Пошук визволителя Кривого Рогу Макарова Семена Петровича

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ВИКОНКОМУ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ІНГУЛЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ

КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №114

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям: «З попелу забуття»

«Тільки вічний вогонь об’єднує всіх, Щоб вклонитись солдатським могилам…»

Кривий Ріг

АНКЕТА ГРУПИ

Знову Вічний вогонь обпікає серця,
Знову спогад далекий приносить неспокій,
Бо дорогам воєннім немає кінця,
Бо приходять до Вас побратими крізь роки,
Забираючи друзів в останній політ,
Щоб по їхніх стежках вже онуки ходили…
Тільки вічний вогонь об’єднує всіх,
Щоб вклонитися Вам і солдатським могилам.

ВСТУП

Давно відлунали останні залпи Великої Вітчизняної війни, давно розвіялися чорні попелища, заросли травою окопи. Нині колосяться щедрі ниви там, де колись кипіли запеклі бої. Та ніколи не загояться душевні рани народу, ніколи не стихне біль, не згасне пекуча пам'ять про неймовірно великі жертви і втрати, віддані нашим народом на алтар Перемоги у вікопомній битві з ненависним фашизмом. З далекого минулого ще й сьогодні б'є війна болями старих ран, гнітючими спогадами. Спогади бувають різні. Одні збираються від очевидців, інші знаходимо у сімейних архівах, треті – у матінці-землі. Саме вона усе побачила і вистраждала разом з героями, які повернулися із війни, або полягли у боях, захищаючи щасливе майбутнє. Кажуть, війна закінчиться тоді, коли з почестями буде похований її останній солдат. Багато їх, тих солдат, що залишилися там, де воювали…І наша справа, допомогти їм знайти свій останній притулок та надати можливість нащадкам вклонитися їх подвигу. Тому ця тема для нас є дуже важливою та стала справою ентузіастів – пошуковців.

Актуальність дослідження у тому, що останнім часом стали доступними бази даних, архіви матеріалів про Другу світову війну, з’явилися нові пошукові можливості через Інтернет, і те, що раніше було закритим, стало надбанням людей, що хочуть встановити історичну справедливість. Ці моменти важливі у будь - який час для відродження духовності народу. Пошукова діяльність – це шлях до цього.

Об’єктом дослідження є життєві історії воїнів Великої Вітчизняної війни та їх родин, пошук останніх місць спочинку загиблих воїнів та встановлення історичної правди, «повернення» пам’яті про воїнів у свої родини – це пошукова діяльність учнів з використанням новітніх технологій у процесі пошуку документів , свідчень та поховань воїнів Великої Вітчизняної війни.

Предметом дослідження у цій роботі є життєві історії солдат Великої Вітчизняної війни та встановлення місць поховань визволителів Криворіжжя.

Метою роботи є дослідження шляхів та методів пошукової діяльності на прикладах конкретно наданої допомоги родичам щодо пошуку та увіковічення пам’яті загиблих воїнів на території Криворіжжя.

Автором створено презентації, що ілюструють історію пошуку. Про пошукову діяльність учнів та педагогів КЗШ № 114 Запорізьке державне телебачення, Криворізька державна телерадіокомпанія та канал «Рудана» зняли телесюжети, які демонструвалися у Кривому Розі та м.Запоріжжя. У газетах «Червоний гірник»,«Пульс регіону» були опубліковані матеріали пошуку. У Зразковому музеї Криворізької загальноосвітньої школи № 114 створені нові експозиції, присвячені пошукам. До пошукової роботи та волонтерської діяльності залучено було понад 60 учнів та дорослих.

План дій щодо пошукової діяльності

Минуло багато років з тієї страшної війни. Час загоїв багато ран, але багато людей живуть надією, що колись узнають правду про своїх загиблих родичів. Тому було вирішено провести пошук у трьох напрямках:

1. Робота з ОБД «Меморіал».

2. Робота з історичною літературою та з місцевими краєзнавцями.

3. Пошук поховань на місцях.

Під час роботи було використано наступні методи дослідження та пошуку:

1.Листування.

2.Телефонні розмови.

3.Особисті зустрічі з родиною солдата.

