо в склі бароко і рококо надавалось значення лише декору поверхні, то в добу класицизму звертають увагу на форму і декор. Популярні форми графінів наслідують античні і мають варіанти дрібного (вертикального) узору. В ранній період застосовують молочне скло з класичними формами і позолоченим античним орнаментом. В бокалах і вазочках зустрічається ніжка-основа у формі лимонних дольок та оформлення країв «мереживними зубцями Ван Дейка».
В добу Ампір на перше місце в декорі виходить глибока різьба з різним аранжуванням ромбів, яка виконується за допомогою парових машин. Зростання попиту на пишний орнамент обумовлює появу «скошеної різьби» - поєднання призм, віял, колон, «полуничних» ромбів на зразок ювелірних виробів демонструють блискучу техніку. *Вазочки з підставками – характерний приклад. *Різниця в підходах відчутна і в двох карафках (графінах) подібної форми раннього та пізнього класицизму. Свій варіант подають ірландські майстри скла. Їх вироби мають просте гравіювання і глибоку різьбу. Вони поширюють англійські форми, прикрашаючи, наприклад, карафи різьбою призмами, ромбами та плоскими жолобками. Молочники і карафки мають видовжений носик; завершення зубцями.
Майстри Франції працювали в стилі англійського скла. Ампір виводить скло на провідне місце завдяки появі сірчаного, опалового скла, відливанню у формі. *Відлитий у формі бокал з різьбою та портретом Наполеона. Типовий виріб – ваза-урна опалового скла з окантовкою золоченої бронзи та молочно-фіолетова чаша з аналогічним обрамленням. Цікавий синтез спостерігається в англо-французьких ампірних виробах, де важко встановити авторство: французькі ідеї – британські технології.
Німецьке і богемське скло, занепале в кінці 18 століття, відновлюється після наполеонівських війн – у 1820-і роки працюють 170 заводів Богемії. Богемські митці засвоюють зразки Неокласицизму , але в 19 століття схиляються до більш камерних настроїв і смаків Бідермеєру – стилю середнього класу Німеччини, Австрії зі стриманим декором. Увага зосереджується на кольоровій гамі: Йоган Мілднер удосконалює золочене скло, а граф Букой та Фридрих Егерман розширюють барвну палітру. З’являються чорний та червоний гіаліт (матове скло), нові жовтий та червоний барвники. Кольори Богемії ширяться по всій Європі. *Склянка чорного гіаліту з золотим геометричним узором, чашка з блюдцем червоного гіаліту поєднують класичні форми і своєрідний декор. Часто поліхромні розписи відтворюють історичні краєвиди, романтичні сюжети.
Американське скло теж запроваджує класичні форми і декор по європейським зразкам. З початком 19 століття різьблене скло доповнюється дешевшими видами: литим і пресованим склом. *В литих виробах помітна тенденція до наслідування узорів різьбленого скла, як у глечику. Іноді в склі копіюються форми кераміки та срібла.
7. Срібло та метал. Як і в інших видах прикладного мистецтва, найбільш відомі вироби Неокласицизму в Англії створені за проектами Р.Адама. він розглядав срібло як елемент загального декору просторих приміщень. Численні малюнки пропонують типи сервантів з вазами, столових сервізів з елегантними фестонами, гірляндами, акантами. * ескізи Адама не лише пропонують дизайн, а і компоновку комплектів предметів – блюда, вази, глеки, соусники - на столиках. *Для ваз була розповсюджена форма урн, варіанти якої представлені у зібранні гравюр ще 17 століття і які інтерпретувались як в столовому так і у виставковому сріблі. Видатним майстром англійського неокласицизму був і архітектор Уільям Чамберс (1723-96), який проектував срібло. *Він створив дизайн супниці з артишоковим флероном і ручками з сельдерею. У багатьох виробах неокласика виявляється в лаврових вінках, гірляндах, фестонах і бусах. Наприкінці 18 століття на форму і декор виробів впливають і нові технології. Листопрокатний стан виробляє тонкі металеві (срібні) листи, які можна гнути, різати, плавити, згинати і закручувати, зробити куб чи циліндр. Листи чудово штампувались під пресом з нової екстраважкої сталі; машинна різьба і гальваніка здешевлюють роботу, а при необхідності додається ручна обробка. *Прикладом є вироби сімейства Бейтмен, інших майстрів – як коробка для чаю, заварні чайники. На межі століть форми і декор стають помпезними *Поряд зі строгими формами Порт ленської вази з рельєфами по малюнкам Флаксмена виготовляють і насичені декором вироби, як трофейний кубок з вакхічними постатями і ручками-зміями.
