Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт

Склад і структура особистості

Активність, потреби ,спрямованість особистості

Розвиток особистості

Склад і структура особистості

Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати спів­відношення цього поняття з іншими поняттями, що використову­ються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта. Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вва­жати, що немовля — це "чиста дошка" (fabula rasa), на якій під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті прита­манні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що нале­жать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, ана­томічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародже­ної дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне по­няттю особини тварини.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови закладають підвалини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Якщо уявити, в слід за П. Жане, неймовірне: що внаслідок яки­хось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний предметний світ, Інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності суспільні стосун­ки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився б, став неможливим і пішов би шляхом, характерним для тваринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в таких умовах зай­ве говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людсь­кого розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального ото­чення, культурно-історичного середовища та властивих людині за­собів соціалізації індивіда, творення особистості.

Особистість — це індивід із соціальне зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця систе­ма виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяль­ності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість - це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона - очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо вклю­чає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак — антрополо­гічних, етнографічних, культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними про­явами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в до­мінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, нави­чок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивіду­альному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в ха­рактеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забез­печує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.