4.Обробка літератури.

5.Робота з архівними матеріалами.

6.Експедиція.

7.Фотографування.

8.Сканування документів.

9.Робота з картами.

10.Бесіди з мешканцями сіл, де вівся пошук.

11.Робота з електронними ресурсами.

12.Аналіз фактів та документів.

13.Зустрічи зі свідками подій.

14.Опитування мешканців селищ у районах пошуку.

Біля головного меморіального комплексу у нашому місті, присвяченого перемозі радянського народу над фашизмом, на меморіальній стіні вкарбовані назви військових підрозділів, що прийняли участь у звільненні міста Кривого Рогу. (Додатки 1,2.) У довіднику «Звільнення міст: Довідник про звільнення міст у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945». (Військова література) міститься наступна інформація:

«Кривий Ріг звільнений 22 лютого 1944 року військами 3-го Українського фронту внаслідок Нікопольсько-Криворізьської наступальної операції.

Об´єднання, що звільнили місто:

3-й Український фронт:

· 37-а армія:

o 82-й стрілецький корпус (генерал-майор Кузнєцов Павло Григорович):

§ 15-а гвардейська стрілецька дивізія (полковник Чірков Петро Михайлович);

§ 28- гвардейська стрілецька дивізія (генерал-майор Чурмаєв Георгій Іванович);

§ частина сил 188-й стрілецької дивізії (полковник Даниленко Василь Якович);

o 10-а окрема виніщувально – протитанкова артилерійська бригада (подполковник Антонов Федір Андрійович).

· 46-а армія:

o 6-й гвардейський стрілецький корпус (генерал-майор Котов Григорій Петрович):

§ 20-а гвардейська стрілецька дивізія (генерал-майор Тихонов Петро Якович);

§ 353-я стрілецька дивізія (генерал-майор Колчук Федір Самойлович);

o 34-й стрілецький корпус (генерал-майор Кособуцький Іван Степанович):

§ 48-а гвардейська стрілецька дивізія (полковник Корчиков Глеб Миколайович);

§ 236-а стрілецька дивізія (генерал-майор Фєсін Іван Іванович);

§ 394-а стрілецька дивізія (полковник Лісіцин Олександр Іванович);

o 28-й окремий гвардейський танковий полк (майор Пшенігнер Наум Мєнделєєвич);

o 398-й гвардейський самоходно-артилерійський полк (подполковник Мясников Ілля Архіпович);

o 115-а гарматна артилерійська бригада (полковник Поляков Михайло Іванович).

· 17-а повітряна армія:

o 9-й змішаний авиаційний корпус (генерал-майор авиації Толстиков Олег Вікторович):

§ 305-а штурмова авіаційна дивізія (полковник Михєвичєв Микола Германович);

§ 306-а штурмова авіаційна дивізія (полковник Ісупов Олександр Пилипович);

o 1-й змішаний авіаційний корпус (генерал-майор авіації Шевченко Володимир Іларіонович):

§ 288-а виніщувальна авіаційна дивізія (полковник Смірнов Борис Олександрович);

o 262-а ночна бомбардувальна авіаційна дивізія (полковник Бєлицький Генадий Іванович);

o частина сил 244-й бомбардувальної авіаційної дивізії (подполковник Нєдосєкін Павло Владимирович).

Наказом Вищого Головного Командування звання Криворізьких присвоєно наступним об´єднанням та частинам:

· 20-а гвардейська стрілецька дивізія;

· 48-а гвардейська стрілецька дивізія;

· 10-а гвардейська повітряно-десантна дивізія (генерал-майор Микеладзе Михайло Герасимович);

· 394-а стрілецька дивізія;

· 92-а гвардейська стрілецька дивізія (полковник Пєтрушин Андрій Микитович);

· 28-й окремий гвардейській танковий полк;

· 398-й гвардейській самоходно-артилерійській полк;

· 10-а окрема виніщувально-протитанкова артилерійська бригада;

· 115-а гарматна артілерійська бригада;

· 324-й армейський виніщувально-протитанковий артилерійський полк (майор Попов Ілля Васильйович);

· 381-й армейський гарматний артилерийський полк (подполковник Щєголіхін Петро Олександрович);

