Деонтологічний аспект марксистської теорії
Нормативність марксистського підходу до вивчення держави і права полягає, насамперед, у тому, що аналіз явищ політичного та правового життя проводився, у першу чергу, як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмовляючись від того, щоб вбачати у політико-юридичних інститутах феномени релігійного, психологічного, етнічного, етичного порядку. Цей підхід базується на ідеї залежності держави і права передусім від рівня суспільного розподілу праці, класової структури і співвідношення класових сил у державі.
Аналізуючи минуле людства, автори «Маніфесту комуністичної партії» писали: «Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну – то приховану, то явну боротьбу, – яка завжди закінчувалася революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу». Характеризуючи сучасне їм суспільство, вони продовжують: «Сучасне буржуазне суспільство, яке вийшло з надр загиблого феодального суспільства, не знищило класових суперечностей. Воно тільки поставило нові класи, нові умови гноблення і нові форми боротьби на місце старих. Проте наша епоха – епоха буржуазії – відзначається тим, що вона спростила класові суперечності: суспільство все більше і більше розколюється на два великі ворожі табори, на два великі класи, які стоять один проти одного, – буржуазію і пролетаріат». З уваги на це автори стверджують, що «сучасна державна влада – це тільки комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії». А буржуазію, незважаючи на свою приналежність до неї, К. Маркс і Ф. Енгельс зневажали і характеризували дуже гостро, підкреслюючи, зокрема, що «особисту гідність людини перетворила вона (буржуазія) в мінову вартість і поставила на місце незліченних дарованих і набутих свобод одну безсовісну свободу торгівлі. Словом, експлуатацію, прикриту релігійними і політичними ілюзіями, вона замінила експлуатацією відкритою, безсоромною, прямою, черствою. Буржуазія позбавила священного ореолу всі роди діяльності, які до того часу вважалися почесними і на які дивилися з побожним трепетом. Лікаря, юриста, священика, поета, людину науки вона перетворила у своїх платних найманих працівників. Буржуазія зірвала з сімейних стосунків їхній зворушливо сентиментальний покров і звела їх до чисто грошових стосунків». Наскільки реакційною є буржуазія, настільки ж прогресивним і передовим класом є пролетаріат, який «являє собою дійсно революційний клас». Автори «Маніфесту» зазначають, що «у періоди, коли класова боротьба наближається до розв’язки, процес розкладу всередині пануючого класу, всередині всього старого суспільства набирає такого бурхливого, такого різкого характеру, що невелика частина пануючого класу відрікається від нього і приєднується до революційного класу, якому належить майбутнє. Ось чому, як раніше частина дворянства переходила до буржуазії, так тепер частина буржуазії переходить до пролетаріату, а саме: частина буржуа-ідеологів, які піднеслися до теоретичного розуміння всього ходу історичного руху». Далі, характеризуючи пролетаріат, К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслювали принципову відмінність між пролетарієм та іншими класами суспільства, зазначаючи, зокрема, що «у пролетаря нема власності; його стосунки з дружиною і дітьми не мають уже нічого спільного з буржуазними сімейними стосунками; сучасна промислова праця... стерла з нього всякий національний характер. Закони, мораль, релігія – все це для нього не більш як буржуазні пересуди, за якими ховаються буржуазні інтереси» і тому «у пролетарів нема нічого свого, що треба було б їм оберігати, вони повинні зруйнувати все, що досі оберігало і забезпечувало приватну власність».
Уже в «Маніфесті комуністичної партії» підкреслено принципову відмінність між комунізмом та іншими течіями та напрямками суспільно-політичної думки, які обґрунтовували чи ставили собі за мету захист інтересів трудящих або усунення соціальної несправедливості. Ключовим у цьому аспекті є національне питання. Як зазначено в «Маніфесті», «в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і відстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату». Більше того, на думку творців марксизму, «робітники не мають вітчизни». Разом з тим автори «Маніфесту» були переконані, що «комуністи на практиці є найрішучіша частина робітничих партій усіх країн, яка завжди спонукає до руху вперед, а у теоретичному аспекті вони мають перед рештою маси пролетаріату ту перевагу, що розуміють умови, хід і загальні результати пролетарського руху».
Важливим елементом марксистського вчення є так зване матеріалістичне розуміння історії, суть якого полягає у залежності суспільної свідомості від суспільного буття. К. Маркс пише: «У суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їхньої волі незалежні, відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеневі розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у суперечність з існуючими виробничими відносинами або – що є тільки юридичним виразом цього – з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їхні пута. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові. В загальних рисах азіатський, античний, феодальний і сучасний – буржуазний – способи виробництва можна визначити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації». Визнаючи економічні відносини визначальними у розвитку суспільства, основоположники марксизму підкреслювали, що основним завданням комуністів є знищення старих відносин власності, тобто «знищення приватної власності».
Власне на цих засадах базується і марксистське розуміння суті та ролі права. Звертаючись до можливих опонентів такого підходу, автори «Маніфесту» зазначають: «Не сперечайтеся з нами, оцінюючи при цьому скасування приватної власності з точки зору ваших буржуазних уявлень про свободу, освіту, право і т.д. Ваші ідеї самі є продуктом буржуазних виробничих відносин і буржуазних відносин власності, так само, як ваше право є лише піднесена до закону воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу».
