Про посвячення Богові людей і речей. 16 страница
18. І відчув гостру спрагу і прикликав Господа, і сказав: Ти утворив рукою слуги Твого велике спасіння оце; а тепер помру я від спраги і попаду в руки необрізаних.
19. І дістав Бог джерело у заглибині, що в Лехі, і зануртувала в ній вода, і він напився, і зміцнів дух його, і він ожив. Тому й назвав він ймення йому: Ен-Гаккоре, що в Лехі, і так воно зветься аж донині.
20. І був він суддею Ізраїля у дні филистимлян двадцять літ.
Судді 16
Самсон у Газі
1. Прийшов одного разу Самсон до Гази і, побачивши там блудницю, увійшов до неї.
2. Мешканцям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони довкола, і чатували його цілу ніч на брамі міста, і утаємничувалися вночі, говорячи: До самого досвітку [зачекаємо і] заб'ємо його.
3. А Самсон спав до півночі. А в північ підвівся, схопив двері міської брами з обидвома одвірками, підняв їх разом із засувом, поклав на плечі свої і відніс їх на верховину гори, котра на шляху до Хеврону.
4. Після цього покохав він одну жінку, що мешкала в долині Сорек, а ім'я їй Деліла.
5. До неї прийшли володарі филистимські і кажуть їй: Спокуси його, і вивідай, в чому велика сила його, і як нам подолати його, аби пов'язати його і упокорити його; а ми дамо тобі за те кожний тисячу сто [шеклів] срібла.
6. І сказала Деліла Самсонові: Скажи мені, у чому велика сила твоя, і чим пов'язати тебе, щоб упокорити тебе?
7. Самсон сказав їй: Якщо пов'яжуть мене сімома сировими тятивами, котрі незасушені, то я стану безсилим і буду, як решта людей.
8. І принесли їй филистимські володарі сім сирових тятив, котрі не висохли, і вона пов'язала його ними
9. (А тим часом один сидів у засідці в неї в опочивальні). І сказала йому: Самсоне! Филистимляни [йдуть] на тебе: Він розірвав тятиви, як розривається нитка з клоччя, коли спізнає вогню. І не пізнана була сила його.
10. І сказала Деліла Самсонові: Оце ти обдурив мене і говорив мені неправду: тож скажи тепер мені, чим пов'язати тебе?
11. Він сказав їй: Якщо пов'яжуть мене новими мотузками, котрі не були в роботі, то знесилюся, і буду, як решта людей.
12. Деліла взяла нові мотузи і пов'язала його, і сказала йому: Самсоне! Филистимляни [йдуть] на тебе! (А тим часом, один сидів в опочивальні у засідці). І позривав він їх із рук, мов нитки.
13. І сказала Деліла Самсонові: Ти все обдурюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим пов'язати тебе. Він сказав їй: Якщо вплетеш сім кучерів з моєї голови у тканину основи і приб'єш [її цвяхом до ткацької колоди].
14. І вона прибила їх до колоди ткацьким ув'язком, і сказала йому: Филистимляни [йдуть] на тебе, Самсоне! Він пробудився зі сну свого і вирвав ткацьку колодку разом із тканиною.
15. І сказала йому [Деліла] : Як же ти говориш: Кохаю тебе, а серце твоє не зі мною? Ось ти тричі обдурив мене і не сказав мені, у чому велика сила твоя.
16. І тому, що вона своїми докорами обтяжувала його щодень, і гнітила його, то душа його знемоглася до смерти.
17. І він відкрив їй все своє серце, і сказав їй: Бритва не торкалася моєї голови, бо я назорей Божий від лона матері моєї. Якщо обстригти мене, то відступить од мене сила моя, і я знесилію, і стану, як решта людей.
18. І побачила Деліла, що він відкрив їй своє серце цілком, послала закликати володарів филистимських, сказавши їм: Тепер приходьте; він одкрив мені своє серце цілком. І прийшли до неї володарі филистимські, і принесли срібло в руках своїх.
