Кліматичні, або географічні, екотипи

В геоботаніці під кліматичними екотипами, або кліматичними расами чи клімаекотипами розуміють групи однорідних генетично споріднених природних ценопопулящцій, кожна з яких займає, певну властиву їй частину ареалу виду, сформувалась під впливом кліматичних умов і відрізняється одна від одної не лише поширенням, а й рядом зовнішніх і внутрішніх ознак та властивостей.

Однак слід мати на увазі, що географічні екотипи сформува­лися під впливом комплексної дії фізико-географічних факторів (тобто кліматичних, орографічних і едафічних), а клімаекотипи - тільки під впливом кліматичних умов. Тому й не дивно, що один із найкращих знавців цієї справи Е.Н. Синська кліматичні екотипи розглядала як окремий випадок регіональних (географічних) еко­типів. Ілюстрацією цьому може служити едельвейс, або білотка альпійська, який росте на висоті 1800-2000 м н. р. м. Вирощений у Ботанічному саду Ужгород­ського держуніверситету, едельвейс зберігав низькорослість стеб-ла, опушеність, яскравістьзабарвленнятощо.

Деякі флористи і систематики кліматичні або географічні екотипи часто підносять у ранг підвиду або навіть особливого виду, якщо екотипи чітко виділяються морфологічно й займають значну площу (тобто відповідають критеріям виду хоча б по двох параметрах - морфо­логії та географії). Але трапляється, що в межах одного підвиду ви­діляється кілька кліматичних екотипів. Частіше подібні явища ма­ють місце в гірських системах, де один підвид може бути предс­тавлений кількома кліматичними екотипами (наприклад, екотипи передгірної ршнини, верхнього гірського лісового поясу,субальпій-ського поясу тощо).

Едафічні екотипи

У природі часто спостерігається, що дві або й більше ділянок ареала за кліматичними умовами не відрізняються одна від одної, проте на кожній з них зростає окремий екотип, який обумовлений дією неоднорідних грунтово-орографічних факторів (грунтоутворюючими породами, рельєфом, гідрологічними умовами тощо). Та­кі екотипи називаються едафічними. Ілюстрацією едафічних екотипів на Поліссі та в Лісостепу можуть бути едафотипи лучних трав грястиці збірної (Оасгуїіз діотегата) костриці лучної (Рзтиса ргатепзіз), тимофіївки лучної (Рпіеит ргаїепзе), котрі є типовими компонентами заплавних лук Дніпра та приурочені до дерново-лучних грунтів. В степовій зоні і в Криму просянка є характерним едафічним екотипом лучно-степових і вапняково-кам'янистих місцезростань з рихлим дерновим або піщаним грунтом. Ці ж види вирощуються в культурі на мінеральних та болотних грунтах, де вони створюють специфічні едафічні екотипи, які мають вищу врожайність, інтенсивніший ріст, відмінні анатомо-морфологічні особливості вегетативних і генеративних органів.

Ценотичні екотипи

Якщо екотипи обумовлені впливом неоднорідних ценотичних факторів (зокрема, різних формацій, різних типів рослинності, при­родних і антропогенних умов), їх називають ценотичними. Наприклад, у складі угруповань грястиці збірної або мітлиці тонкої є популяційні ценотипи, які сформувалися в різних за походженням і природою фітоценозах (зокрема, лучних, лісових, меліоративних) і помітно відрізняються між собою за фенотипічними ознаками - висотою, кущистістю, формою суцвіть, забарвленням, урожайністю тощо.

У складі пасовищних угруповань та їхніх ценотипів часто трап­ляються лучні види, які пристосувалися до пасовищного наван­таження, режиму стравлювання, витоптування тощо, які під впливом випасу сформували відповідні адаптивні риси та ознаки - приземкуватість, розпростертість, швидку відтворюваність, здатність до вегетативного розмноження тощо.

Екоелементи - це первинні, одні з найпримітивніших групо­вих утворень у межах популящї, з якими оперує відбір і формують­ся вони незалежно від способу відтворення.

Екоелементи дуже неоднорідні за біотипічним складом, і кожний з них складається з одного або кількох біотипів. Крім того, вони відрізняються рядом пристосувальних ознак, набутих за певних умов середовища, при­чому пристосування в них може бути стабільним або лабільним.

Екоелементи характеризуються такими ознаками:

· вони не мають свого ареалу;

· трапляються в популяції разом з іншими екоеле-ментами;

· є зачатками нових екотипів;

· здатні відокремлюватися від складних популяцій, утворювати специфічні екотипи та самовідтворюватися.

На думку К.М. Завадського (1961), найхарактернішою ознакою екоелемента є наявність нерозщеплюваного комплексу ознак, ус­падкованих як єдине ціле і зв'язаних домінуючим генетичним ком­плексом. Завдяки цьому екоелемент виходить із популяції і ство­рює нову самостійну форму. Прикладом екоелементів є прямосто­яча розпростерта і проміжна форми конюшини гібридної , яка росла на відкритій ділянці й в рослинному угрупованні. Розвиток такого типу рослин часто спостерігається в рослин­них угрупованнях, особливо тих, які сформувалися у різних еколо-гоценотичних умовах. Нерідко такі відміни помітні і в тих фітоце­нозах, де рослини нерівномірно розвиваються внаслідок нерівно­мірного розміщення їх, а також залежно від комплексності рослин­ного покриву. Такі відміни часто трапляються в одній популяції, вони досить стабільні й не змінюють свого фенотипу в численних геопунктах.

Наявність самостійних екоелементів усередині популяції може бути спричинена територіальною, біологічною, фізіологічною і гене­тичною ізоляцією.

Територіальна ізоляція екоелементів виникає, коли на території, зайнятій популяцією існують якісь перешкоди (наприк­лад, високорослі трави, чагарники тощо), внаслідок чого послаб­люється взаємодія між її особинами. В цьому випадку в угрупо­ваннях формуються мікропопуляції з іншими екологічними умовами.

Біологічна ізоляція у ценопопуляції може бути зумовлена, нап­риклад, дихогамією, тобто неодночасним достиганням тичинок і маточок в одній квітці.

Генетична ізоляція виникає внаслідок подвоєння кількості хро­мосом або переміщення їх в особини, які не дають потомства.

Значення екоелементів полягає в тому, що вони допомагають простежити, як відбувається пристосування популяції до викорис­тання різних екологічних ніш, краще пізнати структуру та функціо­нальну активність популяції.

Істотним є також вивчення можливостей зародження й форму­вання в різних угрупованнях та у різних видів екоелементів, з'ясу­вання подальшої зміни їх, тобто динаміки.