Щодо шляхів подальшого суспільного розвитку, то, на думку творців марксизму, наступним етапом повинна стати пролетарська революція, результатом якої стане «перетворення пролетаріату у пануючий клас, завоювання демократії». А далі «пролетаріат використає своє політичне панування для того, щоб вирвати у буржуазії, крок за кроком, увесь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто пролетаріату, організованого як пануючий клас». Творці марксизму зазначали, що «це може, звичайно, відбутися спочатку лише за допомогою деспотичного втручання у право власності і в буржуазні виробничі відносини, тобто за допомогою заходів, які економічно здаються недостатніми і неспроможними, але які в ході руху переростають самих себе і неминучі як засіб для перевороту в усьому способі виробництва».
До таких заходів належать: «1) Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на покриття державних видатків. 2) Високий прогресивний податок. 3) Скасування права спадкування. 4) Конфіскація майна всіх емігрантів та заколотників. 5) Централізація кредиту в руках держави через національний банк з державним капіталом і з виключною монополією. 6) Централізація всього транспорту в руках держави. 7) Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, розчистка під оранку і поліпшення земель за загальним планом. 8) Однакова обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства. 9) Поєднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню відмінностей між містом і селом. 10) Громадське і безплатне виховання всіх дітей. Усунення фабричної праці дітей в її сучасних формах. Поєднання виховання з матеріальним виробництвом і т.д». Запровадження цих заходів можливе тільки після здобуття влади, і в «Маніфесті» підкреслено, що комуністи «відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягненні тільки насильницьким поваленням всього існуючого суспільного ладу». У кінцевому підсумку, «коли в ході розвитку зникнуть класові відмінності і все виробництво зосередиться в руках асоціації індивідів, тоді публічна влада втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова – це організоване насильство одного класу для придушення іншого... На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».
Однією з основ марксистської теорії є ідея необхідності диктатури одного класу для будь-якого класового суспільства, у тому числі й для суспільства, в якому панівне становище займе пролетаріат. На важливості цієї ідеї акцентували увагу творці марксизму. К. Маркс підкреслював, що вона є серцевиною його вчення про суспільство, зазначаючи, що «класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату». Ця ідея неодмінно присутня в усій творчості К. Маркса та Ф. Енгельса, вони зверталися до неї упродовж усієї своєї теоретичної та практичної діяльності. Ідея революційної диктатури пролетаріату є невід’ємною визначальною ознакою марксистського вчення про державу і право. К. Маркс стверджував, що, «доки існують інші класи, а особливо клас капіталістичний, доки пролетаріат з ним бореться (бо з приходом пролетаріату до влади ще не зникають його вороги, не зникає стара організація суспільства), він повинен застосовувати засоби насильства...». З приходом пролетаріату до влади радикально змінюються умови, які впливають на вибір тих чи інших конкретних способів продовження та поглиблення революційного процесу, який здійснюється в боротьбі класів. Прикладом диктатури робітничого класу для К. Маркса та Ф. Енгельса була Паризька комуна (1871 р.), яку вони надзвичайно високо оцінили, як систему «управління народом за допомогою самого народу». На їхню думку, Комуна є прикладом не парламентарної, а робітничої корпорації, одночасно «і законодавчої і виконуючої закон». Таким чином, було відкинуто принцип розподілу влади. Ця ідея об’єднання в одному органі як законодавчої, так і виконавчої влади стала основою більшовицької концепції Рад.
Для марксизму характерним є те, що, гостро і рішуче критикуючи існуючі державу і право, вони намагалися окреслити їхнє майбутнє. В історичній епосі, яка почнеться після повалення влади буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату, Маркс розрізняв три періоди: 1) перехід від капіталізму до першої стадії комуністичного суспільства – соціалізму; 2) першу (нижчу) фазу комуністичного суспільства; 3) вищу фазу комунізму. У політичному аспекті перехід від капіталізму до соціалізму характеризується тим, що держава даного періоду повинна бути знаряддям диктатури пролетаріату, його соціальної влади і вирішувати завдання, зумовлені тривалою класовою боротьбою, опором повалених класів, викоріненням приватної власності, будівництвом соціалістичного суспільства. Інша ситуація спостерігається на першій стадії комуністичної формації, тобто за соціалізму. Тут засоби виробництва вже не є приватною власністю, тобто належать усьому суспільству, більше нема експлуататорських класів і тому класово-політичне насильство (тобто пригноблення якогось класу) вже непотрібне. Проте держава і, відповідно, право на цій стадії зберігаються, хоча це дуже специфічна держава, оскільки вона позбавлена тієї визначальної, на думку творців марксизму, ознаки, якою є організоване насильство, тобто це держава комуністичного суспільства. І на третій, вищій стадії комунізму передбачається повне відмирання держави.