19. [А вона] приспала його на колінах своїх, і прикликала чоловіка і наказала йому обстригти сім кучерів з голови його. І почав він знесилюватися, і відступила від нього сила його.
20. І сказала вона: Филистимляни [йдуть] на тебе Самсоне! Він пробудився зі сну свого і сказав: Піду, як передніше, і звільнюся. А не відав, що Господь відступив од нього.
21. І взяли його филистимляни і викололи йому очі, привели його до Гази і закайданили його двома мідними ланцюгами, і він молов у домі в'язнів.
22. А тим часом волосся на голові його почало відростати – там, де було обстрижене.
23. Володарі филистимські зібралися, аби принести велику пожертву Даґонові, своєму богові, і повеселитися. І сказали вони: наш бог віддав Самсона, ворога нашого, у нашу руку.
24. Також і народ, як побачив його, прославляв бога свого, говорячи: наш бог віддав у руки наші ворога нашого, спустошувача землі нашої, котрий погубив багатьох із нас.
25. І коли звеселилося серце їхнє, сказали: Покличте Самсона, нехай він посмішить нас. І прикликали Самсона з дому в'язнів, і він тішив їх жартами, і поставили його поміж стовпами [що підпирали стелю].
26. І сказав Самсон юнакові, що водив його за руку: Підведи мене, щоб намацати мені стовпи, на яких цей дім стоїть міцно, і щоб я прихилився до них.
27. А дім той був виповнений чоловіками та жінками, і там були всі володарі филистимські, і на даху було близько трьох тисяч мужів та жінок, що приглядалися до витівок Самсона.
28. І закликав Самсон до Господа і сказав: Господе, Боже! Згадай мене і зміцни мене хоч би цього разу, о, Боже! Щоб мені водночас помститися филистимлянам за двоє очей моїх.
29. І зсунув Самсон з місця два середніх стовпи, на котрих стояв дім той, обіпершися на них, на одного правицею своєю, а на другого – лівою рукою своєю.
30. І сказав Самсон: Нехай помру я разом із филистимлянами! І він щосили натиснув на стовпи, і рухнув дім на володарів і на весь народ, що був у ньому. І було мертвих, котрих погубив [Самсон], сам гинучи, набагато більше від тих, котрих він понищив за життя свого.
31. І прийшли брати його і увесь дім батька його, і пішли, і поховали його поміж Цор'а та між Ештаолом у гробі Маноаха, батька його. А суддею Ізраїля він був двадцять літ.
Судді 17
1. І був чоловік на Єфремовій горі, на ймення Миха.
2. Він сказав матері своїй: Тисяча і сто [шеклів] срібла, котрі в тебе взяли і за які ти при мені вирікла прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Матір його сказала: Благословенний син мій у Господа!
3. І повернув він матері своїй тисячу сто [шеклів] срібла. І сказала матір його: Це срібло я від себе присвятила Господові для сина мого, щоб зробити з нього ідола різьбленого та ідола литого; отож, віддаю його тобі.
4. Але він повернув срібло матері своїй. І матір його взяла двісті [шеклів] срібла і віддала їх ливарникові. Він зробив з них ідола різьбленого, та литого ідола, які й знаходилися в домі Михи.
5. І був у Михи дім, як дім богів. І зробив він ефода й терафи, і посвятив одного з синів своїх, і він був йому за священика.
6. Того часу не було царя в Ізраїлі, – кожен робив, що правдиве було в очах його.
7. І був юнак із Віфлеєму Юдиного, з Юдиного роду, а він левит, і був він там зайшлим.
8. Цей чоловік пішов з міста Віфлеєму Юдиного, щоб замешкати, де знайде. І прийшов він на Єфремову гору до Михиного дому, щоби йти далі своєю дорогою.
9. І сказав йому Миха: Звідкіля ти йдеш? Він сказав йому: Я левит із Віфлеєму Юдиного і йду замешкати, де знайду.
10. І сказав йому Миха: Залишися у мене, і будь у мене батьком і священиком; я буду давати тобі по десять [шеклів] срібла щороку, одежу на потребу і харчі.
11. Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цього чоловіка, і був юнак у нього, як один із синів його.
12. Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком, і мешкав у домі Михи.
13. І сказав Миха: Тепер я знаю, що Господь буде мені щедрити, тому що левит у мене за священика.
Судді 18
1. Того часу не було царя в Ізраїля; і за тих днів коліно Данове шукало собі наділу, щоб оселитися, тому що дотепер не дістав він [повного] жереба на спадок між колінами Ізраїлевими.
2. І послали сини Данові від коліна свого п'ятеро чоловіків, мужів дужих із Цор'а та Ештаолу, щоб оглянути землю і вивідати її, і сказали їм: Рушайте, пізнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до Михиного дому, і ночували там.
3. Коли вони були біля Михиного дому, впізнали вони голос молодого левита, і зайшли туди, і запитували його: Хто тебе привів сюди? Що ти тут робиш і навіщо ти тут?
4. Він сказав їм: Так і так учинив мені Миха, найняв мене, і я став у нього за священика.
5. Вони сказали йому: Запитай у Бога, щоб знати нам, чи пощастить нам на шляху, котрим йдемо?
6. Священик сказав їм: Рушайте з миром; перед Господом шлях ваш, котрим ви йдете.
7. І пішли ті п'ятеро мужів, і прийшли до Лаїшу і побачили народ, що в ньому, що він живе у спокої, за звичаєм сидонян, сумирно й безтурботно, і що не було на тій землі нікого, хто міг судити їх за щось: від сидонян вони жили далеко, і не мали жодних справ із сторонніми.
8. І повернулися до братів своїх у Цор'у та в Ештаол, і сказали їм брати їхні: Що ви скажете?
9. Вони сказали: Підведімося, та й підемо на них; ми бачили землю; вона вельми гарна. А ви зволікаєте? Не вагайтеся, рушайте і візьміть у спадок ту землю.
10. Коли ви підете, то прийдете до народу безтурботного, а земля ота вельми простора. Бог віддає її в руки ваші. Це таке місце, де немає нестачі жодної речі, що [дарує] земля.
11. І рушили звідти з коліна Данового, з Цор'у і Ештаолу шістсот мужів, оперезаних зброєю.
12. Вони пішли і отаборилися в Кір'ят-Єарімі, що в Юдеї. Тому й називають те місце: Махане-Дан, і так воно зветься аж донині. Він позаду Кір'ят-Єаріму.
13. Звідти перейшли вони на гору Єфремову і прийшли до оселі Михи.
14. І сказали ті п'ятеро мужів, котрі ходили вивідувати землю Лаїш, братам своїм: Чи знаєте ви, що в одному з домів оцих є ефод, терафи, і ідол різьблений та ідол литий? Отож, поміркуйте, що вчинити?
15. І зайшли туди і ступили у дім молодого левита, в оселю Михи, і привітали його.
16. А шістсот мужів із синів Данових, оперізані зброєю, стояли біля брами.
17. А п'ятеро чоловіків, що ходили на звіди землі, пішли, увійшли, взяли ідола різьбленого, і ефода, і терафи, й ідола литого. А біля входу до брами стояв священик та шістсот мужів, оперезаних зброєю.
18. Коли вони зайшли до Михиного дому і взяли ідола, ефод, терафи і литого ідола, священик сказав їм: Що ви робите?
19. Вони сказали йому: Мовчи! Поклади руку твою на уста твої і йди з нами; і будь у нас батьком і священиком. Чи краще тобі бути священиком у домі одного чоловіка, аніж бути священиком у коліні чи в племені Ізраїлевому?
20. Священик зрадів, і взяв ефода, терафи і ідола, і пішов з народом.
21. Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і важке пустили наперед.
22. Коли вони одійшли від оселі Михи, мешканці домів, що сусідили з домом Михи, зібралися і погналися за домом Дана,
23. І гукали синам Дановим. [Сини Данові] обернулися і сказали Михові: Чого тобі, що ти отак репетуєш?