Франція ще в 1760-і прокладає дорогу класицизму, коли в книзі «Прохання до золотих справ майстрів» Ніколя Кошен (1715-90) благає повернутись до простих правил здорового глузду: симетрії, класичні архітектурних мотивів і пропорцій, гірлянд, акантів і лаврів Класицизму. Ранню фазу неокласицизму характеризують важкі, могутні форми, виразний декор. На межі століть їх змінюють легкі і стримані, як у роботах Анрі Огюста (1759-1816). *Великі поверхні залишаються незаповненими, контрастуючи зі смужками орнаменту, як у чаші з глеком. Велику роль у сприйнятті творів відіграє різна обробка – матова, полірована, рифлена – поверхні. Строгий орнамент може зводитись до смужок і пунктирів, приваблюючи чистотою форм. Пізніше Ш.Персьє (1764-1838) та Пьєр Фонтен (1762-1853) у проектах демонструють урочисту пишність Ампіру.
В Америці лідером робіт по сріблу була Філадельфія, а з початком 19 століття – Балтімор. Вироби цих літ мають мінімум декору. *Наприклад, молочник Пола Ревіра (1735-1818) лише за рахунок виваженої форми урни з гранями та видовженої ручки має елегантний вигляд. Те ж стосується його вази, де виразність досягається зіставленням полірованої і матової частин і гарних пропорцій. Для виставкових варіантів використовується проста гравіровка. *Більше, ніж в Європі, американці захоплюються поліруванням, а в часи Ампіру ця риса поєднується з складнішими формами та скульптурними елементами.
Прагнення верхівки суспільства до демонстрації можливостей виявилось у появі особливих матеріалів та декору. В часи неокласицизму майстри Франції звертаються до виготовлення виробів з ормолу. «Ормолу» - золочення. Розплавлену бронзу, латунь чи інші метали вкривають шаром золотої амальгами (золото з ртуттю). В енциклопедії Д.Дідро говориться, що золото коштує 90 фунтів за унцію, а ормолу – 104 фунти. Як дуже дорогий матеріал, ормолу комбінувався з порфіром, мармуром, в накладках до меблів чи кераміки. Але ще більше сподобався матеріал англійцям. Р.Адам. Дж.Стюарт «Афінянин», У.Чамберс проектували вироби з ормолу, які втілювались М.Баултоном та Н.Андерсоном. *Це високохудожні вази, триноги-курильниці з свічником, годинник класичні мотиви зі скульптурним декором, круглі форми речей досконало виглядали в золочених металах. *Метью Баул тон (1728-1809) віртуозно поєднував ормолу з мармуром – як у вишуканій білій курильниці, або з польовим шпатом у фантазійній вазі-канделябрі. *Блискуче демонструє можливості ормолу мідна ваза з золоченими накладками Томаса Хоупа (1769-1831).
Ціна дорогоцінних металів була дуже високою і необхідно було шукати інші матеріали. Ще в 1742 році Томас Болсовер (1705-88) з Шеффілда винаходить «шеффілдську пластину» – поєднання тонких листів срібла і міді, або міді між двома шарами срібла при високій температурі. Такий матеріал був удвоє дешевший, так само піддавався обробці за виключенням лиття і користувався популярністю саме при неокласицизмі. В цьому матеріалі випущено багато свічників з грецькими мотивами, чеканкою та рифленням. В кінці 18 століття для «шеффілдської пластини» створено цікаві дизайни супниць, чайниць, тостерів – англійці не мали в цій галузі конкурентів. *Ще більше варіантів виникає в 19 столітті: чорнильні прибори, чаші, прибори для кави, щипці тощо – з розмаїттям форм і декору. Випуск цих виробів досягає надзвичайних масштабів, поки в 1840 році не виник електрогальванічний спосіб братів Елкінгтон – ще більш дешевий.
Запровадження дешевих матеріалів поширювалось протягом всієї доби класицизму. Сплав олова та свинцю добре полірувався і блищав як срібло, а сплав міді та латуні мав золотий полиск. Вироби з них копіювали форми і декор золотих і срібних предметів і служили для популяризації модних дизайнів серед населення, яке не мало можливості купувати оригінальні речі. У 18 столітті з Китаю завозиться новий метал – пактонг: сплав міді, нікелю та цинку. Він не окислявся і ідеально підходив для камінних огорож та свічників. *Змієподібна камінна огорожа з вишуканим мотивом чортополоху спроектована Р.Адамом. Продовжується також використання чавуна і сталі. З них робили решітки для камінів з неокласичними фестонами, гірляндами тощо. А з полірованої сталі робили модні прикраси – ґудзики, пряжки, гребені.