Ф. Енгелс з цього приводу писав: «Держава існує не споконвічно. Були суспільства, які обходилися без неї, які поняття не мали про державу і державну владу. На певному рівні економічного розвитку, який неодмінно був пов’язаний з поділом суспільства на класи, держава стала в силу цього поділу необхідністю. Ми наближаємося тепер швидкими кроками до такого рівня розвитку виробництва, на якому існування цих класів не тільки перестало бути необхідністю, але стає прямою перешкодою виробництву. Класи зникнуть так само неминуче, як неминуче вони в минулому виникли. Зі зникненням класів зникне, неминуче, держава. Суспільство, яке по-новому організує виробництво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить усю державну машину туди, де їй буде тоді справжнє місце: в музей старожитностей, поруч з веретеном і з бронзовою сокирою». У «Критиці Готської програми» К. Маркс стверджував, що досягнення вищої фази комунізму можливе слідом за тим, як виробництво досягне незрівнянно більш високого, ніж за соціалізму ступеня зрілості, «після того, як зникне пригноблююче людину підпорядкування її поділу праці; коли зникне, разом з цим, протилежність розумової та фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом до життя, а сама стане першою життєвою потребою; коли разом зі всебічним розвитком індивідів виростуть і виробничі сили». Тоді також можна буде подолати «вузькі горизонти буржуазного права», тобто відкинути принцип еквівалентності, на якому базувалися соціальні, у тому числі і правові, відносини, і прагнення членів комуністичного суспільства будуть задовольнятися за їхніми потребами. Сьогодні ці висновки і прогнози далеко не всім і не у всьому видаються реалістичними. Проте, як би не змінювалися підходи та оцінки тих чи інших аспектів поглядів К. Маркса та Ф. Енгельса на державу, право, закон, одне беззаперечно – ці погляди, марксистська концепція в цілому назавжди увійшли в історію всесвітньої політичної та правової думки, становлять її ґрунтовний пласт. Ця теорія відіграла і продовжує відігравати значну соціальну роль, без урахування марксизму важко зрозуміти розвиток політичного та духовного життя, політичних і правових учень у другій половині XIX та в XX ст.
список використаних джерел
1. Абрамова Н. Т. Ценность образования, новые технологии и новые формы знания / Н. Т. Абрамова // Вопросы философии. – М., 1998. – №6. – С. 24-31.
2. Августин А. Творения / А. Августин. – М.: Греко-римский кабинет Ю. А. Шичалина, 1997. – 390 с.
3. Августин А. Исповедь. Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского / А. Августин Т.1. Часть I. Изд. второе (репринт.) – Киев: Типография И. И. Чоколова. 1906. – 442 с.
4. Августин А. О граде Божьем к Марцелину против язычников / А. Августин Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского Т.2. Часть IV. Изд. второе (репринт.) – Киев.: Типография И. И. Горбушова. 1906. – 416 с.
5. Августин А. О порядке. Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского / А. Августин Т.1. Часть II. Изд. второе (репринт.) – Киев: Типография И. И. Чоколова. 1906. – 473 с.
6. Августин А. Об истинной религии. Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского / А. Августин Т.5. Часть VII. Изд. второе (репринт.) – Киев: Типография П. Барского в Киеве, 1912. – 278 с.
7. Августин А. Об учителе /А. Августин Соч.: В 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Киев: Типография И. И. Чоколова, 1906. – 497 с.
8. Августин А. Против академиков. Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского Т. 1. Часть II. Изд. второе (репринт.) – Киев.: Типография И. И. Чоколова. 1906. – 473 с.
9. Августин А. Соч.: В 2 т. Т. 2. Ч. 1. / А. Августин – Киев: Типография И. И. Чоколова, 1906. – 482 с.
10. Августин А. Соч.: В 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Киев: Типография И. И. Чоколова, 1906. – 497 с.
11. Аверинцев С. С. Литературные теории в составе средневекового типа культуры / С. С. Аверинцев – М.: Наука, 1977. – 278 с.
12. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы / С. С. Аверинцев – М.: Наука, 1977. – 346 с.
13. Азаркин Н. Н. Левченко В. Н. История политических учений / Н. Н. Азаркин, В. Н. Левченко. – М.: Юрист, 1994. – 139 с.
14. Альтшуллер Г. С. Творчество как точная наука (теория решения изобретательских задач) / Г. С. Альтшуллер. – М.: Сов. радио, 1979. – 184 c.
15. Анкин А. А. Юность науки / А. А. Анкин – М.: Политиздат, 1979. – 367 с.
16. Аристотель. Физика / Аристотель. Собр. Соч.: В 4-х т. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – 510 с.
17. Аристотель. О душе / Аристотель. Собр. Соч.: В 4-х т. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – 510 с.
18. Аристотель. Первая аналитика / Аристотель. Собр. Соч.: В 4х т. Т.2 – М.: Мысль, 1978. – 580 с.
19. Аристотель. Вторая аналитика / Аристотель. Собр. Соч.: В 4х т. Т.2 – М.: Мысль, 1978. – 580 с.
20. Аристотель. Топика / Аристотель. Собр. Соч.: В 4х т. Т.2 – М.: Мысль, 1978. – 580 с.
21. Аристотель. Метафизика/ Аристотель. Собр. Соч.: В 4х т. Т.3. – М.: Мысль, 1978. – 543 с.
22. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель Собр. Соч.: В 4х т. Т.4. – М.: Мысль, 1978. – 602 с.
23. Архангельский С. И. Лекции по теории обучения в высшей школе / С. И. Архангельский. – М.: Высшая школа, 1984. – 384 с.
24. Асмус В. Ф. История античной философии / В. Ф. Асмус – М.: Высшая школа, 1965. – 296 с.
25. Ахутин А. В. История принципов физического эксперимента от античности до XVII столетия / А. В. Ахутин – М.: Наука, 1976. – 240 с.
26. Баранов С. П. Сущность обучения / С. П. Баранов – М.: Просвещение, 1981. – 95 с.
27. Бачинин В. А. Духовная культура личности / А. В. Бачинин – М.: изд. Политической литературы, 1986. – 108 с.
28. Башмакова И. Г. Лекции по истории математики в древней Греции / Г. И. Башмакова // Историко-математические исследования. – М.: Наука, – 1958. – Вып. XI – С.121-129
29. Безменова Н. А. Очерки по истории и теории риторики А. Н. Безменова – М.: Наука, 1991. – 197 с.
