Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів. Компетентнісний підхід
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Принципи формування змісту кваліфікацій і структур ступенів. Компетентнісний підхід
Відомо, що процес формування загальноєвропейського освітнього простору має тривалу історію. Спочатку були сформовані політична воля учасників, правова основа процесу (ст. 149 і 150 Договору про створення Європейського Союзу), потім соціально-економічна база. Після цього Європейська Комісія виступила з ініціативою створення системи інструментів з метою підвищення мобільності людського капіталу на європейському ринку праці. Одним з таких інструментів є відповідність та можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.
Після підписання Болонської декларації з'явилися нові інструменти та ініціативи, що сприяють реалізації цілей формування загального європейського простору вищої освіти, причому як наднаціональні, так і національні та інституційні. Найвідоміші і найефективніші програми мають багаторівневий характер. Наприклад, спільні ініціативи Європейської Комісії, Європейської асоціації університетів, в яких взяли участь університети з усіх країн-учасниць Болонського процесу. Було розроблено такі проекти: «Створення сумісних (єдиних, подвійних) дипломів», «Налагодження освітніх структур», «Формування культури якості», «Тенденції розвитку європейських освітніх структур».
Проект «Налагодження освітніх структур» спрямований на реалізацію цілей Болонської декларації на інституційному рівні з урахуванням досвіду, накопиченого в рамках програм «ЕРАЗМУС» і «СОКРАТЕС» з 1987 року. Основне його завдання - «визначення точок конвергенції і вироблення загального розуміння змісту кваліфікацій за рівнями у термінах (визначеннях) компетенції та результатів навчання».Результатами вважаються набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомлення і навики особи, яка навчається. Останні визначаються для програми в цілому та кожного її блоку (модуля). Пріоритетними напрямами цієї роботи є:
- визначення загальних і спеціальних компетенцій випускників першого і другого циклів навчання;
- гармонізація навчальних планів з погляду структури, програм і методів навчання;
- визначення спеціальних компетенцій випускників обох рівнів за сімома напрямами підготовки: адміністрування бізнесу і менеджмент, освітні науки, геологія, історія, математика, фізика і хімія;
- розробка методології аналізу загальних елементів і спеціальних галузей підготовки.
Отже, проект вирішує завдання формування загальноєвропейського консенсусу у визначенні ступенів з огляду нате, що саме повинні знати і вміти робити випускники після завершення навчання. Доцільність компетентнісного підходу полягає у можливості зберігати гнучкість та автономію в архітектурі навчального плану.
Необхідно відзначити, що створення порівняльної системи ступенів вимагає зміни всієї парадигми вищої освіти, зокрема, зміни методів навчання, оцінювання, методів забезпечення якості. Зміни у підходах до навчання стосуються, насамперед, зміщення акцентів з процесу на результати навчання, зміни ролі викладача, концентрації уваги на навчанні, змін в організації навчання, зміни динаміки (інтенсивності) програм, зміни методів оцінювання.
Усі складові конструкції представлено на рис. 4.1.
Формування результатів у термінах компетенції досягається співставленням систем вищої освіти, структур і змісту програм на основі використання загальної методології визначення трудомісткості за ЕСТ8. Визначення компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Тільки фахівці тієї чи іншої сфери здатні сформулювати їх адекватно. При цьому можуть бути корисними консультації з іншими зацікавленими сторонами в суспільстві (працедавцями, випускниками).
Сьогодні на основі досвіду більше 100 університетів з 16 країн-учасниць Болонського процесу (у консультаціях та опитуваннях взяли участь 5183 випускників, 998 професорів, 944 працедавців) відібрано 30 загальних компетенцій з трьох категорій: інструментальні, міжособистісні і системні. Воникласифіковані з точки зору значення навичок для професії і рівня опанування після закінчення програми.
Загальні компетенції
Зроблено спробу визначити комплекс компетенцій, спільних для всіх ступенів. Спочатку закладами вищої освіти і компаніями було складено список 85 умінь і найбільш значущих компетенцій. За робочою класифікацією їх розділено на три категорії: інструментальні, міжособистісні і системні.
| Визначення соціальних потреб | |||||
| |||||
| Консультації на європейському рівні | Джерела ресурсів | ||||
| Працедавці та інші зацікавлені сторони | Академічне співтовариство: загальна референтна рамка | Фахівці і професійні організації | |||
| - університетські ресурси; | |||||
| Визначення академічного та професійного профілю | |||||
| Необхідні результати навчання: загальні компетенції спеціальні компетенції | - організаційні ресурси; | ||||
| Навчальний план: зміст (знання, глибина усвідомлення і навички), структура (модулі і кредити) | - фінансові ресурси; | ||||
| Підходи до: викладання, навчання | |||||
| - стратегічні об'єднання з іншими організаціями. | |||||
| Методи навчання і види діяльності, спрямовані на досягнення певних результатів навчання | |||||
| Оцінювання | |||||
| Системи забезпечення якості навчання | |||||
Рис. 4,1. Схема архітектури навчального плану
Інструментальні -такі, щовключають когнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням' організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання приймати рішення і вирішувати проблеми); технологічні уміння (уміння, пов'язані з використанням техніки, комп'ютерні навички та здібності інформаційного управління); лінгвістичні уміння-комунікативні компетенції.
Конкретизований набір включає:
1) здатність до аналізу та синтезу;
2) уміння організовувати і планувати;
3) базові загальні знання;
4) базові знання з професії;
5) комунікативні навички з рідної мови;
6) елементарні комп'ютерні навички;
7) навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел);
8) здатність вирішувати проблеми;
9) здатність приймати рішення.
Міжособистісні- індивідуальні здібності, пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичнимосмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов'язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, уміннямпрацювати в групах, братисоціальні та етичні зобов'язання. Комплекс міжособистісних навичок включає:
1) здатність до критики та самокритики;
2) здатність працювати в команді;
3) міжособистісні навички;
4) здатність працювати в міждисциплінарній команді;
5) здатність співпрацювати з експертами в інших предметних областях;
6) здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності;
7) здатність працювати в міжнародному контексті;
8) прихильність до етичних цінностей.
Системні- поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілого одна з одною та оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя. Вони охоплюють:
1) здатність застосовувати знання на практиці;
2) дослідницькі здібності;
3) здібність до навчання;
4) здатність адаптузатися до нових ситуацій;
5) здатність генерування нових ідей (творчості);
6) здатність до лідерства;
7) розуміння культур та звичаїв інших країн;
8) здатність працювати автономно;
9) здатність до розробки проектів та керування ними;
10) здатність до ініціативи і підприємництва;
11) відповідальність за якість;
12) прагнення до успіху.
Спеціальні компетенції
Окремо слід розглядати спеціальні компетенції. Найбільшу складність становили завдання щодо визначення спеціальних компетенцій за рівнями. Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для першого і другого циклів.
До першого ступеня було віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:
1) здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни;
2) здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання;
3) здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення;
4) уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами;
5) здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій;
6) здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;
7) здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі;
8) здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.
Випускники другого рівня повинні:
1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.
2. Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.
3.Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.
4. Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.
5. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.
6. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.