Дидактична структура уроку укр.мови в поч.класах,
Найголовніші завдання уроку рідної мови – 1) забезпечення мовленнєвого розвитку; 2) формування мовних знань (мовна освіта). Навчальне спрямування уроку – комунікативне: вироблення вмінь висловлювати свої думки в усній й писемній формах, засвоєння етики спілкування.
Структурні компоненти (етапи) уроку вивчення нового матеріалу:
І. Повторення вивченого матеріалу. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок (8-10 хв.). Орієнтовний зміст: перевірка виконання домашнього завдання (частково чи повністю) з використанням карток; взаємоперевірка і самоперевірка; виконання завдань, аналогічних домашньому; аналіз помилок, допущених на попередньому
ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і завдань уроку (2-3 хв.).
Проблемні ситуації, завдання, питання для усвідомлення необхідності вивчення матеріалу, повідомлення теми, визначення та запис на дошці „Знати:”, „Вміти:”.
ІІІ. Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок (25-30 хв.).
На цьому етапі враховуємо перш за все характер (природу) мовного матеріалу. ІV. Розвиток знань, умінь у зв’язку із засвоєнням навчального матеріалу.
Виконання вправ на часткове і на самостійне застосування знань (правила) в процесі письма.
V. Застосування знань, умінь у процесі творчої самостійної роботи.
Виконання творчих вправ (вільне письмо) із застосовуванням виучуваного матеріалу.
VІ. Підсумок уроку. Завдання додому (3-5 хв.)
25. Види навчальної наочності на уроці української мови в початкових класах. Методика застосування.
Наочність – важливий принцип навчання в початкових класах, який давно одержав визнання в педагогічній теорії і практиці. Це пояснюється особливостями психології дітей молодшого шкільного віку, усім комплексом навчально-виховних завдань уроку мови.
Ефективне застосування наочності забезпечується активізацією різних органів чуття. Отже, різною за характером має бути і наочність. Однак нерідко під наочним навчанням розуміють лише навчання за допомогою зорової наочності. Принцип наочного навчання треба розуміти дещо ширше. Це не тільки використання тих дидактичних засобів (картини, малюнки, схеми, таблиці, натуральні об’єкти), які діти сприймають зором, а й саме мовлення, його правильні зразки. Вони можуть бути подані вчителем, окремими учнями або в записі на магнітній стрічці чи платівці. З огляду на зазначене головним в методиці уроку мови є використання таких дидактичних наочних засобів, які б активізували слухові, зорові, мовленнєво-рухові, у психології – кінестетичні, моторні (пов’язані з рухом руки) аналізатори, що сприяло б створенню в учнів чітких уявлень, вражень, а взаємодія їх забезпечувала б засвоєння мовних понять у всіх властивих для них виявах, формування орфографічних дій (умінь та навичок).
Методистами мови виділяють такі види наочності, що застосовуються частіше інших на уроках мови: 1) безпосередньо мовна та 2) зображальна.
Засобами зображальної наочності є репродукції з картин, ілюстрації з книг, журналів, діафільми тощо. Все це чудові джерела для осмислення і засвоєння навчального матеріалу, розвитку пізнавальних здібностей дитини, мовленнєвих умінь та навичок, здійснення виховання на уроці.
Залежно від провідних аналізаторів безпосередньо мовна наочність поділяється на 1) слухову та 2) зорову.
Дидактичний матеріал таблиць має бути змістовним. Виділені явища, факти (підкреслення, специфічний шрифт, колір) мають бути в такій кількості, щоб їх було достатньо для узагальнення, порівняння, висновків.
До наочних засобів навчання відносимо також ТЗН (технічні засоби навчання): магнітофон, грампластинки, навчальні кінофільми, діафільми, електрифіковані таблиці тощо. Використання цих засобів допомагає керувати самостійною роботою студентів. ТЗН стають у пригоді під час проведення контрольних робіт. Особливо вони необхідні при роботі з класами-комплектами.