30. Бергсон А. Творческая эволюция. Материя и память / А. Бергсон – Минск: Харвест, 1999. – 866 с.
31. Библер В. С., Берянд И. Е., Кондратов Р. Р. Сознание – доминанта психической жизни / В. С. Библер, И. Е. Берлянд, Р. Р. Кондратов // Современное состояние и перспективы развивающего обучения. – М., 1975. – С. 94 –102.
32. Библия Книги Священного Писания Ветхого и нового Завета. Российское библейское общество. – М., 2000. – 1368 с.
33. Блонский П. П. Педология / П. П. Блонский – М., 1934. – 359 с.
34. Богомолов А. С. Античная философия / А. С. Богомолов – М.: Изд. МГУ, 1985. – 367 с.
35. Болотов В. В. Собрание церковно-исторических трудов. Т.1. Учение Оригена о Святой Троице / В. В. Болотов – М.: Мартис, 1999, – 583 с.
36. Боннар А. Греческая цивилизация. – М.: Искусство, 1995. – 670 с.
37. Боно Э. Литературное мышление. – СПБ: Питер, 1977 – 316 с.
38. Бурбаки Н. Общая топология / Н. Бурбаки. – М.: Наука, 1968. – 272 с.
39. Быховский Б. Э. Сигер Брабантский / Э. Б. Быховский – М.: Мысль, 1979. – 183 с.
40. Бэкон Ф. Новый органон / Ф. Бэкон Соч.: В 2х т. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – 480 с.
41. Васильева Т. В. Афинская школа философии / Т. В. Васильева – М.: Наука, 1985. – 121 с.
42. Визгин В. П. Генезис и структура квалитативизма Аристотеля / В. П. Визгин – М.: Наука, 1982. – 270 с.
43. Виллер В. А. Учение о едином в античности и средневековье / В. А. Виллер – СПБ.: Алетейя, 2002. – 668 с.
44. Виндельбанд В. Дух и история / В. Виндельбанд – М.: Юрист, – 687 с.
45. Виндельбанд В. История древней философии / В. Виндельбанд – К.: Тандем, 1995. – 139 с.
46. Виндельбанд В. Платон / В. Виндельбанд – К.: Зовнішторгвидав, 1993. – 176 с.
47. Волков Г. Н. У колыбели науки / Г. Н. Волков – М.: Наука, 1971. – 215 с.
48. Выгодский Л. С. История развития высших психических функций: Собр. Соч.: В 6 т. Т.3 / Л. С. Выгодский – М.: Педагогика – 357 с.
49. Выгодский Л. С. Спиноза и его учение об эмоциях / Л. С. Выгодский // Вопросы философии. – М., 1970. – №6 – С.89 – 97.
50. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: основы философской герменевтики / Х.-Г Гадамер. – М.: Мир, 1988. – 480 с.
51. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки. Становление и развитие первых научных программ / П. Гайденко. − М.: Наука, 1980. – 575 с.
52. Галилей Г. Избр. Произв. В 2 т. Т.2. / Г. Галилей. – М.: Наука, 1964. – 496 с.
53. Гегель Г. В. Ф. Система наук. Ч. 1. Феноменология духа / Г. Ф. В. Гегель. – М., 1934. – 630 с.
54. Гегель Г. В. Ф. Философия религии: Соч.: В 2 т. Т.1. / Г. В. Ф. Гегель – М.: Мысль, 1975. – 532 с.
55. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук / Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1974. – Т.1. – 542 с.
56. Гейберг Г. Л. Естествознание и математика в классической древности / Г. Л. Гейберг. – М.; Л.: АН СССР, 1936. – 272 с.
57. Гершунский Б. С. Вопросы практико-ориенированных образовательных концепций Сб. Философия образования XXI века / Б. С. Гершуновский – М., 1997. – 230 с.
58. Глой К. Холистски-экологическая или механическая картина мира. Исторические типы рациональности. Соч. в 2-х Т. Т.2. / К. Глой – М.: ИФРАН, 1996. – 546 с.
59. Гоббс. Т. Избр. Произв. В 2 т. Т.1 – М.: Мысль, – 1965. – 487 с.
60. Головко Б. С. Гуманістичний потенціал сучасной філософії освіти / Б. С. Головко // Філософія. Історія культури. Освіта: Сбірник наукових праць міжнародного конгресу україністів. – Харків: 1996. – С.198 – 206.
61. Горбунов Л. С. Предметне поле філософії освіти: крок до визначення / Л. С. Горбунов. – К.: Вища школа, 2001. – №1. – С.87 – 93.
62. Гостев А. В. Проблема человеческого мышления в трактате Аристотеля «О душе» / А. В. Гостев // Вопросы философии. – М., 1997. – №12. – С. 94 – 106.
63. Грабарь-Пассек М., Гаспаров М. Памятники средневековой латинской литературы IV – IX века / М. Грабарь-Пассек, М. Гаспаров. – М.: Наука, 1970. – 444 с.
64. Даркевич В. П. Народная культура средневековья / В. П. Даркевич. – М.: Наука, 1976. – 198 с.
65. Декарт Р. Первоначала философии. / Р. Декарт. Соч. в 2-х т. Т.1 – М.: Наука 1989. – 656 с.
66. Деревенский Б. Г. Учение об Антихристе в древности и средневековье / Б. Г. Деревенский. – СПБ.: Алетейя, 2000. – 528с.