· 1249-й армейський виніщувально-протитанковий артилерійський полк (подполковник Шпек Сергій Миколайович);

· 1312-й армейський виніщувально-протитанковий артилерійський полк (майор Горохов Георгій Микитович);

· 462-й армейський минометний полк (подполковник Трофимов Артем Нілович);

· 301-й гвардейський минометный полк (подполковник Митющєв Микола Васильйович);

· 116-й армейський інженерний батальйон (майор Радкевич Олександр Іванович);

· 126-й інженерно-саперний батальйон (капитан Гудим Сергій Лук´янович);

· 127-й інженерно-саперний батальйон (майор Бачманов Михайло Федорович);

· 30-й окремий полк зв´язку (полковник Борсук Пилип Миколайович);

· 469-й окремий радіодивізіон особливого призначения (майор Растатурін Сергій Гаврилович);

· 371-й нічний бомбардувальний авіаційний полк (майор Соколов Микола Єфимович);

· 14-й окремий авиаційний полк Цивільного повітряного флоту (майор Подсосов Олександр Іванович).

Військам, звільнившим Кривий Ріг, наказом Вищого Головного Командуючого від 22 лютого 1944 року оголошено подяку і у Москві дан салют 20 артилерійськими залпами з 224 гармат».

Пошук визволителя Кривого Рогу Макарова Семена Петровича

Третьою у вищезазначеному списку є 394 стрілецька дивізія 815 стрілецького полку, 46 армії, Третього Українського фронту, у який служив рядовий солдат, мінометник Макаров Семен Петрович, 1909 року народження, що був призваний на війну Запорізьким військкоматом. Рядовий мінометник Макаров був мобілізований до діючої армії 22 червня 1941 року і воював до свого поранення, яке отримав 22 лютого 1944 під час звільнення міста Кривий Ріг. Від газового сепсису він помер 4 березня 1944 року. Родина так і не знайшла місце поховання померлого від ран солдата. Дружина Макарова – Марія Гаврилівна, приїздила до Кривого Рогу, шукала поховання, навіть у хустинці привезла до Запоріжжя землю з братської могили загиблих за Вітчизну, але зізналась, що точного місця вона не знайшла. Біль втрати чоловіка та батька була ще більшою через те, що невідома була його могила. Багатьом відома знаменита фраза про те, що війна закінчується тоді, коли буде з почестями похований її останній солдат. Багато ще невідомих могил солдатів, багато ще є поховань невідомих солдат…Тому доля Макарова та його сім’ї не залишила нас байдужими. Наша пошукова експедиція мала декілька етапів:

1. Співпраця з сім’єю Макарова через телефонний зв'язок та Інтернет.

2. Пошук могили солдата Макарова у Кривому Розі та Апостоловському районі Дніпропетровськоїї області.

3. Пошук могили солдата у Софійському районі Дніпропетровської області.

4. Особисте знайомство з дітьми та онуками солдата Макарова(поїздка до Запоріжжя)

5. Виготовлення та встановлення меморіальної плити з іменами померлих від ран солдат під час звільнення Кривого Рогу від фашистів у селищі Олексіївка Софіївського району.

Було дуже цікаво дослідити, якою людиною був Семен Петрович, звідки він родом, яка у нього родина…Під час зустрічі з його донькою було записано спогади. (Додаток 3 – фото доньки солдата Макарова – Ганни Семенівни разом з пошуковцями).

Ось що згадує про ці часи донька солдата, Ганна Семенівна Макарова(Мироненко), якій зараз 83 роки: «Отец был средним в семье моего дедушки Макарова Петра Семеновича. Кроме него были еще четверо детей: сестра Екатерина и сестра Ольга – старше его, а брат Андрей и сестра Полина – младше. Жили бедно. Во время эпидемии тифа умерли бабушка и дедушка – родители мамы, к которым она часто ходила, а также бабушка, жена дедушки Петра. Дедушка остался один с пятью детьми, а потом женился на женщине (имени не помню), у которой уже была дочка. Содержать такую большую семью было очень не просто, и дети определялись, кто как мог. Тетя Катя в 16 лет вышла замуж и ушла в состоятельную, по тем временам, семью Багровых. Отец рано женился, в 19 лет. Отец где-то в 1933-34 году уехал работать в Москву. Потом туда же уехала и мама. Жили там на квартире у хозяйки за занавеской. Платили за койку. Нас, детей, тоже забрали к себе в Москву, но жили очень бедно. Дедушка приехал и забрал нас с Николаем обратно в село».