24. Миха сказав: Ви забрали богів моїх, котрих я зробив, і священика, і відійшли; Чого ж іще? То нащо ви говорите: Чого тобі?
25. Сини Данові сказали йому: [Замовкни], щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшися, нападуть на вас, і ти погубиш своє життя і життя родини своєї.
26. І пішли сини Данові шляхом своїм; А Миха, побачивши, що вони потужніші від нього, повернувся назад, у дім свій.
27. [А сини Данові] взяли те, що зробив Миха, і священика, котрий був у нього, і пішли на Лаїш, супроти народу спокійного і безтурботного, і звоювали його мечем, а місто спалили вогнем.
28. Нікому було допомогти, бо він був віддалений од Сидону і не мав стосунків з кимось. [Місто це] було в долині, що поблизу Бет-Рехова. І збудували [знову] собі місто і оселилися в ньому.
29. І назвали місто: Дан, за йменням батька свого Дана, сина Ізраїля; а передніше ім'я міста було: Лаїш.
30. І поставили в себе сини Данові різьбленого ідола; а Йонатан, син Ґершома, Манасіїного сина, сам і сини його були священиками у коліні Дановому до дня полону тієї землі.
31. І поставили в себе різьбленого ідола, зробленого Михою, на всі дні, коли дім Божий містився в Шіло.
Судді 19
1. За тих днів, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Віфлеєму Юдиного.
2. Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Віфлеємі Юдиному, і була там чотири місяці.
3. Чоловік її підвівся і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був служник його і двоє віслюків. Вона завела його в дім батька свого.
4. Батько тієї молодиці, побачивши його, з радістю стрів його, і притримав його тесть його, батько молодої дружини. І пробув він у нього три дні; вони їли, і пили, і ночували там.
5. Четвертого дня підвелися вони вранці, і він підвівся, щоби йти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: Підкріпи серце своє шматком хліба, і потім підете.
6. Вони залишилися, і обидва разом їли і пили. І сказав батько молодиці чоловікові тому: Я благаю тебе: лишися ще на одну ніч, і нехай звеселиться твоє серце.
7. Чоловік той підвівся було, щоб рушати, але тесть його вельми припрошував його, і він знову заночував там.
8. П'ятого дня підвівся він уранці, щоби йти. І сказав батько молодиці: Я благаю тебе: підкріпи серце своє [хлібом] і зачекай до схилу дня. І їли вони обидва.
9. І підвівся той чоловік, щоби йти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: Ось, день схилився до вечора, заночуйте, будь ласка; ось, дневі скоро кінець, ночуй тут, нехай звеселюється серце твоє; а взавтра рано-вранці підведетеся в дорогу вашу, і підеш у дім твій.
10. Але чоловік не погодився ночувати, підвівся й рушив; і прийшов до Євусу, що [нині] Єрусалим; з ним двоє нав'ючених віслюків, і наложниця його з ним.
11. Коли вони були поблизу Євусу, день уже схилявся. І сказав служник господареві своєму: Я благаю тебе, зайдемо в це місто євусеїв і заночуємо в ньому.
12. Господар його сказав йому: Ні, не зайдемо в місто чужинців, котрі не з синів Ізраїля, але дійдемо до Гів'ї.
13. І сказав служникові своєму: Дійдемо до одного з оцих місць і заночуємо в Гів'ї, або ж у Рамі.
14. І рушили, і йшли, і зайшло сонце біля Гів'ї, міста, яке належало Веніяминові.
15. І завернули вони туди, щоб переночувати в Гів'ї. І прийшов він, і сів на вулиці у місті, але ніхто не запросив їх у дім для ночівлі.
16. Аж ось, іде один літній чоловік з роботи своєї у полі надвечір; А був цей чоловік із Єфремової гори, і був він зайшлим у Гів'ї. А мешканці тамтешні були сини Веніяминові.
17. Він, підвівши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав той старий чоловік: Куди йдеш? І звідки ти прийшов?