67. Джибладзе Г. Н Философия Я. Коменского / Г. Н. Джибладзе. – Тбилиси, 1973. – 218 с.
68. Добиаш-Рождественская О. А. Западная Европа в средние века / О. А. Добиаш-Рождественская – М.: «Акционер и К» 2006 – 144 с.
69. Драгалин А. Г. Математический интуиционизм. Введение в теорию доказательств / А. Г. Драгалин. – М.: Наука, 1979. – 310 с.
70. Дружинина В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинина – СПБ.: Питер, 1999. – 369 с.
71. Дюби Ж. Трехчастная модель или представления средневекового общества о самом себе / Ж. Дюби – М.: Языки русской культуры, 2000 – 454 с.
72. Жарова Л. В. Учись самостоятельности / Л. В. Жарова – М.: Просвещение, 1993. – 205 с.
73. Заиченко Г. А. Джон Локк / Г. А. Заиченко – М.: Мысль, 1973. – 197с.
74. Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма / Ф. Ф. Зелинский – Томск: Водолей, 1996 – 160 с.
75. Зелинский Ф. Ф. Соперники христианства / Ф. Ф. Зелинский – М.: Школа – Пресс, 1996. – 416 с.
76. Зеньковский В. В. История русской философии / В. В. Зиньковский Т. II. Ч. 1. – М., – 255 с.
77. Зеньковский В. В. Основы христианской философии / В. В. Зиньковский – М.: КАНОН, 1996. – 506 с.
78. Зубов В. П. Архитектор в эпоху средневековья / В. П. Зубов // – М.: Советское искусствознание, 1985. вып. 19. – 358 с.
79. Иванов Н. П. Сказал Бог … Библейская онтология и библейская антропология / Н. П. Иванов. – Клин: Изд. Фонд «Христианская жизнь», 1999. – 120 с.
80. Ильенков Э. В. Философия и культура / Э. В. Ильенков – М.: Мысль, 1991. – 270 с.
81. Капитон В. П. Размышления над страницами книги С. И. Гессена «Основы педагогики, введение в прикладную философию» / В. П. Капитон // Філософія, культура, жития: Міжвузівський збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1999. – №5. – С. 98 – 106.
82. Капитон В. П. Культура і об’єктивні закони / В. П. Капитон. – Дніпропетровськ: Вид. Наука і освіта, 2000. – 148 с.
83. Карсавин Л. П. Культура средних веков / Л. П. Карсавин – Киев, 1995. – 197 с.
84. Келасев В. Н. Интегрированная концепция человека / В. Н. Келасев – СПБ.: Ун-т, 1992. – 208 с.
85. Козловский П. Общество и государство / П. Козловский – М.: Республика, – 386 с.
86. Кузьменко В. В. Платон и Ян Амос Коменский о сущности знания и обучения / В. В. Кузьменко // Філософія культура життя: Міжвузівський сбірник наукових праць. Дніпропетровськ: Наука і освіта, №5. – 1999. – С. 107 – 118.
87. Кузьмин С. Л. Философия и педагогика, методологические аспекты воздействия / Л. С. Кузьмин. // Педагогика, – М., 2001. – №5. – С. 136 – 142.
88. Кун. Т. Структура научных революций / Т. Кун. – М.: Прогресс, 1977. – 120 с.
89. Лейбниц Г. В. Элементы универсального характера / Г. В. Лейбниц. Соч.: в 4 т. Т.3. – М.: Мысль, – 560 с.
90. Локк Д. Опыты о человеческом разумении /Д. Локк. Собр. Соч.: В 3-х т. Т.1 – М.: Мысль, 1985. – 672 с.
91. Локк Д. Об управлении разумом / Д. Локк. Собр. Соч.: В 3-х т. Т.2 – М.: Мысль, 1985. – 645 с.
92. Локк Д. Мысли о воспитании / Д.Локк. Собр. Соч.: В 3-х т. Т.3 – М.: Мысль, 1985. – 600 с.
93. Лортц Й. История церкви, рассмотренная в связи с историей идей: В 2-х т. Т.1. Древность и средние века / Й. Лортц. – М.: Христианская Россия, 1999. – 511 с.
94. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Сократ. Платон. Софисты / А. Ф. Лосев. – М.: Искусство, 1969. – 715 с.
95. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика / А. Ф. Лосев. – М.: Искусство, 1975. – 740 с.
96. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Поздний эллинизм / А. Ф. Лосев. – М.: Искусство, 1980. – 720 с.
97. Лосев А. Ф. Жизненный и творческий путь Платона / А. Ф. Лосев. – М.: Мысль, 1994. – 328 с.
98. Лосев А. Ф. Философия имени / А. Ф. Лосев. – М.: Изд. Московского университета, 1990. – 296 с.
99. Лосев А. Ф. Эрос у Платона / А. Ф. Лосев // Вопросы философии. – М., 1988. – №12. – С.78 – 89.
100. Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики / Я. Лукасевич – М.: Изд. Иностранной литературы, 1959. – 311 с.
101. Лункевич В. В. От Гераклита до Дарвина / В. В. Лункевич. Соч. в 2-х т. Т. 1 – М.: Учпедгиз 1960.
102. Лурье С. Я. Теория бесконечно малых у древних атомистов / С. Я. Лурье. – М.; Л.: АН СССР, 1935. – 247 с.
103. Льюис Д. Античная философия / Д. Льюис. – Минск: Галаксис, 1998. – 228 с.
