Литовські князі—Міндовг,Гедимін,Ольгерд.
Міндо́вґ I — засновникЛитовської держави, Великий князь Литовський з 30-х рр. 13 ст., перший і єдиний литовський король з 1253 року.
Засновник дінастії Міндовґів. За даними деяких середньовічних джерел в ньому текла кров Рюриковичів з Києва, а також деяких шляхетських родів Стародавнього Риму, які в часи падіння Західної Римської Імперії тікаючи від засилля варварів переселилися на Балтику.
Протягом 1230-1240 рр. об’єднав під своєю владою більшу частину литовських земель (Жемайтійську, Нальшанську, Делтувську та ін.). У боротьбі проти Лівонського ордену спирався на підтримку куршів, земгалів, лівів, естів. У 1244 здійснив похід проти орденських військ у Курсу.
В 1250 р. уклав з ним компромісну угоду. В 1251 р. прийняв католицтво, 1253 р. був коронований папою. В той же час збирав сили для боротьби проти ордену. В 1250-53 Міндовг вів війну з Данилом I Галицьким. В 1251 році вигнаний Міндовгом з Литви князь Товтивіл при підтримці Данила Галицького і свого дядька Вікінта провів невдалий похід проти Міндовга в Литву, взявши Міндовга в облогу в замку Ворута. Міндовг витримав облогу а на ранок рицарські арбалетники удар який змусав Товтивіла зняти облогу і відступити в Жемайтію. В тому ж році Міндовг провів у відповідь похід в Жемайтію і взяв в облогу Місто Твиреметь- столицю Вікінта.
Після завершення воєнних дій, уклав з Данилом Галицьким мирний договір, за яким відпускав йому Чорну Русь з Новгородком. Уклав військовий союз з Галицько-Волинським князівством спрямований проти монголо-татар, який близько 1253 р. було скріплено зарученням сина Данила Галицького - Шварна з дочкою М. У 1255-56 (за ін.дан., 1258) М., розірвавши союзницькі відносини з Данилом Галицьким, вів воєнні дії проти Галицько-Волинської держави і захопив Чорну Русь з містами Гродно, Волковиськ, Слонім і Новгородок.
У цій війні загинув князь Роман Данилович. 13.VII.1260 р. литовське військо, очолене М., розбило об’єднане військо Лівонського і Тевтонського орденів біля озера Дурбе. М. зрікся католицтва. В 1262 р. М. уклав союз із Олександром I Невським, спрямований проти Лівонського ордену. Внаслідок змови литовських князів був убитий разом з двома синами.
Гедимін — Великий князь Литовський (1316—1341), титулував себе також "Король литовців й Русі". Син Путувера, брат Вітеня. Засновник династії Гедиміновичів.
Біографія
Гедимін отримав владу по смерті брата Вітеня. Вів непримиренну боротьбу з німецькими лицарями, яким завдавав ряд поразок. В 1321 році в битві на річці Ірпінь Гедимін повністю разбив об'єднанні сили південноруських князів: Київського, Переяславського, Галицького та двох Брянських (вірогідність цього походу Гедиміна ставиться під сумнів В.Б. Антоновичем та іншими істориками). 1325 року уклав союз з польським королем Владиславом I Локетком для спільної боротьби проти хрестоносців. 1331 року розбив війська Лівонського ордену під Пловцями (Польща). За його правління більша частина білоруських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. В 1319-1320 роках зайняв Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам'янець та ін. міста. У васальній залежності від Гедиміна знаходились Мінське, Вітебське, Друцьке і Турово-Пинське князівства, завершив підкорення Полоцького князівства. Політичний вплив Гедиміна відчувався і в Києві. Залежними від Гедиміна були київський і смоленський князі. Після смерті Юрія II Болеслава в 1340 році, за допомогою руських бояр, поставив свого сина Любартаволодарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. Гедимін вважається засновником столиці Литви Вільнюса, яка вперше згадується у 1322-1323 рр. У листах папі Римському Іоанну XXII, ганзейським містам, францисканцам ідомініканцям (1323-1324) заявляв про своє бажання прийняти християнську віру і запрошував до Литви лицарів, ремісників, купців, землеробів, священиків. Сам Гедимін не прийняв християнську віру.
Вхід Гедиміна до Києва
Він першим став титулувати себе «королем литовців і руських». Називав себе "собірателем земель руських".
Гедимін був смертельно поранений під час облоги німецької фортеці Баєрбург на р. Німан.
Гедімін був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок. За літописами, він за життя розділив володіння між синами.
Потомство Монвіда, Кейстута, Коріата і Любарта зникло у другому або третьому поколінні. Потомство Нарімунта, Ольгерда і Євнута утворило роди, які прийнято називати Гедиміновичами, серед яких були польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Збаразькі, Вишневецькі,Сангушки, Несвицькі, Ровєнські, Порицькі, Воронецькі, Чорторийські, Корецькі, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіцини, Куракіни, Хованські таТрубецькі.
Ольгерд — син Гедиміна, Великий князь Литовський (1345—1377).
Біографія
Ольгерд разом зі своїм братом Кейстутом об'єднав литовські землі і провадив боротьбу за розширення Великого князівства Литовського.
У 1345 став Великим Литовським князем відібравши владу у брата Євнута. Відтоді Ольгерд поступово приєднав більшість українських земель. Близько 1355 року відібрав від татар Чернігово-Сіверські землі, в 1362 розбив татарське військо на Синіх Водах (Синьоводська битва), приєднав до Литовської держави Київщину, а трохи згодом — Поділля й Переяславщину. В Києві посадив удільним князем свого сина Володимира.
Ольгерд успішно воював за Волинь з польським королем Казимиром III Великим, якому залишилися тільки Белзька іХолмська землі. Ольгерд також приєднав Смоленське князівство і поширив свій вплив на Псков і Новгород. До Литви1377 р. було приєднано Берестейський, Володимирський і Луцький уділи. Кілька разів ходив походом на Москву (1368,1370, 1372) і допомагав своєму братові Кейстутові в боротьбі з Тевтонським орденом.
Ольгерд зумів об'єднати у Велике князівство Литовське всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихилив до себе населення України-Русі та українських князів і магнатів, які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського. На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із Рюрикового роду. За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського.
Велике князівство Литовське було успадковане його сином Владиславом ІІ Ягайлом.
Мав дванадцять синів та вісім дочок.