18. Він сказав йому: Ми йдемо з Віфлеєму Юдиного до Єфремової гори, звідки я. Ходив я до Віфлеєму Юдиного, а тепер іду до Господнього дому; і ніхто не запрошує мене в дім.
19. У нас є солома і паша для наших віслюків; також хліб і вино для мене і служниці твоєї і для молодого юнака цього є у служників твоїх; не бракує нам чогось.
20. Старий чоловік сказав йому: Не турбуйся; всіляка нестача твоя на мені; лише не ночуй на вулиці.
21. І завів його у дім свій, і дав паші віслюкам [його], а самі вони обмили ноги свої, і їли та пили.
22. Коли вони звеселили серця свої, аж ось, мешканці міста, сини Веліяла, оточили дім, стукали у двері і говорили старому, господареві дому: Виведи чоловіка, що зайшов у дім твій, ми спізнаємо його.
23. Господар дому вийшов до них і сказав їм: Ні, браття мої, не робіть лихого, коли чоловік цей зайшов у дім мій, не чиніть цього божевілля.
24. Є в мене донька на видані, а в нього наложниця, виведу їх, дивіться на них і робіть з ними, що вам до вподоби; а чоловікові цьому не чиніть такої мерзоти.
25. Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік [зайшлий] узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони спізнали її і глумилися над нею цілу ніч. І відпустили її при з'яві зорі.
26. І прийшла вона перед з'явою зорі, і впала біля дверей того чоловіка, у котрого був господар її, і лежала, аж доки розвиднилося.
27. А господар її підвівся вранці і прочинив двері дому та й вийшов, щоби йти своєю дорогою, – аж ось та жінка, його наложниця, лежить біля входу до оселі, а руки її на порозі.
28. Він сказав їй: Підводься, підемо. Але відповіді не було, бо вона вмерла. Він поклав її на віслюка і пішов до свого місця.
29. Повернувшись до свого дому, взяв ножа і, взявши наложницю свою, розітнув її за членами її на дванадцять шматків і порозсилав по всій країні Юдеї.
30. Кожний, хто бачив це, говорив: Не бувало і не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетської землі. Зверніть увагу на це, радьтеся та скажіть!
Судді 20
1. І вийшли всі сини Ізраїля, і зібралася [вся] громада, як один чоловік, від Дана до Беер-Шеви, і землі ґілеадської перед Господом у Міцпу.
2. І зібралися старшини всього народу, всі коліна Ізраїлеві у зібранні народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меча.
3. Сини Веніяминові почули, що сини Ізраїля прийшли до Міцпи. І сказали сини Ізраїля: Скажіть, як сталося таке лихо?
4. Левит, чоловік тієї замордованої жінки, відповідав і сказав: Я з наложницею моєю прийшов, щоб заночувати до Гів'ї Веніяминової.
5. І зворохобилися супроти мене мешканці Гів'ї, і оточили через мене дім уночі. Мали намір забити мене і наложницю мою замордували так, що вона померла.
6. Я взяв наложницю мою, розітнув її, і послав її (члени її) по всіх краях володіння Ізраїлевого: тому що вони вчинили розпусту та гидоту серед Ізраїля.
7. Тому ви всі, сини Ізраїля, порадьтеся щодо цієї справи і вирішіть її чин.
8. І обурився увесь народ, як один чоловік, і сказав: Не підемо ніхто в шатро своє, і не зайдемо ніхто в оселю свою!
9. І вчинимо нині з Гів'ї отак: [Підемо] на неї за жеребом.
10. І візьмемо по десятеро чоловіків на сотню від усіх колін Ізраїля, по сто на тисячу, і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчів для народу, котрий піде супроти Гів'ї Веніяминової, покарати її за ту гидоту, котру вони вчинили в Ізраїлі.
11. І зібралися всі Ізраїльтяни супроти міста, одностайно, мов один чоловік.
12. І послали коліна Ізраїлеві в кожне коліно Веніяминове сказати: Яку це гидоту вчинено у вас!