104. Майоров Г. Г. Формирование средневековой философии / Г. Г. Майоров. – М.: Наука, 1979. – 328 с.
105. Манин Ю. А. Доказуемое и недоказуемое / Ю. А. Манин. – М.: Наука, 1979. – 220 с.
106. Марев И. Методологические основы дидактики / И. Марев. – М.: Высшая школа, 1987. – 225 с.
107. Маркова Л. А. Наука и религия глазами христианского богослова С. Яки. Философско-религиозные истоки науки / Л. А. Маркова, – М.: Мартис, 1998. – 318 с.
108. Мейн С. В., Шрейдер Ю. А. Методологические аспекты теории классификации / С. В. Мейн, Ю. А. Шрейдер. // Вопросы философии. – М., 1976. – №12. – С.142 – 151.
109. Мень А. История религии / А. Мень. В 2-х кн. Кн. 1. В поисках Пути, Истины и жизни. – М.: Форум-Инфра, 1998. – 216 с.
110. Мирандолла П. Речь о достоинстве человека. Эстетика Ренессанса / П. Мирандолла. Собр. Соч. Т.1 – М., 1981. – 525 с.
111. Михайлов Э. Н., Чанышев А. Н. Ионийская философия / Э. Н. Михайлов, А. Н. Чанышев. – М. Наука, 1966 – 180 с.
112. Модзалевский Л. Н. Очерки по истории воспитания и обучения с древнейших до наших времён / Л. Н. Модзолевский. – СПБ.: Алетейя, 2000. – 429 с.
113. Нарский И. С. Философия Д. Локка / И. С. Нарский. – М.: Изд. Московского ун-та, 1960 – 210 с.
114. Никитюк Е. В. Процессы по обвинению в нечестии в Афинах во второй половине V в. до н. э. / Е. В. Никитюк. // Античный мир: Сб. научных статей – СПБ: С.–Петербургский университет, 1988. – С.98 – 106.
115. Никифоровский В. А., Фрейман Л. С. Рождение новой математики / В. А.Никифоровский, Л. С. Фрейман. – М.: Наука, 1976. – 274 с.
116. Огурцов А. П. Дисциплинарная структура науки / А. П. Огурцов. – М.: Наука, 1988. – 255 с.
117. Огурцов А. П. Исторические типы дискуссий и становление классической науки // Роль дискуссии в развитии естествознания / А. П. Огурцов. – М.: Наука, 1986. – 324 с.
118. Ойзерман Т. И. Проблемы историко-философской науки / Т. И. Ойзерман. – М.: Мысль, 1964. – 328 с.
119. Панфилов В. А. Философия математики Платона / В. А. Панфилов. – Днепропетровск: ДГУ, 1997. – 112 с.
120. Петров М. К. Искусство и наука. Пираты Эгейского моря. Личность / М. К. Петров. – М.: РОСПЭН, 1995. – 456 с.
121. Платон. Горгий. Собр. Соч. Т.1. / Платон. – М.: Мысль, 1994. – 492 с.
122. Платон. Пир. Собр. соч. в 4-х т. Т. 2. / Платон. – М. Мысль, – 526 с.
123. Платон. Федон. Собр. Соч. Т.2. / Платон. – М.: Мысль, 1994. –486 с.
124. Платон. Государство. Собр. соч. в 4-х т. Т. 3 / Платон – М. Мысль, – 654 с.
125. Платон. Политик. Собр. Соч. Т.4. / Платон. – М.: Мысль, 1994. – 512 с.
126. Платон. Тимей. Собр. соч. в 4-х т. Т.3. / Платон. – М.: Мысль, 1994. – 490 с.
127. Плотин. О том, что такое живое существо и кто такой человек / Плотин // AKADHMEIA: Межвузов. сб. – СПБ: С.– Петербургский университет, 1997.
128. Попов П. С. Стяжкин Н. Н. Развитие логических идей от античности до эпохи Возрождения. / П. С. Попов, Н. Н. Стяжкин. – М.: Изд. Московского университета, 1974. – 218 с.
129. Поппер К. Открытое Общество и его враги. / К. Поппер. – М.: Культурная инициатива, 1992. – 446 с.
130. Рабинович В. Л. Учёный человек в средневековой культуре. / В. Л. Рабинович. – М.: Наука, 1984. – 347 с.
131. Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. В 2х т. Т.1. Античность / Д. Реале, Д. Анисери. – С.–Петербург, 1995. – 320 с.
132. Ремезова И. П. Проблема образовательного импульса в современных философских исследованиях / И. П. Ремезова // Вестник высшей школы Alma mater – М., 1997. – №2 – С.67 – 71.
133. Рожанский И. Д. Развитие естествознания в эпоху античности / И. Д. Рожанский – М.: Наука, 1979. – 456 с.
134. Роттердамский Э. Похвала глупости / Э. Роттердамский – М.: Сов. Россия, 1991. – 464 с.
135. Роттердамский Э. Разговоры запросто/ Э. Роттердамский – М.: Художественная литература, 1969. – 703 с.
136. Рузавин Г. И. Философские проблемы оснований математики / Г. И. Рузавин. – М.: Наука, 1983. – 299 с.
137. Руссо Ж. -Ж. Трактаты / Ж.-Ж. Руссо – М.: Наука, 1969. – 540 с.
138. Саранцев Г. И. Диалектический подход к осмыслению категории знание / Г. И. Саранцев,– М.: Педагогика, 2001. – №3. – С.41 – 48.