Доля направила сім’ю Макарова на Запоріжжя. Ось що розповідає про це Ганна Семенівна Макарова(Мироненко):

«Тетя Катя вышла замуж в состоятельную семью Багровых, которых во времена коллективизации причислили к кулакам, подлежащим раскулачиванию и высылке в Сибирь. Чтобы не допустить этого, семья Багровых быстро собралась и уехала, куда глаза глядели, на Украину. Запорожье в то время было сплошной стройкой, где легко было затеряться от преследований. Так семья Багровых первой оказалась в Запорожье. Работали на строительстве заводов и приглашали родственников приезжать сюда жить и работать. Сначала тетя Катя с семьей жила у сводной сестры, дедушкиной падчерицы, которая приехала в Запорожье раньше, а затем начали строить свой дом. Отец с мамой тоже приехали в Запорожье, а мы ещё жили с дедушкой и неродной бабушкой в России. Затем в Запорожье решила ехать тетя Поля и взяла меня с собой, а братик Николай еще оставался в селе. И тут мама сильно заболела. Когда заболела мама, мне было 9 лет, а Николаю 6 лет. Она пролежала в больнице 8 месяцев. Ей легкие лечили. Родители строили в это время дом и, видимо, она простыла сильно. Дедушка решил привезти Николая в Запорожье, чтобы он увиделся с матерью. Когда они приехали, мы сразу же пошли к маме в больницу, но нас к ней не пустили, т. к. у нас не было белых халатов. А на следующий день мама умерла, так и не увидев Колю перед смертью, а Коля не увидел её живую. Мы остались одни с папой. Дедушка разошелся с неродной бабушкой, приехал в Запорожье, решил помогать папе присматривать за детьми» .

Коли Макарова С.П. було мобілізовано у діючу армію, він жив з дружиною Полунчевою Марією Гаврилівною та двома дітьми від його першого шлюбу – Ганнусею (1929 р.н.) та Миколкою (1932 р.н.).Перша дружина Макарова –Марія Михайлівна Артамонова, з якою він був одружений з 1928, померла і він 1 травня 1941 року у дім привів молоду жінку, яка мала стати матір’ю його діток. Марія Кирилівна також була до цього у шлюбі, колись мала синочка, який помер маленьким. Недовгим було щастя родини – 22 червня 1941 року розпочалася війна і Семена Петровича Макарова було мобілізовано. За час війни до родини надійшло два листи – трикутники, які були перевірені цензурою та мають спеціально проставлені штампи. ( Додаток 5.Лист 1. )

«Добрий день, дорогая Маруся! Шлю я тебе сердечний привет и от души желаю всего найлучшего в вашей жизни и еще привет дорогим деткам Нюре, Коле и Вале….Маруся , я пока жив - здоров, того и вам желаю, служу пока хорошо, но на этом писать заканчиваю, досвидания, ваш М.С.П.Жду ответ 26.07.1943». ( Додаток 6.Лист 2.)

8.12.1943 года. Добрый день, дорогая супруга Мария Гавриловна! Посылаю вам низкосердечний привет и от души желаю всем наилучшего в вашей жизни. И еще привет дорогим деткам Нюре, Коле и Вале. И еще привет передайте Багровим и всем знакомым. Маруся, я вам сообщаю, что пока я жив, здоров, того и вам желаю. Я вам уже посылал письмо, но ответ еще не получал, но может потому что переехал в другое место. Я сейчас нахожусь километров 75 от Запорожья. Пока что мне хорошо. Листи були написані в 1943 році, перший – у липні, другий у грудні. Під час написання другого листа 46 армія, до складу якої входила дивізія № 394 мала таку дислокацію:

На этом я заканчиваю. До свидания. Ваш С.П.Макаров Жду ответ. Адрес мой: полевая почта 52580.Жду ответ с нетерпением».