13. Видайте розбещених отих людей, котрі в Гів'ї; ми заб'ємо їх, і викорінемо зло в Ізраїлі. Але сини Веніяминові не хотіли дослухатися до голосу братів своїх, синів Ізраїля.
14. А зібралися сини Веніяминові до Гів'ї, аби піти війною супроти синів Ізраїля.
15. І було того дня синів Веніяминових, [які зібралися] з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меча; окрім того, із мешканців Гів'ї прийшло сімсот добірних мужів.
16. Із усього народу цього було сімсот чоловіків добірних, котрі були лівшами, і всі ці, кидаючи з пращі каміння на волос, не хибили.
17. А ізраїльтян, крім синів Веніяминових, було чотириста тисяч чоловіків, які оголюють меча; і всі вони були придатні для війни.
18. І підвелися, і пішли у дім Божий, і молилися до Бога, і сказали сини Ізраїля: Хто з нас передніше піде на війну з синами Веніяминовими? І сказав Господь: Юда [піде] попереду.
19. І підвелися сини Ізраїля рано-вранці, і отаборилися біля Гів'ї.
20. І рушили Ізраїльтяни на війну супроти Веніямина, і стали сини Ізраїля в бойові лави поблизу Гів'ї.
21. І вийшли сини Веніяминові з Гів'ї, і поклали того дня двадцять дві тисячі Ізраїльтян на землю.
22. Але народ ізраїльський збадьорився і знову стали в бойові лави на тому місці, де стояли попереднього дня.
23. І рушили сини Ізраїля, і плакали перед Господом до вечора, і прикликали Господа: Чи розпочинати мені бій з синами Веніямина, брата мого? Господь сказав, – Рушайте супроти нього!
24. І підступили сини Ізраїля до синів Веніяминових другого дня.
25. Веніямин вийшов супроти них із Гів'ї другого дня, і ще поклали на землю вісімнадцять тисяч мужів з синів Ізраїля, що оголювали меча.
26. Тоді всі сини Ізраїля і увесь народ пішли, і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постилися того дня до вечора, і принесли приношення всеспалення і мирні приношення перед Господом.
27. І зверталися сини Ізраїля до Господа (в той час Ковчег заповіту знаходився там),
28. І Пінхас, син Єлеазара, Ааронового сина, стояв тоді перед ним: Чи виходити мені іще на бій з синами Веніямина, брата мого, чи ні? Господь сказав: Рушайте: Я завтра віддам його в руки ваші.
29. І поставив Ізраїль засідку довкола Гів'ї.
30. І пішли сини Ізраїля на синів Веніяминових третього дня, і вишикувалися в бойові лави супроти Гів'ї, як і раніше.
31. Сини Веніяминові виступили супроти народу і відійшли од міста, і почали, як передніше, вбивати з народу на дорогах, з котрих одна піднімається до Божого дому, а одна до Гів'ї у полі, і [вбили] близько тридцяти чоловіків з Ізраїля.
32. І сказали сини Веніяминові: Вони падають перед нами, як передніше. А сини Ізраїля сказали: Будемо втікати від них і відтягнемо їх від міста на шляхи.
33. І всі Ізраїльтяни підвелися зі свого місця і влаштувалися у Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила зі свого місця із луків Гів'ї.
34. І прийшли перед Гів'ї десять тисяч вояків одбірних із усього Ізраїля, і розпочалася жорстока січа; але [сини Веніяминові] не знали, що на них чекає біда.
35. І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїльтянами, і поклали того дня Ізраїльтяни з синів Веніямина двадцять п'ять тисяч сто вояків, що оголили меч.
36. Коли сини Веніямина побачили, що вони зазнали поразки, тоді Ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніямина; бо сподівалися на засідку, котру вони поставили поблизу Гів'ї.
37. А засідка заквапилася і поспішила до Гів'ї, і стала до бою, і понищила все місто мечем.
38. Тим часом, ізраїльтяни мали із засідкою [домовлене] гасло до нападу – стовп диму понад містом.