139. Сергеев К. А., Силин Я. Л. Диалектика категориальных форм познания. – Л.: Изд. Ленинградского университета, 1987. – 176 с.
140. Ситников А. В. Философия Плотина и традиции христианской патристики / А. В. Ситников. – СПБ.: Алетейя, 2001. – 242 с.
141. Сойер У. Прелюдия к математике / У. Сойер. – М.: Мир, 1965 – 352 с.
142. Соловьёв В. С. Жизненная драма Платона: Соч.: В 2 т. Т. 2 / В. С. Соловьев. – М.: Мысль, 1988. – 670 с.
143. Степакова В. Е., Шеверенко А. Я. История средних веков / В. Е. Спивакова, А. Я. Шеверенко. – М.: Наука, 1981. 246 с.
144. Таранов П. С. Анатомия мудрости / П. С. Таранов. – Симферополь: Таврия, 1997. – 623 с.
145. Тютюник О. М. Джон Локк и П. Кулиш: две версии образования.
146. Уайтхед А. М. Избр. Работы по философии / А. М. Уайтхед. – М.: Прогресс, 1990. – 620 с.
147. Усков Н. Ф. Христианство и монашество в Западной Европе раннего средневековья. Германские земли II/III – середины XI в. / Н. Ф. Усков. – СПБ.: Алетейя, 2001. – 506 с.
148. Фаррара В. Ф. Жизнь и труды святых отцов. Соч.: в 2-х т. Т.1. / В. Ф. Фаррара – Изд. Сретенского монастыря. 2001. – 670 с.
149. Фейербах Л. Избранные философские произведения / Л. Фейербах. – М.: Мысль, 1995. Т. 1. – 510 с.
150. Хайдеггер М. Время и бытие / М. Хайдеггер. – М., 1993. – 476 с.
151. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. / Й. Хейзинга. – М., 1992. – 415 с.
152. Целлер Э. Очерки истории греческой философии / Э. Целлер. – СПБ.: Алетея, 1996. – 294 с.
153. Черепанов С. А. Людина культури у творчому сінтезі філософії освіти та мистецтва: Перспектива ХХІ століття / С. А. Черепанова. // Гуманістичні науки. – К., 2001. – №1. – С.20 – 29.
154. Шимина А. Н. Вопросы философии / А. М. Шимина. // Материалы круглого стола. – М., 1995. – №11. – С.42 – 49.
155. Элиде М. Избранные сочинения. Очерки сравнительного религиоведения / М. Элиде. – М.: Ладомир, – 488 с.
156. Эльконин Д. Б. Психология игры / Д. И. Элиде. – М.: Педагогика, 1978. – 120 с.
157. Эрн В. Верховное постижение Платона: Соч. / В Эрн. – М., 1991. – 528 с.
158. Эспанс А.-В. История экономических учений / А.-В. Эспанс. – СПБ.: ELLS, – 183 с.
159. Gilson E. The Christian philosophy of Saint Augustine. – London; Cambridge, 1961. – 269 p.
160. Hacker P. M. S. Insight and Illusion, Wittgenstein on Philosophy and Metaphysics of Experience. – Oxford, 1972. – 476 p.
161. Homsky N. Language and Mind. – Harcourt, New York, 1972. – 273 p.
[1] Платон. Федон. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1994. – 486с. с.179
[2] Платон. Федон. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1994. – 486с. с.181
[3] Платон. Федон. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1994. – 486с. с.184
[4] Платон. Горгий. / Платон. Зібр. творів у 4-х т. Т.1. – М.: Думка, 1994. – 492с. с.193
[5] Платон. Тімей. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 490с. с.483
[6] Платон. Тімей. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 490с. с.469
[7] Платон.Менон. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.1. – М.: Думка, 1994. – 492с. с.428
[8] Платон. Менон. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.1. – М.: Думка, 1994. – 492с. с.456
[9] Платон. Держава. / Платон Зір. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.299
[10] Платон. Держава. / Платон. Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.192
[11] Платон. Держава. / Платон. Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.212
[12] Платон. Політик. / Платон. Зібр. творів у 4-х т. Т.4. – М.: Думка, 1994. – 830с. с.43
[13] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.186
[14] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.145
[15] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.357
[16] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, – 654с. с.360
[17] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.360
[18] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.360
[19] Платон. Держава. / Платон Зібр творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.365
[20] Платон. Держава. / Платон Зібр. творів у 4-х т. Т.3. – М.: Думка, 1994. – 654с. с.373
[21] Арістотель. Перша аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.3
[22] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.285
[23] Арістотель. Топіка / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.386
[24] Арістотель. Никомахова етика / Арістотель Зібр. творів: У 4 т. Т.4. – М.: Думка, 1978. – 602с. с.428
[25] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.285
[26] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.336
[27] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.337
[28] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.338
[29] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.283
[30] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.283
[31] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.336
[32] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.348
[33] Арістотель. Фізика /Аристотель. Зібр. творів У 4 т. Т.1. – М.: Думка, 1978. – 510с. с.85
[34] Арістотель. Фізика /Аристотель. Зібр. творів У 4 т. Т.1. – М.: Думка, 1978. – 510с. с.85
[35] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.302
[36] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.283
[37] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.373
[38] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.375
[39] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.373
[40] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.373
[41] Арістотель. Друга аналітика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.313
[42] Арістотель. Топіка / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.350
[43] Арістотель. Категорії / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.2. – М.: Думка, 1978. – 685с. с.60
[44] Арістотель. Метафізика / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.1. – М.: Думка, 1976. – 549с. с.126
[45] Арістотель. Про душу / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.1. – М.: Думка, 1976. – 549с. с.156-157
[46] Арістотель. Никомахова етика / Арістотель Зібр. творів. у 4-х т. Т. 4. – М.: Думка, 1983. – 830с. с.78
[47] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с. 381
[48] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с. 384
[49] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.445
[50] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.448
[51] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.542
[52] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.551
[53] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.445
[54] Арістотель. Політика. / Арістотель. Зібр. творів у 4-х т. Т.4 – М.: Думка, 1983. – 830с. с.450
[55] Біблія Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. – Міжнародний видавничий центр православної літератури, 1995. – 292с. Мф., 5: 3 – 12.