Ще у березні 1942 року народилася у Марії Гаврилівни донька – Валентина - спільна дитина Семена Петровича та Марії Гаврилівни. Зі спогадів Ганни Семенівни: «В марте 1942 года родилась Валя. Шла война. Жилось нам очень трудно. Дедушка с Николаем ходил по селам и просил милостыню, чтобы прокормить семью. А меня, в 13 лет, дедушка определил в няньки к женщине – директору школы в с. Орлянка, что под Запорожьем. У неё было двое маленьких детей 3-х и 5-и лет и хозяйство – корова. За всем этим я должна была ухаживать. Ноги у меня были все в ранах и чирьях. Вставать надо было рано, подоить и выгнать корову по росе.

Жили мы при школе. Мне ничего не платили – просто кормили и все. Очень было страшно одной, когда хозяйка уходила в гости к друзьям за 3 километра, а мы оставались одни. Я очень боялась, хотела уйти с детьми к соседям - эвакуированным, которые меня жалели и приглашали, но хозяйка сильно ругалась и запрещала. Хозяйка очень боялась, что я принесу вшей от эвакуированных, потому и запрещала ходить к ним. А по ночам сильно кричал сыч и я долго еще боялась потом его криков и темноты, пока и замуж не вышла.

Осенью 1943 года, отец с фронтом проходил мимо Запорожья и забежал домой, чтобы увидеть жену и детей. А когда узнал, что меня дома нет, то быстро сел на пригородный поезд, поехал в Орлянку, разыскал меня и привез домой. Дедушка умер еще в 1942 году, прожив всего 59 лет. А мы думали тогда, что он такой старый. После его смерти я и Коля остались с Марией Гавриловной, и еще общая маленькая Валя. Когда дедушка был еще жив, Мария Гавриловна хотела уходить из нашей семьи, а когда дедушки не стало, осталась времянка, она стала хозяйкой дома и так и осталась жить с нами двоими и маленькой Валей. Всего нахлебались вдоволь. Гавриловна часто болела, а семью надо кормить. Вот мы и пошли в ремесленные училища добывать специальности, работать и как-то содержать семью. После войны времянку, в которой жили, стали расширять. Потом я вышла замуж и ушла в семью мужа. А там построили большой дом, где стали жить Валя с мамой и Николай. Дом они не успели оформить документально. Когда пошли оформлять, им сказали, что он попадает под снос и никаких документов теперь не надо. А когда начали расселять всех, то у нас были большие проблемы из-за этого. Но потом все утряслось и всем выделили отдельные квартиры».

Пройшло понад 65 років від перемоги над фашизмом, але багато ще таємниць зберігає війна, багато ще загиблих солдат не знайшли свого почесного місця під меморіальною плитою. Таким був і рядовий мінометник Макаров Семен Петрович. У родини Макарова зберігалася копія документу, у якому було написано про його смерть від ран під час боїв за звільнення Кривого Рогу 22 лютого 1944 року (Додаток 7.) Цей день визнаний офіційною датою звільнення міста від фашистів. Збереглася копія, а не оригінал, тому що саме оригінал здавали сім’ї в органи соціального забезпечення для отримання допомоги від держави на дітей. Родина Макарова – діти та онуки - звернулася до нас з проханням з´ясувати, де саме знаходиться це захоронення, і розпочався перший етап пошуку. 3-4 травня 2010 року з Запоріжжя приїхали родичі Макарова – Петро Омельянович Гальченко та Камінська Любов Іванівна. Разом з ними було здійснено пошукову експедицію по Кривому Рогу.

Першим місцем, що відвідали, було Північно – Довгінцівське кладовище, оскільки це відповідало координатам з повідомлення про смерть Макарова.

На цьому кладовищі не було захоронення часів війни, за словами свідків, були перезахоронення приблизно у 70-х роках на Південно – Долгінцівське кладовище. Тому спробували поїхати ще за однією адресою – Південно – Довгінцівське кладовище. Тут є два захоронення, дуже цікавих. Перше – поховано 12 невідомих солдат:

Замість імен, на могильній плиті – 12 зірочок. За могилами доглядає працівниця Романенко Лідія Фєдосєєвна (вул. Серафімовича, б.362).