39. Отож, коли Ізраїльтяни відступили з поля бою, і Веніямин почав перемагати, і вигубив близько тридцяти ізраїльтян, бо, казали вони, знову падають вони перед нами, як і в першому бою;
40. Тоді почав підноситися з міста дим стовпом. Веніямин озирнувся назад, і ось, [дим] від міста підноситься до неба.
41. Ізраїльтяни повернулися, а Веніямин здивувався; бо побачив, що наближається до нього лихо.
42. І кинулися вони навтіч від ізраїльтян по дорозі в пустелю; але січа переслідувала їх, а ті, що виходили з міста, нищили їх там.
43. Оточили веніямитян, і переслідували його до Менухи, і винищували до самого східного боку Гів'ї.
44. Полягло тоді Веніямина вісімнадцять тисяч вояків – мужів хоробрих.
45. [А решта] завернула і побігла в пустелю, до скелі Ріммон, а [ізраїльтяни] винищили на шляхах іще п'ять тисяч вояків, і гналися за ними до Ґід'ому, і ще вбили з них дві тисячі люду.
46. А всіх синів Веніяминових, які впали того дня, було двадцять п'ять тисяч вояків, котрі оголювали меча, і всі вони були мужі міцні.
47. [І повернули ті], [що залишилися], і втікали в пустелю, до скелі Ріммону, шістсот чоловік, і сиділи там на кам'яній горі Ріммон чотири місяці.
48. А ізраїльтяни знову пішли до синів Веніяминових, і повбивали їх вістрям меча, і людей у місті, і скотину, все, що лише стрічалося, і все що було [на шляху] і міста, спалили вогнем.
Судді 21
1. І присягнулися ізраїльтяни в Міцпі, говорячи: Ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніяминовим заміж.
2. І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і зчинили грімке волання, і вельми плакали.
3. І сказали: Господе, Боже Ізраїлів! Для чого сталося це в Ізраїлі, що не стало тепер в Ізраїля одного коліна?
4. Другого дня підвівся народ уранці, і влаштували там жертовника, і піднесли приношення всеспалення і мирні приношення.
5. І сказали сини Ізраїля: Хто не приходив на зібрання перед Господом із усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття [проголошено] було про тих, котрі не прийшли перед Господа до Міцпи, і сказано було, що ті зроковані будуть на смерть.
6. І сумували сини Ізраїля за Веніямином, братом своїм і сказали: Нині відрубане одне плем'я від Ізраїля!
7. Як учинити нам з тими, котрі залишилися, [стосовно] жінок, бо ми присягалися Господом не давати їм дружин із дочок наших?
8. І сказали: Чи немає когось із колін Ізраїля, хто не приходив перед Господа до Міцпи? І виявилося, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на зібрання.
9. І оглянули народ, і ось, не було там жодного з мешканців Явешу ґілеадського.
10. І послала туди громада дванадцять тисяч чоловіків, мужів хоробрих, і наказали їм, говорячи: Рушайте і повбивайте мешканців Явешу ґілеадського мечем, і жінок та дітей.
11. І ось що учиніте: Кожного чоловіка і кожну жінку яка спізнала чоловіка, винищіть.
12. І знайшли вони поміж мешканцями Явешу ґілеадського чотириста юнок, які не спізнали чоловіка, і привели їх до табору в Шіло, що на землі ханаанській.
13. І послала вся громада переговорити з синами Веніямина, що були в скелі Ріммон, та й оголосили їм мир.
14. Тоді повернулися сини Веніяминові, і дали їм дружин, котрих залишили живими з дівчат Явешу ґілеадського; але виявилося, що цього замало.
15. А народ печалився за Веніямином, що Господь учинив такий пролом у племенах Ізраїля.
16. І сказали старшини громади: Що нам учинити з тими, котрі залишилися, стосовно дружин, бо винищені жінки у Веніямина?
17. І сказали: Спадкова земля нехай залишається тим синам Веніямина, що залишилися, щоб не щезло коліно від Ізраїля.