[56] Біблія Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. – Міжнародний видавничий центр православної літератури, 1995. – 292с. II Корінф., 8-9
[57] Біблія Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. – Міжнародний видавничий центр православної літератури, 1995. – 292с. Іоан., 15: 1-5
[58] Hacker P. M. S. Insight and Illusion, Wittgenstein on Philosophy and Metaphysics of Experience. – Oxford, 1972. – 476p. p.348
[59] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.204
[60] Августин. А. Сповідь. / А. Августин. – Сімферополь: Реноме, 1998. – 412с. с.147
[61] Августин А. Соч.: У 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Київ: Друкарня І. І. Чоколова, 1906. – 497с. с. 421
[62] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників. / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.197
[63] Августин А. Соч.: у 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Київ: Друкарня І. І. Чоколова, 1906. – 497с. с.209
[64] Августин А. Соч.: у 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Київ: Друкарня І. І. Чоколова, 1906. – 497с. с.210
[65] Августин А. Соч.: у 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Київ: Друкарня І. І. Чоколова, 1906. – 497с. с.216
[66] Августин А. – М.: Творіння, 1997. – 390с. с.202
[67] Августин А. Протів академіків. / А. Августин. – М.: греко-римський кабінет Ю. А. Шичаліна, 1999. – 340с. с.113
[68] Августин А. Протів академіків. / А. Августин. – М.: греко-римський кабінет Ю. А. Шичаліна, 1999. – 340с. с.127
[69] Августин А. Протів академіків. / А. Августин. – М.: греко-римський кабінет Ю. А. Шичаліна, 1999. – 340с. с.138
[70] Августин А. Соч.: У 2 т. Т. 2. Ч. 2. – Київ: Друкарня І. І. Чоколова, 1906. – 497с. с.421
[71] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.162
[72] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.184
[73] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.190
[74] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.192
[75] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.194
[76] Августин А. Про Град Божому до Мерцелліну проти язичників: / А. Августин. Соч.: у 2 т. – Київ: Друкарня І. Чоколова, 1906.. – Т. 1. – 472с. с.194
[77] Августин. А. Сповідь. / А. Августин. – Сімферополь: Реноме, 1998. – 412с. с.121
[78] Грабарь-Пассек М., Гаспаров М. Памятникі середньовічної латинської літератури IV – IX століття / М. Грабарь-Пассек, М. Гаспаров. – М.: Наука, 1970. – 444с. с.203
[79] Грабарь-Пассек М., Гаспаров М. Памятникі середньовічної латинської літератури IV – IX століття / М. Грабарь-Пассек, М. Гаспаров. – М.: Наука, 1970. – 444с. с.207
[80] Грабарь-Пассек М., Гаспаров М. Памятникі середньовічної латинської літератури IV – IX століття / М. Грабарь-Пассек, М. Гаспаров. – М.: Наука, 1970. – 444с. с.210
[81] Дюбі Ж. Тріохчастн модель або уявленя середньовічного суспільства про самого себе / Ж. Дюбі – М.: Мови російської культури, 2000 – 454с. с.58
[82] Биховській Б. Е. Сигер Брабантський / Е. Б. Биховській – М.: Думка, 1979. – 183с. с.68
[83] Бекон Ф. Новий органон. / Ф. Бекон. Твори у 2-х т. Т.2 – М.: Думка, 1972. – 582с. с.12
[84] Бекон Ф. Новий органон. / Ф. Бекон. Твори у 2-х т. Т.2 – М.: Думка, 1972. – 582с. с.12
[85] Бекон Ф. Новий органон. / Ф. Бекон. Твори у 2-х т. Т.2 – М.: Думка, 1972. – 582с. с.77
[86] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654 с., с. 85.
[87] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654 с., с. 78.
[88] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654 с., с. 79.
[89] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654 с., с. 82.
[90] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654с. с.91
[91] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654с. с.92-96
[92] Декарт Р. Правила для керівництва розуму / Р. Декарт. Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654с. с.100-108
[93] Декарт Р. Первоначала філософії / Р. Декарт Твори у 2-х. т. Т.1 – М.: Думка, – 654с. с.298
[94] Декарт Р. Рассуждения про метод, чтобы правильно направлять свой разум и отъыскивать истину в науках / Р. Декарт. Твори у 2-х т. Т.1. – М.: Думка, 1989. – 654с. с.269.
[95] Декарт Р. Першооснови філософії / Р. Декарт. Твори у 2-х т. Т.1. – М.: Думка, 1989. – 654с. с.334
[96] Декарт Р. Першооснови філософії / Р. Декарт. Твори у 2-х т. Т.1. – М.: Думка, 1989. – 654с. с.350-351