В Росії уславився металообробкою Тульський завод. Там випускали високоякісні вироби, де поєднувались різьба і полірована сталь з бронзою, латунню і сріблом *Сталевий свічник прикрашений позолоченою бронзою. *А в Парижі виготовляли виставкові вироби зі сталі та позолоченої бронзи – як стіл Людовика XVI. Художні орієнтири класицизму дали змогу російським дизайнерам саме в цей час виявити себе в оригінальній галузі художніх виробів зі шляхетного каміння: порфіру, яшми, малахіту, кварці тощо Досконалі за пропорціями декоративні вази античних форм були розкішним оздобленням інтер’єрів. *Вони могли поєднувати камінь та метал, як у вишуканій вазі Пьєра Ажі (1752-1828) з тріщинуватого кварцу з бронзовим листяним орна ментом ніжки і ручками у вигляді постатей русалок. *За проектом Миколи Бенуа (1813-1898) виготовлено величну вазу з калкаламської яшми сіро-фіолетового кольору з рифленим туловом та орнаментованими бронзовими ручками, в якій виразність полягає у контрастах форм різних матеріалів. *Іноді лише краса природних узорів каменя та бездоганна простота форми створюють художній ефект, як у вазі аушкульської яшми Якова Коковіна (1784 -?).
8. Тканини і оббиття. На початку періоду узори класицизму співпадають з рококо, відрізняючись симетрією та регулярною організаційною структурою; в основі – гірлянди, решітки, смуги, що в переплетенні дає гротеск. В цей жа час дуже популярні натуральні та стилізовані квіткові мотиви. В неокласичних мотивах розповсюджені архітектурні елементи та ліпні: рельєфи в медальйонах, колони з арками. Поряд з цим зустрічаються шпалери з готичними (квадріфолії) та китайськими мотивами. У мебльових тканинах є потяг до перевантаження текстилю, особливо в пейзажних «живописних» сценках, руїнах. На початку 19 століття зменшується висота друкованих повторів Найуживаніша техніка – друкування блоками. *Дрібні узори часто зустрічаються як тло друкованих декорів іншого типу. В 19 столітті серед всіх варіантів переважають решітки з супроводом – паростками квітів. Але навіть коли рослини густо переплітають решітки, структура чітко простежується.
До складу узорів входять і смуги, а квітковий орнамент розташований всередині; смуги варіюються за шириною і кількістю. Гротескний узор зіставляється зі смугами у сильному вертикальному акценті.8Гротескні узори містять характерні мотиви: камеї, трофеї, завитки, античні пальмети тощо. З кінця 18 століття романтичні пошуки єднання людини з природою обумовлюють також зацікавлення ботанічними мотивами. Рисунки квітів в основі узорів створювали на трафаретах дизайнери – Уільям Кілберн (1745-1818), Пьєр-Жозе Редуте (1759-1840). * В таких узорах головне – не організація поверхні, а якість самого зображення - чортополох, дубове листя, троянди, полуниця як улюблені мотиви сприймались ідіоматично – так, дуб був символом вірності і сили.
В 19 столітті набули популярності тканини з Індії, зокрема – шалі. Вони так цінувались, що починається їх європейська імітація. В Швейцарії мануфактура Пейслі уславилась виробами зі стилізованими екзотичними квітковими узорами. В сильно стилізованих мотивах класицистичних тканин помітні і єгипетські квіти лотоса, і «краплі сліз», характерні для Індії.
Питання і завдання
1. Яку роль відігравали конструкції та матеріали в меблях класицизму?
2. Визначте провідні мотиви орнаментики неокласицизму.
3. Назвіть найвідоміших митців-червонодеревників Франції та Англії неокласицизму.
4. Охарактеризуйте дизайнерські пропозиції в галузі фарфору і скла Неокласицизму.
5. В чому полягають зміни в технологіях та дизайні виробів зі срібла і металів?
6. Назвіть провідні європейські осередки виробництва порцеляни.
7. В чому специфіка російської школи декоративного мистецтва неокласицизму?