18. Але ми не можемо дати їм дружин із дочок наших; бо сини Ізраїля присягалися, говорячи: Проклятий, хто дасть дружину Веніяминові.
19. І сказали: Ось, кожного року буває свято Господнє в Шіло, котре на північ від Бет-Елу і на схід від шляху, що йде від Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.
20. І наказали синам Веніямина і сказали: Рушайте і вчиніть засідку у виноградниках.
21. І стежте, коли вийдуть дівчата Шіло танцювати в хороводах, то ви вийдете з виноградників і схопите кожний собі дружину з дівчат Шіло, і повертайтеся на землю Веніяминову.
22. І коли прийдуть батьки їхні зі скаргою на нас, ми скажемо їм: Простіть нам за них; бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви завинили.
23. Сини Веніямина так і вчинили, і взяли дружин за числом своїм із тих, що танцювали, котрих вони викрали, і рушили, і повернулися до наділу свого, і відбудували міста, і почали жити в них.
24. О тій же порі розійшлися Ізраїльтяни звідти кожний до свого коліна і до роду свого, і пішли звідти кожний до свого наділу.
25. За тих днів не було царя в Ізраїля; кожний чинив те, що йому здавалося справедливим.
Книга Рут
РУТ1
1. За тих днів, коли правили судді, стався у країні голод. І пішов один чоловік з Віфлеєму Юдиного, зі своєю дружиною і двома синами, жити на полях моавських.
2. Ім'я того чоловіка було Елімелех, а ймення жінки його Ноомі; і ймення двох синів його – Махлон і Кілйон єфремляни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на поля моавські і залишилися там.
3. І помер Елімелех, чоловік Ноомі і залишилася вона з двома синами своїми.
4. Вони взяли собі дружин з моавитянок: – ім'я однієї Орпа, а ім'я другої Рут; і мешкали там близько десяти літ.
5. Але потім повмирали й обидва сини її, Махлон і Кілйон, і залишилася та жінка після обидвох синів своїх і після чоловіка свого.
6. І підвелася вона з невістками, і пішла назад з моавського краю; бо почула на полях моавських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліба.
7. І вийшла вона з того місця, в котрому жила, і обидві невістки її з нею. Коли пішли вони по дорозі, вертаючись до краю Юдиного,
8. Ноомі сказала невісткам своїм: ходіть, повертайтеся кожна у дім своєї матері. Господь учинить вам добре, як ви учинили з померлими та зі мною.
9. І дасть вам Господь, щоб ви знайшли спокій кожна в домі свого чоловіка. І поцілувала їх. Але вони зчинили голосний плач,
10. І сказали: Ні, ми повернемося з тобою до народу твого.
11. Але Ноомі сказала: Поверніться, доні мої; Нащо вам іти зі мною? Хіба є ще в мене сини в моїм лоні, котрі стали б вашими чоловіками?
12. Поверніться, доні мої, ходіть своїм шляхом; бо я вже стара, щоб за чоловіком бути. Та якби й сказала: Є мені ще надія, і навіть, якби я оцю ніч була з чоловіком і потім народила синів, –
13. То чи можна вам чекати, доки вони виросли б? Чи можна вам не поспішати і не виходити заміж? Ні, донечки мої, я вельми опікуюся вами, бо рука Господня вийшла супроти мене.
14. Вони зчинили ґвалт і знову заридали. І Орпа поцілувала свекруху [на прощання], а Рут пригорнулася до неї.
15. І сказала Ноомі Рут: Ось, братова твоя повернулася до народу свого та богів своїх, – повернися й ти за братовою своєю.
16. Але Рут сказала: Не присилуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти будеш мешкати, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом і твій Бог моїм Богом.
17. І де ти помреш, там і я помру і похована буду. Нехай те і те вчинить мені Господь, і ще більше вчинить: тільки смерть розлучить мене з тобою.
18. [Ноомі], переконавшися, що вона (невістка) твердо вирішила йти за нею, перестала умовляти її.