Друге захоронення – де поховано 47 солдат, померлих від ран під час звільнення Кривого Рогу у лютому – березні 1944 року.

При бесіді з 81-річною працівницею кладовища Лідією Фєдосєєвною Романенко узнали багато цікавого про події того часу.(Додаток 9.) У неї були навіть списки цих воїнів, з указанням року народження, дати смерті та місць, звідки їх мобілізували.(Додаток 10.) Жінка – працівнця кладовища стверджувала, що ніколи до цієй могили не приїзжало родичів загиблих (Додаток 11). Можливо, вони також не знають, де поховані їхні чоловіки, брати, кохані, сини?... Наймолодшому з них було 16 років і був він за народженням з Іркутська, з Сибіру…А найстаршому - з Арменії, було 52 роки…(Додаток 12)

За допомогою Інтернету увійшли до бази ЦАМО(центральний архів міністерства оборони), який широко рекламувався об’єднанням «Меморіал», і там знайшли данні, що відрізнялися від відомостей з копії повідомлення про смерть:

Номер запису 553232744

Прізвище Макаров

Им´я Семен

По батькові Петрович

Місце народжения м. Запоріжжя

Дата та місце призову Запорізький МВК, Українська РСР, Запорозька обл., м. Запоріжжя

Останнє місце служби 46 Арм. 815 СП 394 СД

Військове звання рядовий

Причина вибуття помер від ран

Дата вибуття 04.03.1944

Джерело інформації ЦАМО

Все співпадало, крім дати вибиття – у копії повідомлення про смерть – 28 лютого 1944 року помер від ран, а у архіві ЦАМО – 4 березня 1944 року вибув. Що це? Інша дата смерті? Чи дата запису про смерть? Але вони повинні співпадати – дата вибуття та дата смерті. Тому було вирішено знайти додаткові документи про смерть від ран червоноармійця Макарова. Пошук через ОБД «Меморіал» приніс нам наступні дуже цікаві документи:

Внаслідок роботи з ОБД «Меморіал» було знайдено такий документ:

Згідно з цим документом Макаров Семен Петрович, 815 стрілецький полк, 394 стрілецька дивізія, рядовий, мінометник, народжений у Запоріжжі (насправді – мобілізований з Запоріжжя), безпартійний, мобілізований Запорізьким РВК , поранений 22 лютого 1944 року, помер від ран 4 березня 1944 року, похований у Дніпропетровський області Софійському районі, на південній стороні селища Князє-Іванівка, у 250 метрах від школи. Далі вказано ім’я дружини Макарова – Полунчевой Марії Гаврилівни та домашня адреса – м. Запоріжжя, вулиця Матроська, 4. Оскільки наша пошукова група була вже у дорозі, ми спробували за картою в «Атласі автошляхів України» знайти Князе – Івановку у Софійському районі. Такого населеного пункту не знайшли і вирішили проїхати до селища Новоіванівка, що зараз у Апостоловському районі, але на межі з Софійським районом. Дорогою було відвідане меморіальні місця часів Великої Вітчизняної війни(Додаток 13). Під час пошуку робили аналіз та порівняння відомостей, що знаходили. Дійсно, працюючи з історичною літературою і у бесідах з місцевим краєзнавцем Прокопчуком Олександром Івановичем ми з’ясували, що 184 польовий шпиталь знаходився у Князє – Івановці з 15 лютого 1944 року.

Продовжувався пошук документів в ОБД «Меморіал». Наступний документ був ще більш вражаючим:

З цього документу було з’ясовано, що поранений Макаров тільки 26 лютого отримав першу медичну допомогу у 478 медичному санітарному батальйоні – під наркозом йому ампутовано ліву руку (внаслідок сліпого поранення передпліччя з поразкою кісток), 27 лютого 1944 року його переведено до ХППГ 184, де йому переливають кров, роблять перев’язку, під наркозом лікарі намагаються покращити стан пораненого, але він о 17 годині 4 березня 1944 року помирає від газового сепсису. Було йому тоді 35 років. Дома його чекала дружина, яка потім усе життя була удовою і не мала більше пари у житті, та троє діточок, що не знали більше, що таке батьківська любов. Залишилося з’ясувати, як сьогодні називається село Князє-Іванівка. У Софійському районі такої назви села немає. Навіть знайшли у краєзнавця Прокопчука О.І. карту за 1947 рік, і там не було такої назви. Допомогли учителі – історики. З’ясувалося, що завуч КЗШ № 15 родом з Князє –Івановки. Це зараз – село Олексіївка Кам´янської сільської ради Софійївського району Дніпропетровської області. 28 червня 2010 року вирушили до Олексіївки. У довіднику про селища та міста України є така інформація:

Алексеевка

Координата Х: 48.33916
Координата Y: 34.13109
Почтовый индекс: 53272
Тип населенного пункта: село
Украинское название: Олексіївка

Алексеевка — село, центр сельского Совета. Расположена в 7 км к юго-западу от районного центра и в 8 км от железнодорожной станции Девладово на линии Верховцево — Кривой Рог-Сортировочный. Дворов — 169. Население — 396 человек. Сельсовету подчинены села Вишневое, Излучистое, Каменка, Новохортица, Ульяновка.

В селе есть дом культуры с залом на 300 мест, библиотека с книжным фондом 6,8 тыс. экземпляров, медпункт, где трудятся два медработника, детский сад на 50 мест, магазин, почтовое отделение.

Основана Алексеевка в первой половине XIX в.

На фронтах Великой Отечественной войны сражались 137 жителей села, 68 из них погибли, 116 — награждены орденами и медалями. На братской могиле воинов, павших при освобождении села, установлен памятник.

28 червня 2010 року поїхали до Олексіївки. Біля Будинку культури знаходяться пам’ятники загиблим односельцям у роки війни та воїнам, що загинули за Олексіївку у 1943 – 44 роках.(Додаток 14).На жаль, серед загиблих солдат ми не знайшли Макарова Семена Петровича. Почали пошуки людей, які б розповіли про розташування шпиталю в Князє – Івановці. Мешканці села показали місце, де була школа, у який знаходився шпиталь. Вона дійсно була на південній околиці села.(Додаток 15). Фото з відстані 250 метрів від околиці села.

На цьому місці була розташована школа, у якій знаходився з 15 лютого 1944 року ХППГ 184, у якому від ран , отриманих під час звільнення Криворіжжя, помер Макаров С.П. Кладовище, яке знаходиться приблизно у 250 метрах на південній околиці села є ще з довоєнних часів. На ньому ми знайшли братські могили. (Додаток 16). Але ніяких імен тут не було, таблички не встановлено. Продовжили пошук старожилів і потрапили до родини Носиків – Андрія Івановича (1926 року народження) та Ніни Афанасіївни (1929 року народження).(Додаток 17.) Вони розповіли, що дійсно у школі був шпиталь, що померлих від ран ховали у братські могили, але було у 70-ті роки перепоховання у братську могилу біля Будинку культури. Сім’я Носиків з нами пройшла до кладовища. Андрій Іванович Носик у село повернувся у 1947 році, до цього він був угнанний у Німеччину як остарбайтер, а з 1945 року служив у Радянській Армії. Його спогади: « Мені вдалося втекти з табору і я потрапив у військову частину Радянської Армії, що наступала. Служив до 1947 року в армії і дуже полюбляв техніку, там і навчився майстерності водіння . Тому по поверненню розпочав роботу трактористом, роботу свою дуже любив і знався на техніці. Коли за часів М.Хрущова почали прокладати лісосмуги, було багато випадків, що знаходили кістки солдат, і німецьких, і радянських. Ми їх відтягували від траншей, що рили для посадки дерев і хоронили осторонь. Багато такого було…». Особливо зворушливо було слухати разом зі старенькими пісню про долю солдата Макарова, якій пішов на війну, а наречена чекала його, яку співала Любов Камінська. Пісню «Я буду вечно ждать тебя…» написали тоді, коли ми були у процесі пошуків : слова - Зінаїда Камєнєва , музику - Владислав Шубін.

12
• Далее ⇒